Економічна теорія (2003)
23.2. Основні поняття макроекономіки та їх взаємозв'язок
Для вимірювання ВВП і ВНП використовуються вартісні показники. Вони вельми зручні, оскільки дозволяють одноманітно вимірювати результати діяльності в різних сферах підприємництва і видавати їх в узагальненому вигляді. Але одночасно вони незручні, оскільки під впливом інфляції вартісні оцінки ВВП (ВНП) за різні періоди стають непорівнянними. Це породжує необхідність розмежування номінального і реального ВВП (ВНП).
Велике значення має вимірювання не тільки рівня ВВП (ВНП), тобто абсолютних його розмірів, але й темпів його зростання, відносної зміни їх величини, а також визначення їх розміру, що припадає на душу населення.
Основні чинники зростання ВВП (ВНП) — по-перше, об'єм (кількість) ресурсів, що використовуються (передусім капіталу і праці); по-друге, ефективність використання ресурсів; по-третє, рівень зайнятості. При аналізі характеру економічного зростання на перше місце висувається циклічність динаміки ВВП (ВНП). В реальних умовах зростання здійснюється через підйоми і спади, в зв'язку з чим для визначення розмаху коливань фіксуються максимальний рівень підйому і мінімальний рівень спаду. Важливу роль тут відіграє не тільки аналіз амплітуди і тривалості коливань фактичної величини ВВП (ВНП), але і співвідношення фактично досягнутого рівня виробництва з потенційно можливим за умови забезпечення повної зайнятості і наявних ресурсах. Величина розриву між фактичним і потенційно можливим ВВП (ВНП) може слугувати одним з вимірів ефективності економічної політики.
Свої вимірювачі є для зайнятості та інфляції. Так, інфляція може вимірюватися темпами зростання цін, вираженими у відсотках, за певний період. Як правило, індекси інфляції розраховуються щомісяця, щоквартально і за минулий рік — як загалом, так і по окремих товарних групах. Рівень зайнятості вимірюється декількома показниками — питомою вагою робочої сили (працездатного населення) в загальній чисельності населення, часткою зайнятих в загальній чисельності робочої сили, відсотком безробітних в загальній чисельності робочої сили, середньою тривалістю безробіття та ін.
Закон Оукена.
Між найважливішими макроекономічними змінними зростанням, безробіттям та інфляцією існують взаємозв'язки, які можуть бути ефективно використані при проведенні економічної політики. Так, залежність між зростанням і безробіттям відбивається в законі Оукена, згідно з яким збільшення темпів економічного зростання забезпечує пропорційне зменшення рівня безробіття. .
Американський учений А.Оукен встановив, що для економіки США за умови незмінності техніки і технологій і при існуючому рівні природного безробіття є можливість забезпечувати щорічний темп приросту 3%. Збільшення рівня безробіття зменшує темпи зростання, підкоряючись такій залежності:
у = 3-2-Діь (23.1)
Ця формула означає, що збільшення рівня безробіття (Ди) на 1% приведе до падіння щорічного темпу зростання до 1%, тобто до зниження темпів зростання економіки на 2%. Якщо ж безробіття зросте на 2%, то темп приросту стане негативним (- 1%), в економіці почнеться спад. Цю ж залежність можна записати інакше, виразивши залежність динаміки безробіття від темпів економічного зростання:
У такому вигляді формула означає, що для зниження безробіття треба збільшити темпи економічного зростання. Наприклад, якщо в країні безробіття на рівні 8%, то для доведення його до 6%, тобто зниження на 2%, треба забезпечити економічне зростання в розмірі 7%: -2 = -0,5 (7 - 3).
Існує, хоч і в менш явній формі, взаємозв'язок між інфляцією і зростанням. Так, стимулювання попиту в період високого безробіття підсилює інфляцію. Сильна інфляція в період зростання, навпаки, знижує ефективність цінового механізму, тобто, зменшує реальні доходи, а разом з тим попит і через падіння попиту — рівень виробництва.
