Економічна теорія (2003)

Пізнання будь-якого економічного явища завжди починається з розкладання його на складові частини, тобто аналізу. Це справедливо навіть у тому разі, коли йдеться про просте споглядання. Якщо в процесі споглядання розрізняються властивість товару задовольняти якусь потребу людини і здатність обмінюватися на інші товари, то тим самим об'єкт уже розкладається на частини, тому що ні здатність задовольняти якісь потреби, ні здатність обмінюватися не утворюють нарізно всього предмета. Щоправда, це не звичайні частини і їх варто було б позначити конкретнішими категоріями, але те, що це характеристика не цілого, а частини, не підлягає сумніву.

Розкладання на частини економічних явищ має здійснюватися так, щоб відокремлена частина не втратила функціональної специфіки, для чого повинна бути не тільки відокремлена з цілого, але й утримана в ньому. Отже, мусить бути аналіз, що одночасно є синтезом, тобто з'єднанням частин. Синтез тут не становить ще особливої дії, проте він існує. Вивчені надалі у своїй відносній виокремленості частини синтезуються, але так, щоб не втрачалася їхня специфіка. Це синтез, що містить аналітичність. У результаті — вихідне ціле, але вже пізнане через взаємодію його частин. Однак таке аналітико-синтетичне вивчення об'єкта не є суто розумовим актом, а має свої підстави в дійсності і відтворює реальну структурно-функціональну відокремленість і об'єднаність частин. Якщо розумовий аналіз і синтез не мають реальних аналогів у дійсності, то вони перетворюються на порожні вправи, позбавлені наукового результату і достоїнства істинності. Якщо відокремити з економічної дійсності будь-який товар, наприклад костюм, і здійснити аналітичну операцію без синтезу, то можна одержати костюм просто як річ, що можна носити, прасувати тощо, але ніяк не можна зрозуміти, чому це не просто костюм, а товар. Товаром річ роблять її мінові відносини з іншими речами. Якщо при відокремленні товару з усієї економічної дійсності випускається з уваги його з'єднуючий, синтетичний зв'язок, то губиться і специфіка товару. Аналіз у такому випадку призвів би до втрати для свідомості людини суттєвої властивості товару, а не до пізнання цієї властивості.

Єдність аналізу і синтезу необхідна не тільки в такому досить складному випадку, який становить пізнання економічних явищ, але навіть у простій аналітичній дії, такій, як розбивання горіха. Хоч у практичній дії горіх не відтворюється знову, а його вміст споживається, у свідомості людини утримується уявлення про внутрішній вміст горіха разом з його оболонкою. Знання, яке виникло в процесі аналізу, є синтетичним за своєю сутністю. Без цього людина взагалі нічого б не навчилася, не змогла б набути жодного досвіду. Розколювання горіха перетворилося б на випадковий акт, у якому взагалі немає ніякого пізнання. Вигляд іншого горіха не викликав би ніяких асоціацій, тому що він не був поєднаний в уявленні з його внутрішнім змістом. Аналіз без синтезу перестав би бути методом пізнання, це було б чисте руйнування. Пізнання ж завжди є творенням знання, і воно синтетично конкретне. Якщо навіть такий примітивний акт аналізу, як розколювання горіха, який, здавалося б, за зовнішньою видимістю нічого спільного не має із синтезом, проте при пильному розгляді виявився по суті синтетичним, то в складніших актах пізнання єдність аналізу і синтезу є безсумнівною. У процесі аналізу і синтезу визначається, що об'єкт розкладається на деякі частини і складається з них. Але це ще не дає знання про те, що собою являє кожна частина, як вона взаємодіє з іншими. Щоб з'ясувати це, необхідно уявити різні частини у відносинах одна з одною, порівняти їх. У процесі порівняння з'ясовується однакове і неоднакове в предметах. Так, порівняння товарів у процесі обміну виявляє їх різні споживчі вартості й однакову вартість.

