Розміщення продуктивних сил України (1998)

3.9. Столичний економічний район

Площа — 90,7 тис. км2 (15,0 % території України).

Населення — 7364,6 тис. чол.

Склад — Житомирська, Київська (разом із м. Києвом) і Чернігівська області.

Столичний економічний район (див. картосхему на с 295) розташований у північній центральній частині України у басейні Дніпра.



На півночі межує з Білоруссю і Російською Федерацією, на сході — з Північно-Східним, на півдні — з Центральноукраїнським і Подільським, на заході — із Волинським економічними районами.

На території району розташована столиця України — м. Київ, а всього у ньому 48 міст, у тому числі 1 — державного і 15 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу і 4376 сільських населених пунктів.

Столичний район сформувався навколо столиці України Києва — одного з найбільших промислових вузлів, адміністративного, наукового і культурного центру держави.

Столиця визначає і транспортно-географічне положення району, оскільки до неї сходяться залізниці, автомагістралі, авіалінії, зв'язуючи її з усіма економічними районами України та іншими країнами. Трубопроводи перетинають територію району переважно у широтному напрямку, а судноплавні річкові шляхи збільшують його економічний потенціал. Отже, сусідство з країнами приблизно однакового рівня розвитку, столичний фактор, транспортна доступність території формують вигідне економіко-географічне положення району.

У Столичному районі у народногосподарському комплексі зайнято майже 15 % трудових ресурсів України, виробляється понад 13 % товарної промислової продукції і 15 % валової продукції сільського господарства, близько 17 % товарів народного споживання. У загальнодержавному поділі праці він виділяється гірничорудною, машинобудівною, легкою, харчовою, деревообробною промисловістю і промисловістю будівельних матеріалів, а в сільському господарстві — вирощуванням зернових, льонарством, буряківництвом, картоплярством, скотарством і свинарством. Значні площі угідь зайняті під приміським сільськогосподарським виробництвом.

Природні умови і ресурси. У районі є потужний природно-ресурсний потенціал. Запаси паливних ресурсів мають переважно місцеве значення. З них поклади бурого вугілля освоюються на Житомирщині, в основному біля Коростишева, нафти — на Чернігівщині (Прилуцьке, Леляківське та інші родовища). Значні запаси торфу містяться у поліській зоні, понад 10 % території якої заболочені. Найбільші запаси торфу сформувалися у басейні болота Замглай на Чернігівщині.

Район бідний на рудні ресурси. Його західна частина розташована на Українському кристалічному щиті, до якого і приурочені запаси титанових руд, які мають товарне значення (Іршанське родовище).

Значно різноманітніші нерудні корисні копалини, серед яких переважають будівельні матеріали. З хімічної сировини розвідано фосфорити (Житомирська і Чернігівська обл.), у верхів'ї Київського водосховища, поблизу Чорнобиля — поклади бурштину, які тепер з відомих причин не освоюються. На заході й сході району є запаси каоліну.

З будівельних матеріалів у всіх областях є вапняки, скляні піски та вогнетривкі глини. На Київщині розробляють родовища формувальних пісків, а на сході Чернігівщини — крейди і мергелів цементних. Товарне значення має облицювальний камінь (граніт, мармур, лабрадорит, габро та ін.), поклади якого приурочені до Українського кристалічного щита.

Природні умови в цілому сприятливі для розвитку аграрного сектора. Клімат району помірно-континентальний з достатньою кількістю опадів, теплим вологим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня —6... —8 °С, липня 18—20 °С. Кількість опадів коливається у межах 500—600 мм, в основному вони випадають у весняно-осінній період, що збігається з періодом вегетації рослин. Майже всю північну частину району займає Київське і Чернігівське Полісся у межах Поліської низовини та Словечансько-Овруцького кряжа, а південну — Лісостепова зона у межах Подільської і Придніпровської височин, а також Придніпровської низовини. Уявна межа між цими природними зонами — приблизно лінія Баранівка — Житомир — Київ — Ніжин — Батурин.

Основу сільськогосподарського потенціалу території становлять її земельні ресурси. Сільськогосподарське освоєння території Столичного економічного району значно поступається середньому в Україні (відповідно приблизно 55 і 69 %), а орні землі становлять менше ніж половину площі району. Це спричинено наявністю значних ділянок лісів і боліт у Поліській зоні. Грунти дерново-підзолисті, сірі лісові, на півдні району чорноземи опідзолені і типові малогумусні. У зоні Полісся відбувається оглеєння, а для Лівобережжя характерне содове й хлоридно-сульфатно-содове засолення ґрунтів.

