Фінансова діяльність підприємства (2000)

Під об'єктами цивільних прав слід розуміти все те, стосовно чого укладаються цивільні правовідносини, тобто ті матеріальні й нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами цивільно-правових відносин і виникають правові зв'язки.

Найпоширенішими об'єктами цивільних правовідносин є речі, тобто предмети зовнішнього матеріального світу у їх природному стані (вода, земля, природні ресурси та ін.), або предмети, створені людською діяльністю (споруди, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали тощо). Вони поділяються на засоби виробництва та предмети споживання. Засоби виробництва — це сукупність предметів і» засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. До предметів споживання належать речі, які призначені задовольняти індивідуальні потреби людини.

Такий поділ ґрунтується на економічному критерії і виходить з економічного призначення речей та різного їх цільового призначення. У цьому зв'язку для них установлений відповідний правовий режим. Так, основні засоби виробництва мають свою класифікацію (виробничі і невиробничі), за однорідністю поділяються на види (споруди, будинки, передавальне устаткування, транспортні засоби тощо) та підлягають спеціальному статистичному й бухгалтерському обліку, а також спеціальному юридичному оформленню. Предмети споживання також можуть мати спеціальний правовий режим, але з урахуванням цільових якостей конкретної речі.

Під майном у цивільному праві розуміють гроші, цінні папери, конкретні речі або сукупність речей. Водночас у ряді випадків термін "майно" вживається в ширшому розумінні — як сукупність речей і майнових прав або сукупність речей, прав та обов'язків. Так, відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", у разі реорганізації підприємства до правонаступника переходять усі майнові права та обов'язки, тобто як активи, так і пасиви.

Майно підприємства становлять основні та оборотні засоби, а також інші активи, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно приватних і колективних підприємств належить їм на правах власності, а майно державних підприємств — на правах повного господарського відання.

Майно підприємства може складатися із засобів виробництва, виготовленої продукції, будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, інвентарю, грошових коштів, цінних паперів, сировини та інших матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів.

Джерелами формування майна підприємства відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" є грошові та матеріальні внески засновників (у тому числі об'єкти інтелектуальної власності); доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Нині в українському законодавстві, що регулює бухгалтерський облік і звітність, та в податковому законодавстві закріплені два різних порядки обліку і звітності щодо руху вартості основних засобів. Обидва вони обов'язкові до виконання.

Об'єкти фінансових правовідносин — це фінансові ресурси, які формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, а також грошові зобов'язання, що виникають у суб'єктів фінансових відносин у процесі фінансової діяльності.

Ці об'єкти правовідносин є різновидом об'єктів майнових відносин. Найсуттєвіші для підприємств — фінансові правовідносини, що виникають у них:

як платників податків до Державного і місцевих бюджетів та при формуванні загальнодержавних цільових грошових фондів;

під час формування й використання власних і позикових фінансових ресурсів для забезпечення підприємницької діяльності;

під час виконання зобов'язань у взаємовідносинах із контрагентами.

Суть перших двох напрямів виникнення правовідносин, у які вступають усі суб'єкти підприємницької діяльності, досить докладно розкривається в наступних розділах цього підручника. Що ж до виконання зобов'язань у взаємовідносинах із контрагентами (постачальниками, покупцями, замовниками та ін.), то вони регулюються нормами зобов'язального права як найважливішої складової цивільного законодавства. Фінансові взаємовідносини, Що виникають у підприємства з контрагентами на базі норм цього права, потребують від фінансистів і юристів підприємств знання суті і змісту передусім таких юридичних термінів і висловів.

Зобов'язання — офіційна обіцянка, як правило, у письмовій формі, котра потребує беззастережного виконання. Згідно зі ст. 151 ЦК України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як наприклад: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Договір — письмова угода про взаємні зобов'язання осіб, які його уклали й підписали. Зобов'язання, що випливають із договору, мають виконуватися належним чином у встановлені терміни. Одностороння відмова від виконання зобов'язань за договором або одностороння зміна умов договору неприпустимі, вони тягнуть за собою матеріальну відповідальність винуватої сторони (ст. 161, 162 ЦК України).

Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або виконання не належним чином зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Зобов'язання боржника відшкодувати збитки — це зобов'язання, яке виникає у боржника в разі невиконання ним умов договору, а саме — відшкодування кредитору заподіяних збитків. Під ними закон розуміє (ст. 203 ЦК України) видатки, понесені кредиторами, втрату або ушкодження його майна, а також так званий втрачений зиск, тобто дохід, який одержав би кредитор, якби зобов'язання боржника було виконано. Боржник відшкодовує збитки кредитору в частині, що не покривається неустойкою (штрафом, пенею).

Прострочення платежу за грошовим зобов'язанням — це прострочені платежі у розрахунках з Державним і місцевими бюджетами, постачальниками, банками, іншими партнерами. Прострочення цих платежів тягне за собою обов'язок боржника сплатити за весь термін прострочення пеню (штраф) в законодавчо встановленому розмірі, якщо договором не передбачений інший розмір цих штрафних платежів.

Банкрутство — неплатоспроможність боржника, його нездатність розрахуватися з кредиторами (бюджетом, банками, постачальниками, робітниками та службовцями) за своїми зобов'язаннями. Банкрутство визначається судами або господарськими судами. Позивачами у справах про визнання юридичної особи банкрутом можуть, згідно з чинним законодавством, виступати будь-які кредитори, а також саме неплатоспроможне підприємство.

Вищевказані елементи взаємовідносин підприємств із контрагентами породжують певні фінансово-правові дії, які формують одну з важливих сторін діяльності підприємств, впливають на стан їхніх фінансових ресурсів.