Основи економічної теорії (2003)

Конкуренція

Конкуренція, як і підприємництво, є важливим і необхідним атрибутом ринку. Без неї не може бути розвинутого ринку, як без ринку не буває економічної конкуренції.

Спонукальною причиною конкуренції виступає комплекс обов'язкових умов вільного розвитку ринку:

а) основні параметри стану ринку;

б) повна господарська відокремленість кожного власника певного виду товарів;

в) залежність продавців та покупців від ринкової ціни, яка сформувалася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції.

Наслідком цього є опора на власні сили та ринкова боротьба за місце на ринковому просторі, за економічне виживання та процвітання, тобто конкуренція є важливим економічним законом ринку.

Найголовнішими напрямами дії закону конкуренції є:

а) встановлення рівноважної ціни;

б) підтримання суспільно нормальних умов виробництва та реалізації продукції;

в) стимулювання НТП та підвищення ефективності виробництва;

г) посилення соціально-економічної диференційованості;

д) просування ринкового господарства до монополії як наслідок об'єктивної логіки розвитку вільного ринку.

Конкуренція — антагоністична форма економічного змагання, суперництва, боротьби між відокремленими виробниками за свої інтереси та ринки збуту з метою одержання вищих доходів.

Зовні конкуренція є хаотичною боротьбою всіх проти всіх. Насправді конкуренцію визначають певні закономірності. Основою її є витрати виробництва. Жоден товаровиробник не зможе розвивати своє виробництво, якщо продаватиме товари за ціною, нижчою від витрат виробництва.

Найважливішим засобом конкуренції є низькі ціни на товари. Прибутковий продаж товарів за низькими цінами заснований на різниці між їхньою вартістю та індивідуальними витратами виробництва. Конкуренція є зовнішньою силою, яка спонукає товаровиробників підвищувати продуктивність праці, збільшувати нагромадження, розширювати виробництво, що в результаті посилює монополістичні процеси в економіці.

Вирізняють два види конкурентної боротьби: внутрігалузеву та міжгалузеву.

Внутрігалузева конкуренція — суперництво між виробниками однієї галузі, які виробляють однорідну продукцію, за найвигідніший збут та отримання вищого прибутку.

Вона є початковою, первинною в загальному механізмі ринкової конкуренції. Конкуренція між товарами на ринку врівноважує індивідуальні витрати, спричинені відмінностями щодо технічної і технологічної оснащеності, до рівня суспільної або ринкової вартості. Внаслідок цього одні виробники розоряються, інші отримують додатковий прибуток. Внутрігалузева конкуренція є спонукальною силою здійснення однієї з функцій закону вартості, а саме: стимулювання науково-технічного прогресу та розвитку продуктивних сил.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між виробниками різних галузей за найприбутковіше використання капіталу.

За такої конкуренції діє закон: рівновеликий капітал повинен отримувати рівновеликий прибуток, незалежно від того, в якій галузі він використовується. Механізм дії цього закону полягає в переливанні капіталу з менш прибуткових галузей у більш прибуткові. Рух капіталу продовжується доти, поки норма прибутку в усіх галузях не вирівняється в середню для всієї економіки. Масове переливання капіталу зумовлює зміну співвідношення між попитом і пропозицією товарів та відхилення цін від вартості, а це призводить до того, що товари на ринку продаються не за вартістю, а за цінами виробництва.

Кожна фірма зацікавлена у збереженні та розширенні ринку збуту, тому постійно веде конкурентну боротьбу за споживача. Існують два методи цієї боротьби: цінова та нецінова конкуренція. Головним засобом цінової конкуренції є зниження цін на товари з метою охоплення більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку. Для цього використовують такі форми конкуренції:

зниження прейскуранту цін (тіньові ціни);

сезонний розпродаж товарів;

демпінгові ціни;

збільшення терміну кредиту тощо.

Головним чинником нецінової конкуренції є підвищення якості товару, сервісного обслуговування споживача. Провідна роль при цьому відводиться підвищенню надійності та довговічності товарів, їх відповідності світовим техніко-економічним дизайнерським вимогам. Найчастіше використовують такі форми конкуренції, як фірмове обслуговування, вміла реклама, різнобічність та гнучкість асортименту, гарантії своєчасних поставок, упаковка товару, культура обслуговування тощо.

Використання конкретних методів конкурентної боротьби залежить від умов, за яких відбувається конкуренція, тобто від певних параметрів (показників) стану ринку, основними з яких є:

кількість продавців певного товару;

свобода виходу товаровласників на ринок;

незалежність (залежність) суб'єктів ринку один від одного;

можливість (неможливість) встановлення ринкової ціни окремими товаровиробниками.

