Сучасна економіка (2005)

Економічна структура — це певне співвідношення між процесами виробництва, тобто внутрішньовиробничі зв'язки та залежності, які зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил і панівною системою виробничих відносин

Економічну структуру наведено на рис. 168.

Структура економіки, як і сама економіка, має динамічний характер. До чинників, які впливають на неї, належать:

умови виробництва (виробничі ресурси, впровадження досягнень науково-технічного прогресу);

попит та зміна структури благ;

зміна ринків та видів економічної діяльності тощо.

Ці об'єктивні процеси змушують суб'єктів господарської діяльності переорієнтовувати підприємства на виробництво нових благ. Відповідно змінюється ринково-ціновий механізм. Проте це зовсім не означає, що останній автоматично досягає макроекономічної рівноваги з оптимальною структурою економіки. Це пояснюється тим, що ринки функціонують не оптимально, тому суспільство змушене активно впливати на структурний розвиток економіки через державний механізм.

Такий вплив держава здійснює через структурну політику, мета якої полягає у підвищенні економічної та соціальної ефективності завдяки удосконаленню ринкового механізму, що позитивно впливає на виробників та покупців (рис. 169).

Структурна політика держави ґрунтується на одній із трьох загальних концепцій: «обмеження держави», «залучення держави», «прагматичність держави». У першому варіанті держава втручається у функціонування ринку лише тоді, коли він не може самостійно подолати суперечності, що виникають. У другому — держава розробляє і реалізує довгострокову програму структурної політики. У третьому варіанті рішення щодо впливу держави на структуру ринку приймається з урахуванням можливих соціально-економічних і політичних наслідків.

Здійснюючи реалізацію певних цілей структурної політики, держава залежно від її устрою (федеральна чи унітарна), рівня розвитку регіонів, галузей економіки може приймати рішення на різних рівнях: верхньому (федеральному), міністерства, регіону, підприємства.

Структурна політика в країнах з ринковою економікою здійснюється державою через:

обґрунтування основної секторальної структури згідно з тенденціями світового розвитку, в основі якого лежить модель трьох секторів (сільське господарство, промисловість, послуги);

запровадження стратегії економічного зростання, що ґрунтується на стратегічно важливих галузях, від яких залежить розвиток технології, динаміка та ефекти зростання в інших галузях;

інвестування в масштабах всієї економіки найважливіших проектів;

підтримку інноваційної діяльності у фундаментальних науках, а також упровадження їх досягнень у виробництво тощо.

Для успішної реалізації структурної політики в життя держава використовує прямі і непрямі методи впливу, різноманітні інструменти, зокрема політичні.

Наприклад, для окремих сфер діяльності вводяться особливі режими, що гарантують суб'єктам господарської діяльності, які тут працюють, захист від конкуренції, високі прибутки та розвиток. Цьому також може сприяти обмеження доступу на ринок для іноземних товаровиробників, регулювання конкурентних відносин, стимулювання чи стримування державою розвитку певної галузі, виробництва, регіону. Це здійснюється через податки, пільгове кредитування, субвенції та інші економіко-адміністративні важелі.