Розміщення продуктивних сил України (1998)

3.4. Екологічні проблеми економічного розвитку України

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та екологічними факторами розвитку економіки. Так, займаючи 2,7 % території колишнього СРСР, Україна мала понад 18 % усього населення, виробляла близько 20 % промислової та 25 % сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація населення та промислового виробництва значно впливала на навколишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність розселення та промислового виробництва на території України, в окремих регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8 % площі і де проживає 16 % населення України, в тому числі 22 % міського, випускається понад 20 % усієї промислової продукції, в тому числі 64 % паливної, 43 % металургійної, 31 % хімічної та нафтохімічної, 25 % електроенергетичної.

На Придніпров'я припадає 9,8 % території та близько 12 % населення, в тому числі міського — 14 %. Тут виробляється 18 % промислової продукції, в тому числі 52 % металургійної, 22 % електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі вздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об'єктів.

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м. Київ.

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв.

У деяких районах Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення в них великих об'єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції). Особливо складна екологічна обстановка в районах, які прилягають до Чорнобильської АЕС, що пов'язано з радіоактивним забрудненням. З квітня 1986 р. тут провадяться великі роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя.

Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

Забезпечення населення і промисловості прісною водою здійснюється в основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального обсягу стоку, який становить 210 км3 води, на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км3, Дністра — 8,7, Сіверського Дінця — 5, Південного Бугу — 3,4 км3. У межах України протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км3 річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км3.

Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км3, з них прісної води — 2,5 км3).

Майже 2 тис. км становить берегова лінія України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60—120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд. м3, або 20 м3 на одного жителя.

У багатьох областях Південно-Західного економічного району (9 областей), у Харківській і Донецькій областях частка нормативно очищених стічних вод становить понад 90 %.

В Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та АР Крим на морських узбережжях — місцях масового відпочинку і лікування — напружена екологічна обстановка склалася внаслідок частих аварійних скидів господарсько-побутових стоків, що потребує створення в усіх населених пунктах південної частини України надійного водоканалізаційного господарства.

У південних областях відчувається дефіцит свіжої води в обсязі 28—32 м3 щороку. Основна частина його припадає на 6 областей, млн. м3: Дніпропетровську — 3,9, Запорізьку — 4,3, Донецьку — 2,6, Автономну Республіку Крим — 2,4, Херсонську — 2,1 та Одеську — 1,6. Так, посушливим літом 1994 р. у деяких містах Криму водоспоживання було нормовано. У Ялті вода подавалась через день протягом двох годин на добу, а в деяких районах — раз на тиждень.

Разом з тим в областях Західної економічної зони споживання води було на низькому рівні — 0,1—0,3 млн. м3 на рік, або в 20— 40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах.

Актуальне значення має забезпечення водою сільського господарства південних областей. З цією метою організовується міжбасейнове переміщення прісної води системою каналів та створення зрошувальних систем.

Площа зрошуваних земель становить 2,4 млн. га, тут виробляється понад 7 % валової продукції рослинництва.

Ґрунти України, незважаючи на її порівняно невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів.

У цілому структура ґрунтів України характеризується такими даними, %: типові чорноземи — 18, звичайні чорноземи — 27,7, південні чорноземи — 8,9 загальної площі. Отже, майже 55 % площі становлять чорноземи. Близько 10 % займають опідзолені та деградовані чорноземи, майже 6 % — чорноземи і дерново-скелетні ґрунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні ґрунти.

Решту площі займають підзолисті ґрунти (7 %), підзолені (5 %), сірі лісові (6,7 %), каштанові (9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди ґрунтів.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних ґрунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення потужності родючості ґрунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Великої шкоди завдає технологія доставки цукрового буряка на переробні заводи. Разом з сировиною вивозиться гумус внаслідок надзвичайно високого рівня забруднення цукрового буряка. Ця проблема потребує негайного вирішення, поліпшення якості ґрунтів у районах, де сіють буряк.

Щороку з сільськогосподарського обороту вилучається 5— 7 тис. га ріллі для складування відходів виробництва. Найбільше таких площ вилучається у Донбасі і Придніпров'ї.

Значні площі угідь погіршилися внаслідок неякісних робіт при зрошувальній та осушувальній меліорації. Недостатньо вапнують кислі і гіпсують засолені ґрунти.

Значної шкоди якості ґрунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на ґрунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50 % смуг, створених раніше.

