Економічна теорія (2003)

15.2. Криві байдужості. Бюджетна лінія

Виявляється, існує не одна, а кілька комбінацій різних благ, що дають у принципі таке ж задоволення споживчих бажань, і в цьому розумінні байдужих суб'єктові. Наприклад, здобуваючи для задоволення своїх гастрономічних потреб м'ясо та сир, споживач може комбінувати кількість їх у різних сполученнях (таблиця 15.1).



Купивши 3 кг м'яса і 2 кг сиру, споживач завдає собі такого ж задоволення, що й у разі придбання 2 кг м'яса і 3,5 кг сиру чи 4 кг м'яса та 1,5 кг сиру. Якщо виразити це графічно, то одержимо ряд точок, що становлять різні комбінації двох благ, які забезпечують задоволення того самого рівня потреб (рис. 15.2).



Лінія, що з'єднує ці точки, називається кривою байдужості (І). Характеристики кривої байдужості відбивають особливості поведінки суб'єкта, що вирішує проблему альтернативного вибору споживаних кількостей двох благ, які забезпечують йому певну корисність. Така крива буде, по-перше, завжди спадною. Це пояснюється протилежною спрямованістю руху споживаних кількостей двох благ. Якщо споживач збільшує споживання одного, то одночасно він зменшує споживання іншого і навпаки. Криві, що описують зворотну залежність перемінних, завжди спадні. По-друге, крива байдужості завжди увігнута й ухил її стає положистішим у міру руху вниз і вправо за графіком. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага визначеною кількістю іншого. Якщо в нього багато блага А, то він може відмовитися від якоїсь його частини, щоб одержати натомість якусь кількість блага В. Цю ситуацію можна виразити через показник граничної норми заміщення (ГНЗ), що є відношенням кількості блага, якого суб'єкт ще не має, але бажає отримати, і кількості блага, якої він згоден позбавитися.

Щоб, наприклад, одержати додатково 0,5 кг сиру, споживач згоден відмовитися від 1 кг м'яса. У такому випадку ГНЗ становить: 0,5:1 = 0,5 (у четвертому стовпчику таблиці 15.1 наведено граничні норми заміщення м'яса сиром. ГНЗ сиру на м'ясо будуть розміщатися в зворотному порядку). Ця величина буде у зворотній залежності до відносин граничних корисностей цих благ:

ДВ UmA АА ~ UmB Дійсно, коли блага А є над міру, його гранична корисність дуже мала і суб'єкт згоден поступитися великою кількістю цього блага, щоб одержати певну кількість блага В, якого в нього недостатньо і гранична корисність якого велика. Отже, величина А має бути великою, бо його гранична корисність мала, а В — малою, через те що його гранична корисність велика.

Із рухом кривої байдужості униз величина граничної норми заміщення спадає, тобто споживач віддає дедалі меншу кількість блага А для заміщення кожної наступної одиниці блага В, що й зумовлює увігнуту форму цієї кривої. У цьому відбивається закон спадної граничної корисності. Гранична норма заміщення може бути виражена й як величина кутового коефіцієнта (tg а). Якщо ця величина менша за одиницю, ми маємо справу зі слабким заміщенням. Одного продукту забагато, іншого ж явно недостатньо, щоб адекватно відреагувати на скорочення споживання першого. Якщо tg a = 1, має місце досконале заміщення, тобто зміна в споживанні кожної одиниці одного блага веде до зміни в споживанні іншого на ту ж величину, але у зворотному напрямку. Якщо tga >1, це означає високий ступінь заміщення, коли навіть невелика зміна споживання дефіцитного блага викликає істотні зрушення в споживанні його замінника, який є в надлишку.

