library.if.ua

Менеджмент інвестиційної діяльності (2003)

1.1. Економічна сутність інвестицій як об'єкта управління, їх класифікація і роль у забезпеченні процесів розширеного відтворення підприємства

Інвестиції як економічна категорія увійшли у вітчизняну наукову літературу і практику наприкінці 80-х років XX століття, коли розпочалася ринкова трансформація суспільства, і спочатку багатьма фахівцями в економічних дослідженнях помилково ототожнювалися з капіталовкладеннями. У міру входження України в ринкову систему господарювання з'ясуванню економічної сутності інвестицій приділялася все більша увага, проте наукова думка досі не дала універсального визначення інвестицій, яке б відповідало потребам теорії та практики господарювання; зумовлено це значною мірою широтою сутнісних сторін цієї складної економічної категорії.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Відповідно до Закону такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права та цінності.

Сукупність майнових та інтелектуальних цінностей становлять об'єкти інвестиційної діяльності.

Інвестиції на відтворення основних засобів і приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень1. Отже, капітальні вкладення є більш вузьким поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їх аналог. Однак за обсягом та значущістю вони є основною частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85 % усіх інвестицій.

Серед основних результатів ефективного використання капітальних вкладень необхідно виділити: прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства; пропорційне розміщення продуктивних сил країни; гармонійний розвиток галузей народного господарства; реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих засобів; здійснення важливих будівництв; реалізацію соціальних програм.

Як уже зазначалося, не всі вкладення є інвестиціями. Наприклад, при купівлі цінних паперів, що перебувають в обігу, або земельної ділянки (так звані споживчі інвестиції) відбувається лише зміна власників, а не реальний приріст капіталу. Такі операції з теоретичного погляду, а також практичного їх здійснення є не інвестиціями, а трансфертними операціями (а інколи просто формою заощаджень). Отже, економічне визначення інвестицій можна сформулювати так: це видатки на створення, розширення, реконструкцію (модернізацію) та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу. До інвестицій необхідно включати і витрати на наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в "людський капітал". На сучасному етапі розвитку суспільства така форма інвестицій набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності є більшість матеріальних цінностей, а найголовніше — інтелектуальний продукт — як основний фактор розвитку країни, що визначає її економічне становище.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками (рис. 1.1).



Наведена класифікація форм інвестицій відображає найбільш істотні їхні ознаки, але за необхідності вона може бути більш деталізована залежно від інвестиційної політики підприємства і визначення цілей. Варто звернути увагу на сутнісну характеристику окремих форм (видів) інвестицій, ідентифікованих за трьома найважливішими ознаками: об'єктами вкладення коштів; характером участі в інвестуванні; формою власності інвестиційних ресурсів.

1. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, відповідно до яких виділяють фінансові, реальні, інноваційні та інтелектуальні (у їх складі) інвестиції.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (основні та оборотні виробничі засоби, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Інноваційні інвестиції — це вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Інноваційні інвестиції (вкладення в інновації) забезпечують кількісні і якісні поліпшення виробничої діяльності підприємств завдяки впровадженню досягнень НТП і здійснюються з метою отримання прибутку, скорочення витрат на виробництво, успішної протидії конкурентам на товарних ринках, або досягнення соціального ефекту, наприклад, поліпшення екології, охорони здоров'я та умов життя населення, освіти, оборони держави тощо.

Інноваційні інвестиції складаються переважно з інтелектуальних інвестицій — вкладень в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі (так звані права користування).

Інноваційні інвестиції можуть здійснюватися або у формі придбання готової науково-технічної продукції (патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки, марки) або у формі розробки нової науково-технічної продукції безпосередньо на підприємстві чи сторонніми установами на замовлення підприємства.

За формами відтворення до реальних належать інвестиції, що спрямовуються на підвищення ефективності виробництва, оновлення, розширення та створення нових виробництв (будівництво нових підприємств та розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення), реконструкцію виробництва (переобладнання діючих цехів новою технікою та впровадження нових технологій, що здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому), технічне переоснащення виробництва (комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв без розширення наявних виробничих площ, за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного обладнання), створення нових технологій тощо.

