library.if.ua

Міжнародна торгівля (2001)

2.3. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів.

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі–продажу товарів (1980 р.), відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 30), а і обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 53). Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

– попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

– наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

– координація господарської діяльності підприємств–партнерів з різних країн у визначеній, взаємо узгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

– закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;

– розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;

– здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі–продажу;

– довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко–економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридично самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріально розвинутих країн питома вага фірм–субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75% (літакобудування), залежно від галузі виробництва.

В останні десятиріччя виробнича кооперація значно розширила свої межі за рахунок залучення до узгодженого співробітництва таких сфер діяльності, як науково–технічні дослідження та розробки, підготовка виробництва, збут, організація торгівлі тощо. Це призвело до появи поняття «промислове співробітництвом яке за своїм охопленням значно ширше виробничої кооперації і включає цілий комплекс сфер діяльності — від наукових досліджень і підготовки виробництва до технічного обслуговування маркетингу. Типи міжнародної кооперації доцільно виділяти за! такими критеріями: кількість предметів договору щодо кооперації, кількість сторін угоди, територіальне охоплення, структура зв'язків, стадії відтворного процесу, організаційні форми, об'єкти кооперації (рис. 2.2).



Спільною рисою всіх типів міжнародної кооперації є попереднє узгодження дій і заінтересованість сторін у результативності спільної діяльності.

Основним змістом міжнародної науково–технічної кооперація можуть бути фундаментальні і прикладні дослідження, технічні розробки (дослідно–конструкторські, технологічні, проектні, організаційні) та дослідне виробництво, освоєння і поширення нововведень. Науково–технічне кооперування завершується, як правило, створенням дослідного зразка виробу та його дослідним виробництвом. При цьому кооперанти можуть реалізувати результати науково–технічного співробітництва як товар, а можуть на їх основі продовжити зв'язки у виробництві. Зазвичай метою кооперації в науково–технічній сфері є створення нових товарів і технологій з метою їх подальшого продажу третій стороні. Але доволі часто кооперанти, що створили новий товар або технологію, домовляються про подальше його виробництво та реалізацію окремо, обумовлюючи такі аспекти, як напрям спеціалізації, регіональна спрямованість діяльності тощо.

Збутова кооперація як співробітництво в сфері реалізації продукції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично незалежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалізації (збуту) продукції. Це може бути створення спільних збутових підприємств, використання існуючих каналів розподілу в різних країнах тощо. Різновидом збутової кооперації є торгівля в складі консорціумів, тобто створення тимчасових об'єднань незалежних компаній для отримання замовлень внаслідок прямих переговорів з потенційними замовниками або участі в міжнародних тендерах.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Примирливе співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково–технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяким випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або по) слуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продтоварів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або посли у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Термін «зустрічна торгівля» є перекладом англійського поняття «counter trade», яке почало активно вживатися в 70–х роках на сьогодні поширилось у міжнародній торговій лексиці. Проте зараз існує проблема чіткого визначення цього поняття та класифікації типів угод у зустрічній торгівлі.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товари обмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Отже, в документі комісії зазначається, що, «на відміну від бартеру, зустрічна торгівля пов'язана з використанням грошей:

1) як засобу в значення цін на товар;

2) для фінансування однієї або обох сторін у період здійснення угоди;

3) для безпосередньої оплати активного сальдо обміну експортних й імпортних товарів.

Тож пропонується така класифікація (рис. 2.3).



Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

– здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

вартість угоди, як правило, дуже значна;

– термін дії угоди може становити 10—20 років;

– зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Подібні угоди внаслідок зазначених особливостей наближаються до угод про промислове співробітництво. Вони справді можуть перетворитися на промислове співробітництво або чільне виробництво, яке пристосоване до конкретних потреб °купця, що поставляє технологію, забезпечує проектування, компоненти або матеріали та закуповує відповідну кінцеву продукцію.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів–імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційні угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних) угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічне закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою форі мою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

На відміну від фахівців ЄЕК, експерти ЮНКТАД виокремлюють такі основні види компенсаційних угод:

– бартерні;

– комерційні (торговельні) компенсаційні;

– компенсаційні.

