Основи економічної теорії (2003)
Економічні блага, їх властивості та класифікація
Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної діяльності, але в кількості, обмеженій рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).
Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу.
Залежно від критеріїв оцінки існують різні класифікації економічних благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.
За часом використання блага поділяють на теперішні й майбутні. Є блага взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, олія соняшникова і оливкова, автомобілі різних марок. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано. Наприклад, вугілля використовується на теплоцентралі для отримання пари чи для одержання механічної енергії на заводі.
Одним з основних понять теорії споживання є «корисність», тобто споживча вартість блага.
Корисність — здатність товару, послуги задовольнити потребу.
Вона народжується з відношення між засобами (благами) і цілями (потребами, які необхідно задовольнити) економічної діяльності людини. Корисність є суб'єктивним поняттям. Одне й те ж економічне благо для різних людей може мати різну корисність, навіть нульову, а для деяких людей — від'ємну. Корисність неможливо виміряти кількісно в певних одиницях. Якби це було можливо, то вдалося б підсумувати задоволення благами, отриманими за одиницю часу і за певний період, отримати міру «національної корисності» від купівлі та інших операцій, порівняти число одиниць корисності, які спожила певна людина, з тим, що спожила інша. Насправді це практично неможливо, оскільки корисність, будучи залежною від інтенсивності потреби, є психологічною величиною, яку неможливо виразити кількістю. Однак можна вимірювати корисність точним числовим значенням хоча б тому, що людина здатна ранжирувати корисності, надаючи їм різні альтернативи. Наприклад, вибір першого рангу має більшу корисність, ніж вибір другого рангу.
Припустимо, що благо ділиться на певну кількість частин. Однак в міру споживання блага частина за частиною для задоволення потреби, вона інтенсивно зменшується. Спожиті послідовно частини блага мають зменшувану корисність для споживача. Більший чи менший ступінь корисності не є чимось властивим благу і його частинам, а залежить від особливого відношення, що існує між цими частинами, та інтенсивністю потреби, для задоволення якої їх використовують. Наприклад, є три частини блага, спроможного задовольнити певну потребу. Кількісно перша частина дорівнює 10. Друга буде дорівнювати 8, оскільки кожна частина потреби має певну інтенсивність, яка із задоволенням потреби зменшуватиметься. Корисність третьої частини становитиме б (рис. 2.15).
Загальна корисність блага — сума корисності окремих частин блага.
Вона зростає зі збільшенням кількості блага, яким розпоряджається споживач. Однак темп її зростання уповільнюється. Як показано на рис. 2.16, загальна корисність зростає від 10 до 16, до 20 і дорівнюватиме 46.
Припустимо, що певне благо можна поділити на частини нескінченно малої величини. Попередні рис. 2.15 і 2.16 можна перетворити на графіки (рис. 2.17 і 2.18).
Крива загальної корисності (рис. 2.17) нахилена позитивно, оскільки із збільшенням кількості блага корисність зростає до певної точки, потім знижується, оскільки відбувається поступове її зменшення. Крива граничної корисності (рис. 2.18) має від'ємний нахил, оскільки корисність споживаних частин блага поступово зменшується, тому що зростає ступінь задоволення потреби. Коли кількість блага дорівнює ОН, настає максимум загальної корисності, а гранична корисність стає рівною нулю.
Гранична корисність — корисність останньої частини блага чи послуги, які є в розпорядженні споживача.
Можна також передбачити існування від'ємної граничної корисності (РІГ для кількості блага ОР). Від'ємна корисність частин споживаного блага завдає збитки споживачу. Загальне задоволення споживача в такій ситуації зменшується на величину КР.
Далі необхідно визначити, яку загальну економічну цінність споживач надає благу, маючи певну його кількість (рис. 2.19).
