Фінансова діяльність підприємства (2000)

Управління процесами формування й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які утворюються для опосередкування розподільних відносин на всіх стадіях суспільного відтворення, складає зміст фінансової діяльності як держави в цілому, так і окремих суб'єктів господарювання. Під кутом зору визначення фінансової діяльності як управлінської функції та її меж важливе значення має те, що розуміють під терміном "фінансові ресурси".

Щодо суті терміна "фінансові ресурси" як наукового поняття у вітчизняній економічній науці до цього часу немає загальноприйнятої думки. Щоб переконатись у цьому, досить звернутися до опублікованих в останні роки наукових праць, присвячених проблемам фінансів і фінансово-кредитного механізму, а також до підручників і навчальних посібників з дисциплін економічного профілю. Автори більшості з них не включають до складу фінансових ресурсів підприємств наявні у їхньому розпорядженні власні основні та оборотні кошти, кредити банків, інші позикові кошти, і це значно обмежує і збіднює уявлення про фінансову діяльність господарюючих суб'єктів.

Для визначення поняття "фінансові ресурси" необхідно, очевидно, базуватися на таких міркуваннях.

По-перше, треба мати на увазі саму сутність фінансів як складової виробничих відносин у суспільстві. По-друге, фінансові ресурси створюються і використовуються в процесі реалізації фінансових відносин (які, до речі, не можуть не включати кредитних відносин як підсистему). По-третє, саме поняття "ресурси" зазвичай трактується як щось таке, що може бути використане на певні цілі (запаси, кошти тощо). Отже, стосовно фінансових ресурсів мова має йти про всі грошові кошти, акумульовані у фонди цільового призначення для здійснення певних витрат.

Беручи до уваги ці міркування і сформульоване в попередньому матеріалі визначення фінансів як системи специфічних економічних відносин, можна стверджувати, що фінансові ресурси — це централізовані й децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту та національного доходу і призначені для використання відповідно до завдань соціально-економічного розвитку суспільства та колективів окремих підприємств.

Централізовані грошові фонди концентруються у державі і являють собою загальнодержавні фінансові ресурси. Провідне місце в системі загальнодержавних фінансових ресурсів належить державному бюджету, за допомогою якого держава, виконуючи покладені на неї функції, розподіляє значну частину сукупного суспільного продукту і національного доходу відповідно до потреб розвитку народного господарства країни і завдань, пов'язаних з підвищенням добробуту її населення. З бюджету фінансуються видатки на розвиток науки, культури, народної освіти, охорону здоров'я, управління, оборону, соціальний захист населення та інші загальнодержавні потреби. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл значної частини валового внутрішнього продукту. Основним джерелом формування державного бюджету виступає створюваний у галузях матеріального виробництва чистий дохід, що надходить до бюджету у вигляді платежів з прибутку (доходу), податку на додану вартість та інших податкових і неподаткових платежів. Певна частина доходів державного бюджету формується за рахунок податкових та інших платежів населення.

До системи загальнодержавних фінансових ресурсів України належать також створювані в основному за рахунок обов'язкових платежів усіх господарюючих юридичних осіб Пенсійний фонд, інші бюджетні та позабюджетні фонди спеціального призначення, у тому числі фонди державного майнового та особистого страхування. Одним з елементів загальнодержавного фонду фінансових ресурсів слід вважати також кредитну (готівкову і безготівкову) емісію грошей, що здійснює держава (в Україні — через Національний банк України) для фінансування дефіциту Державного бюджету.

Децентралізовані фонди грошових коштів, що використовуються в процесі фінансової діяльності, являють собою фінансові ресурси виробничих об'єднань, підприємств і галузей народного господарства, а також населення.

Фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту та національного доходу і використовуються у статутних цілях підприємств.

Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного підприємства з таких елементів:

статутний капітал;

додатковий капітал (у тому числі капітальний дохід у вигляді фонду індексації основних засобів і нематеріальних активів);

резервний капітал;

централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

спеціальні фонди і цільове фінансування;

фонд зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів;

відстрочена податкова заборгованість;

резерви наступних виплат і платежів;

нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу;

довготермінові й короткотермінові кредити комерційних банків;

позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (облігацій та інших, крім акцій, бо виручка від їх продажу включається до статутних капіталів акціонерних товариств);

кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на соціальні заходи держави, на оплату праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

інші кошти, які знаходять відображення в пасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства. Щоб мати уявлення про те, яка сума фінансових ресурсів (власних і позикових) є в розпорядженні підприємства у даний момент, слід підрахувати їх за сальдовим балансом. Нижче наведена форма балансу промислового підприємства за станом на 1 січня 2002 р. (в тис. грн.):

Виходячи з наведеного вище балансу, слід зазначити, що дане підприємство на початок 2001 р. мало в своєму розпорядженні фінансові ресурси на загальну суму 6522 тис. грн., у тому числі 4851 тис. грн., або 74,4 відсотка становили власні фінансові ресурси (власний капітал). У складі власних фінансових ресурсів статутний капітал становив 4006 тис. грн., або 82,5 відсотка. За рік підприємство збільшило наявні фінансові ресурси на 844 тис. грн., довівши їх до 7366 тис. грн., у тому числі 5085 тис. грн. становив власний капітал, або 69,0 відсотків. Статутний капітал підприємства збільшився на 149 тис. грн. і на 1 січня 2002 р. становив 4155 тис. грн., або 81,7 відсотка власних фінансових ресурсів. Позикові фінансові ресурси (довгострокові та поточні зобов'язання) на 1 січня 2002 р. складали 2193 тис. грн. проти 1568 тис. грн. на початок року (зросли на 39,9%). Крім того, в обороті підприємства станом на кінець року були кошти для забезпечення наступних виплат і платежів на суму 88 тис. грн., які за економічним змістом прирівнюються до власних фінансових ресурсів (на початок року таких коштів було 103 тис. грн.).