Крива байдужості відбиває певний рівень задоволення потреб, досягнутий комбінуванням кількох благ. Проте можливий перехід на інший (вищий чи нижчий) рівень споживання, на якому з'являється свій набір комбінацій, що однаково задовольняють будь-яку потребу. Ця ситуація може бути відображена новою кривою байдужості, розташованою вище чи нижче за попередню. Так будується карта байдужості, що включає низку кривих, де кожна, розташована на графіку правіше й вище, відбиває вищий рівень задоволення потреб (рис. 15.3).



Криві байдужості не перетинаються, бо тоді виявляється, що та сама комбінація забезпечує споживачу два різних рівні корисності, що є неможливим. Припустимо, що вони перетнулися (рис. 15.4). Точки А и В, які лежать на кривій /,, байдужі одна до одної. Але крапки А и С, котрі лежать на кривій І2, також байдужі, оскільки відбивають той самий рівень споживання. Але відповідно до властивості транзитивності, якщо В байдужа до А, а А байдуже до С, то В має бути байдужою до С, отже, вони мають лежати на одній лінії, а не на різних. Виходить, криві байдужості не можуть перетинатися.

Карти байдужості відбивають суб'єктивні переваги споживача, що комбінує представленими на ринку благами. Проте існують і об'єктивні умови, що обмежують можливості вибору — насамперед це розміри доходів та ціни.

Бюджетна лінія

Маючи якийсь грошовий дохід, суб'єкт може витратити його весь на придбання одного товару і опинитися в точці А графіка (рис. 15.5), де по осі абсцис відкладається споживана кількість товару А (м'ясо), а на Yj осі ординат — товару В (сир).



Він може витратити весь дохід на придбання іншого товару й опинитися в точці В. А може розподілити свій дохід між двома благами. Тоді, якщо дохід буде витрачатися повністю, усі можливі комбінації такого розподілу розташуються на лінії, що з'єднує точки А та В і називається бюджетною лілією.

Вочевидь, точки, які лежать усередині утвореного нею з осями координат трикутника, відбивають ситуацію недовикористання бюджетних можливостей, а точки, що лежать поза ним, — їхнє перевищення. Таким чином, бюджетна лінія буде визначати ті межі, де суб'єктивні переваги споживача можуть бути реалізовані. Оскільки бюджетні можливості залежать не тільки від споживаної кількості благ, а й від їхніх цін, то їхнє загальне значення таке:

В = Р X + Р Y,

де В — споживчий бюджет; Р — ціна блага X, Р — ціна блага Y. Якщо сполучити графік бюджетної лінії з картою байдужості, ми дістанемо картину можливих ситуацій, у яких може опинитися споживач (рис. 15.6).



Вибравши комбінацію благ X и Y, координати якої знаходяться у точці С, споживач досягає максимуму корисності за наявних можливостей. У цій точці бюджетна лінія проходить по дотичній до кривої байдужості І0 і має місце рівновага споживча.

Тоді як, опинившись у точці В, споживач має явно гірше положення, бо ця точка лежить на кривій, що розташована нижче (/,), а отже, становить комбінації нижчого рівня корисності. У нього мається в надлишку благо X та недостатня кількість блага Y, виникає необхідність перебудовувати переваги, зміщуючи комбінацію ліворуч. Точка А ще гірша, бо відбиває деформованіше споживання. Найвищий ступінь корисності забезпечує точка F, бо лежить на кривій, яка розташована найвище, але перебуває за межами бюджетних можливостей споживача і недосяжна для нього. Якщо в споживача виріс дохід, тобто змінилися бюджетні можливості, бюджетна лінія зміститься за графіком вгору та праворуч (X2Y2).

Зміститься і точка споживчої рівноваги (D), відбиваючи нові можливості придбання більшої кількості обох благ.

Розглянуті випадки поведінки споживача припускали незмінність цін на блага, що обираються. А що відбуватиметься, якщо ціни почнуть змінюватися? Якщо зміниться ціна одного з товарів (наприклад, X), а ціна іншого залишиться такою ж, то за незмінного бюджету споживач зможе придбати більше цього блага. Бюджетна лінія в такому випадку буде зміщатися (рис. 15.7).



