Економічна теорія (2003)
25.2. Умова рівноваги. Кейнсіанський хрест
Е = С + І + G + Хп.
(25.1)
де Е — сукупні витрати; С — споживання; І — інвестиції; G — державні закупівлі; Хп — чистий експорт. За припущення, що в країні відсутня зовнішня торгівля і державні витрати, сукупні витрати рівні сумі споживання та інвестицій. При даному рівні інвестицій (це також одне з припущень при моделюванні поведінки сукупного попиту) витрати зрештою визначаються величиною споживання. Споживання ж залежить передусім від рівня доходів (тому що для здійснення витрат треба мати доходи), зокрема, від величини отримуваного доходу, який являє собою сукупний доход за вирахуванням податків. Ця залежність називається функцією споживання. При незмінності державних витрат та інвестицій вся сума витрат є функцією від величини доходу. Для дослідження поведінки споживання використовується поняття планованих витрат.
Плановані витрати — це та сума, яку населення, фірми і уряд збираються витратити на закупівлю товарів і послуг. Іншими словами, плановані витрати (і рівень споживання) залежать від рівня доходу. Графічно ця залежність наведена на рис 25.3.
Чим більше розмір доходу, тим більше плановані витрати. Навіть при нульовому доході плановані витрати не дорівнюють нулю (т. А), оскільки в такому випадку споживання здійснюється за рахунок запасів або позикових коштів, тому що люди не можуть підтримувати своє існування без споживання. На практиці фактичні витрати можуть не співпадати з тими, що плануються, якщо населення вимушене з яких-небудь причин скоротити своє споживання, а фірми вимушені зробити незаплановані запаси, або, навпаки, скоротити вже наявні запаси внаслідок несподіваних змін (скорочення або збільшення) числа продажів.
Поняття рівноваги
Тепер ми можемо сформулювати суть проблеми рівноваги. Якщо пам'ятати про те, що доходи є результатом реалізації вироблених товарів і послуг, тобто здійснення витрат (реалізація тих або інших рішень про витрати), то можна стверджувати, що економіка знаходиться в рівновазі, якщо фактичні витрати дорівнюють планованим витратам. Умову рівноваги, отже, можна навести у вигляді
Y = Е,
де Y — фактичні витрати (пригадаємо, що показник ВНП можна представити у вигляді реальних витрат на товари і послуга); Е — плановані витрати. Графічно ця модель рівноваги наведена на рис. 25.4.
Якщо на графік моделі рівноваги (рис. 25.4) накласти графік функції планованих витрат (рис. 25.3), то отримаємо так званий кейнсіанський хрест (рис. 25.5).
Рівновага досягається в т.А, де перетинаються графіки планованих витрат і моделі рівноваги. У цій точці доходи дорівнюють планованим витратам.
У кейнсіанському хресті важливу роль відіграють запаси фірм:
приріст запасів має місце, якщо товарів вироблено більше, ніж споживачі захочуть купити.
Зростання запасів є для фірм сигналом до зменшення виробництва і звільнення працівників. У результаті скорочується ВВП і доходи. Процес продовжується доти, доки доходи не стануть рівними планованим витратам, тобто не впадуть до рівноважного рівня. Скорочення запасів означає, що ВВП знаходиться нижче рівноважного рівня, тобто фірми виробляють менше товарів, ніж на них існує платоспроможний попит. Це служить сигналом до розширення виробництва, а отже, до зростання ВНП і доходів. Така ситуація зберігається доти, доки рівень доходу не зрівняється з планованими витратами.
Для аналізу динаміки витрат використовуються показники середньої і граничної схильності до споживання і до заощадження. Середня схильність до споживання (ЛРС):
АРС = споживання/дохід • 100%. (25.3)
Середня схильність до заощаджень (APS):
APS = заощадження/дохід • 100%. (25.4)
Звідси випливає, що в сумі обидва показники завжди дають 1 або 100%.
Гранична схильність до споживання (МРС):
Гранична схильність до заощадження (MPS):
MPS = зміна заощаджень/зміни доходу • 100%. (25.6)
Очевидно, що в сумі обидва показники дорівнюють також 100% або 1.
Між економістами немає єдності в оцінці взаємозв'язку між розмірами приросту доходу і граничною схильністю до споживання. Одні вважають, що гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження відносно незмінні. Кейнсіанська ж модель виходить з того, що із зростанням доходу росте гранична схильність до заощадження і відповідно падає гранична схильність до споживання, чим і пояснюється виникнення дефіциту попиту і економічних спадів.
Зроблене вище припущення про тотожність доходів і споживчих витрат є, звичайно ж, спрощенням. На практиці не всі доходи прямують на споживчі цілі. Частина доходів заощаджується. І тільки в тому випадку, якщо заощадження будуть використані для інвестицій, тобто для закупівлі неспоживчих товарів — засобів виробництва, економіка буде знаходитися в рівновазі, яку можна виразити формулами
Y = С + S (25.7); Y = С +1 (25.8); І = S (25.9),
де Y — випуск (дохід); С — споживання; І — інвестиції, S — заощадження.
Класична школа вважала, що діє автоматичний механізм, який врівноважує заощадження та інвестиції і підтримує рівень виробництва і зайнятості. В його основі лежить ставка відсотка і її динаміка. Чим вища ставка відсотка, тим більше заощадження. Заощаджені гроші можуть використати підприємці, які застосують ці кошти для інвестицій і, відповідно, заплатять за це відсоток. Запозичення будуть тим більше, ніж нижча ставка відсотка. Певний рівень відсоткової ставки автоматично балансуватиме заощадження та інвестиції. Крім того, згідно з класичною моделлю рівноваги діє й інший механізм, заснований на еластичності цін. Якщо заощадження зростають і тим самим падає попит, то конкуренція примушує виробників знижувати ціни, попит розширяється, весь вироблений продукт буде реалізований, і рівновага відновиться. Падаючі ціни викличуть необхідність знижувати витрати. В результаті повинні знизитися і ставки заробітної плати. Конкуренція з безробітними примусить працівників погоджуватися на це, підприємцям буде вигідно наймати робітників і тим самим встановиться рівновага на ринку робочої сили.