Район виділяється своїми лісовими і водними ресурсами. Лісами вкрито 26 % території, на півночі — ЗО—40 %, у породному складі яких переважають сосна, дуб і граб. Ліси мають в основному водно-регулююче значення.

Район повністю належить до басейну Дніпра — основної водної артерії України. Крім Дніпра (з Київським і Канівським водосховищами), судноплавними є Десна, Прип'ять, пониззя Сожу, Сейму та інших річок. Щодо забезпечення водними ресурсами, то Лісостеп належить до зони достатнього зволоження, Полісся — надмірного, У зв'язку з чим тут діє осушувальна система. Добре забезпечений район і підземними водами.

Для відпочинку та оздоровлення населення найбільше використовуються узбережжя Дніпра, околиці Києва, зокрема санаторії, збудовані у Кончі-Заспі та Пущі-Водиці, курорт Качанівка у Чернігівській області. Використовуються також мінеральні джерела з радоновими водами (у Миронівці, Білій Церкві, Кончі-Заспі, Березані, Житомирі, Чернігові та ін.), торфові і сапропелеві лікувальні грязі у поліській зоні.

Для збереження ландшафтів та відтворення рослинного і тваринного світу в районі створено густу мережу об'єктів природно-заповідного фонду, найвідомішими серед яких є Поліський заповідник, дендропарк "Олександрія" (Біла Церква), Дніпровсько-Тетерівське і Заліське заповідно-мисливські господарства тощо.

Столичний район найбільше постраждав від катастрофи на Чорнобильській АЕС: вилучено з користування десятки тисяч гектарів земель; повністю відселені міста Прип'ять і Чорнобиль, десятки сіл; на карті адміністративно-територіального поділу Київської області ліквідовано Чорнобильський район.

Природно-ресурсний потенціал не забезпечує повністю сировиною народногосподарський комплекс району. А тому для розвитку його економіки необхідно завозити паливно-мастильні матеріали, метали, дерево, хімічну сировину. З корисних копалин район вивозить титанові руди та облицювальний камінь. Земельні та рекреаційні ресурси використовуються переважно для задоволення потреб місцевого населення.

Населення. Сучасне розселення району склалося історично. Археологічні дослідження свідчать про те, що землі ці були заселені ще кілька тисячоліть тому, зокрема розкопано городища Трипільської, Зарубинецької, Черняхівської доби. Вся територія району згодом належала до Київської Русі. Ще тоді, крім Києва, існували міста Чернігів, Новгород-Сіверський, Васильків, Вишгород та ін.

Густота населення в Київській області втроє вища, ніж в інших, а частка пенсіонерів від загальної чисельності населення Чернігівської області майже вдвоє вища, ніж у Києві. Щодо природного приросту населення, то цей показник у Чернігівській області найнижчий в Україні. Аналізуючи офіційні статистичні дані, можна зробити висновок, що найгірша демографічна ситуація у Чернігівській області. Саме тут найвища в Україні смертність, значні диспропорції у статево-віковій структурі населення.

На території Столичного району проживають представники понад ста національностей, причому частка українців вища, ніж в цілому в країні (відповідно 83 і 72 %). У Києві, інших великих містах, а також на північному сході району живе багато росіян, чисельність яких становить майже 1 млн. чол. На третьому місці за чисельністю у районі, як і в Україні, залишається єврейська нація (понад 100 тис. чол.), хоча ще наприкінці 80-х років лише в самому Києві проживало 240 тисяч євреїв. Зменшення кількості представників цієї національності зумовлене їх міграцією до США, Ізраїлю та інших країн, куди щороку тільки з Києва виїжджало близько ЗО тис. чол. Основна їх частка проживає у столиці України, а також у міських поселеннях західної частини району. Громадяни польської національності (майже 100 тис. чол.) в основному населяють центральну частину Житомирської області, а білоруси (майже 50 тис. чол.) живуть у Києві та на Поліссі.

У містах і селищах міського типу сконцентровано понад 70 % населення району, що трохи більше, ніж у цілому в Україні. Найбільшим містом району і всієї країни як за площею (825 км2), так і за чисельністю населення (понад 2,6 млн. чол.) є Київ.

