Основи економічної теорії (2003)
Центральним елементом координації економіки за умов ринку є ціновий механізм.
Його ефективність залежить від кількості учасників ринкової системи та рівня їхньої свободи у прийнятті рішень. Головна проблема суспільного господарства — «що, скільки, як і для кого виробляти» — у ринковій системі вирішується за допомогою цінових сигналів. Ресурси спрямовуються в ті галузі, продукція яких за певного рівня цін користується великим попитом та дає прибуток виробникам. Достатній рівень цін є вигідною передумовою ефективного використання ресурсів і визначає технологію виробництва, стимулює її вдосконалення, зменшення затрат праці на виробництво товарів. Отже, ціни регулюють і певним чином розподіляють надходження продукції на ринок та суспільної праці в певні галузі, сфери суспільного виробництва.
Ціни є критерієм споживчого вибору; ціни на фактори виробництва впливають на розміри доходів і прибутків, визначають купівельну спроможність різних прошарків населення.
Оскільки ціновий механізм є координатором ринкової економіки, то ціни пов'язуються з кон'юнктурою, яка відображає умови ринку, тривалість попиту, що дає змогу підприємцям та власникам виробничих ресурсів орієнтуватися на ринку. Цінова система орієнтування на ринку виробників, споживачів ефективно працює тільки за умов вільної конкуренції. Саме тоді ціни максимально відображають суспільну вартість товару, існуючий ринковий попит.
Вільна конкурентна ціна зближує приватні та суспільні інтереси. Тому держава, управляючи ринковим механізмом, пом'якшуючи його негативні впливи, не повинна підривати основу ринкового господарювання — ринкове ціноутворення та вільну конкуренцію, залишаючи за собою лише такі функції, як забезпечення законодавчої бази, впровадження захисту конкуренції та водночас антимонопольної політики, виробництва суспільних товарів (дороги, маяки, греблі тощо), перерозподіл доходів за допомогою податків, а також сприяння інноваціям та запровадження макроекономічних важелів контролю.
Структура ринкової системи
Ринкова система є складним феноменом, особливості реалізації та взаємодії складових якої залежать від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. Основними елементами ринкової системи є закони ринку, господарські форми та суб'єкти ринкових відносин.
Закони ринку. Законами ринку є стійкі причинно-наслідкові зв'язки відносин сфери обігу товарів, взаємодія яких утворює механізм функціонування ринкового господарства. Законами ринку є: закон конкуренції, закон вартості, закон рідкісності, закон спадної віддачі ресурсів, закон спадного граничного продукту, закон попиту, закон пропозиції, закони грошового обігу, закон підприємницького доходу тощо.
Ринкові господарські форми. Ними вважають внутрішню організацію відносин сфери обігу товарів. Основними ринковими формами є: гроші, витрати обігу, ціна, прибуток, відсоток, дивіденд, рента, маржа тощо. Ринкові форми опосередковують купівлю-продаж товарів і виступають у вигляді певних доходів. Існують також ринкові інструменти і ринкові регулятори. Ринкові інструменти — це прийоми, які застосовуються суб'єктами ринкових відносин з метою реалізації власних інтересів. До них належать господарський договір, трудовий контракт тощо. Ринкові регулятори — це економічні важелі, які діють опосередковано, через вплив на інтереси учасників економічних процесів. Вони застосовуються тоді, коли крім двох сторін є ще й третя — держава та закон (податки, сфера оподаткування, пільги тощо).
Ринкові інструменти не потребують спеціального державного апарату управління; їх повинно бути значно більше, ніж регуляторів. Ринкові засоби регулювання завжди базуються на інформації про кон'юнктуру, банківські відсотки тощо.
Об'єктна структура ринку. Це відносини купівлі-продажу (обігу) певного товару. Об'єктна структура ринку формує види ринків, які мають певні особливості. Цими особливими за організацією видами ринків є: ринок споживчих товарів, ринок сировинних ресурсів, ринок послуг, ринок робочої сили, ринок капіталів або вільних грошових засобів, ринок цінних паперів, ринок житла, ринок софтверу (науково-технічної інформації), валютний ринок. Взаємопов'язана єдність цих ринків утворює комплексний ринок. Головною умовою існування комплексного ринку є мобільність усіх видів ресурсів.
Ринкова психологія, ринкове мислення суб'єктів ринку — це особисте сприйняття суб'єктами ринку його реалій (цін, доходів тощо) та їх зіставлення із інтересами та очікуваннями. Ринкова психологія та ринкове мислення передбачає оволодіння людиною системою категорій ринкової економіки, правилами, традиціями ринкової поведінки, а також здатність до оволодіння матеріальною базою — економічними ресурсами (грошима, ідеями, здатністю до праці), якими забезпечуються стійкість перед ринковою ентропією (змінами, поворотами), ринковою невизначеністю, підприємницьким ризиком тощо.