При ціні в 4 долари за фунт м'яса споживач придбає 3 фунти м'яса і 10 фунтів сиру, але якщо ціна знизилася до 2 доларів за фунт м'яса, він при тій же кількості сиру може купити собі вже 5 фунтів м'яса, а при ціні в 1 долар 50 центів — близько 7 фунтів м'яса. Зміщаються і точки споживчої рівноваги, набуваючи послідовно значень А, В, С, D. Якщо з'єднати точки рівноваги однією лінією, то одержимо по суті криву попиту на м'ясо, яка відбиває зворотну залежність між ціною і споживаною кількістю блага.

Теорія споживчого вибору в такий спосіб виходить на проблему формування попиту, пояснюючи, зокрема, чому зміни в цінах спричиняють протилежні зміни кількостей запитуваних благ. Споживач постійно прагне досягти рівноваги, за якої йому забезпечується максимум корисності. Якщо рівновага порушується через зміни в ціні одного із споживаних благ, відновити її можна, змінивши значення граничних корисностей благ, що входять до споживчого набору. Але зробити це, згідно із законом спадної граничної корисності, можна, лише змінивши кількість споживаних благ. Отож, якщо досягнута рівновага буде порушена через те, що ціна Рх упала, то відновити її можна, або знизивши MU^ або підвищивши значення MU. Зробити це можна, лише збільшивши споживання блага Y. На графіку (рис. 15.7) видно, що при зменшенні ціни м'яса з 4 до 2 доларів за фунт споживач у пошуках нової рівноваги має збільшити споживання м'яса і скоротити споживання сиру, ціна якого щодо м'яса зросла. Інакше кажучи, він поводиться відповідно до вимог закону попиту: зниження ціни спричиняє збільшення купівель, а зростання — скорочення.

Поводячись так, споживач не просто збільшує чи скорочує кількість запитуваних благ, а відповідно змінює і споживання альтернативних товарів. Якщо ціна на певний вид продукції знизилася, ним намагаються замінити інші товари, що задовольняють ту ж потребу і стали тепер відносно дорожчими.

Зниження ціни на гарячі сосиски безумовно призведе до того, що їм почнуть віддавати перевагу за сніданком перед бутербродами з ковбасою, порцією котлет та інших блюд, ціни на які не змінилися. Більше того, частина людей відмовиться від готування сніданку вдома, заміняючи його порцією сосисок у найближчому кафе.

Збільшення попиту, викликане тим, що товари, які стали дешевшими, витісняють дорожчі замінники, називається ефектом заміщення. Це — типова реакція споживача на зниження ціни якогось товару, що має взаємозамінні аналоги. Причому така реакція найчастіше має місце навіть у тому випадку, коли товар чи послуга, на які змінилася ціна, не стали абсолютно дешевшими за інші товари. Якщо, наприклад, ціна порції сосисок знизилася з 3 до 2 грн., а ціна яєчні залишилася, як і колись, 1 грн. 50 коп., то все одно знайдуться й такі покупці, що замінять у своєму сніданку яєчню сосисками, незважаючи на те, що вони усе ще залишаються дорожчими. Зворотною буде реакція у разі підвищення ціни сосисок при сталості ціни яєчні.

Зміна ціни має своїм наслідком ще один ефект: зміна реального доходу споживача, тобто кількості благ і послуг, що він може придбати. Якщо, скажімо, ціна якогось товару зі споживчого набору знизилася, то за умови, що номінальний дохід і ціни на інші товари залишаться незмінними, це означатиме фактичне зростання реального доходу. Припустимо, ціна за 1 кг м'яса знизилася з 6 до 5 грн. Тоді за 2 кг м'яса на тиждень, що становили звичайну споживчу норму, споживач заплатить уже не 12, а 10 грн.: 2 грн. складатимуть чистий виграш у порівнянні з тим, що він платив раніше. Цю суму він може витратити на те, щоб збільшити кількість купівель того ж м'яса або будь-яких інших товарів. Якщо зміна ціни спричинила зміну реального доходу споживача, що у свою чергу викликало зміну попиту, то має місце ефект доходу.

