Економічна теорія (2003)

Отже, грошова маса складається з готівки і депозитів. Співвідношення між двома елементами грошової маси залежить від багатьох чинників і є специфічним для кожної країни. На нього впливають традиції і звички людей у здійсненні платежів, рівень розвитку банківської справи, загальний стан економіки. Чим більший розвиток, наприклад, отримує автоматизація розрахунків, тим менше потрібно готівки. На розміри готівки впливає частка споживання в ВНП, а на величину депозитів — сама величина ВНП. Істотний вплив на динаміку співвідношення між готівкою і депозитами справляють сезонні чинники (наприклад, в період відпусток зростає частка готівки в структурі грошової маси в південних регіонах країни). Важливо пам'ятати, що саме по собі збільшення або зменшення розмірів готівки не впливає на величину грошової маси, а змінює лише співвідношення між депозитами і готівкою.

Зростання грошової маси має місце тільки тоді, коли відбувається створення нових платіжних коштів, і пов'язане це зростання з механізмом видачі позик. У різних країнах такий механізм має свої особливості, але існують і деякі спільні риси. Головне, що об'єднує різні системи регулювання грошової маси — те, що воно здійснюється в рамках банківської системи при вирішальній ролі центрального банку — головного елемента кредитної системи. Саме центральний банк має можливість виливати на діяльність комерційних банків, які є формально незалежними. В США центральний банк отримав назву Федеральної резервної системи (ФРС), в назві якого відбивається те, що найбільш істотним важелем впливу центрального банку на комерційні банки виступає норма обов'язкових резервів.

Вона була створена в 1913 році. Безпосереднім поштовхом до створення ФРС послужила фінансова паніка в 1907 році, що супроводжувалася крахом багатьох банків. Після цього в суспільстві виникли настрої на користь зміцнення банківської системи з метою зробити її більш надійною, і через 6 років переговорів і дискусій вона була створена.

Специфіка саме США полягає в тому, що формально в них немає єдиного центрального банку, розташованого в столиці, оскільки в США в свій час, незважаючи на прагнення до зміцнення банківської системи, одночасно існували настрої проти надмірної централізації ФРС. Тому ФРС представлена 12 федеральними резервними банками, розташованими у відповідних федеральних районах (Нью-Йорк, Чікаго, Філадельфія, Сан-Франциско, Бостон, Клівленд, Сент-Луїс, Канзас-сіті, Атланта, Річмонд, Міннеаполіс, Даллас). Кожний з них обслуговує своїх членів — комерційні банки свого району: тримає внески банків, надає їм кредити, тобто робить те ж, що самі комерційні банки здійснюють відносно своїх клієнтів. Крім того, ФРС у винятковому порядку здійснює випуск банкнот, які є національною валютою, очолює ФРС Рада управляючих, яка фактично забезпечує єдність кредитно-грошової політики, що проводиться на всій території США. Згідно із законом до складу ФРС обов'язково входять всі національні банки (тобто банки, що отримали ліцензію центрального уряду) і частина-банків штатів (діючих на основі ліцензії урядів окремих штатів), так що в результаті у Федеральній резервній системі беруть участь більше ніж 5000 із 15000 комерційних банків, що володіють більш ніж 70% сукупних депозитів.

Федеральна резервна система виконує такі функції: резервної системи, по-перше, тримає у себе резерви банків-членів, які, як ми побачимо далі, відіграють важливу роль у регулюванні грошової маси;

по-друге, здійснює міжбанківські чекові розрахунки;

по-третє, забезпечує приватних осіб готівкою (через Федеральні резервні банки);

по-четверте, виступає держателем рахунків Казначейства (Міністерства фінансів) і здійснює купівлю (продаж) державних облігацій;

по-п'яте, здійснює контроль за операціями комерційних банків.

Самі комерційні банки виконують дві головні функції Но-перше, вони здійснюють зберігання депозитів до запитання, по яких клієнти можуть виписувати чеки, щоб розплачуватися за купівлі. По-друге, вони надають позики своїм клієнтам — приватним особам і фірмам. Створення грошей (тобто збільшення грошової маси) відбувається саме при операціях з депозитами до запитання. У принципі комерційні банки — не єдині структури, які виконують різні фінансові функції. У кредитній системі діють і такі установи, як позичково-ощадні асоціації, ощадні банки, кредитні спілки, страхові компанії з аналогічними функціями. Всі вони виконують роль посередників між власниками вільних грошових коштів і інвесторами.

