Сучасна економіка (2005)

19.9. Концепція структурної політики в перехідний період

Під час розроблення нової концепції потрібно враховувати вплив структурної політики на динаміку формування нових ринкових секторів народного господарства і передусім на зміну співвідношення між недержавним та державним секторами на користь першого.

Основною мстою структурної політики на першому етапі розвитку перехідної економіки є сприяння становленню, розширенню і розвитку ринкового сектору. Тому потрібно зосередити увагу на такому важливому аспекті структурної політики, як створення умов для формування конкурентного ринкового середовища. За такого підходу структурна політика має розглядатися як чинник, що сприяє розвитку конкуренції і демонополізації економіки.

Основним напрямом структурної політики є сприяння становленню ринкової інфраструктури і насамперед недержавних центрів інвестиційної активності. Важливим аспектом цієї політики є обґрунтування селективної політики щодо державного сектору, яка передбачає впровадження реальних механізмів підтримки, санації і банкрутства державних підприємств.

Перехідна економіка відрізняється від ринкової тим, що в ній ще не склався природний механізм координації, держава повільно позбавляється функцій, не властивих їй у ринковій економіці. Конкурентна боротьба фірм постійно супроводжується намаганням зберегти або отримати монопольні переваги. Властиві ринку інституціональні структури перебувають у стані формування, тому поняття «структурна політика» в перехідній економіці має ширше трактування, ніж у ринковій. У ринкових умовах відповідні об'єкти потрапляють у поле зору структурної політики вже після виявлення їх ринкової неефективності. В умовах перехідної економіки ринкові оцінки ефективності нечіткі, виявляються недостатньо, можуть мати спотворений характер. Це є наслідком дій як держави, так і монополій.

Отже, у перехідній економіці виникає своєрідна проблема «відбору» об'єктів структурної політики в умовах досить значних спотворень ринкового механізму координації. У процесі такого відбору виникає реальна загроза того, що економічна політика може опинитися в «зачарованому колі»: слабоорієнтована ринково, непослідовна економічна політика зумовлює відповідні спотворення, які потім розглядаються як чинник посилення державної активності, розширення переліку об'єктів структурної політики.

Структура економіки будь-якої країни мас відповідати певним об'єктивним критеріям, вибір яких залежить від наявних ресурсів. Структурна перебудова — це явище динамічне і постійне, яке зумовлюється науково-технічним прогресом і потребує великих обсягів капіталовкладень. Темпи перебудови мають бути досить високими, інакше структурні зміни не будуть ефективними.

У різних постсоціалістичних країнах структурна перебудова має свою специфіку. Деякі з них були незалежними державами з власним народногосподарським комплексом. Інші, наприклад колишні республіки СРСР, його не мали. Економіки цих двох груп країн нині істотно відрізняються за ресурсами, обсягами, зовнішньоекономічною орієнтацією, станом фізичного та людського капіталу, рівнем життя, формами політичного устрою тощо. Після розпаду СРСР Україна опинилася у дуже складному становищі. В економічному розумінні вона була уламком колишньої радянської імперії, у політичному — «буферною» державою. Тому питання зовнішньоекономічних зв'язків, зовнішньої політики є дуже складними для України. Свого часу була поширена думка, що економіка України має потужний науково-виробничий потенціал. Проте, як виявилося пізніше, для такого твердження не було вагомих підстав. Виробництво в СРСР, зокрема в Україні, не відповідало світовому рівню науково-технічного прогресу. Незважаючи на економічне зростання в експортно орієнтованих галузях (чорна металургія, хімія), пожвавлення у легкій, харчовій промисловостях, у виробництві будівельних матеріалів, Україна ще дуже відстає від рівня розвинених країн світу. Якщо ситуація найближчим часом радикально не зміниться, вона перетвориться на технологічний додаток цих країн з відповідною моделлю економіки. Для запобігання цьому, потрібно внести серйозні корективи у здійснювану стратегію і спрямувати її на побудову соціально орієнтованої моделі, яка б враховувала як загальні закономірності економічного розвитку, так і специфічні особливості, притаманні нашій країні.

Вибір пріоритетів економічного розвитку — це політичне питання. До них належить орієнтація на нові галузі, які сприятимуть економічному зростанню і позитивним соціальним перетворенням. Післявоєнний досвід Західної Німеччини, Японії, деяких азіатських і латиноамериканських країн засвідчує можливість позитивного впливу активної державної політики на структурні зміни в економіці. Це дає підстави стверджувати, що у перехідний період роль держави зростає: вона має активно проводити політику структурної перебудови.

Україна у XXI ст. зможе перетворитися на високотехнічну державу з інноваційною моделлю економічного зростання за умови адекватності промисловості науково-технічним досягненням постіндустріального суспільства. Подолати істотне відставання України від розвинених країн щодо продуктивності праці в усіх сферах народного господарства, оновити основні фонди, впровадити енерго- і матеріалозберігаючі технології можна тільки на основі промислових інновацій. Створення цілісного промислово-науково-технологічного комплексу сприятиме повному задоволенню внутрішніх потреб країни та експорту наукоємної продукції.

Основні ознаки промислово-науково-технологічного комплексу наведено на рис. 170.



Цей промисловий комплекс має стати основою структурної перебудови економіки України і відігравати активну роль у консолідації суспільства, виходу нашої країни на рівень провідних держав світу.