Розміщення продуктивних сил України (1998)

Рівень розвитку продуктивних сил будь-якої країни характеризується рядом соціально-економічних показників. Найважливішими є величина валового суспільного продукту, виробленого національного доходу, частка національного доходу, використаного для споживання і нагромадження. Ці показники у 1989—-1995 pp. в Україні різко знижувалися, основною причиною чого є економічна криза. Так, валовий суспільний продукт за цей період зменшився до 75,2 %, валовий національний доход — 60,6 %, національний доход, використаний для споживання і нагромадження, — 80,2 %.

Найбільш загальним показником економічного розвитку є обсяг перевезень вантажів транспортом загального користування. Якщо у 1985 р. він становив 203,3 млрд. пасажиро-кілометрів і 985,6 млрд. т/км вантажів, то у 1995 р. загальний обсяг перевезень знизився до 544,0 млрд. т/км.

Рівень економічного розвитку характеризує також розвиток промисловості. Порівняно з 1985 р. продукція промисловості групи А (засобів виробництва) знизилась у 1995 р. на 39 %, групи Б (промислове споживання) — на 37 %. Продукція сільського господарства у 1995 р. порівняно з 1986—1990 pp. становила 64,9 %. Особливо різко знизився обсяг капітальних вкладень. Якщо 1990 р. взяти за 100 %, то у 1995 р. обсяг капітальних вкладень знизився до 26,3 % (табл. 7).

Особливо різке зниження цих показників відбулось у 1993— 1995 pp. Криза в економіці, яку переживає Україна, характеризується величезним занепадом виробництва, що є наслідком втрати управління та анархії виробництва.

Глибину кризи можна усвідомити, порівнявши світову економічну кризу тридцятих років, яка тривала понад чотири роки, і занепадом виробництва в Україні 1993—1994 pp. (табл. 8).

Криза в економіці руйнує фінансову та грошово-кредитну системи. Виявом фінансової кризи є постійно зростаючий дефіцит, що породжує інфляцію і згубно впливає на кредитну і податкову системи.

Важливим показником рівня розвитку продуктивних сил є виробництво окремих видів продукції в розрахунку на одного жителя. Використовуючи дані табл. 7, можна розрахувати показники виробництва продукції на душу населення України та порівняти з аналогічними показниками розвинених країн.

Рівень розвитку продуктивних сил визначається не тільки виробничим потенціалом, а й розвитком соціальної інфраструктури.

Під соціальною інфраструктурою розуміють розвиток тих галузей, які забезпечують нормальні умови для життєдіяльності людей. Географія інфраструктури тісно пов'язана з районним плануванням та містобудуванням. Інфраструктура є похідною величиною від розвитку виробництва та розміщення галузей народного господарства, і разом з тим вона впливає на її розвиток та темпи урбанізації.

Однією з важливих галузей соціальної інфраструктури є роздрібна торгівля, яка забезпечує людей товарами народного споживання. У 1995 р. кількість підприємств роздрібної торгівлі в Україні становила 133,7 тисяч.

Важливу роль у суспільстві відіграє громадське харчування, яке забезпечує населення продукцією харчування. Кількість підприємств у 1995 р. становила 40,3 тис. закладів різного типу (буфети, їдальні, різних категорій ресторани тощо). У зв'язку з економічною кризою різко скоротився товарооборот як торгівлі, так і громадського харчування.

Важливим показником розвитку соціальної інфраструктури є забезпечення населення України житлом. Житловий фонд у розрахунку на одного жителя становить 19,2 м2, проте значна частина міського населення не забезпечена житлом. Житловий фонд значною мірою застарів і не менше ніж 30 % його потребують заміни і модернізації. Найбільш якісний житловий фонд розміщений в агломераціях, великих промислових вузлах і центрах, в обласних містах. Якість його визначається комплексом послуг (ліфт, гаряча вода, телефон) і наявністю зелених зон поблизу житлових масивів, транспортної мережі тощо.