Під промисловою компенсаційною угодою розуміється угода, в якій одна сторона здійснює поставку іншій товарів, або технології, які використовуються для створення виробничих потужностей. Такі поставки згодом компенсуються за рахунок продукції, що виробляється за допомогою поставленого раніше обладнання.

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

У літературних джерелах існує ще різноманітніший набір форм зустрічної торгівлі. Так, російськими фахівцями пропонується така класифікація форм міжнародної зустрічної торгівлі (рис. 2.4).



Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший У вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно–фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку Розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка Укладена на звичайних комерційних умовах.

До переваг бартеру та товарообмінних операцій слід віднести: Можливість прискореного освоєння нових ринків збуту; забезпечення більшої гарантованості поставок необхідних товарів; можливість набуття досвіду роботи із зарубіжним партнером та накочення необхідної в майбутньому комерційної інформації. Загальновизнаними недоліками бартеру, як і інших форм товарної обмінних операцій, є:

– невідповідність принципам недискримінації та багатосторонності торговельного обміну, закріпленим і домовленостях системи ГАТТ–COT;

–складність пошуку балансу і збігу потреб експортера та імпортера; труднощі структуруванні та виконання контрактів.

Слід зазначити, що особливістю міжнародних зустрічних угоді якої б форми вони не набували, є узгодження експорту із зустрічними закупівлями товарів імпортуючої фірми або країни, і навпаки. Основним принципом зустрічної (компенсаційної) торгівлі є принцип компенсації, який діє в будь–якій угоді цього типу, незважаючи на різні назви, визначення та класифікації. На сьогодні в ЮНСІТРАЛ ведеться робота з підготовки рекомендацій з укладання міжнародних компенсаційних угод, які міститимуть і її класифікацію, що, за попередніми оцінками фахівців, включатиме 60—70 типів операцій.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера ті імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машини та обладнання) з акту купівлі–продажу перетворюється фактичні на процес купівлі–продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини, я світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

– рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

– хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно–будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнанні тощо);

– лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і в довгостроковий періоди (досить різноманітну класифікацію сучасних лізингових операцій подано на рис. 2.5).



Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупці (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

– угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;

– лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;

– угода відрізняється від звичайної угоди купівлі–продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживачі (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

За наявністю або відсутністю факту переходу права власності на предмет лізингу (або рівня окупності майна) розрізняють фінансовий (капітальний) та оперативний лізинг. За першого термін угоди збігається або майже збігається зі строком амортизації предмета лізингу. Характерними особливостями фінансового лізингу є:

– повне відшкодування лізингодавцю його витрат, пов'язаний з придбанням майна і реалізацією прав власника, а також отримання певного прибутку;

– перехід права власності на майно до лізингоодержувача після закінчення терміну угоди (або придбання майна за залишковою вартістю);

– наявність узгодженого терміну лізингу, протягом якого сторони не мають права розірвати договір в односторонньому порядку;

– отримання лізингоодержувачем виняткового права щодо користування майном протягом терміну дії угоди;

– здійснення технічного обслуговування предмета лізингу та його страхування лізингоодержувачем.

Сутність оперативного лізингу розкривають його характерні риси:

– предмет лізингу не переходить у власність лізингоодержувача;

– лізингодавець не відшкодовує всі свої витрати за рахунок надходження лізингових платежів від одного лізингоодержувача;

– контракт укладається на термін значно коротший, ніж строк амортизації предмета лізингу; лізингоодержувач, як правило, має право на дострокове припинення оренди і повернення обладнання.

Остання особливість оперативного лізингу є надзвичайно важливою для лізингоодержувача, оскільки страхує його від використання морально застарілого обладнання. Однак за оперативного лізингу орендні ставки зазвичай вищі, ніж за фінансового. Це пояснюється тим, що орендодавець повинен враховувати можливі комерційні ризики підвищенням цін на послуги.

За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:

– експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, що укладає угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;

– імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізингоодержувачем на його використання;

– транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни.

Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.

Залежно від типу майна, що є предметом лізингової угоди, розрізняють лізинг:

– обладнання, тобто окремих машин, механізмів, устаткування або їх груп, що не підпадають під поняття «комплектні поставки»;

– нерухомості, тобто будівель, споруд, об'єктів промислової інфраструктури, що мають жорстку територіальну прив'язку;

– комплексний, тобто поєднання лізингу обладнання та нерухомості, а також виробничих комплексів (цехів, заводів, бурових платформ тощо).