Основою ринкової системи є ринкова рівновага — збалансованість між попитом та пропозицією, збалансованість грошової та товарної мас тощо.
Будучи особливо складним і багатогранним феноменом, щодо головних сутнісних рис якого дотепер не вщухають наукові та політичні дискусії, ринок у процесі свого функціонування та розвитку виявив свої визначальні переваги і недоліки.
Важливою перевагою є відсутність дефіциту товарів та послуг — їх виробництво та пропозиція орієнтовані на платоспроможні потреби, тобто попит, і врівноважування здійснюються за допомогою грошової ціни.
Ринкові механізми забезпечують найбільшу економічну ефективність, оскільки самостійний учасник ринку обирає вигідне поле діяльності. Дія ринкових сил (закону попиту та пропозиції, закону вартості тощо) дає загалом кращий результат, ніж регламентованість, директивність.
Ринковій організації економіки властива вища продуктивність завдяки дбайливому ресурсовикористанню, зменшенню питомих витрат, раціональній організації й управлінню, а також певному синергізму (посиленню дії чинника завдяки взаємодії з іншим) між господарем та робітником, який, будучи акціонером, бере участь у розподілі прибутків акціонерного підприємства.
Ринковій економіці загалом не властиві довготривалі ризиковані проекти. Але, як правило, вони обов'язково дають віддачу після впровадження.
Ринкова система не потребує великого державного апарату управління, оскільки управлінський апарат із суто економічними функціями сконцентрований на фірмах, тобто ринкові механізми спрощують та здешевлюють виконання державних функцій. Ринкова економіка не дає змоги працювати впівсили, кожен заробляє стільки, скільки хоче та може, а держава гарантує лише соціально встановлений мінімум ставок заробітної плати, пенсій за віком, інвалідністю, виплат безробітним тощо.
Але ринкова організація економіки має й певні недоліки. Ринковий механізм не орієнтований на виробництво так званих «некомерційних благ» і суспільних товарів, які не дають прибутку. Він не задовольняє багатьох потреб і гальмує розвиток охорони здоров'я, освіти, культури, неприбуткових видобувних галузей матеріального виробництва. Недоліком ринкової організації є і значна диференціація доходів, яка породжує потенційну та реальну напруженість в суспільстві. Наприклад, розбіжність у диференціації доходів громадян США — 15:1, у Швеції — 4:1, у Німеччині — 6:1. Загалом в Європі цей показник нижчий, ніж у США, оскільки тут традиційно переважають системи соціально орієнтованого ринкового господарства.
Механізм ринкового господарювання спричиняє нестабільність у сфері дрібного підприємництва, яке особливо залежить від змін у ринковому середовищі. Так, за даними 1998 р., у Німеччині нараховувалось до 3 млн. дрібних підприємців, а щорічно банкрутувало та закривалося майже 226 тис. фірм.
Ринковий механізм не сприяє фінансуванню фундаментальних наукових досліджень, тому що вони не дають швидкого прибутку. Великі корпорації фінансують лише ті дослідження (як правило, профільні, вузько спеціалізовані, прикладні), які дають змогу швидко отримати прибуток від запровадження. Наприклад, відкриття Майклом Фарадеєм електрики знайшло практичне втілення лише через 50 років. За науково-технічного прогресу, сучасних технологій фундаментальні дослідження долають шлях до практичного застосування значно швидше. Однак державі доводиться фінансувати фундаментальні дослідження, оскільки приватний бізнес від цього відмовляється, потребуючи швидкої віддачі, окупності та прибутковості. Винятком є деякі японські фірми, які, дбаючи про перспективу, фінансують важливі наукові дослідження, прибуток від яких можна отримати лише через 8—10 років, але ці фірми розраховують посісти виняткове становище на ринку нових товарів і технологій.
Моделі формування ринкових систем
Розвиток ринкових систем підпорядкований певним закономірностям, які визначають їх найтиповіші риси. Існує три основні варіанти (моделі) формування ринкових систем.
Отже, всі елементи ринкової системи формувалися і відшліфовувалися протягом тривалого часу і довели своє право на існування. Позитивне значення мали «природний добір» підприємців у конкурентному середовищі, утвердження та розвиток ринкових «правил гри», становлення підприємницької етики.
Елементи ринкової системи формувалися поступово, зі стихійною раціональністю, досягаючи загальної збалансованості й стабільності. Формувався поділ державної влади на законодавчу, судову та виконавчу.
