Економічна теорія (2003)

29.1. Основні чинники економічного зростання

Як здійснюється економічне зростання? Крива виробничих можливостей зображує варіанти використання ресурсів для виробництва альтернативних кількостей різних продуктів. Рух по кривій означає, що додаткову кількість одного продукту може бути зроблено тільки за рахунок зменшення виробництва іншого (лінія СД на рис. 29.1). Збільшення виробництва того й іншого продукту одночасно відбиває зрушення кривої виробничих можливостей зовні, як показано на рис. 29.1 (лінія АВ).



Чим більше можливостей для економічного зростання, тим сильніше зсувається крива. При незмінності чисельності населення це означає одночасне зростання і душового виробництва валового національного продукту. Якщо ж у суспільстві має місце безробіття або неефективне використання ресурсів, то точка, що характеризує стан економіки, лежить не уздовж кривої виробничих можливостей, а усередині її (див. точку Е на рис. 29.1).

Виробнича функція

Проблема економічного зростання у короткочасному плані звичайно зводиться до пошуку шляхів повного використання притаманних ресурсів у сучасних умовах. Графічно це означає пошук способів переходу економіки від точки Е на лінію СД. З погляду довгострокових перспектив проблема зростання зводиться до визначення шляхів і способі в переходу економіки з траєкторії СД на траєкторію АВ (див. рис. 29.1).

Кількісно проблема зростання означає перебування способів виробництва валового національного продукту на максимально можливому рівні, у якості якого виступає потенційний валовий національний продукт. Для будь-якої країни його величина прямо зв'язана з обсягами використовуваних ресурсів — праці, капіталу і землі. їхня комбінація в тій чи іншій пропорції приводить до неоднакових результатів. У макроекономічній теорії мається ряд розробок щодо проблеми оцінки внеску того чи іншого ресурсу в створення валового національного продукту. Так, один з найбільш поширених варіантів такої оцінки реалізований у виді виробничої функції Кобба-Дугласа. У найбільш загальному виді вона виглядає так:

Y-A-K-'IA*,

(29.1)

де Y — величина ВНП; А — коефіцієнт, що враховує вплив технічного прогресу; К — розмір використовуваного капіталу; L — обсяг застосовуваної праці; а і (1- а) — відповідно частки капіталу і праці в доході.

Величина доходу капіталу визначається його граничною продуктивністю (МРК) і загальною величиною:

МРК • К = а • Y.

(29.2)

Відповідно дохід праці визначається його граничної виробництва (MP) і загальною величиною:

MPL = (l-a)Y.

(29.3)

Виробнича функція має властивість постійної віддачі чинників. Багаторічні дослідження фактичних даних показують, що з часом частки капіталу і праці в доході валового національного продукту залишаються постійними. Вони не залежать від розмірів застосовуваного капіталу і праці і визначаються тільки величиною а. Використовуючи взаємозв'язок функції Кобба-Дугласа, можна визначати граничну частку виробництва капіталу і праці в ході економічного зростання. Стосовно до умов економіки США значення а дорівнює 0,5. Економічне зростання залежить від розмірів приросту використовуваних ресурсів. У виробничій функції в деяких моделях вважається, що технологічні зміни відсутні (тобто А = 1), що, звичайно ж, спрощення.

Важливе значення для розкриття закономірностей економічного зростання має облік характеру зв'язку між приростом використовуваних ресурсів і збільшенням внутрішнього національного продукту. Найбільш простий випадок пропорційне збільшення усіх використовуваних ресурсів. У такому випадку має місце пропорціональне збільшення внутрішнього національного продукту. Проте у реальному житті така ситуація скоріше виключення, ніж правило. Набагато частіше зустрічаються випадки, коли сполучено зростання кожного з ресурсів неможливе, тому що кожна країна наділена ними в неоднакових розмірах.

Взаємозв'язок між використовуваними ресурсами і продуктом виражається законом убутної продуктивності. Якщо, припустимо, суспільство не може збільшити використання всіх ресурсів, крім одного, то при збільшенні використання даного ресурсу, кожне його наступне збільшення супроводжується всі меншим збільшенням продукту, а на визначеному рівні приросту ресурсу приріст продукту припиняється. В цьому суть закону убутної продуктивності. Проте його дія не носить абсолютного характеру, тому що з обліком прогресивних змін у технології виробництва суспільство також має можливість при деякому даному прирості ресурсів робити більше внутрішнього національного продукту, тим самим, нейтралізує чинність закону убутної продуктивності. Такі обставини варто враховувати при оцінці економічної ролі високих темпів зростання населення.

Англійський економіст Томас Мальтус висунув теорію, згідно з якою прискорене зростання населення приводить до зниження його життєвого рівня, оскільки при більш повільному зростанні інших ресурсів темпи зростання внутрішнього національного продукту не поспівають за приростом населення. Таке судження може бути виправдане для економіки, що не піддана впливу науково-технічного прогресу. Проте у реальному житті таку економіку важко уявити. Тому з обліком прогресивних змін у техніці і технології, у тому числі в сільському господарстві, навіть при прискореному зростанні населення можна запобігти падінню життєвого рівня, хоча складність проблеми не можна недооцінювати.

Аналогічно обстоїть справа і з роллю капіталу в економічному зростанні. Давид Рікардо вважав, що в міру збільшення розмірів капіталу його гранична продуктивність знижується. Проте така точка зору не враховувала науково-технічного прогресу, завдяки якому збільшення розмірів капіталу супровождується і зростанням внутрішнього національного продукту. Тому кожнорічні інвестиції, збільшуючи розмір суспільного капіталу, забезпечують і ріст внутрішнього національного продукту. Особливу роль у забезпеченні економічного зростання відіграє людський капітал, що розвивається в межах системи освіти кожної країни. Чим більше вкладається засобів у розвиток утворення, тим вище темпи економічного зростання. І навпаки, недостатні вкладення в розвиток системи утворення ведуть у підсумку до її відставання від світового рівня і зрештою до уповільнення економічного зростання.

Існує важлива обставина, що багато в чому визначає можливості тієї чи іншої країни в забезпеченні необхідних темпів економічного зростання. Це характер розвитку суспільства в даній країні, рівень його морального здоров'я. У деяких країнах, незважаючи на певний матеріальний добробут, існує політичне насильство, корупція тощо. Навряд чи в таких умовах можна розраховувати на збереження високих темпів економічного зростання чи взагалі на яке-небудь прискорення розвитку.

Прискорений розвиток суспільства при характеристиці проблеми економічного зростання — це те, що на практиці показує розрив між потенційним і реальним ВНП. У принципі бажано, щоб розрив був мінімальним, для чого необхідно забезпечити повну зайнятість. Але якщо вона досягнута (а це можна забезпечити методами фіскальної і монетарної політики), то подальше зростання суспільство повинне забезпечити саме за рахунок створення умов для зростання потенційного ВНП.