До великих міст України належать обласні центри Чернігів і Житомир, чисельність населення кожного з яких перевищує 300 тис. чол. У Білій Церкві проживає понад 200 тис. чол., у Бердичеві, Броварах і Ніжині — майже по 100 тис. чол. Понад 50 тис. чол. мешкають у Прилуках, Коростені, Новограді-Волинському, Фастові та Борисполі.

Сільські населені пункти поліської зони невеликі (250—500 чол.) і розташовані переважно на підвищеній місцевості, а в Лісостепу села (500—1500 чол.) тяжіють до річок, долин, ярів. Біля Києва розташована Велика Димерка — одне з трьох сіл України з населенням понад 10 тис. чол.

У різних галузях народного господарства району зайнято майже 3,4 млн. чол, що становить 14,9 % загальної кількості зайнятих у народногосподарському комплексі України, в тому числі у виробничій сфері майже 2,6 млн. чол. (відповідно 14,8 %). Інакше кажучи, майже 76 % працездатного населення зайнято у сфері матеріального виробництва. Найбільша частка працівників у промисловості, особливо у різних галузях машинобудування. Значний також процент зайнятих у сільському та лісовому господарстві.

Трохи інша структура зайнятості у столиці України. Найбільша частка економічно активного населення тут, як і в цілому в районі, працюють на машинобудівних підприємствах. Друге місце за цим показником посідає наука. У Києві працюють Президія НАН України, керівні органи понад 20 малих галузевих академій (кількість їх зростає), 51 науково-дослідна академічна установа, більше 20 вищих навчальних закладів.

Зміни у суспільстві та економіці останніх років призвели до появи класу безробітних, який дедалі збільшується. Служби зайнятості Столичного району станом на початок 1995 р. визнали безробітними понад 17,3 тис. чол., що становить 13,6 % загальної кількості безробітних в Україні, з них 6,0 тис. чол. у Житомирській області.

Протягом останніх п'ятнадцяти років відбувалося кілька сплесків міграції як зовнішньої, так і внутрішньої. Після аварії на ЧАЕС усе населення 30-кілометрової зони було відселено як на південь району, так і за його межі. На початку 90-х років багато сімей військовослужбовців імігрувало з країн СНД. Разом з тим відбувалося переміщення населення і в межах району, особливо з периферії до центру. Значними були і залишаються маятникові міграції. Зокрема, до Києва щодня на роботу добираються майже 240 тис. чол. Це найвищий показник в Україні. Найвіддаленішими містами, з яких щодня добираються на роботу до Києва, є Малин, Козятин, Яготин, Ніжин. Щоправда, останнім часом обсяги маятникової міграції дещо зменшилися через складну економічну ситуацію в державі.

Промисловість. У Столичному районі сформувався індустріально-аграрний комплекс, що спеціалізується на обробній промисловості. Частка промисловості у сукупній продукції промисловості та сільського господарства перевищує 60 %.

Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс, основу якого становить електроенергетика. В районі працюють Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ГАЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Білоцерківська, Житомирська, Бердичівська і Чернігівська ТЕЦ, а також менші станції місцевого значення у сільськогосподарських районах. Район споживає вугілля Донбасу, нафту як місцеву, так і привізну із Росії, газ — зі сходу України та Туркменістану.

На машинобудування, легку і харчову промисловість припадає понад 90 % товарної продукції промисловості району. Підприємства машинобудівного комплексу виробляють хімічне устаткування (Бердичів, Бахмач, Київ, Коростень, Фастів), пожежні машини (Ладан), екскаватори (Бородянка, Київ), верстати (Бердичів, Київ, Житомир), шляхові машини і комунальне устаткування (Коростень), оптичні прилади (Київ), радіо-, електроприлади та електроустаткування (Васильків, Житомир, Київ, Коростишів, Ставище, Чернігів), сільськогосподарські машини (Біла Церква, Ніжин, Новоград-Волинський, Прилуки), запчастини до тракторів (Малин, Олевськ), автозапчастини (Житомир, Чернігів), літаки, річкові судна, мотоцикли (Київ) та ін.