Найбільш загальною може бути така класифікація реальних інвестицій.

За джерелами фінансування:

централізовані — за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;

децентралізовані — за рахунок довготермінових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.

Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має такий вигляд: машинобудування та металообробка; торгівля та громадське харчування; будівництво; целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів та ін.

Відповідно до регіонального розподілу обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від інвестиційного клімату, послідовності проведення ринкових реформ, рівня розвитку економічного потенціалу, динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури, ефективності використання природних та трудових ресурсів.

Освоєння реальних інвестицій є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Вони мають високий ступінь протиінфляційного захисту, забезпечують підприємству стабільні передбачувані обсяги чистих грошових потоків і, як правило, більш високий рівень рентабельності порівняно з фінансовими інвестиціями. Однак необхідно пам'ятати, що реальним інвестиціям, крім того, притаманний високий рівень морального старіння і вони є найменш ліквідними активами підприємства.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі (портфельні) інвестиції.

Прямі інвестиції здійснюються без фінансових посередників і характеризуються прямою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладанні коштів у виробничі засоби з метою одержання доходу, а також в оволодінні контрольним пакетом акцій/паїв. Отже, прямими вважаються інвестиції, вкладені юридичними і фізичними особами, які повністю володіють підприємством або контролюють не менше 10 % акціонерного капіталу підприємства (за методологією МВФ — не менше 25 %).

Прямі інвестиції необхідні безпосередньо для реалізації інвестиційних проектів підприємства. До них належать інвестиції в основні (матеріальні й нематеріальні активи) та оборотні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають: придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та запуск; модернізацію діючого обладнання; будівництво і реконструкцію будівель та споруд; технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання; нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів; нових та додаткових запасів готової продукції; збільшення рахунків дебіторів. Необхідність інвестицій в оборотні засоби зумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, мають автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини та комплектуючих елементів. Крім того, у зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва та реалізації продукції відповідно збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Оскільки усе перелічене є активними статтями балансу, їх позитивне нарощення має фінансуватися із додаткових джерел.

Згадаємо, інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.

Супутніми інвестиціями є вкладення в об'єкти, територіально та функціонально пов'язані з прямим об'єктом інвестування. Це переважно вкладення в об'єкти, технологічно не пов'язані безпосередньо із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація та ін.); вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Інвестиції у науково-дослідні роботи забезпечують та супроводжують проект. Це перш за все матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні дослідницькі прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень; оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи ВНЗ на замовлення підприємства; ліцензії та технології; навчання персоналу.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) можуть бути спрямовані на нове будівництво; розширення виробництва; реконструкцію; технічне переустаткування (див. реальні інвестиції).

Таким чином, за складом та характером витрат можна визначити технологічну структуру прямих інвестицій: будівельні, монтажні роботи; машини та обладнання; проектні роботи.

Під непрямими (портфельними) інвестиціями розуміють інвестування через інвестиційних або фінансових посередників, тобто таке, що здійснюється пасивним інвестором шляхом придбання, наприклад, інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів і компаній. Останні розміщують зібрані кошти з метою диверсифікації інвестиційних ризиків у різні ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх інвесторів, які мають на меті одержання хоч і невеликих, але стабільних дивідендів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні (акціонерні), іноземні та спільні інвестиції.

Державні інвестиції — це вкладення, що фінансуються центральними і місцевими органами влади та управління за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами.

Приватні інвестиції — кошти індивідуальних інвесторів, комерційних (недержавних) структур різної форми власності, перш за все колективної (акціонерні товариства, кооперативи).

Іноземні інвестиції — запозичені й кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств, окремих громадян та держав.