Обидва ефекти — заміщення і доходу суттєво впливають на формування попиту. Але напрями їхньої дії можуть бути різними. Залежно від особливостей різних груп товарів ефекти можуть діяти в одному напрямі, збільшуючи чи скорочуючи попит, і в протилежних. Маючи справу зі звичайними товарами, тобто тими, що мають досить високий ступінь корисності і потреба в яких не насичена, споживач реагує на зміни цін зміною попиту у зворотний бік. Зниження ціни, наприклад, спричиняє збільшення попиту. У цьому випадку, по-перше, спрацьовує ефект заміщення, і дешевший товар починає витісняти дорожчі, по-друге, має місце позитивний ефект доходу: виграш від зниження ціни спрямовується на збільшення купівель того товару, ціна на який знизилася. Обидва ефекти діють в одному напрямі. Але є група товарів нижчої якості, від споживання яких, як правило, відмовляються зі зростанням прибутку (негативний ефект доходу). Якщо знизилася ціна на варену ковбасу, то наслідком цього може бути не збільшення її споживання, як того вимагає ефект заміщення, а використання доходу, що виріс, на придбання високоякісної копченої ковбаси чи окосту. Ефект заміщення й ефект доходу в цьому випадку діють у протилежних напрямах. Який з них виявиться сильнішим, залежить від низки обставин: ступеня зниження ціни, частки певного продукту в споживчому кошику тощо. Якщо переважним буде ефект заміщення, крива попиту на ці товари буде мати той же вигляд, що й для звичайних товарів,— спадної від осі ординат до осі абсцис (рис. 15.8,а).



Проте можливі досить стійкі ситуації, коли негативний ефект доходу настільки сильний, що придушує ефект заміщення. Це має місце, зокрема, з так званими товарами Гіффена.

У XIX ст. англійський статистик Роберт Гіффен помітив, що збільшення цін на пшеницю призвело не скорочення, а зростання споживання хліба в малозабезпечених прошарків населення. Пояснюється таке явище тим, що хліб посідав значне місце в їхньому споживчому наборі, і зростання цін на хліб дуже відчутно позначилося на скороченні їхніх реальних прибутків. За таких умов споживання калорійніших продуктів — м'яса, фруктів — стає менш доступним. їхній недолік доводиться компенсувати тим самим хлібом, що навіть подорожчав. Аналогічна ситуація може мати місце і з деякими іншими товарами: картоплею, низькосортними крупами, якщо витрати на їхнє споживання посідають істотне місце в бюджеті споживачів. Парадокс Гіффена є не дуже поширеною, але цілком реальною ситуацією, коли крива попиту відбиває позитивні значення функції попит — ціна і зростає від початку координат (рис. 15.8,6).

Таку саму форму крива матиме у випадку, коли споживачі збільшують кількісь купівель дорожчих товарів з міркувань престижності. Суб'єкти з багатих верств населення чи тих, хто бажає здаватися такими у відповідь на підвищення ціни реагують не зниженням, а підвищенням попиту. Має місце так званий ефект снобізму.

Проблема формування попиту розглядалася з точки зору реакції споживача на зміни цін на товари і послуги. Існує, проте, ще один аспект споживчої поведінки, пов'язаний з відповіддю на запитання: скільки він буде згоден заплатити за додаткову одиницю товару, котра вже є у нього в певній кількості?