Підприємства хімічної і нафтохімічної промисловості зосереджені у великих містах. Хімічні волокна виробляють у Житомирі, Києві, Чернігові, пластмаси — у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові. Заводи гумотехнічних виробів розміщені у Білій Церкві та Ніжині, шиноремонтний — у Броварах. Лаки і фарби виробляє Київське виробниче об'єднання "Укрлакофарби". Заводи побутової хімії діють у Києві та Ніжині, азбестовий — у Білій Церкві. На місцевій сировині працює Гнідинцівський завод стабілізації нафти і виробництва зріджених газів.

Розвивається в районі мікробіологічна промисловість. Зокрема, у Київській області працюють Немішаївський завод біохімічних препаратів, Трипільський і Плахтянський біохімічні заводи.

На місцевій і довізній сировині сформувався лісопромисловий комплекс. У районі працюють понад 20 лісгоспзагів, які виробляють пиломатеріали, щитовий паркет, деревно-стружкові плити, товари культурно-побутового і господарського призначення. Серед галузей деревообробної промисловості найбільшого розвитку набула меблева, основні підприємства якої розташовані у Броварах, Білій Церкві, Житомирі, Києві, Корюківці, Ніжині, Прилуках, Фастові, Чернігові, Щорсі та інших містах. Виробництво паперу налагоджено у Житомирі, Коростишеві, Малині, картонову — у Києві, Обухові та Чернігові. Фабрики технічних паперів і поліграфічна є у Корюківці. Лісохімічна промисловість розвинена у Коростені.

У Столичному районі сформувалася промисловість будівельних матеріалів. З місцевої сировини налагоджено виробництво вапна, асфальту, цегли у Білій Церкві, Борисполі, Броварах, Бердичеві, Києві, Малині, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Житомирі, Прилуках, Чернігові та ін. Заводи залізобетонних виробів, домобудівні комбінати зосереджені у всіх великих містах. Виробництво алюмінієвих будівельних конструкцій налагоджено у Броварах. До підприємств скляної промисловості належать Бучанський, Гостомельський, Мар'янівський, Романівський та інші скляні заводи, а також Житомирська дзеркальна фабрика. Баранівський фарфоровий завод — найбільше підприємство фарфоро-фаянсової промисловості в Україні. На заході району видобувають облицювальний камінь: бутовий камінь, лабрадорит, габро, червоний і сірий граніт — поблизу Володарська-Волинського, Коростишева, Коростеня, Малина, Овруча, граніт також поблизу Білої Церкви, Богуслава, Рокитного, мармур — біля Радомишля.

Гірничодобувна промисловість постачає нафту (на сході району), торф (на Поліссі), вогнетривкі динасові кварцити (поблизу Овруча), титановий ільменіт (з Іршанського гірничо-збагачувального комбінату). Видобуток самоцвітів налагоджено біля Володарська-Волинського.

Галузями спеціалізації району є легка і харчова промисловість.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна. Лляна промисловість майже повністю забезпечує себе місцевою сировиною. Діють Житомирський льонокомбінат, Коростенський, Козелецький, Городнянський, Коропський, Новгород-Сіверський та інші льонообробні заводи. Серед підприємств бавовняної промисловості виділяють бавовняно-ткацькі фабрики у Новгород-Сіверському, Острі, ватно-ткацька фабрика — у Києві, ткацькі фабрики — у Коростишеві і Радомишлі. Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. У Чернігові діє фабрика первинної обробки вовни, а також камвольно-суконний комбінат; суконні фабрики — у Богуславі і Березані. Шовкова промисловість району зосереджена у Києві (Київський і Дарницький шовкові комбінати), де виробляють як тканини з натурального шовку (у Києві), так і з штучного та синтетичного волокон (у Дарниці). Найбільшими підприємствами трикотажної промисловості є Київські трикотажні об'єднання "Киянка" та ім. Р. Люксембург. До інших підприємств галузі належать трикотажні фабрики у Білій Церкві, Брова-рах, Прилуках, Сквирі, а також панчішна фабрика — у Житомирі.

Швейна промисловість розвинена у багатьох містах, найбільшими підприємствами якої є швейні об'єднання "Україна" і "Каштан" (у Києві), швейні фабрики у Житомирі, Бердичеві, Коростені, Малині, Ніжині, Новоград-Волинському, Переяславі-Хмельницькому, Поліському, Прилуках, Сквирі, Фастові, Чернігові та ін.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена такими підприємствами, як шкіряне об'єднання ім. М. В. Фрунзе (Київ), шкіргалантерейні фабрики є у Києві та Прилуках, шкіряно-взуттєві — у Баришівці, Бердичеві, Білій Церкві, Василькові, Житомирі, взуттєве виробниче об'єднання "Київ", взуттєві фабрики у Прилуках, Семенівці, Чернігові.

