library.if.ua

Сучасна економіка (2005)

20.1. Феномен глобалізації

Глобалізація (від фр. global — всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) — це складний багатогранний процес, який поширюється на всі сфери суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну.

У науковий обіг поняття «глобалізація» ввійшло в останній чверті XX ст. Існує багато тлумачень цього поняття.

На думку деяких учених, глобалізація розпочалася з великих географічних відкриттів XVI ст., створення перших чартерних компаній, які стали організаторами виробництва й обміну у всесвітньому масштабі, перших міжнародних угод (рис. 171).



Перший етап глобалізації тривав три століття. Його особливістю в економічній сфері було домінування сільського господарства, а також видобувного і сировинного виробництв. Це стадія первинної економіки. Відсутність машинного виробництва, ручна праця і використання земельних ресурсів як основного засобу виробництва, залежність від природних умов зумовлювали повільний темп економічного зростання, низьку ефективність виробництва і незначні відмінності у рівні життя населення різних країн.

Другий етап глобалізації був зумовлений промисловою революцією (запровадження механізації праці, винайдення парового двигуна, розвиток електротехнічного та важкого машинобудування). Застосування нових засобів виробництва спричинило появу нової галузі виробництва — індустрії, сприяло соціальній революції — виникненню капіталізму. Новий спосіб виробництва змінив форми організації господарювання, власності, управління, стимулювання. Усе це прискорило розвиток вторинної економіки — переробної промисловості, машинобудування, сприяло зростанню обсягу виробництва товарів, послуг, доходів і водночас зумовило розподіл країн на індустріально розвинені та нерозвинені. Відповідно поглибилися процеси диференціації в економічному, соціальному, культурному рівнях розвитку цих країн.

Третій етап глобалізації розпочався у 70-х роках XX ст. В його основі лежать революційні зміни у науково-технологічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній сферах.

Спеціалісти вважають, що на основі сучасної науково-технічної революції відбувається заміна індустріального способу виробництва постіндустріальним. Головними ознаками останнього є саморегульовані і само-відтворювані виробничі процеси. Технологічному базису цього типу суспільного виробництва характерні такі компоненти, як: повна, комплексна автоматизація виробничих процесів, насамперед у

промисловості; розвиток біотехнологій, що дало змогу створювати такі форми життя, яких у природі не існує (трансгенна модифікація); клонування тварин сприяє відтворенню продукції точно заданого стандарту та якості; використання нових видів енергії. Основні джерела енергії, які нині широко використовуються, — вугілля, нафта і природний газ — є вичерпними, тому триває пошук альтернативних джерел. Ними можуть бути термоядерна, сонячна енергія тощо.

Триває процес перенесення високих технологій зі сфери матеріального виробництва в сферу інформації, культури, освіти, охорони здоров'я; інтенсифікації та бурхливого розвитку третинної економіки — сервісної сфери: транспорту, інформації, рекреації, страхування, охорони здоров'я тощо. Водночас відбуваються процеси демократизації суспільства, зростає соціальна захищеність населення. Усе це свідчить про створення нового постіндустріального суспільства.

Глобалізація на першому етапі відбувалася більш-менш безконфліктно. На другому і особливо на третьому етапі посилюються її динамічність, нерівномірність розвитку різних країн і загострення соціально-економічних суперечностей. Це надало глобалізації нових рис на межі другого і третього тисячоліть, які найвиразніше виявляються у технологічній, економічній, інформаційній та політичній сферах (табл. 4).



Глобалізація — це не тільки об'єктивне явище техніко-економічного розвитку, а й результат певної політики. На думку відомого соціолога М. Кастельса, становлення глобальної економіки відбувалося завдяки діяльності урядів країн «великої сімки» та контрольованих ними міжнародних інститутів — Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), ГАТТ/COT. Основи глобалізації було закладено політикою, здійснюваною зазначеними урядами та організаціями у дусі так званого Вашингтонського консенсусу, тобто політикою дерегуляції, лібералізації і приватизації. На процес глобалізації впливають і інші чинники (рис. 172).



Глобалізація мас суперечливий характер. З одного боку, вона створює широкі можливості для: освоєння нових технологій, могутність яких зіставлювана з могутністю природних ресурсів; розвитку економіки; відтворення благ, яких не знало людство, підвищення якості життя; створення нових робочих місць; отримання інформації; збагачення культур народів світу; вільного руху товарів, людей, капіталів та ідей; співпраці народів та країн. А з другого — відтворює неоімперіалізм, який є викликом людству і загрозою його існуванню; абсолютизує економічну і політичну владу нових глобальних монопольних корпорацій, які вийшли з-під контролю держав націй; призводить до забруднення навколишнього природного середовища внаслідок зростання антропогенного тиску (наприклад, техногенні катастрофи можуть спричинити незворотні зміни у середовищі існування людей); збільшує різницю між країнами за рівнем доходів; дестабілізує світ і несе загрози та виклики національно-державним інституціональним структурам.