Спільні інвестиції — це вкладення, що здійснюються суб'єктами певної країни та іноземних держав, інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

Залежно від термінів вкладення капіталу інвестиції можуть бути довготерміновими (в зарубіжній практиці — більше 1 року, згідно з методологією НБУ — більше 3 років), середньо-терміновими (до 3 років) та короткотерміновими (на період, що не перевищує 1 року — придбання короткострокових ощадних сертифікатів, депозитарні вклади тощо).

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні (вкладення коштів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни) та зовнішні (переведення капіталу за межі певної країни, наприклад, шляхом купівлі акцій та облігацій іноземних компаній, держав).

1 Портфельні фінансові інвестиції зазвичай пов'язані зі створенням портфеля, в якому зібрані разом як цінні папери одного виду (акції), так і різноманітні інвестиційні (облігації, акції, ощадні сертифікати).

Крім наведених вище видів інвестицій часто виділяють ризикові та безризикові інвестиції, початкові, високоліквідні та неліквідні інвестиції, високодохідні інвестиції, ануїтет1.

Ризикові інвестиції (від англ. venture — ризикувати) — як правило, венчурні інвестиції у нові види діяльності, пов'язані з великим ризиком. Ризикові вкладення характерні для малих інноваційних фірм у галузі нових технологій та продуктів. Рівень ризику за об'єктами інвестування цієї групи суттєво перевищує середньоринковий, проте це має забезпечувати найвищий рівень інвестиційного прибутку.

Об'єктом інвестування для венчурних інвесторів є не вже діючі підприємства, а новостворені, які організуються для здійснення певного проекту (найчастіше такого, який ґрунтується на нових технологіях) і залучення для цього зовнішнього фінансування.

Безризикові інвестиції — це вкладення переважно у державні, казначейські цінні папери або в такі об'єкти інвестування, за якими практично гарантовано отримання запланованого обсягу прибутку.

Початкові інвестиції характеризують використання первісно сформованого для інвестиційних цілей капіталу (за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел інвестиційних ресурсів підприємства).

Перед інвестором завжди стоїть альтернатива: надати перевагу довготерміновим інструментам або об'єктам інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу чи обрати для інвестиційної діяльності короткотермінові інструменти. У свою чергу ступінь ризику інвестицій прямо залежить від рівня їх очікуваної дохідності. Різним формам та видам інвестицій властивий різний рівень ліквідності, який визначається з урахуванням періоду, протягом

1 Ануїтет (від нім. annuitat — щорічний платіж) — це інвестиції, які приносять вкладнику визначені грошові надходження через регулярні проміжки часу (хоча можливі і випадки, коли обсяг платежу змінюється з часом у бік збільшення або зменшення). Надходження (сплата) грошових засобів може здійснюватись як на початку кожного конкретного періоду (обов'язковий ануїтет), так і наприкінці визначеного періоду (звичайний, або відкладений, ануїтет). Отже, ануїтет становить вид фінансової ренти і, як правило, це вкладення капіталу в акції, облігації, нерухомість, яка дає дохід, у страхові та пенсійні фонди. якого інвестований капітал може бути повернено у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості.

Останнім часом в економічній літературі визначають ще одну важливу форму інвестицій, яку можна було б назвати фінансові права. Фінансові права випливають зі взаємозв'язку інвестиційної діяльності й державного регулювання умов її здійснення передусім податково-амортизаційними методами. Так, якщо держава в особі уповноважених органів влади надає юридичним і фізичним особам податкові пільги або встановлює пільгові норми амортизаційних відрахувань (прискореної амортизації), то здійснюється інвестування коштів держави в розвиток даного підприємства.

Виступаючи носієм переважно економічних характеристик та інтересів, інвестиції фактично є суб'єктом економічного управління на всіх рівнях економічних систем.