Нарешті, існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією: чим менше інфляція, тим вище безробіття. Цей зв'язок графічно інтерпретується кривою Філліпса. Слід, однак, відзначити, що в рамках існуючої зворотної залежності між рівнями інфляції і безробіття можливі випадки їх зміни в одному напрямі. Так, в американській економіці в 1974 і 1981 pp. відмічалось одночасне зростання обох показників, а в 1984-1985 pp. — їх одночасне падіння.
Сукупний попит °ДНІ 3 Фундаментальних категорій макроекономіки - сукупний попит і .сукупна пропозиція». їх роль базується на тій теоретичній посилці, що обсяг виробництва і рівень цін визначаються саме співвідношенням між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Тут можливі декілька варіантів взаємозв'язку між ними. Так, при певних умовах обсяг виробництва і відповідно, рівень зайнятості, залежать тільки від сукупних витрат, тобто від сукупного попиту. При інших обставинах на виробництво і зайнятість сильніше починає впливати поведінка сукупної пропозиції, яка може створити певні труднощі для економічного зростання. Відповідно, теоретична думка в різні періоди часу більшу увагу приділяє проблемам або сукупного попиту, або сукупної пропозиції. Так, в 30-60-ті роки переважний розвиток отримала так звана економіка попиту (кейнсіанство), а в 70-80-ті роки — економіка пропозиції (монетаристи). Як той, так і інший напрями широко використовують в теоретичному аналізі графічний метод, заснований на побудові кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції. Так, крива сукупного попиту виражає зв'язок між витратами на товари (послуги) і цінами. За відсутності обмежень на зростання виробництва, збільшення видатків і тим самим сукупного попиту веде до зростання виробництва і зайнятості в поєднанні з помірним зростанням цін. Звідси випливає, що в періоди економічних спадів потрібно стимулювати видатки для того, щоб вийти з кризи. Подібна модель розвитку зображена на рис. 23.1.
Як видно з рис. 23.1, по горизонтальній осі відкладається розмір витрат (рівень виробництва), а по вертикальній осі — рівень цін. Початкова ситуація економічної нерівно-ваги характеризується точкою Е0, де відмічається дефіцит попиту. Стимулювання попиту, приводячи до зсуву кривої сукупного попиту праворуч і вгору, за умови, що крива сукупної пропозиції є пологою, сприяє зростанню виробництва і зайнятості при помірному зростанні цін. У точці Е' економіка знаходиться в стані рівноваги. Випадок, зображений на рис. 23.1, характеризує типову економіку попиту.
Однак по мірі наближення економіки до стану повної зайнятості характер її реакції на стимулювання попиту змінюється. Якщо економіка близька до стану повної зайнятості, то подальше стимулювання попиту може привести до сильної інфляції. У такому випадку більший вплив на досягнення економічної рівноваги справляє вже поведінка сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції також відображає зв'язок між виробництвом і цінами, однак цей зв'язок розглядається вже з боку ринку факторів виробництва, а не з боку витрат. Крива пропозиції показує; яку кількість продукту підприємці згодні виробляти при даному рівні цін. Поведінка цієї кривої залежить від того, в якій точці з позицій рівня використання наявних ресурсів (передусім, ситуації на ринку праці) перебуває економіка. Стосовно до нашого графіка це означає, що пологе розташування кривої сукупної пропозиції зберігається лише до точки виробництва, якій відповідає рівень повної зайнятості. При підході до даного рівня починає зростати крутість цієї кривої (рис. 23.2).
Це означає, що залежність між бажанням фірм виробляти продукцію і рівнем цін — нелінійна. По мірі вичерпання резервів підвищення зайнятості посилюється тиск зростаючої заробітної плати (а зростання зайнятості супроводжується саме підвищенням заробітної плати) на ціни, а це якраз і означає, що ситуація на ринку праці (тобто чинник, який лежить на боці пропозиції) починає здійснювати зростаючий вплив на ціни, і тим самим на можливості подальшого зростання виробництва. Отже, щоб в такій ситуації зберегти бажання фірм виробляти більше (або принаймні, зберегти рівень пропозиції при більш високому рівні цін), необхідно знизити рівень питомих витрат. Зниження рівня питомих витрат можливе тільки при умові підвищення продуктивності праці на основі впровадження трудо- і енергозберігаючих технологій, тобто зсуву кривої сукупної пропозиції праворуч. Це вже типовий випадок моделі економіки пропозиції.