Охорона і раціональне використання земель пов'язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних об'єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку ґрунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України. Зокрема, рекультивація земель повинна здійснюватися там, де антропогенна діяльність негативно вплинула на ґрунти (Донбас, Придніпров'я, райони видобутку корисних копалин тощо), лісонасадження і створення лісосмуг — у зоні Степу і Лісостепу.

Північна, західна та центральна частини України зайняті ґрунтами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн. га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн. га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн. т відходів, які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування ґрунтів.

Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у ґрунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов'язані із забрудненням навколишнього середовища.

Для України важливим є забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції у зв'язку з радіоактивним і хімічним забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловних об'єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже 60 % всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн. т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн. т сполук сірки.

За видами викидів промислові центри розподіляють так:

1. Сірчистий ангідрид, млн. т: Дніпропетровськ — понад 0,1, Кривий Ріг — 0,1, Кременчук — понад 0,05, Маріуполь і Дніпродзержинськ — по 0,05. Багато сірчистого ангідриду дають Красноперекопськ, Лисичанськ, Керч, Київ, Донецьк, Запоріжжя, Черкаси, Херсон, Одеса, Костянтинівка.

Окисли азоту, млн. т: Дніпропетровськ — 0,04, Кривий Ріг — майже 0,04, Маріуполь — 0,03, Дніпродзержинськ і Київ — понад 0,02.

Окисли вуглецю, млн. т: Кривий Ріг — близько 1, Маріуполь — 0,6, Керч — 0,3, Макіївка — понад 0,2, Дніпродзержинськ — 0,2, Запоріжжя — 0,15, Донецьк — понад 0,1.

Забруднення повітря можна знизити, перейшовши на нові технології виробництва, впровадивши у дію нові потужності лише в комплексі з газопиловловниками, проведенням екологічної експертизи при проектуванні нових об'єктів.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого — розширювати і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн. га, що становить 14 % всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20—40 %, у Карпатах — понад 40, на Поліссі — понад 25 %. У Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %.

Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне, водо-акумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздування птахів і розмноження диких тварин, тому їх необхідно постійно відтворювати.

За післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн. га, або майже половину лісопокритих площ, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 % всієї території України.

Ліси України високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини — сосна — 35 %, ялина — 16, ялиця — 3 %.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні породи — дуб високостовбурний — 18 %, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2 %.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у Західній частині України.

М'яколистяні породи (береза, осика, вільха сіра та чорна, липа, тополя та ін.) займають 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

Ліси України багаті на ягоди, гриби, лікарські рослини.

Роль лісу не обмежується лише тим значенням, про яке йшлося вище. Він очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає у раціональному використанні деревини. Україна забезпечує себе деревиною на 25 %, тому раціональне використання лісових масивів має виняткове значення. Необхідно не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшити глибину переробки. В Україні корисно використовується деревини не більш як на ЗО %, а решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний резерв економії деревини пов'язаний з раціональним використанням заготовленого лісу.

Велике значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно активізувати лісовідновлення, що дасть змогу у перспективі збільшити обсяг лісозаготівель.

Великим багатством видів відзначається рослинний і тваринний світ України (близько ЗО тис. видів рослин і майже 45 тис. видів тварин). Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

Природозаповідний фонд України складається з більш як 5 тис. об'єктів, а територія перевищує 1 млн. га. Такі заповідні території є в усіх областях, де представлені всі основні ландшафти України.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у ґрунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Особлива проблема — створення екологічного моніторингу — дослідних станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов'язково робити висновки про екологічність проектів кожного споруджуваного об'єкта.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів. З цією метою територію України поділяють на окремі частини за рівнем забруднення і розробляють регіональні програми екологічного оздоровлення.

Територію України за рівнем забруднення (див. картосхему с 248) поділяють на:

Надзвичайно забруднені території (61 тис. км2). Тут забруднення повітря в 20—250 разів перевищує нормативи, води — у 5— 25 разів, ґрунтів — у 1,5—8,5 раза. До цієї зони належать Придніпров'я, Донбас, східна частина Причорномор'я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

Дуже забруднені (116,7 тис. км2) та забруднені (121,2 тис. км2) — це території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

Помірно забруднені території (144,8 тис. км2) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку (до них належать центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області).

Умовно чисті території (49,1 тис. км2) розташовані в Карпатах, Шацькому по озері, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров'я (між Обуховом (Київська обл.) і Кременчуком), північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах Харківської і Луганської областей.

Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. У цих районах забруднення ґрунтів у 10 і більше разів перевищує нормативний фон, води — у 5—45 разів.

Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми.



Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов'язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.