Припустимо, певний суб'єкт звик включати до свого обіднього меню яблука. Кількість споживаних ним яблук буде залежати від їхньої ціни. Наприклад, при ціні 2 грн. за яблуко він купуватиме 10 яблук на місяць. В інші дні він братиме на десерт компот чи морозиво. Крива попиту показує, що 2 грн.— це максимум, який він платитиме за десяте яблуко. Якщо ціна підніметься до 2 грн. 20 коп., то споживач замінить десяте яблуко іншим видом десерту, але не відмовиться від них зовсім. Хоча 2 грн.— це максимум, який він готовий платити за десяте яблуко, за дев'яте він згоден платити 2 грн. 20 коп. Так само за восьме він згоден заплатити 2 грн. 40 коп., за сьоме — 2 грн. 60 коп. і т. ін. Висота кривої попиту в кожній точці, показана на графіку (рис. 15.9) заштрихованими стовпцями, відбиває той максимум, що суб'єкт готовий платити за кожну споживану одиницю.



Цей максимум зменшується в міру зростання споживаної кількості відповідно до принципу спадної граничної корисності.

На графіку відбиті ті максимальні ціни, що суб'єкт згоден платити за різну кількість яблук, але це не означає, що він дійсно їх платить. Купуючи 10 яблук на місяць, він платить за них 20 грн., тобто в середньому по 2 грн. за штуку. За винятком останнього, десятого яблука, він здобуває решту за ціною меншою, ніж готовий платити за них. Різниця між тим, що він готовий заплатити за кожну одиницю, і тим, що він дійсно платить за ринковою ціною, складає виграш споживача: Наприклад, для першого яблука цей виграш складе 2 грн., оскільки споживач готовий заплатити за нього 4 грн., а платить реально тільки 2 грн. Загальний споживчий виграш визначається сумою виграшів для кожної одиниці і подано на графіку площею заштрихованої фігури.

Аналогічні міркування визначатимуть і позицію виробника, що з'являється на ринку зі своєю продукцією. Висота кривої пропозиції визначатиметься тим мінімумом, що виробник згодний одержати за кожну продану ним одиницю продукції. Реально ж, продаючи її за ринковою ціною, виробник може одержати за одиницю суму більшу, ніж та, за яку він згоден її віддати. Різниця складе виграш виробника.

Коли при перетинанні кривих попиту та пропозиції встановлюється ціна рівноваги, це означає, що споживачі купують товари на суму, меншу за ту, котру вони згодні були заплатити, а виробники продають товари на суму, більшу від того мінімуму, який вони згодні були одержати. Має місце, таким чином, обопільний виграш від обміну, завдяки якому й існує ринок. Беручи участь в обміні, кожен, хто продає й купує, опиняється в кращому матеріальному становищі, ніж відмовляючись від цієї участі. Проілюструємо ситуацію графічно (рис. 15.10).



При ринковій ціні 1 грн. за одиницю продукції споживач згодний буде платити за 1000 одиниць не більше, ніж по 1,50 грн. за штуку. Виграш споживача складе 50 коп. на одиниці. Виробник при цій ринковій ціні згоден віддати 1000 одиниць свого товару по 75 коп. за штуку, і його виграш складе 25 коп. на одиниці. Загальний виграш від обміну — площа заштрихованого трикутника (рис. 15.10), за винятком ціни останньої одиниці.

Ця концепція дає змогу повніше розглянути питання про наслідки введення податків на товари та послуги. Тягар податків ^розподіляється між виробниками і споживачами. Вони сплачують податки за рахунок скорочення своїх виграшів від обміну. Споживач за придбану кількість сплачує фактично більше, ніж платив би до введення податку, а виробник віддає цю кількість фактично за нижчу ціну. Втрата виграшей і становить податкові надходження до бюджету. Проте частина витрат не перетворюється на прибуток від податку, оскільки його введення скорочує обсяг продажів. Це — «надлишковий податковий тягар».

Таким чином, економічна поведінка споживача складається під впливом різноманітних чинників і обставин, формуючи його попит на основі вибору з альтернативних можливостей. Вибираючи, він діє раціонально, тобто прагне мати максимальну корисність за певних обмежень.