Якщо благо поділити на невизначену кількість рівних між собою за величиною і якістю частин, то кожній частині споживач приписує однакову цінність. Вона вимірюється ступенем задоволення, яке отримує споживач, заволодівши останньою частиною, і якого він не отримав би, якби ця остання частина була втрачена. Отже, загальна економічна цінність блага дорівнює граничній корисності, помноженій на кількість частин блага: V=VmQ, де V — загальна економічна цінність; Vм — гранична корисність; Q — кількість блага, що має у своєму розпорядженні споживач. На рис. 2.19 ця цінність V за кількості благ ОН показана площею ОНСТ.
У цьому контексті важливим є аналіз мотивів поведінки споживачів на ринку: чому вони прагнуть придбати певний вид товару, віддаючи йому перевагу перед іншими, чому змінили свої уподобання, переключилися з одного виду товару на інший, змінили одну марку товару (фірму) на іншу. Аналіз мотивів поведінки дає змогу пізнати не лише їхні запити і звички, звичаї та схильності, а й визначити чинники, що їх породжують, спрогнозувати особливості поведінки певних груп споживачів у близькому та віддаленому майбутньому.
Поведінка споживача на ринку залежить від багатьох чинників, основними з яких є економічні, географічні, демографічні, психологічні, соціальні, релігійні.
Економічні чинники зумовлені рівнем наповненості ринку товарами і послугами, їхньою якістю і асортиментом, доходами, платоспроможністю покупця.
Демографічні чинники зумовлені віком, розміром сім'ї, рівнем доходів споживача.
Психологічні чинники закорінені в стилі життя, особистих якостях споживача (індивідуалізм, групова мотивація). Якість, ціни, рівень обслуговування, форми реклами, дизайн продукції теж визначають психологію поведінки покупця на ринку.
Соціальні зумовлені рівнем освіти, професією, особливостями соціального середовища. Наприклад, споживач прагне придбати новий продукт тільки тому, що це престижно серед його оточення, важливо для підтримання соціального статусу, кар'єрного росту.
Релігійні чинники, що мають своїм началом віросповідальні мотиви, можуть також активно формувати систему споживчих уподобань.
Основою поведінки споживача на ринку є потреби (внутрішні мотиви), які породжують його прагнення придбати певний товар, створюють внутрішню напруженість між прагненням і можливостями придбання. Тому споживач або купує, або займається пошуком додаткової інформації, або відмовляється від придбання товару. Та якщо вже придбання відбулося, споживач буде зважувати, наскільки якість і параметри товару відповідають його сподіванням. Результати цього аналізу вплинуть на його поведінку в майбутньому.
Поведінка споживача на ринку. Ефект доходу та ефект заміщення
Економічні реалії — ціни і платоспроможність — перешкоджають більшості людей отримувати все, чого вони прагнуть. Зі зміною ціни товару чи послуги відповідно змінюються можливості споживача і привабливість товару. З падінням ціни реальний дохід, купівельна спроможність, виражені максимальною кількістю певного товару, яку можна купити на грошові доходи, зростає. Із зростанням ціни реальний дохід падає. Наприклад, підвищення плати за комунальні послуги, електроенергію призводить до значного зниження купівельної спроможності споживачів, бо означає зниження реального грошового доходу. Підвищення чи зниження цін на товари і послуги спричиняє зміни в кількості придбаних товарів і послуг. Наприклад, за підвищення вартості квитка в кінотеатр утричі на ті самі бюджетні кошти можна відвідати кінотеатр тільки один раз, за зниження вартості квитка втричі можна буде відвідати кінотеатр дев'ять разів. Тобто на споживання товарів і послуг впливає ефект доходу.
Ефект доходу — зміни щодо споживання товарів і послуг, зумовлені зміною реального доходу внаслідок динаміки цін.
Водночас потрібно враховувати, що вплив ефекту доходу на споживання товару, ціна на який впала, може спричинити і збільшення, і зменшення кількості його придбання залежно від того, яким цей товар є для покупця — добротним чи неякісним.