Слід мати на увазі, що графічне зображення поведінки сукупного попиту і сукупної пропозиції дає вельми спрощену картину реальної дійсності. Звичайно криві сукупного попиту і сукупної пропозиції зображаються у вигляді прямих ліній, що саме по собі вже є спрощенням. Якщо ж спробувати побудувати графік поведінки економіки, спираючись на реальні статистичні дані по тій або іншій країні, то доведеться по складних методиках розраховувати параметри відповідних кривих, їх розташування і нахил. У макроекономічній теорії є цілий напрям — економетрика, який спеціально займається моделюванням поведінки сукупного попиту і сукупної пропозиції стосовно емпіричних даних по конкретній країні.
Отже, макроекономічна модель економіки попиту розглядає поведінку сукупного попиту як головного чинника; що визначає рівень виробництва за відсутності обмежень на зростання пропозиції. Ціни в такій моделі відносно стабільні, тобто це безінфляційна модель. Вона досить добре описувала реальну ситуацію в економіці західних країн до середини 60-х років в період існування дефіциту попиту і, природно, економічна політика була націлена на стимулювання попиту. У результаті економіка, забезпечуючи економічне зростання, поступово наближалася до стану повної зайнятості, при якому дефіцит попиту (по відношенню до наявних ресурсів) незначний. При досягненні такого стану спроби подальшого форсування темпів зростання уперлися в обмежену пропозицію і викликали в результаті сильну інфляцію. Була потрібна глибока теоретична розробка проблеми боротьби з інфляцією, оскільки інфляція ставала гальмом подальшого зростання виробництва.
Розглядаючи макроекономічні моделі, необхідно постійно мати на увазі, що вони не можуть бути точною копією реальної дійсності. Один з головних принципів аналізу поведінки побудованих макроекономічних моделей — принцип «за інших рівних умов». Наприклад, коли ми говоримо, що сукупний попит пов'язаний з рівнем цін зворотною залежністю, то це справедливе лише за інших рівних умов. Це означає, що із зростанням рівня цін сукупний попит буде, як правило, падати. Однак в реальному житті мають місце ситуації, коли одночасно зростають ціни і збільшується сукупний попит. Це не суперечить тому, що існує зворотна залежність сукупного попиту від рівня цін. Просто в цьому випадку набирає чинності дія тих чинників, які вважались незмінними при формулюванні закону попиту (наприклад, збільшення рівня доходів).
Як бачимо, в макроекономічних моделях важливу роль відіграють ціни. Справа в тому, що, залежно від поведінки цін на макрорівні, моделі, що розробляються макроекономікою, можуть принципово мінятися. Одна справа, коли при розробці моделі ми виходимо з гнучкості цін, їх здатності змінюватися під виливом коливань попиту, і зовсім інша справа — економіка з жорсткими цінами, в якій ціни слабо реагують на коливання попиту. При цьому потрібно пам'ятати, що макроекономічні моделі розглядають функціональну залежність, яка є двосторонньою. Зокрема, як попит може впливати на ціни, так і ціни справляють вплив на попит. Тому про будь-які закономірності взаємозв'язку різних змінних в макроекономічних моделях можна вести мову в межах вибраного і зафіксованого характеру взаємозв'язку змінних (у значенні того, що на що впливає).
Досі ми прямо не говорили про роль такого чинника економічного зростання, як економічна політика уряду. Тим часом реалізація кейнсіанських, неокласичних та інших рецептів оздоровлення економіки немислима поза активною роллю уряду в створенні умов для забезпечення і підтримки економічної рівноваги. Заради справедливості слід зазначити, що навіть монетариста виступають проповідниками неучасті держави в господарському житті тільки на словах, бо і монетаристські рецепта створення найкращих умов для вияву вільної гри ринкових сил фактично передбачають цілий комплекс заходів, що робляться урядом для досягнення цієї мети.