Однак всупереч уявленням класиків на практиці заощадження не дорівнюють інвестиціям. У результаті витрати виявляються менше реального обсягу виробництва.
На відміну від класиків, кейнсіанська теорія виходить з того, що заощадження та інвестиції здійснюють різні групи людей і керуються вони в своїх вчинках різними міркуваннями. Крім того, зростання заощаджень не обов'язково обернеться розширенням інвестицій. Якщо формула (25.7) вірна, то споживання скорочується по мірі зростання заощаджень. Наслідком цього буде звуження споживчого ринку і відсутність стимулу розширювати виробництво. Крім того, ставка відсотка — не єдиний чинник, що впливає на інвестиційні плани, тому що на практиці підприємців завжди цікавить питання про норму прибутку, очікувану від здійснення інвестиційних проектів. Нарешті, в сучасних умовах поточні заощадження — аж ніяк не єдине джерело фінансування інвестицій, а надання позик кредитними установами приводить до збільшення пропозиції грошей внаслідок дії грошового мультиплікатора.
У результаті обсяг інвестицій може перевищити суму поточних заощаджень. Така ситуація означає порушення рівноваги: можливо або пожвавлення економіки, тому що зростуть загальні витрати, або, якщо економіка знаходилася в стані повної зайнятості, виникне інфляція попиту.
У сучасних умовах реалізація класичної моделі рівноваги утруднена тим, що ринкова система характеризується недосконалою конкуренцією, і монополісти здатні підтримувати ціни навіть при зниженні попиту. На ринку праці профспілки і колективні договори протидіють зниженню заробітної плати. Це приводить до того, що ціни і зарплата вельми стійкі до зниження. Але якби навіть ціни і зарплата впали, це означало б загальне падіння грошових доходів, а отже, і попиту. В результаті нерівновага може посилитися: впаде обсяг виробництва і виросте безробіття.
Недосконалість ринкових важелів обумовила появу кейнсіанської моделі підтримки рівноваги, заснованої на активному втручанні держави в економіку, зокрема, методами фіскальної політики.
Приріст державних витрат означає збільшення планованих витрат. Приріст виробництва і доходу, а також збільшення планованих витрат і споживання виявляється істотно більшим, ніж приріст державних витрат. В макроекономіці таке явище отримало назву ефекту мультиплікатора. Величина мультиплікатора державних витрат вимірюється відношенням приросту обсягу виробництва (доходу) до приросту державних витрат, що його викликав і позначається:
р - Y/ G.
(25.10)
На конкретне значення мультиплікатора впливає гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження. Чим більша частка приросту доходу в кожному циклі витрачається на споживанім, тим більше витрати в цьому циклі і, отже, тим більше мультиплікатор. Залежність між мультиплікатором і граничною схильністю до заощаджень зворотна:
fi = 1/ MPS (25.11); ц -1/(1 - МРС).
(25.12)
Звичайно, в наведених формулах розрахунку мультиплікатора не враховується, що існує оподаткування доходів, а також те, що частина доходу йде на приріст закупівель зарубіжних товарів. Тому мультиплікатор, що визначається на основі такого спрощеного підходу, називається простим мультиплікатором.
Фіскальна політика поширюється не тільки на державні витрати, але і на формування доходів. Тому зміни в рівновазі можуть бути викликані і зміною податків. Збільшення податків скорочує отримуваний дохід, а їх скорочення збільшує його на величину зміни податків. Ефект, отже, буде аналогічним ефекту збільшення державних витрат. Однак приріст споживання буде в такому випадку менше, оскільки частина приросту доходу піде на приріст заощаджень. Отже, приріст споживання залежить в такому випадку не тільки від розміру зменшення податків, але і від граничної схильності до споживання.
Податковий мультиплікатор розраховується за формулою
//,= - МРС/(1 - МРС).
(25.13)
Наявність у формулі знаку «мінус» свідчить про зворотну залежність між податками і прибутком: скорочення перших веде до зростання останнього. Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зростає дохід при зниженні податків на одну одиницю.
Практичне значення теорії мультиплікатора державних витрат велике, тому що без неї неможливо виробити ефективну бюджетно-податкову політику. Ефективна стимулююча політика державних витрат і податків здатна змістити криву сукупного попиту праворуч, тобто досягти більш високого доходу (випуску) при незмінному рівні цін. Потрібно враховувати, що на мультиплікаційний ефект здатне не тільки зростання державних витрат, але і взагалі приріст будь-якого з компонентів сукупного попиту (споживання, інвестиції, чистий експорт). Більш того, таку ж властивість має і приріст (зменшення) грошової маси.
Модель рівноваги в рамках кейнсіанського хреста досі розглядалася виходячи зі стабільності інвестицій. Але на практиці розмір інвестицій може істотно мінятися і впливати на рівновагу. Скорочення інвестицій зміщає точку рівноваги в кейнсіанському хресті ліворуч, що проявляється в скороченні випуску (доходу) і споживання (планованих витрат). Загасання інвестицій призводить до дуже серйозних негативних довготривалих наслідків. Тому для наближення моделі до реальної дійсності необхідно врахувати дану обставину. Модель Хікса якраз має таку властивість, розглядаючи залежність між ставкою відсотка та доходом.