Зниження чи підвищення ціни товару означає зміну ставлення споживача до цього товару, зумовлену цінами на інші товари. За зниження цін споживач прагнутиме замінити дешевшими ті товари, які стали відносно дорожчими. За підвищення ціни він зменшить кількість покупок цього товару і збільшить кількість покупок дешевого. Це явище називається ефектом заміщення.
Ефект заміщення — зміна в споживанні товару як наслідок зміни ціни цього товару стосовно цін на інші товари.
Ефект доходу та ефект заміщення можуть виявляти себе незалежно один від одного, хоча більш характерною є їх взаємодоповнюваність.
Поведінка споживача на ринку значною мірою залежить від уподобань у виборі товарів чи послуг. Люди, маючи різні споживчі уподобання, ніби ранжирують доступні варіанти комбінацій товарів у порядку своїх уподобань. Коли людина на ринку обирає покупку з кількох різних наборів товарів, передбачається, що вона віддає перевагу тому набору, який забезпечить вищий рівень задоволення її потреб.
Концепція споживчих переваг ґрунтується на основних передбаченнях індивідуальних уподобань споживачів щодо певного набору товарів перед іншим. Перше передбачення — споживач здатен ранжирувати чи порівнювати і класифікувати всі набори споживчих товарів і послуг. Друге передбачення вказує на транзитивність (перехідність) уподобань. Якщо споживач віддає певну перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, він також повинен віддавати перевагу набору А перед набором С. Транзитивність передбачає, що коли споживач не робить різниці між альтернативами наборів А і В та між В і С, то тоді він не повинен Ті робити і між А та С Третє передбачення полягає у тому, що людина завжди віддає перевагу придбанню більшої кількості товарів і послуг, оскільки потреби людини безмежні, за винятком благ, що можуть зашкодити здоров'ю людини, навколишньому середовищу, тобто «економічних антиблаг».
Корисність неможливо виміряти кількісно, людина спроможна лише ранжирувати її. Споживчі уподобання можна зобразити за допомогою графіка, ставлячи запитання — як людина могла б ранжирувати варіанти вибору. За допомогою цього інструменту аналізу можна замість кількісного виміру корисності використати просте порядкове вимірювання у вигляді градації корисності. З цією метою можна використати функцію корисності:
У = f [Qx. Qyl
де У — рівень корисності; / — символ функції; Qx та Qy — кількість товару х і у, що споживається за певний період. Ця функція передбачає, що отримувана людиною корисність залежить тільки від кількості товарів, спожитих за певний період. Уявимо, що в споживчому кошику є два продукти: Y — ковбаса, X — м'ясо. Споживчий кошик — це комбінація, набір X і У для тижневого (денного, місячного) споживання. Кількість тижневого набору може бути подано координатами, наприклад: Qx= 4 і Qy= 10. Побудуємо графік, надаючи різних значень Qx і Q , щоб не робити різниці між споживчими наборами, що складаються з двох одиниць м'яса і десяти одиниць ковбаси, із чотирьох одиниць м'яса і шести одиниць ковбаси, шести одиниць м'яса і чотирьох одиниць ковбаси, із десяти одиниць м'яса, двох одиниць ковбаси. Ці споживчі набори зображені на рис. 2.20 відповідними координатами і позначені точками Mv M2, М3, М4. Кожна точка показує комбінації споживчих наборів.
Крива (рис. 2.20) відображає всі ті комбінації товару Qx і Q , які забезпечують людині однаковий рівень задоволення? і їй байдуже, яку придбати. Звідси назва кривої — крива байдужості. Такий набір, але більший кількісно за рахунок одного з товарів, буде мати перевагу перед набором із меншою кількістю. Наприклад, набір, що складається з десяти одиниць ковбаси і шести одиниць м'яса, має перевагу над набором у якому десять одиниць ковбаси і п'ять одиниць м'яса. За таким принципом можна накреслити багато кривих байдужості через точку М7, через точку М5 (рис. 2. 21) і т.д., залежно від того, за рахунок якого з товарів комбінація набору переважатиме попередню.