За складом учасників (суб'єктів угоди) лізинг поділяється на прямий і непрямий. Прямий лізинг — це лізингова угода, згідно з якою лізингове майно передається лізингодавцем лізингоодержувачу безпосередньо, тобто без посередників (двостороння угода). Різновидом прямого є так званий зворотний лізинг (lease back). Сутність його полягає в тому, що фірма чи підприємство частину свого власного майна продає лізинговій компанії за умови одночасного підписання з нею контракту про його лізинг. Така угода дає можливість фірмі отримати грошові кошти за рахунок продажу елементів основного капіталу, не припиняючи їх експлуатацію, а отримані кошти можливо використовувати, наприклад, для реінвестиції. Рентабельність операцій такого роду буде тим вища, чим більшими виявляться доходи від нових інвестицій порівняно з сумою орендних платежів, які необхідно сплачувати орендодавцю. За непрямого лізингу має місце багатостороння угода: трьохстороння (виробник — лізингодавець — лізингоодержувач) або багатостороння угода (у разі складних схем поставок з кількістю сторін понад три). Таким чином, сутністю непрямого лізингу є передання майна опосередковано, тобто через посередника (або посередників).

За обсягом зобов'язань з обслуговування предмета лізингу Розрізняють лізинг:

– чистий (net leasing), коли всі зобов'язання та витрати з обслуговування обладнання або майна бере на себе лізингоодержувач;

– частковий, або з частковим набором послуг, за якого лізингодавець бере на себе зобов'язання та витрати з виконання тільки окремих функцій щодо обслуговування предмета лізингової угоди, а решта функцій (робіт) виконується та оплачується лізингоодержувачем самостійно;

– повний (wet leasing), що передбачає повний обсяг послуг. Застосовується, як правило, виробниками обладнання (всі витрати і обслуговування оплачує при цьому лізингодавець).

Міжнародні лізингові операції можуть мати різні джерела фінансування. Залежно від цього розрізняються такі типи лізингу:

– за власний кошт, який передбачає використання власним фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;

– за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити та позички банків і фінансових компаній;

– з частковим фінансуванням лізингодавцем.

Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використовується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробний предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в мірі отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

За характером платежів розрізняють грошовий, компенсаційним та змішаний лізинги. За грошового лізингу всі платежі здійснюються в грошовій формі, за лізингу з компенсаційним платежем — у формі поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні, або в формі надання зустрічних послуг. Змішаний лізинг передбачає поєднання грошового та компенсаційного лізингу, тобто здійснення розрахунків як у грошовій, так і в товарній формах.

У разі укладання одноразової угоди на поставку (використання предмета лізингової угоди заведено говорити про одноразовий лізинг. У випадку поновлення, подовження терміну угоди лізингу на наступний період виникає так званий поновлювальний (револьверний) лізинг. Останній з'являється внаслідок того, що предмети лізингової угоди через певний час, залежно від ступеня фізичного та морального зношування, а також бажання і можливостей лізингоодержувача можуть замінюватися на сучасніші і досконаліші. За цього типу лізингу витрати по заміні обладнання оплачує лізингоодержувач.

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізмі укладання та виконання угоди, а враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.

У певних випадках, залежно від мети укладання лізингової угоди, лізинг поділяють на дійсний та спекулятивний. Останній має місце, коли угода укладається виключно з метою максимізації прибутку за рахунок отримання необґрунтованих початкових та амортизаційних пільг. Якщо ж при укладанні та проведенні лізингової угоди зазначена мета не є основною, то такий лізинг класифікується як дійсний (чіткого критерію віднесення лізингової угоди до дійсної або спекулятивної не існує).

У цілому орендна форма торгівлі машинами та обладнанням створює економічні переваги для обох сторін: орендатор отримує можливість використовувати дорогу техніку без великих початкових капітальних вкладень, а також сплачувати оренду частинами, у міру отримання прибутку від експлуатації орендованого обладнання або машин. Орендодавець при цьому розширює обсяги та географію зарубіжного збуту при відносному зниженні ризику втрат від неплатоспроможності замовника. Світовий досвід доводить, що використання лізингу дає змогу прискорювати освоєння нових виробництв, оновлювати обладнання та технологію, ефективно вирішувати соціально–економічні проблеми розвитку країн.