Як працює банк? У спрощеному комерційного банку вигляді банківський баланс наведено в таблиці 26.2.

Із схеми видно, що в правій частині балансу показані джерела коштів банку, а в лівій — основні напрями розміщення кредитних ресурсів. Готівка банків становить тільки частину по відношенню до суми депозитів. Значна частка ресурсів банку використовується як кредити і позики. Це нормальна практика банківської діяльності.

Однак тут існує реальне протиріччя. Теоретично вкладники можуть в будь-який момент зажадати повернути свої кошти, і банк повинен буде це безперешкодно здійснити, адже одна з функцій банка — зберігання грошей клієнта на розрахунковому рахунку. Однак банк одночасно є і комерційною установою. Він надає позики під певний відсоток. І чим більше розміри позик (що одночасно зменшують здатність банку на першу вимогу видати гроші вкладникам), Що надаються, тим ефективніше результати комерційної діяльності. Суворо кажучи, банк ризикує не тільки тому, що відволікає депозити в надання позик, але і тому, що саме надання позик пов'язане з ризиком неповернення запозичених сум внаслідок банкрутства позичальника. На практиці небезпека масового відклику внесків невелика. Саме ця обставина зумовлює те, що для виконання зобов'язань перед вкладниками банку досить мати тільки частину коштів у вигляді готівки для здійснення поточних видач грошей (люди приходять в банк не тільки щоб зняти гроші, але і потім, щоб покласти їх).

3 діяльністю банку пов'язано існування механізму регулювання обов’язкових резервів комерційних банків. Якщо розмір резервів дорівнює величині депозитів (що саме по собі — найповніша гарантія видачі всієї суми депозитів в будь-який момент), то кредитні можливості банку обмежені розміром його власного капіталу. І спочатку комерційні банки саме так і підходили до вирішення питання про величину резервів. Однак в сучасних умовах резерви становлять лише частину величини депозитів, і чим менше частка резервів у депозитах, тим вище кредитні можливості банку. Сама частка резервів встановлюється для кожного конкретного комерційного банку Федеральною резервною системою. Резерви кожний комерційний банк зберігає у відповідному регіональному Федеральному резервному банку. Однак, мета зберігання певної частини кредитних ресурсів комерційних банків у Федеральній резервній системі інша — це не забезпечення гарантій внесків, а регулювання грошової маси, тобто грошової пропозиції.

Як конкретно працює цей механізм? Якщо припустити, що резерви дорівнюють величині депозитів, то зрозуміло, що в такій ситуації грошова маса не може бути збільшена. Точно так само зрозуміло, що грошова маса не може зрости і в тому випадку, якщо обсяг резервів, що фактично є у банку, в точності дорівнює встановленому для нього Федеральною резервною системою. Нова грошова маса може бути створена тільки в тому випадку, якщо банк має надмірні резерви. Як тільки з'являються надмірні резерви, банк тут же шукає клієнтів, яким він міг би надати відповідні кредити. А з'явитися надмірні резерви можуть декількома шляхами.

По-перше, внаслідок зменшення норми обов'язкових резервів, по -друге, якщо комерційний банк візьме позику в центральному банку, і по-третє, внаслідок операцій на відкритому ринку. Незалежно від способів створення надмірних резервів, сам факт цього створення супроводиться мультиплікаційним ефектом.

Припустимо, що у банку А з якихось причинах (які в цьому випадку не мають значення) утворилося 10000 дол. надмірних резервів. Ці гроші він може надати в позику. Якщо клієнт в цей час прийшов до банку просити кредит, він може отримати його. На його поточному рахунку спочатку робиться запис про те, що сума депозиту збільшується на 10000 дол., що відбивається на кредиті рахунку клієнта. Вказана сума може бути знята з даного рахунку у вигляді банкнот або її можна використати для оплати купівель чеками. Якщо дана сума видається банкнотами, то в банківських записах робиться позначка про зменшення величини депозитів до запитання на 10000 дол., а грошова маса збільшується на ці ж 10000 дол. Коли наступає термін повернення, позика може бути погашена або готівкою, або шляхом списання відповідної суми з поточного внеску. У обох випадках станеться зменшення грошової маси, бо готівка вважається грошима тільки доти, доки не потрапляє до сейфу банку. Але якщо використовується варіант списання з поточного рахунку, то клієнт просто виписує чек на 10000 дол., які знімаються з поточного рахунку. В принципі можна було б перевести гроші з поточного на ощадний рахунок в тому банку, де клієнт брав позику, і це просто означало б зменшення Ml, a M2 залишилася б без змін. Зрештою так чи інакше видача позик збільшує МІ, а прагнення клієнта тримати ту або іншу частину своїх грошових активів у вигляді поточних депозитів або ощадних депозитів означало б різницю в темпах зростання МІ і М2.