Ряд кривих байдужості, зображений на рис. 2.21, утворює карту кривих байдужості, яка є способом зображення уподобань споживача. Криві байдужості, більш віддалені від початку координат, забезпечують споживачу більшу корисність, ніж комбінації з набору кривих, ближчих до початку координат.
Ще одним важливим поняттям, пов'язаним з кривими байдужості, є гранична норма заміщення, співвідношення між кількістю благ, що взаємно заміщуються, коли це не змінює загальної корисності блага. Наприклад, споживач має певну кількість X блага А і У блага В. Кількість блага А збільшується на АХ. Для того щоб загальне задоволення споживача не змінилося, необхідно наявну кількість блага В зменшити на ДУ. Уявимо, що АХ — гранична частина блага А. Тоді співвідношення AY/АХ є граничною нормою заміщення щодо блага В і А. Позначивши через AY/AX граничну норму заміщення, припускаємо, що гранична частина блага А є кінцеве число. Оскільки крива байдужості безперервна, можливе припущення і подільності двох благ на частини нескінченно малої величини, які позначимо через dx і dy. Тоді гранична норма буде дорівнювати dy/dx. Отже, в будь-якій з безмежного числа точок кривої байдужості гранична норма заміщення має певну величину. Зі збільшенням блага А досить поступатись все меншою і меншою кількістю блага В для того, щоб купити певну кількість блага.
Споживчий вибір — поведінка споживача на ринку, зумовлена його системою уподобань, грошовими доходами, цінами на товари і послуги з метою отримання більшої корисності.
Вибір споживача залежить не тільки від уподобань, а й від економічних факторів, найважливішими серед яких є ціни товарів і доходи, що зумовлюють його купівельні можливості.
Людина, розпоряджаючись певною кількістю грошей, може купити залежно від цін різні набори товарів і послуг. Дохід споживача і купівельна спроможність грошей визначають бюджетне стримування, яке означає, що загальні витрати повинні дорівнювати доходам.
Бюджетне стримування — обмеження, що визначається рівністю доходів споживача його загальним витратам.
Припустимо, що весь свій тижневий дохід споживач витрачає на товари х і у. Загальні витрати на товари х і у повинні дорівнювати доходу споживача — /. Рх — ціна товару х, Р — ціна товару у. Кількість товарів х і у, що споживаються, дорівнює Gx і G . Отже, розмір витрат на товар х буде дорівнювати PXG t а на товар у — PyGy- Бюджетне обмеження:
Р G+PG = /.
Припустимо, що тижневий дохід (кількість грошей, які виділено на витрати) становить 20 одиниць у доларовому еквіваленті. М'ясо можна купити по 2 дол. за кілограм, ковбасу по 1 дол. У табл. 2.1 наведено різні поєднання цих двох продуктів, які можна купити на дохід в 20 доларів. Якщо 20 доларів витратити на ковбасу, найбільше її можна буде купити за тиждень 20 кг. У табл. 2.1 ця комбінація подана набором Bt (20 кг ковбаси, 0 кг м'яса). Інша крайність — набір JBn (0 кг ковбаси, 10 кг м'яса). Набори Б2, В3..., Вхо показують можливі комбінації наборів.
Ці варіанти комбінації наборів можна зобразити на графіку точками. З'єднання цих точок утворить підсумкову лінію, яка характеризує бюджетне стримування (рис. 2.22).
Бюджетна лінія показує всі набори продукту х і у, які бюджет споживача дає змогу купити. За зменшення чи збільшення доходів бюджетна лінія буде зміщуватися відповідно ближче чи далі від початку координат, не змінюючи кута нахилу. Так, із збільшенням доходів покупець може збільшити кількість придбань, тоді бюджетна лінія зміститься вправо; за зниження доходів — уліво. Зміна ціни товару нахиляє бюджетну лінію відносно точки перетину з горизонтальною чи вертикальною віссю.
