Економічна теорія (2003)

21.3. Відсоток, прибуток і рента

Ринок капіталів.

Звернемося тепер до ринку капіталів. Як фактор виробництва капітали — це засоби, застосування яких дає змогу збільшити ефективність людської праці. Щоб одержати, наприклад, воду в необхідній кількості, можна приносити її цеберками з найближчого джерела, а можна спорудити водопровід і качати її насосом. У другому випадку водопровід і насос будуть виступати як капітал. Його застосування потребує попередніх витрат, джерелом яких стають неспожиті доходи. Якщо одержувачі доходів не споживають їх цілком, а частину зберігають, то такі заощадження можуть стати джерелом позикових засобів, наданих у тимчасове користування, або для купівлі споживчих благ (споживчий кредит), або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів, де і складається їхня ціна — плата за право скористатися цими засобами, названа відсотком. Як на будь-якому ринку, ціна (норма відсотка) складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається схильністю одержувачів доходів до заощадження певної їх частини. Попит же визначається, по-перше, прагненням до придбання більшої кількості споживчих благ, по-друге, рішеннями виробників збільшити випуск за рахунок додаткових капіталовкладень. Ринкова норма відсотка встановлюється в точці перетину кривих попиту на позикові засоби та їхньої пропозиції, у якій і досягається рівновага.

Інвестиційний попит, у свою чергу, залежатиме від так званої лізингової вартості устаткування. У більшості випадків нові капіталовкладення означають не придбання фірмою устаткування у власність, а його оренду в спеціалізованих лізингових фірм за певну плату, величина якої коливається залежно, по-перше, від пропонованої кількості, по-друге, від попиту на неї.

Між лізинговою вартістю і нормою відсотка існує певна залежність. За низької норми відсотка вигіднішим виявляється вкладати кошти в підприємницьку діяльність, і попит на інвестиційні кредити зростає. Це обумовлює високу лізингову вартість устаткування, з одного боку, і тенденцію до підвищення норми відсотка — з іншого. Проте у міру зростання інвестицій пропозиція капітальних благ зростатиме, лізингова вартість знижуватиметься, що відтворить падіння інвестиційного попиту на кредити і зниження норми відсотка. Ці залежності виливають на прийняття фірмою рішення про те, придбавати устаткування чи ні, чи здійснювати капіталовкладення при цій лізинговій вартості й існуючій нормі відсотка. Приймаючи таке рішення, варто порівнювати існуючі і майбутні доходи від капіталовкладень. Необхідно враховувати, що альтернативними витратами існуючих витрат на устаткування будуть суми доходів, які можна отримати у вигляді відсотків, якби гроші були віддані в позичку, а не вкладені в справу. Тому, оцінюючи існуючу вартість очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень, її слід зменшити на величину доходу, що наростає за цей період за правилом складних відсотків. Така процедура називається дисконтуванням. Наприклад, фірма, що займається прокатом автомобілів, вирішує, придбати їй ще один автомобіль чи ні. Покупна ціна автомобіля — 8000 дол. США; його прокат приносить на рік 2000 дол. США доходу; через чотири роки експлуатації його можна продати за половинну вартість, тобто 4000 дол. США. Отже, загальна сума доходу, на яку можна розраховувати через чотири роки, має скласти 12000 дол. США (2000 х 4 + 4000).

Проте дисконтування, виходячи з 10% річних, свідчить, що існуюча вартість очікуваних доходів складе лише 9060 дол. США. Це, звичайно, менше за 12000, але більше за початкову покупну ціну автомобіля і, виходить, фірмі є сенс придбати його. Але якщо ставка відсотка зросте до 18 на рік, то дисконтування, виходячи з такої норми, показує, що сучасна вартість очікуваної суми доходу складе 7480 дол. США, що менше за покупну ціну. За таких умов вкладати гроші у придбання ще одного автомобіля невигідно.

Ринок природних ресурсів

На ринку чинників виробництва формується ще одна специфічна сфера —ринок природних ресурсів. Особливість такого типу чинників — їхня невідтворюваність, а отже, постійна, фіксована пропозиція, що відображується в його досконалій нееластичності (на рис. 21.5 крива пропозиції таких ресурсів має вигляд вертикальної прямої, перпендикулярної до осі кількості).



Найяскравіший приклад природного чинника — земля.

Такий ресурс обмежений та невідтворюваний і незалежно від рівня попиту на нього кількість залученої до економічної діяльності землі у певний період й у певному місці залишається незмінною. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення боліт, ділянок моря тощо не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді: це, скоріше, застосування капіталу, і принесений дохід буде в цьому випадку відсотком на капітал.

Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності чинника, пропозиція якого зовсім нееластична у тривалий період, він називається чистою економічною рентою. її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що відбиває обмеженість природних ресурсів, та кривої попиту, що відтворює їхню продуктивність, тобто граничний дохід від певного чинника. Якщо рента вище за точку рівноваги, то це означає, що не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується. З величиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої вона одержується. Ціна на землю є капіталізованою вартістю ренти, тобто сумою, яка за певної норми відсотка даватиме дохід, який дорівнює річній ренті з усієї ділянки:

PrR/r- 100,

де Pt— ціна землі; R — рента; г — позичковий відсоток.

Отож, ділянка землі, що приносить 5000 дол. США ренти за рік, коштуватиме 50000 дол. США при річній нормі відсотка 10% і 100000 дол. США при нормі відсотка, що дорівнює 5%. Очевидно, що ціна землі може змінюватися відповідно до зміни величини ренти. Рівноважний рівень ренти може переміщатися залежно, по-перше, від зрушення кривої попиту. Зростання попиту на землю при фіксованій пропозиції приводить до зростання ренти, а падіння попиту — до її зниження. По-друге, рівень ренти може змінюватися залежно від зрушення кривої пропозиції. Річ у тім, що досконалої нееластичності пропозиції природних ресурсів, у тому числі землі, практично не буває. Ділянки землі можуть бути різної якості, розташовані у більш-менш зручному місці, призначені для різних цілей, нарешті, у них уже можуть бути зроблені якісь попередні вкладення. Через це пропозиція стає еластичнішою, крива пропозиції відхиляється від вертикальної лінії, що може коливати рівень ренти.

Підприємницький прибуток.

Власники чинників виробництва реалізують їх на ринку, одержуючи відповідні доходи: заробітну плату, відсоток, ренту. Але на цьому ринку виступають і покупці чинників — підприємці, які, комбінуючи їх по різному, роблять матеріальні блага та послуги. Якщо виторг від продажу товарів перевищує повні витрати на їхнє виробництво, виникає ще один вид доходу, який називається прибутком.

Розглянемо процес утворення прибутку на елементарному прикладі. Певний виробник на невеликій ділянці землі вирощує картоплю з метою прогодувати себе і свою родину. Користуючись найпримітивнішим знаряддям праці (лопатою), він одержує на рік 1 т, що дає йому можливість годуватися і залишати запас для посадки на наступний рік. Вирішивши стати підприємцем та вирощувати картоплю на продаж, він орендує додатково гектар землі, здобуває продуктивніше насіння, добрива, бере напрокат трактор з начіпними пристосуваннями, нарешті, наймає на допомогу собі одного працівника. Внаслідок цього його продуктивність зростає до 10 т на рік. Залишивши собі на їжу і на насіння 2 т, інші 8 т підприємець реалізує на ринку. З вирученої суми вартість 2 т він має заплатити у вигляді зарплати найнятому ним працівнику, вартість ще 2 т віддати як відсоток за придбаний капітал (насіння, добриво, лізинг трактора), а вартість наступних 2 т — як ренту за орендовану ділянку. Загальні витрати — прямі й непрямі — складуть вартість 8 т. Але вироблено було 10 т. Різниця у 2 т і буде чистим економічним прибутком.

Питання про джерело та причину утворення прибутку здавна є предметом дискусій в економічній науці. Трудова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерпретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, котра виплачується у вигляді заробітної платні. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у вигляді прибутку власник засобів виробництва. Не будь його, надлишок розподілився б між всіма учасниками трудового процесу.

ч Теорія чинників виробництва пропонує інше пояснення такого процесу. Прибуток розглядається як винагорода четвертого чинника виробництва — підприємницької діяльності. Це особлива здатність до організації економічної діяльності, без якої поєднання інших чинників виробництва було б чи неможливо, чи неефективно. Як і інші чинники виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен спроможний організувати бізнес. Отже, підприємницька діяльність заслуговує винагороди за свій внесок у виробництво товарів та послуг. Разом із тим такий чинник має свою, дуже суттєву специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього чинника. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту має розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, природним чинником. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступитися частиною своїх доходів підприємцю.

У чому ж полягає його внесок у виробництво, що вимагає оплати й утворення особливого виду доходу? Насамперед, це ризик. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і вірогідної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в якій-небудь сфері така інформація існувала й гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об'єктом вкладів й капітали, які сюди спрямовувалися, швидко зрівняли б виторг і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти й отримати прибуток, можна і програти, і зазнати збитків. Той, хто ризикнув, вправі у випадку успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку виторгу над витратами. Це плата за ризик, за уміння ефективніше й раціональніше за інших передбачати невизначене майбутнє. Власники інших чинників змушені будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця як нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.

Прагнення дістати прибуток змушує підприємця також шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих новацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки той, хто застосував нововведення, стає, принаймні тимчасово, своєрідним монополістом, порушуючи економічну рівновагу, при якій прибуток неможливий. У міру того, як нововведення чи удосконаленім стають надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, здобувши успіх, перестає бути таким і залучає багатьох інших, хто бажає отримати прибуток. Але саме ця обставина й скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукають до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.