Підприємства поліграфічної промисловості розташовані у Києві та Корюківці.

У районі діють фабрики музичних інструментів (Житомир, Чернігів), головних уборів (Прилуки). Виробництво художньої кераміки започатковане у Василькові та Вишневому. Народні художні промисли — вишивання і ткацтво — на промислову основу поставлено у Богуславі, Ічні, Ніжині, Прилуках, Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та інших населених пунктах району.

Найгустіша в районі мережа підприємств харчової промисловості. У лісостеповій зоні добре розвинена цукрова промисловість (у Бобровиці, Андрушівці, Бердичеві, Іванополі, Миронівці, Носівці, Рокитному, Яготині та ін.). Єдиний в Україні солодовий завод працює у Бердичеві. Потужні підприємства м'ясної промисловості зосереджено у Бахмачі, Бердичеві, Білій Церкві, Вишневому, Києві, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Чернігові. Територіально розосереджена молочна і маслосироробна промисловість, головні підприємства якої розташовані у Білій Церкві, Борисполі, Броварах, Бобровиці, Житомирі, Києві, Коростені, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Чернігові. Серед головних підприємств інших галузей необхідно виділити: плодоовочеконсервну (Бердичів, Біла Церква, Житомир, Київ, Ніжин), спиртову (Київ, Чернігів), крохмале-патокову (Гостомель, Семенівка), кондитерську (Київ, Чернігів) . У Прилуках працюють ефіроолійний комбінат і тютюнова фабрика.

Внаслідок процесу агломерування в районі утворився ряд промислових вузлів з певною спеціалізацією. Найбільшим у районі і другим в Україні є Київський промисловий вузол, до якого, крім Києва, належать такі центри: Бориспіль, Боярка, Бровари, Васильків, Вишневе, Ірпінь, Обухів, Фастів. Він характеризується високою комплексністю і територіальними взаємозв'язками з іншими районами і центрами, спеціалізується на неметаломісткому кваліфікованому машинобудуванні, легкій промисловості та будівельній індустрії.

Спеціалізацію Білоцерківського промислового вузла, до якого належать Біла Церква, Сквира, Узин, Рокитне, визначають нафтохімічна, машинобудівна, харчова і легка галузі промисловості.

У галузевій структурі Житомирсько-Бердичівського вузла провідну роль відіграють машинобудування, легка і харчова промисловість. У Чернігівському промисловому вузлі зосереджені підприємства хімічної, легкої, харчової промисловості. Формуються також Прилуцький (на базі родовищ нафти і природного газу та переробки сільськогосподарської сировини) і Ніжинський (галузі спеціалізації: машинобудування, харчова, легка) промислові вузли.

Сільське господарство. Частки рослинництва і тваринництва у загальному обсязі валової продукції сільського господарства приблизно однакові. Останніми роками посилилася тенденція до зменшення частки тваринництва. Із 9067 тис. га загальної земельної площі району під сільськогосподарськими угіддями зайнято 4948 тис. га (54,6 %), у тому числі рілля займає 3854 тис. га (77,9 % площі сільськогосподарських угідь), сіножаті і пасовища — 1001 тис. га (20,2 %).

У районі виділяють три зони спеціалізації сільського господарства: лісостепову, поліську і приміського господарства. Дві перші виділено на основі впливу природних, а останню — суспільних факторів. Частину угідь поліської зони осушують, а лісостепової та інтенсивної приміської, навпаки, зрошують.

Поліська зона характеризується молочно-м'ясним скотарством, свинарством, льонарством, картоплярством, зерновим господарством. Галуззю спеціалізації у західній частині зони є хмелярство. Розвивається вівчарство.

Для лісостепової зони характерне м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство. На місцевих концентрованих кормах у центральній частині зони значного розвитку набуло птахівництво. Допоміжними галузями тваринництва є бджільництво, кролівництво, ставкове рибництво.

