Основи економічної теорії (2003)

Організаційно-правові форми підприємництва

Підприємницька діяльність існує у конкретних організаційно-правових формах. На вибір форм організації підприємницької діяльності впливають багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства.

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), а також держава. Звідси два основних види підприємництва: індивідуальне і колективне.

Індивідуальне підприємництво. Як зауважив П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від власного імені й на власний розсуд з метою одержання особистого прибутку або доходу.

Індивідуальний підприємець несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном — у критичних ситуаціях воно може бути конфісковане.

Індивідуальний підприємець має право створювати підприємства; самостійно визначати профіль своєї діяльності й виробничої програми; купувати майно, набувати майнових прав, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; одержувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, що залишився після сплати прибуткового податку; здійснювати операції з валютою.

Отже, індивідуальний підприємець одноосібно приймає всі рішення щодо виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль держави (це дає змогу самостійно розподіляти прибуток), мобільність дій підприємця (це дає змогу змінювати види діяльності), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець сплачує тільки прибутковий податок).

Колективне підприємництво. Здійснюється колективним суб'єктом, для чого утворюється підприємство (товариство).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою (фірмою), є: заснування і реєстрація відповідно до закону; наявність організаційної єдності; володіння необхідним майном; самостійна майнова відповідальність; участь від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий рахунок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов'язків, виступає від власного імені та існує незалежно від осіб, що належать до його складу.

Аналіз правових форм підприємств дає змогу виділити їх основні види:

одноосібне володіння;

партнерство (товариство);

акціонерне товариство (корпорація). Одноосібне володіння — підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.

Одноосібним володінням вважають:

індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;

сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.

Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:

володіє всім прибутком підприємства;

користується повною свободою діяльності;

платить відносно невеликі податки. Але вона має серйозні недоліки:

повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило);

нестача капіталу;

труднощі менеджменту тощо.

Партнерство (товариство) — підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності.

Переваги цієї форми:

залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;

простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню.

Але й вона має певні недоліки:

обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування тощо.

Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.

Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio — об'єднання) — правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.

Акціонерна корпорація — юридична особа, її власники — тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством:

обмежена власність;

простота здійснення операцій;

у певних випадках податкові переваги. Але ця форма не позбавлена недоліків: організувати корпорацію дуже складно і дорого;

корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю;

спеціальне оподатковування.

Існують і спеціальні форми організації бізнесу:

S-корпорації (США) — корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більш ніж 80% акцій іншої корпорації;

безприбуткові корпорації — діють не заради прибутку, їх цілі — освітні, добродійні, соціальні, релігійні;

державні корпорації — створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна страхова ощадна корпорація);

кооперативи — об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);

франчайзи — ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза — велике підприємство — домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробувати, як реалізується партія нових товарів і т.п.

Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесом, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але, хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.

Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, — «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.

У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво — до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50, у науці й науковому обслуговуванні — до 100, у невиробничій сфері — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої Ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих Поселень (сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.

Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці (ніж на середній і великий бізнес), інфляція, недостатня підтримка держави.

Підтримка малого бізнесу — один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.

Запитання. Завдання

Визначте суть і функції підприємництва.

Вкажіть і охарактеризуйте типи і моделі підприємництва.

Охарактеризуйте основні економічні властивості одноособового господарства.

Проаналізуйте спосіб утворення (організації) партнерства та його основні економічні властивості.

Розкрийте економіко-правову організацію акціонерного товариства.

Охарактеризуйте переваги та недоліки організаційно-правових форм підприємництва — одноособового господарства, партнерства, кооперативу, акціонерного товариства.