Співвідношення зазначених параметрів зумовлює різні форми взаємодії учасників ринкових відносин.

Залежно від цього економісти розрізняють кілька типів структури ринку:

досконала конкуренція;

монополія;

монополістична конкуренція;

олігополія.

У сферах діяльності, де діє багато дрібних продавців і покупців ідентичного товару (тому жоден не спроможний впливати на ціну товару), конкуренція визначається грою попиту та пропозиції відповідно до ринкових законів. Такі умови породжують ринок досконалої (вільної) конкуренції.

Конкуренція для виробників є стимулом до постійного урізноманітнення товарів та послуг. Розширення асортименту відбувається за рахунок створення принципово нових товарів і послуг та диференціації окремого продукту.

Виробники постійно борються за споживача. Наслідком такої боротьби є політика стимулювання збуту, яка всебічно вивчає попит, створює нові форми та методи реалізації товару. Це збільшує прибутки фірми та одночасно задовольняє бажання і потреби покупця, отже виграють і споживач, і суспільство загалом.

Антиподом досконалої конкуренції є монополія. На ринку монополії існує тільки один продавець товару, який не має адекватних замінювачів. У таких умовах виробник здатен повністю контролювати об'єм пропозиції товару, це дає змогу йому встановити будь-яку ціну відповідно до кривої попиту, щоб отримати максимальний прибуток.

Особливе місце належить феномену природної монополії. До такої категорії належать підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні та газові підприємства, компанії водопостачання, мережі зв'язку, транспортні фірми). Як правило, вони належать державі або діють під її контролем, їх існування пояснюється особливим ефектом, спричиненим масштабом виробництва, — ефектом економи ресурсів внаслідок збільшення виробництва. Для можливих конкурентів тут передбачені штучні бар'єри у формі ліцензій, авторського права, товарних знаків або патентного захисту.

Монополія у чистому вигляді, як і досконала конкуренція, — явище рідкісне і є швидше економічною абстракцією.

Монополістична конкуренція передбачає, що кожна фірма продає особливий тип товару, який вирізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача формуються «нецінові переваги». Виробляючи не однакову, а «диференційовану» продукцію, фірма стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару. На такому ринку продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), близькістю до покупців, інтенсивністю реклами. Фірми вступають у своєрідне суперництво не тільки через ціни, а й через диференціацію продукції. Можливість виробника підвищувати (знижувати) ціну на свій товар обмежується існуванням виробників аналогічних продуктів і значною свободою входження в галузь, оскільки таке виробництво не потребує великих капіталовкладень.

Ринок, на якому існує кілька фірм, які контролюють значну долю ринку, олігополія, є переважною формою сучасної ринкової структури. На олігополістичному ринку конкурують між собою кілька великих фірм (від трьох до п'яти). Продукція може бути однорідною (ринки сировини, напівфабрикатів: руди, нафти, сталі) і диференційованою (ринки споживчих товарів: автомобілі). Входження на ринок ускладнене, однією з причин цього є необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства у зв'язку з великомасштабним виробництвом.

Небагаточисельність фірм на олігополістичному ринку змушує їх використовувати не лише цінову, а й нецінову конкуренцію, тобто підвищувати надійність та якість виробу, поліпшувати методи збуту, умови надання послуг та гарантій, диференціацію оплати, рекламу, застосовувати економічне шпигунство та здобувати технічну перевагу. Особливість олігополістичного ринку полягає в залежності поведінки кожної фірми від поведінки конкурентів. Великі розміри та значний капітал створюють певні проблеми щодо мобільності на ринку, і за таких умов найбільшу вигоду дає змова між олігополістичними фірмами стосовно дотримання визначених цін з метою максимізації прибутку. Виробники домовляються про співробітництво та укладають (іноді відкриту та оформлену) угоду про розподіл ринку — картельну угоду, яка, однак, не усуває внутрішню конкуренцію. Це змушує фірми йти на таємні економічні угоди, секретну економічну політику щодо зміни цін та розподілу сфер впливу. Таке співробітництво може виявлятися через особливу економічну політику олігополістичних фірм у вигляді жорсткості цін або лідерства в ціноутворенні та через особливі організації типу патентних пулів або консорціумів.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, у розвинутих країнах світу приймають антимонопольні закони (вперше в США у 1890 р. американський Конгрес прийняв Акт Шермана проти трестів), здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.

Для розвитку та захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.