У приміському сільському господарстві, яке сформувалося навколо Києва в радіусі ЗО—50 км та інших великих міст, провідними галузями є молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, у тому числі тепличне, садівництво, ягідництво з вирощуванням зернових і технічних культур. Калитянський свинокомплекс, приміщення якого дають можливість утримувати 108 тис. голів свиней, найбільший в Україні.

У сільському господарстві району формуються агропромислові спеціалізовані комплекси рослинницької (бурякоцукровий, плодо-овочеконсервний, льонопромисловий, зерно-картоплярсько-спиртовий, хмелепромисловий) і тваринницької орієнтації.

Значні площі сільськогосподарських угідь на півночі району виведені з народногосподарського обороту внаслідок забруднення радіоактивними елементами після аварії на Чорнобильській АЕС.

Транспортна система. У транспортному комплексі району провідне місце займає залізничний. Протяжність залізниць загального користування майже 3 тис. км, значна частина яких електрифікована. Йому належить перше місце як у вантажо-, так і в пасажиро-перевезеннях. Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Миронівка, Коростень, Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Попільня, Овруч, Чернігів, Бахмач, Ніжин, Прилуки, Щорс.

Другий за значенням у районі автомобільний транспорт. Загальна протяжність автомобільних шляхів понад 23 тис. км, у тому числі понад 20 тис. км з твердим покриттям.

Значну роль у народногосподарському комплексі відіграє річковий транспорт (судноплавство здійснюється на Дніпрі, Десні і Прип'яті).

Із здобуттям Україною незалежності зростає роль повітряного транспорту. Найбільшими аеропортами є Київські Бориспіль і Жуляни та Житомирський і Чернігівський.

Через територію району прокладені траси нафтопроводів "Дружба", а також Гнідинці — Кременчук, газопроводів Дашава — Київ — Брянськ — Москва, Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ.

У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен. Метро, зокрема, щодоби обслуговує понад мільйон пасажирів.

Перспективи розвитку. Підприємства району мають економічні зв'язки як з іншими районами України, так і з багатьма зарубіжними країнами. Товарне значення має продукція машинобудування, зокрема приладобудування, виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування, а також мінеральних будівельних матеріалів, меблів, керамічних виробів, цукру. Завозять у район чорні і кольорові метали, нафту і нафтопродукти, кам'яне вугілля, товари народного споживання, а також машини та устаткування.

Крім Чорнобильської трагедії значних збитків навколишньому середовищу завдає скидання стічних вод у водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмосферу, забруднення ґрунтів. Екологічна ситуація в районі з кожним роком погіршується, особливо у великих містах. Обсяги скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти у деякі роки становили 167,7 млн. м3, причому найбільше на заході району. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення становили 354,5 тис. т, пересувними засобами — 395,2 тис. т, понад половина з яких припадає на центральну частину району. Найгірша екологічна ситуація у Києві, Чернігові, Білій Церкві та Житомирі, тобто у найбільших містах.

Зміни в економіці України, пов'язані з переходом до ринкових відносин, стосуються і народногосподарського комплексу Столичного району. Зокрема, передбачено:

структурні зрушення в економіці району, спрямовані на посилення соціальної орієнтації, забезпечення ефективного розвитку сільського та лісового господарства, харчової і легкої промисловості, видобутку і переробки мінералів, докорінну реконструкцію, технічне переозброєння та створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини, насамперед створення виробництва для одержання кінцевої продукції з льону-довгунця;

прискорений розвиток деяких галузей машинобудування — авіабудування, сільгоспмашинобудування, приладобудування, електроніки, точної механіки та оптики, здійснення заходів на консервацію окремих підприємств воєнно-промислового комплексу;

пріоритетний розвиток наукоємних виробництв для випуску електронної техніки, електропобутових та інших товарів народного споживання, створення на базі науково-технічного потенціалу м. Києва технопарків (технополісів), спрямованих на ефективне використання конкурентних технологій;

здійснення реконструкції та технічного переоснащення підприємств хімічної промисловості;

оптимізацію структури розвитку всіх ланок агропромислового комплексу відповідно до кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків;

вирішення еколого-економічних та соціальних проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, поліпшення екологічної ситуації в регіоні;

прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктур;

освоєння рекреаційних ресурсів регіону;

створення і розвиток у Києві міжнародного інфраструктурного центру для обслуговування потреб міжнародного співробітництва України.