Використовуючи попередні приклади, припустимо, що ціна товару х зменшилась за незмінності перетину лінії з віссю У. Підвищення ціни товару х нахилить бюджетну лінію вниз на перетині з віссю ординат, не змінюючи її точки перетину з віссю абсцис. Тобто зміна однієї з цін чи співвідношення між ними змінює і кут нахилу бюджетної лінії. За зміни обох цін так, що співвідношення між ними залишається незмінним (оскільки кутовий коефіцієнт бюджетної лінії дорівнює співвідношенню цін), кут нахилу залишиться незмінним. Бюджетна лінія зміститься паралельно попередній.
Кожна людина володіє певною кількістю коштів для купівлі товарів, тобто має певну купівельну спроможність. Необхідно з'ясувати, як вона розподіляє кошти для задоволення власних потреб, обмежених рівнем цін і особистим доходом. Споживач прагне придбати різні блага в кількостях і пропорціях, які приносять йому максимальне загальне задоволення. Досягнувши одного разу оптимального співвідношення (в нашому прикладі х і у), споживач більше не відмовиться від нього до тих пір, доки не зміняться ціни благ, гранична корисність грошей або шкала його уподобань. Оптимальний набір споживчих товарів і послуг повинен перебувати на бюджетній лінії та надати споживачу найкраще з них уподобане поєднання. Проаналізуємо графік, на якому карту кривих байдужості й бюджетну лінію накладено на одну й ту саму систему координат (рис. 2.23).
Крива Н4 дає найбільше задоволення, крива Нх — найменше. Необхідно отримати максимальну корисність, вибираючи таку комбінацію товарів і послуг, яку можна оплатити за визначеного бюджету. Максимальна корисність забезпечується в точці, де бюджетна лінія торкається найвищої з можливих кривих байдужості. Найвищому задоволенню споживача відповідає така комбінація вибраних товарів, яка забезпечує максимальну корисність за певного бюджетного обмеження, тобто комбінація товарів х і у в точці Вг
Правило максимізації корисності — розподіл грошового доходу споживача, за якого остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продуктів, приносить однакову додану (граничну) корисність.
Іншою є ситуація, за якої зберігаються всі зазначені умови, але збільшується дохід, яким розпоряджається споживач. Зі збільшенням доходу людина може придбати більшу кількість товару. Це ілюструє крива «дохід—споживання» на рис. 2.24.
Спочатку споживач перебуває в точці рівноваги за набору, що відповідає точці Bv де споживається Qxl одиниць товару х. Зростання доходу від Qt до Q2 зміщує бюджетну лінію далі від початку координат, але паралельно їй самій. Якщо б споживач не купував Qx, то Ql — (сукупний поточний дохід до зростання) був
би повністю в його розпорядженні для витрат на інші економічні блага. Після збільшення доходу споживач міг би витратити Q2 умовних одиниць на інші блага, якщо б знову не купував товар х. На рисунку грошовий дохід споживача зображено на перетині бюджетної лінії з вертикальною віссю.
Зростання доходу дає змогу купувати нові блага, які раніше неможливо було отримати. Це веде до нової точки рівноваги — В2. Споживання товару х — Qx2 збільшується у відповідь на зростання доходу. Рисунок також демонструє додаткові зростання доходу і точки рівноваги, що відповідають кожному рівню доходів.
Кожному доходу D.t D2, D3, D4 буде відповідати своя пряма витрат D , D2, Dy DA. Точки В,, В2, В3, В4 — рівноважні точки максимальних корисностей для споживача за різних бюджетних обмежень. Якщо ці точки з'єднати, буде отримано криву «доход — споживання», яку ще називають «крива рівня життя». Вона засвідчує комбінацію товарів, яку споживач може купувати за зростання його доходу (за умови незмінності цін на товари і послуги та смаків споживача).
Отже, з'ясовуючи зв'язок доходів суб'єктів ринкового господарства та граничної корисності благ, теорія споживчої поведінки має практичне значення для регулювання суспільством процесів, які притаманні мікро-та макрорівню економіки.