Актив балансу дає відповідь на питання, як підприємство розмістило наявні фінансові ресурси, куди вони були спрямовані на дату складання бухгалтерського звіту.

Необхідність і заінтересованість кожного господарюючого суб'єкта в раціональному, економному використанні наявних фінансових ресурсів очевидні. З цієї причини поняття "економія фінансових ресурсів", "ефективне використання фінансових ресурсів" мусять мати певну смислову й кількісну визначеність. Кожне підприємство має знати, як "працюють" фінансові ресурси, що перебувають у його розпорядженні, наскільки сумлінно, ефективно виконують покладені на них функції люди, які обіймають посади, пов'язані з прийняттям рішень у сфері фінансової діяльності підприємства.

Коли йдеться про економію, ефективне використання матеріальних, трудових, природних ресурсів, відбувається порівняння витрат відповідних ресурсів із досягнутим результатом. Наприклад, зниження матеріалоємності продукції, тобто випуск більшої кількості виробів без збільшення обсягу використаної сировини й матеріалів, свідчить про ефективне використання матеріальних ресурсів. Зменшення витрат живої праці на одиницю продукції — це показник зростання ефективності використання трудових ресурсів. І перше, й друге, звичайно, сприяє також економії і фінансових ресурсів, оскільки економія матеріальних і трудових ресурсів забезпечує зростання грошових нагромаджень і одночасно зменшення потреби підприємств у додаткових витратах на приріст статутного та інших грошових видів.

Все це, проте, не означає, що поняття "ефективне використання фінансових ресурсів" не має самостійного значення і що воно відображає лише результат використання матеріально-речових ресурсів. Тут важливим є правильне розуміння сутності фінансів як самостійної економічної категорії, що виражає певні економічні відносини. Використовуючи головну функцію фінансів — розподільчу, підприємства забезпечують процес розподілу й перерозподілу створюваного продукту. Від того, за якими принципами формуються грошові фонди підприємств, значною мірою залежить оптимальність режиму їхньої роботи, успіх функціонування в ринковій економіці. У процесі організації своєї діяльності перед підприємством постійно постає необхідність вибору оптимальних варіантів прийняття рішень у сфері фінансів з багатьох альтернативних, наприклад таких:

яку частину прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку — на приріст фонду споживання;

використати кошти на будівництво нового цеху чи придбати акції іншого підприємства;

вкласти кошти в завищені проти потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи планувати їх купівлю в майбутньому в міру необхідності;

збільшити статутний капітал за рахунок додаткової емісії акцій (в акціонерному підприємстві) чи одержати тимчасову кредитну допомогу, склавши відповідний кредитний договір з комерційним банком, та ін.

Кожне з таких рішень має бути обґрунтоване відповідними розрахунками, базуватися на знанні економіки свого підприємства, перспектив його розвитку, вивченні кон'юнктури ринку та врахуванні багатьох інших факторів. Інакше неминучі хибні рішення, що призводять до збитків, зниження ефективності діяльності виробництва. Тому правильне розпорядництво фінансовими ресурсами саме собою є важливим фактором забезпечення ефективності вирішення економічних і соціальних завдань підприємства.

Певною мірою робити висновки про ефективність використання фінансових ресурсів (і, отже, про ефективність фінансової діяльності підприємства) можна шляхом порівняння досягнутого результату господарської діяльності підприємства — прибутку — з сумою фінансових ресурсів, що були в розпорядженні підприємства за відповідний період. Якщо, наприклад, у 1999 р. у підприємства середньорічна сума фінансових ресурсів становила 2550 тис. грн., при цьому воно одержало прибуток на суму 687 тис. грн., а в 2000 р. відповідно — 2877 тис. грн. та 713 тис. грн., це означає, що на кожну гривню фінансових ресурсів у 1999 р. одержано 26,9 коп. прибутку, а в 2000 р. — 24,8 коп. Проте, звичайно, не можна абсолютизувати ці показники під кутом зору оцінки використання фінансових ресурсів, оскільки результат діяльності підприємства — прибуток — відображає використання не лише фінансових, а й матеріальних, трудових ресурсів. Так, навіть ідеально розпорядившись фінансовими ресурсами, підприємство не гарантоване від збитків, зниження обсягу виробництва в результаті збоїв у виробничому процесі з технологічних причин, унаслідок зниження трудової дисципліни, несприятливих природних явищ та ін.

Більш точне уявлення про ефективність використання фінансових ресурсів дає вивчення цього процесу щодо їх окремих складових. Для фонду оборотних коштів це їх оборотність, для основних коштів — фондовіддача. Вплив оборотності оборотних коштів і фондовіддачі основних засобів на рентабельність роботи підприємств докладно розглядаються в курсах аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємств і фінансового аналізу.