Процес на цьому не закінчується. Клієнт брав позику для того, щоб витратити її. Практично він використовує цю суму у формі виписки чеків на оплату своїх купівель. Чеками він буде розплачуватися з продавцями. Продавці, отримавши чеки, депонують їх у своїх банках.

Припустимо, що клієнт, який взяв позику, розплатився з продавцем, виписавши на його ім'я чек на 10000 дол. Після того, як продавець депонував чек у своєму банку, останній нараховує 10000 дол. на поточний рахунок продавця і пересилає чек до Федерального резервного банку для здійснення клірингу (зарахування взаємних банківських вимог). Федеральний резервний банк зараховує на резервний рахунок банку продавця додатково 10000 дол. з резервного рахунку банку позичальника і віднімає ці ж 10000 дол. з резервного рахунку банку позичальника. Після чого чек посилається до банку позичальника, який, в свою чергу знімає цю суму з поточного рахунку позичальника. Кінцевим підсумком операції стане виникнення ще 10000 дол. надмірних резервів у банку продавця і 10000 дол. на рахунку продавця. Якщо при цьому норма обов'язкових резервів у банку продавця рівна 16,6%, то його кредитні можливості збільшуються на 8340 (10000 — 1660) дол. Отже, банк продавця може тепер додатково видати позик на 8340 дол.

Процес повторюється. У всій системі комерційних банків по мірі того, як чеки, виписані позичальниками, депонуються одержувачами платежів, до надмірних резервів комерційних банків додаються нові суми. Частина резервів може повернутися до банку, який першим «випустив» додаткові кредитні ресурси. Всі нові надмірні резерви дозволяють видавати нові позики, що збільшують МІ. Доки нові прирости МІ витрачаються позичальниками і знов депонуються одержувачами платежів, доти резерви комерційної банківської системи всі збільшуються.

Кінцевий мультиплікаційний ефект первинного виникнення надмірних резервів залежить від величини норми обов'язкових резервів в кожному банку, розподілу внесків між банками-членами і не членами ФРС, від форми, в якій люди вважають за краще тримати нові гроші, і від інших чинників. В найбільш загальному вигляді величина мультиплікатора визначається за формулою:

грошовий мультиплікатор = І/норма обов'язкових резервів.

(26.2)

Ясно, звичайно, що процес видачі позик під резерви, що збільшуються, не може бути надмірним, оскільки зростання резервів одночасно означає і зростання зобов'язань банку перед вкладниками. Потрібно пам'ятати і те, що резерви можуть стати не тільки більшими, ніж наказує ФРС, але і меншими. У цьому випадку, тобто якщо резерви падають нижче встановленої величини, банк починає видавати нових позик менше, ніж йому повертають раніше взятих позик, щоб нагромадити нестачу резервів. Якщо така ситуація складається не в окремих банках, а у всій банківській системі, то станеться загальне скорочення розмірів позик, що видаються і, отже, зменшення грошової маси. Це буде продовжуватися до досягнення передбаченого розміру резервів. І тоді процес стиснення кредиту зупиниться.

Зміна норми обов'язкових резервів використовується не часто. У Федеральної резервної системи є інший, досить гнучкий, інструмент впливу на величину резервів, що не зачіпає норму обов'язкових резервів — надання позики безпосередньо комерційному банку шляхом збільшення суми резервів на рахунку даного банку в ФРС в обмін на які-небудь активи (наприклад, державні облігації, що є в портфелі активів будь-якого комерційного банку). За Надання такої позики береться ставка відсотка, яка називається обліковою ставкою. Причому використання цього інструмента здійснюється селективно.

Збільшуючи свій портфель державних облігацій, ФРС виписує зі свого рахунку чеки на суму куплених облігацій.

Чеки депонуються в комерційних банках. Після того, як відповідний комерційний банк направить чеки в свій Федеральний резервний банк, останній переказує на резервні рахунки комерційного банку додаткові суми. В результаті комерційні банки розширюють свої кредитні можливості. При протилежних операціях, тобто при продажу державних облігацій, ФРС зменшує резерви комерційних банків. Наприклад, якщо ФРС продає державну облігацію вартістю 1000 дол., вона зрештою з'явиться в руках людини, яка заплатить чеком торговцеві облігаціями. Торговець в свою чергу заплатить чеком Федеральній резервній системі, і ця сума буде знята з резервного рахунку того банку, на який виписаний рахунок, що і буде означати ліквідацію частини резервів банківської системи.