Недоліком природно-історичної моделі ринкових відносин є тривалість її становлення. Це можуть дозволити собі не всі країни, а тільки економічно розвинуті та забезпечені резервами — колоніями або вільними територіями. Отже, ця модель забезпечує екстенсивний розвиток і формування передумов для переходу до інтенсивних методів.
2. Державна модель. За такої моделі держава бере на себе ініціативу щодо формування ринку, виступає сукупним споживачем, сприяє створенню системи підприємництва, підтримує підприємців, розміщуючи замовлення на конкурентній основі.
Ця модель характерна для таких країн, як Італія, Німеччина, Японія та Росія, вона зумовлена низькою конкурентоспроможністю вітчизняного виробництва. Такий шлях формування ринку значно швидший і триває 10—15 років. У процесі його становлення можна активно задіяти національну ідею як чинник, що зумовить згоду народу з певними, інколи досить значними соціальними проблемами і витратами, сприятиме консолідації різноманітних соціальних верств суспільства. Однак державній моделі притаманні свої недоліки. Передусім вони полягають у тому, що патронажні умови уповільнюють процес формування конкурентоспроможного підприємця. Суб'єкти ринку суттєво залежні від суб'єктивних чинників, різко зростає роль державної адміністрації та чиновників. Модель таїть у собі певну небезпеку для демократичних інститутів, оскільки загрожує потенційним мілітаризмом. Іноді недооцінюється значення виробництва та реалізації товарів споживання, що може спричинити структурні зміни в економіці та призвести до галузевих диспропорцій, інфляційних процесів.
3. Зовнішньоекономічна модель формування ринку. Сутність цієї моделі полягає в тому, що держава допомагає розвиватися лише підприємствам, орієнтованим на експорт, а на виручену валюту купує товари споживання, патенти, ліцензії, технології, стимулюючи розвиток інших секторів економіки. Поступово формується самостійний комплексний ринок. За такою моделлю функціонують ринкові системи країн Близького Сходу, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапура.
Південна Корея, наприклад, зосередившись на суднобудуванні, використала в цій галузі конкурентну перевагу — низькі витрати на заробітну плату в загальних витратах виробництва. Цю перевагу вона зуміла обернути на свою користь. Так, якщо загальна частка зарплати в питомих витратах США становить 60%, то в Південній Кореї — тільки 4%. Після потужного імпульсу від розвитку суднобудування у країні почали розвиватися металургія, електроніка тощо. Нині Південна Корея має власний розвинутий ринок. Однією з переваг цієї моделі є те, що економіка відразу прив'язується до світового ринку, його кон'юнктури, цін, до вимог якості та стандартів. Недоліком її є значна залежність від міжнародного становища та кон'юнктури. Крім того, важливо знайти своє місце у світовій спеціалізації, щоб не бути витиснутим потужнішими конкурентами. У політиці така модель примушує приєднатися до політичного курсу однієї з великих країн. Існує думка, що цей шлях важко пройти без певної політичної диктатури, яка регулюватиме вихід на зовнішній ринок.
Загалом ринкова економіка — складне, певним чином упорядковане середовище, а не хаотичний набір структур, протистояння ціни та грошей. Вона не може виникнути одномоментно внаслідок вольових рішень. На її особливості впливають загальні інститути ринку, найважливішими з яких є приватна власність, свобода підприємництва, конкуренція, вільне ціноутворення, всебічне використання грошей та похідних інструментів обігу, цінних паперів тощо.
У ринковій економіці чітко простежуються загальні закономірності та національні особливості, що їх привносять у процес переходу до ринку окремі країни. Ринкове господарювання забезпечує високу технологічну базу в країні, економічний розвиток, відсутність дефіциту, динамічність розвитку і зростання добробуту громадян. За цих умов правлять принципи свободи діяльності, верховенства споживача, вільного ціноутворення, відкритості ринку та договірних відносин.
Ринок виконує регулюючу, стимулюючу, інформаційну та контролюючу функції, чим підкреслюється його функціональне значення для суспільства, оскільки ринкова економіка дає оптимальний варіант відповіді на питання: що, скільки, як і для кого виробляти? Механізм розвитку ринку підпорядкований реалізації головного стимулу діяльності, яким є приватний інтерес: підприємці прагнуть максимізувати прибутки; споживачі — оптимізувати корисність та власну вигоду; власники факторів — високий дохід. Підкреслюючи позитивне значення ринкових принципів та стимулів, відзначимо, що ринкова система має певні недоліки, що зумовлює необхідність активного державного втручання в економіку з урахуванням особливостей кожної конкретної країни.