Порівняння є, з одного боку, аналізом, тому що воно розкладає порівнювані предмети на дві частини: однакову і неоднакову; з іншого — синтезом, тому що відокремлення однакового в предметах становить отримання деякого цілого, яке складається з однакових частин. Це не те первісне ціле, котре поділялося на частини, а нове, раніше невідоме. Воно отримано подальшим діленням частин і з'єднанням їх однакових складових. Якщо з'ясовано, що товари мають однакову вартість, то вартість позначає вартість і одного, й іншого товару. Це є ціле, що складається з однакових частин. Перехід до такого цілого є абстрагуванням (тобто відверненням), тому що воно залишає осторонь неоднакове. Проте в такій операції однакові частини вступають у відносини не тільки з неоднаковими частинами, але й між собою. Тому це однакове стає також спільним для тих предметів, з яких воно абстраговано. Абстрагування здобуває характер узагальнення. Так, відокремлення вартості обмінюваних товарів є не тільки абстрагування від їх неоднакових споживчих вартостей, але й виявленням спільної для них вартості. Отже, порівняння через абстрагування виділяє не просто однакове, а однаково спільне в предметах і тому переходить в узагальнення.

Однакове як спільне виступає подвійно: по-перше, спільне для утворень, що містять однакове й неоднакове; по-друге, спільне відображення однакових частин. У такому випадку спільне за змістом збігається з кожною із частин. Якщо, наприклад, є сукупність однакових олівців, відокремлених зі світу інших предметів, то олівець означає і той і цей тощо. Тут ціле, що виражає сукупність екземплярів як щось однакове, виступає як спільне, а кожен окремий екземпляр — як частка. Очевидно, що в такому узагальненні йдеться про просте наведення частки на загальне, про перехід від частки до загального, тобто про індукцію.

Індукція не існує без протилежності — дедукції (виведення частки із загального), тому що виділення загального здійснюється лише у відношенні до частки, отже, містить зворотний перехід. Дедукція — акт, здійснюваний за індукцією, містить індукцію, тому що загальне не розчиняється в частці, а зберігає свою відносну відокремленість. Тут загальне збігається за змістом із часткою, зрозуміло, що розбіжність між ними має формальний характер і походить від суб'єкта пізнання. Так, розбіжність між олівцем взагалі і кожним окремим екземпляром набуває характеру розходження уявного і реального, тому що немає такого олівця взагалі, який би реально існував поряд з конкретними. Якщо взяти інший приклад, то немає такого товару взагалі, який реально б існував поряд із конкретними товарами. Якщо ж намагатися знайти якийсь особливий вміст загального, то виявиться, що загальне лежить за межами цілого і виявляє свою спільність саме через специфічну відмінність утворення від інших (у прикладі з олівцями — через відмінність олівців та інших предметів; у прикладі з товарами — через відмінність товарів від грошей, тому що гроші і є товар узагалі, загальний товар, який обмінюється безпосередньо на всі інші товари). Отже, питання про вміст загального виводить за межі первісного явища і свідчить про перехід до іншого явища. Але такий перехід є не що інше, як теоретичне відбиття реального руху і взаємозв'язку економічних явищ.

Розглянуті операції: аналіз і синтез; порівняння, абстрагування й узагальнення; індукція і дедукція становлять суб'єктивну дію, спрямовану на проникнення в об'єкт. Використання операцій для вивчення предмета є оперування. Оперування має своїм результатом виявлення структурних елементів цілого та їхнього взаємозв'язку. Вищою метою оперування є таке проникнення в предмет, при якому суб'єктивна пізнавальна дія починає збігатися з об'єктивним рухом предмета. Оперування в такому разі виявляється теоретичним відтворенням об'єкта. Перехід до взаємозв'язку загального, особливого та одиничного саме й означає перехід від оперування до відтворення, оскільки в таких поняттях відбиваються вже не пізнавальні операції, а логічні визначення руху самого об'єкта дослідження, тобто логічні визначення реальної історії предмета.