Здійснення інвестицій є найважливішою умовою досягнення стратегічних цілей та тактичних завдань розвитку підприємства, а отже, вони відіграють ключову роль у системі забезпечення його ефективного функціонування. Так, інвестиції підприємства є необхідною умовою зростання його ринкової вартості або ціни, отже, вони слугують і механізмом оптимізації структури капіталу; вони є джерелом формування виробничого потенціалу підприємства. Здійснення інвестиції забезпечує процеси простого та розширеного відтворення основних засобів та нематеріальних активів і є головним інструментом впровадження результатів науково-технічного прогресу, реалізації інноваційної політики підприємства.

Інвестор завжди має прагнути, щоб його інвестиції були довготерміновими — це одне з головних правил інвестування. Інше правило — чим вищий ступінь ризику активів підприємства, тим більшим має бути дохід за ними, для того щоб залучати інвестора.

Реінвестиції — це повторне використання в інвестиційних цілях капіталу, який "працював" у раніше вибраних інвестиційних проектах або товарах, фінансових інструментах інвестування.

Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються такі показники.

Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.

Норма інвестицій, що є відношенням обсягу здійснених інвестицій до валового національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність нагромадження. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той самий період.

Коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції /Приріст ВНП.

Нагромадження — це частина національного доходу, яку використовують для розширеного відтворення.

Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неоднакові, їх рівень коливається залежно від рівня економічного розвитку країни, складу та характеристик основних галузей народного господарства в поточному періоді.

В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, інвестованого у певний період у відтворення основних засобів та нематеріальних активів (у реальному секторі економіки на рівні держави або на рівні підприємства — нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва, приріст товарно-матеріальних запасів, підтримання діючих потужностей).

Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, інвестованого у розширене відтворення виробничих засобів та нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції становлять суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у певний період за всіма видами активів, що амортизуються.

Динаміка обсягу чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, галузі, держави. Так, на рівні держави, якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному обсягу нарахованих за рік амортизаційних відрахувань на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, що свідчить про відсутність економічного зростання. Якщо обсяг здійснених інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це — розширене відтворення, що є бажаним і для країни в цілому, і для конкретного підприємства (може свідчити про зростання обсягів випуску продукції, потенціалу формування прибутків, зростання підприємства).

Якщо обсяг здійснених інвестицій не покриває навіть суми нарахованих амортизаційних відрахувань, то це свідчить про процес згортання економіки.

Основним узагальненим джерелом інвестування є національний дохід, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення (який і відображає обсяг чистих інвестиційних ресурсів країни). Фонд нагромадження є узагальненим обсягом капітальних вкладень підприємств за рік. Його частка може становити до ЗО % національного доходу, що є позитивним явищем для розвитку економіки країни. Дослідження західних економістів свідчать, що понад 70 % приросту валового національного продукту економічно розвинутих країн забезпечується інвестуванням інноваційних процесів.

На обсяг інвестицій впливають багато факторів та окремих макроекономічних процесів, причому в більшості випадків ця залежність може бути як прямою, так і оберненою (рис. 1.2).



Пряма залежність спостерігається між часткою заощаджень у доходах населення та обсягом інвестицій. У свою чергу, зі збільшенням доходу збільшується обсяг інвестицій, спрямованих на заощадження.

За винятком ринку нерухомості, валютного ринку та ринку лікувальних засобів спостерігається обернена залежність обсягів інвестицій від темпів інфляції в країні (високий рівень інфляції знецінює майбутній прибуток від інвестицій). Цей фактор має вирішальне значення в разі довготермінового інвестування.

Є обернена залежність обсягів інвестицій від ставки банківського відсотка (інвестування у певний об'єкт буде ефективним, якщо дохідність інвестицій перевищує ставку банківського відсотка). Зміна відсоткової ставки впливає як на заощадження, так і на інвестиції, але в протилежних напрямках.

Прибуток є основною метою здійснення інвестицій, тому чим вища норма очікуваної дохідності за певним об'єктом вкладення, тим він більш привабливий для інвестора (спостерігається пряма залежність).

При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції (обернена залежність).

Збільшення норм амортизації сприяє нагромадженню капіталу (пряма залежність).