Приблизно та ж картина спостерігається, якщо продавцем облігацій виступає не комерційний банк, а приватна особа. В обмін на облігацію людина отримує чек ФРС, який вона передає до свого банку, а банк записує цю суму на внесок даної людини для збільшення своєї резервної позиції, після чого з рахунку можна знімати готівку, збільшуючи тим самим грошову масу. Одночасно банк може збільшити позики в розмірі, який дорівнює різниці між депозитом, що збільшується, і сумою обов'язкових резервів. Сам факт надання позики — свідчення того, що грошова пропозиція в результаті збільшилася в більших розмірах, ніж сума операції з продажу облігацій, тому що і продавець облігацій збільшив свої грошові активи (в депозитах і в готівці), і одержувач позики разом з позикою отримав рівний їй новий банківський депозит. Отже, в результаті частина приросту грошової маси переходить в готівку, а частина стає базою кредитної експансії. Зрозуміло, що, якщо банки не розширюють кредит або не купують облігації, то відсутній і мультиплікаційний ефект.

Саме готівка і поточні чекові депозити утворять вельми активний елемент грошової маси, безпосередньо створюючий мультиплікаційний ефект. Операції на відкритому ринку впливають на грошову масу не безпосередньо, а саме через зміну загальної величини готівки і депозитів. Особлива роль цих компонентів грошової маси виражається в тому, що їх іноді називають грошима підвищеної сили, або грошовою базою.

Первинне збільшення резервної позиції банків у ФРС внаслідок продажу державних облігацій зі свого портфеля при такому ж збільшенні величини депозитів підвищує фактичну частку резервів проти обов'язкової, встановленої ФРС для даного банку. Збільшуючи ж позики, банк зрештою доводить частку резервів до встановленої величини з урахуванням переходу частини приросту депозитів у готівку. Ефект приросту грошової маси може бути істотно послаблений, якщо велика частина приросту депозитів піде в приріст готівки. Один з найважливіших чинників, що визначають співвідношення між готівкою і депозитами — ступінь розвитку тіньової економіки. Суб'єкти тіньової економіки із зрозумілих причин вважають за краще мати справу з готівкою, а не з депозитами, оскільки шлях руху готівки контролювати практично неможливо, на відміну від відстеження динаміки депозитів. Ось чому збільшення резервної позиції може стати могутнім чинником зростання кредиту і грошової маси, але не обов'язково. Ця обставина зайвий раз підтверджує ту думку, що в економічній політиці немає і не може бути єдиного чарівного засобу, за допомогою якого можна швидко і ефективно виправити економічну ситуацію в складні для тієї або іншої країни періоди.

Розглянемо механізм взаємодії Казначейства (Міністерства фінан. і банківської системи) , Казначейство має свої рахунки у ФРС і в комерційних банках. І залежно від того, з яких рахунків воно фінансує свої витрати, грошова маса збільшується або залишається без змін. Якщо казначейство платить продавцеві озброєнь зі своїх рахунків у ФРС шляхом виписування чеків на суму купівлі озброєнь, то продавець зброї несе чеки в свій комерційний банк, який обробляє їх, в результаті збільшуючи свої резерви і відповідно позикові можливості. Тим самим грошова маса збільшується. Якщо ж казначейство не зацікавлене в збільшенні грошової маси (наприклад, у разі виникнення бюджетного дефіциту), воно фінансує свої витрати з рахунків в комерційних банках; продаючи державні облігації приватному сектору, воно отримує необхідні фінансові ресурси без збільшення загальних розмірів грошової маси. Відбувається лише переключення частини кредитних можливостей приватного сектора на користь Казначейства, тобто держави. Здійснюючи платежі за рахунок цих ресурсів, казначейство не збільшує суму своїх резервних вимог і тим самим не стимулює зростання грошової маси.

Отже, ФРС справляє вплив на економіку регулюванням резервів в банківській системі. Купуючи і продаючи державні облігації, ФРС збільшує або зменшує банківські резерви, а також змінює облікову ставку і норми обов'язкових резервів, впливаючи на величину грошової пропозиції і ринкову ставку відсотка. Для оцінки ефективності грошової політики необхідно вивчити поведінку ринкової ставки відсотка, темп зростання грошової маси, динаміку резервів і готівки.