Для зайнятих у суспільному виробництві важливим є наявність дитячих дошкільних закладів. Рівень забезпечення дошкільними закладами в Україні низький. Якщо в середньому він становить 49 %, то в деяких областях цей показник ще нижчий (менше ніж 30 % в Івано-Франківській та Львівській областях, від 3?. до 38 % — у Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській, Волинській областях).

Поряд з цим є кілька областей з вищим рівнем забезпеченості дітей дошкільними закладами: від 54 до 60 % у Харківській, Дніпропетровській і Черкаській областях.

Охорона здоров'я повинна відігравати дуже важливу соціальну роль, забезпечувати лікування та профілактику захворювань. Розвиток цієї галузі в Україні характеризується такими даними: кількість лікарів усіх спеціальностей і спеціалізацій — 230 тис, кількість середнього медичного персоналу — 595 тис, що у розрахунку на 10 000 населення становить відповідно 45,1 та 116,5.

Кількість лікувальних закладів різного типу становить 3,9 тис. на 639,0 тис. лікарняних ліжок. На 10 000 населення припадає 125,1 ліжка.

Спостерігається підвищена концентрація лікарів, середнього медичного персоналу та кількості лікарняних ліжок у таких областях, як Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Автономній Республіці Крим та у Києві, а занижена у західних областях — Чернівецькій, Рівненській, Тернопільській, Волинській, Закарпатській.

Закладами культури Україна забезпечена відносно добре, зокрема, у 1995 р. налічувалося 22 954 клубних установ, у тому числі в сільській місцевості — 19 756. Кількість бібліотек становить 23 816 із загальним книжковим фондом 369,9 млн. примірників. Слід зазначити, що заклади культури на території України розміщені в основному рівномірно.

Однією із складових соціальної інфраструктури є інтелектуальний потенціал, під яким розуміють кількість підготовлених кадрів з вищою освітою, що працюють у різних галузях народного господарства.

Інтелектуальний потенціал значною мірою визначається навчальними закладами, які готують кадри вищої кваліфікації. Історично склалося так, що вищі навчальні заклади розміщені у великих містах і внаслідок цього концентруються в певних регіонах. Зокрема, у Харківській області — 22 вузи, Дніпропетровській — 12, Донецькій — 10, Одеській — 15, Київській — 19, в Автономній Республіці Крим — 6. В решті областей — по одному—п'ять вузів. Тут йдеться про 158 державних вузів, крім недержавного сектора, які тепер за чисельністю у 3—4 рази перевищують державні.

Дуже велике значення має розвиток санаторно-курортного комплексу. Сприятливі умови (кліматичні, водні) для розвитку туризму і відпочинку є в Автономній Республіці Крим, Карпатах, Приазов'ї. Санаторно-курортний комплекс характеризується певними даними (табл. 9).

Якщо Крим і Карпати є сформованими районами санаторно-курортного комплексу, то Приморські райони перебувають у стадії становлення (крім Одеської області). Перспективними є Херсонська та Миколаївська області, де досить сприятливі умови для розвитку санаторно-курортного комплексу.

Про потребу створення нових та розширення існуючих баз відпочинку та лікування свідчить те, що вимоги людей до курортних послуг не задовольняються, оскільки багато з них відпочивають у приморських областях у літній період неорганізовано.

Дослідження розвитку соціальної інфраструктури України провадилися епізодично і недостатньо висвітлені в науковій літературі. У зв'язку з цим необхідно посилити вивчення як окремих галузей інфраструктури, так і конкретного розгляду її по території України. По-перше, слід організувати дослідження і окремих областей, і природних зон, виявляючи невирішені проблеми. По-друге, на основі досліджень рекомендувати компетентним урядовим структурам розвивати ті галузі інфраструктури, які відстають від середніх показників в Україні. По-третє, слід вивчити закономірності розвитку інфраструктури і виявити рівень впливу її на ефективність суспільного виробництва.