Сучасна економіка (2005)

8.6. Капітал як матеріальна основа підприємницькою діяльності

Кінцевою метою та спонукальним мотивом підприємницької діяльності є одержання прибутку. Механізм його утворення досить складний. Більшість економістів пов'язують процес формування прибутку з капіталом.

Елементи вчення про капітал трапляються у працях грецького мислителя Арістотеля. Він вводить поняття «хремастика», яке походить від гр. слова «хрема» — «майно», «володіння». Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговельний та грошовий капітал, то, за Арістотелем, «хремастика» означає нагромадження багатства в грошовій формі. У подальшому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, класиків. Проте першим системне дослідження капіталу і додаткової вартості здійснив К. Маркс.

Як зазначав К. Маркс, рух капіталу завжди починається з грошей. Однак останні самі по собі не є капіталом, а стають ним лише у тому разі, коли використовуються з метою одержання прибутку. Інакше кажучи, гроші мають самозростанні, тобто приносити додаткову вартість. Джерело доданої вартості К. Маркс вбачав в унікальному товарі, який знаходить на ринку власник засобів виробництва. Ним є робоча сила, споживна вартість якої здатна створювати вартість більшу, ніж її власна.

У ХХ ст. поняття «капітал»трактувалося по-різному. Так. англійський економіст Дж. Хікс визначав капітал як сукупність товарів виробничого призначення. По суті, він продовжив традиції, започатковані К. Марксом, Є. Бем-Баверком і А. Маршаллом.

Американські вчені І. Фішер та Ф. Найт — представники неокласичного напряму — розглядали капітал як благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Такого самого погляду дотримується і автор одного з популярних підручників з економіки П. Хейне. Новим у його визначенні поняття капіталу є те, що до обладнання, споруд, землі він додає «людський капітал» — знання, уміння людей, яких вони набули у процесі навчання, професійної підготовки та практичного досвіду і завдяки яким їх носії надають виробничі або інші послуги.

Такий підхід до визначення капіталу є кроком уперед в економічній науці, особливо в умовах інформаційної ери, коли з'явилися і зростають випереджаючими темпами фірми, що продукують інформацію та знання. В умовах науково-технічної революції знання стають новим важливим ресурсом і джерелом багатства.

Інформація і знання, на відміну від грошових, природничих, технічних і трудових ресурсів, не відчужуються. Власник будинку або чобіт, продавши їх, не може більше ними розпоряджатися або їх споживати. Знання, втілені у ліцензії, ноу-хау і реалізовані, не відчужуються від того, хто їх створив. Так само інформацію і знання їх власник не може повернути собі.

Від традиційних ресурсів знання та інформація відрізняються за ціноутворенням. Ціни на перші зростають залежно від їх рідкості, на другі — навпаки, від їх надлишку. В умовах НТР діє закон — чим більше знань, тим більша в них потреба. Ось чому обсяги знань, інформації зростають. Доказом цього є дедалі зростаюче споживання у світі патентів, ліцензій тощо.

Специфіка та зростаюча роль інформації як виробничого ресурсу зумовлюють зростання довгострокових інвестицій у наукові дослідження, дослідно-конструкторські розробки і підготовку кадрів. На думку американського економіста і публіциста Т. Стюарта, 1991 р. став першим роком інформаційної ери. Саме того року у США витрати на придбання промислового обладнання (107 млрд. дол.) та інформаційної техніки (112 млрд. дол.) майже збіглися. Відтоді компанії витрачають більше грошей на обладнання, потрібне для збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації, ніж на машини, призначені для штампування, різання, вантаження тощо.

Компанії, які продукують інформацію і знання, мають якісні відмінності від традиційних з погляду організації, форми капіталу і власності. Вони замінили основні фонди знаннями, а товарно-матеріальні запаси — інформацією. Кому вони належать, хто відповідає за зміст знань (основних фондів), нелегко визначити, якщо розглядати ці питання з традиційного погляду.

У зв'язку з цим наведемо характерний приклад, порівнюючи між собою компанії Microsoft і IBM. За їхніми капіталами стоять різні активи. Так, у 1996 р. на кожні 100 дол., вкладених в IBM, основні фонди становили 23 дол., а на 100 дол., інвестованих у Microsoft, — трохи більше ніж долар.

Характерною рисою інтелектуальних компаній є звільнення їх балансів від основних фондів. З цією метою вони розміщують штаб-квартири в орендних приміщеннях; банки третину своїх прибутків одержують від безвідсоткових операцій, таких як опрацювання даних, продаж цінних паперів, надання інших послуг. Страхові компанії, які традиційно володіли нерухомістю, облігаціями, акціями і використовували доход від них для виплат власникам полісів, дедалі більше займаються нетрадиційними операціями. Нині їхніми активами стають фонди, що належать різним власникам полісів, за управління якими вони одержують комісійні, тобто преміальний доход.

Інформаційна місткість інтелектуальних компаній на противагу фондоємності робить інформацію, знання найважливішим капіталом у сучасному виробництві. По-перше, це сприяє зростанню чисельності людей, які займаються розумовою працею, скороченню видів занять, що легко автоматизувати (операторів телефонних станцій, касирів банків, секретарів замінили банкомати, електронна пошта, автовідповідачі), інтелектуалізації змісту праці (на відміну від фізично розвиненого робітника чи фермера сучасний працівник здійснює операції за допомогою комп'ютера, спостерігаючи за процесом на екрані тощо). По-друге, освіта, знання, інформація впливають на створення вартості та матеріальних цінностей.

Американський економіст Дж. Річ довів, що продуктивність праці міської робочої сили зростає на 2,8 % пропорційно до кожного року додаткового навчання.

Як бачимо, капітал не можна розглядати як щось стале. Він постійно перебуває в русі, змінюється. Питання про джерело його самозростання досі не вирішене економічною наукою. Проте відомі умови, за яких капітал стає матеріальною основою підприємницької діяльності (рис. 49).