library.if.ua

Менеджмент інвестиційної діяльності (2003)

3.8.1. Просторова оптимізація інвестиційних проектів

У цілому під просторовою оптимізацією розуміють необхідність формування такого інвестиційного портфеля, щоб максимізувався сумарний можливий приріст капіталу від реалізації декількох не пов'язаних між собою інвестиційних проектів, які у сукупності потребують інвестицій більше, ніж потенційно є у підприємства (інвестора) фінансових ресурсів, котрі можуть бути використані для реалізації таких проектів.

Коли йде мова про просторову оптимізацію проектів, що піддаються подрібненню, мається на увазі можливість реалізації кожного конкретного проекту як у загальному обсязі необхідних для нього інвестицій, так і будь-якої окремої їх частини. Для вирішення цієї проблеми береться відповідна частка інвестицій та грошових надходжень від реалізації конкретного інвестиційного проекту з тією умовою, щоб загальний обсяг ресурсів, спрямованих на реалізацію проектів, не перевищував встановленого ліміту на цілі реального інвестування.

Логіку послідовності дій при розв'язанні цього завдання можна подати так.

Для кожного проекту спочатку необхідно розрахувати індекс рентабельності інвестицій — РІ (див. параграф 3.2).

Рентабельні проекти (з РІ > 1) ранжуються в міру зменшення показника РІ.

До інвестиційного портфеля підприємства послідовно включаються проекти в порядку зменшення їх показника РІ до того моменту, поки їхня сукупна вартість не перевищує ліміту обсягів інвестицій, що можуть бути профінансовані підприємством.

Якщо перелік привабливих проектів не вичерпано і наявний залишок інвестиційних ресурсів, то наступний (за критерієм зменшення РІ) проект беремо до реалізації не в повному обсязі, а лише в тій частині, яка може бути реально профінансована підприємством.

Звернемо вашу увагу, що за основу в цій методиці взято показник рентабельності інвестицій, оскільки саме він показує реальну віддачу кожної вкладеної у проект грошової одиниці. І справді, на практиці дуже легко можна пересвідчитися, що будь-який інший критерій відбору проектів до реального інвестиційного портфеля обов'язково зменшить сумарні результати просторової оптимізації проектів.

Розглянемо цю методику на прикладі.

Приклад 1

Підприємство планує спрямувати на цілі реального інвестування 400 000 ум. гр. од., при цьому середньозважена вартість капіталу, сформованого за рахунок різних джерел, становить 25 %. Необхідно сформувати оптимальний інвестиційний портфель, якщо керівництво підприємства розглядає як інвестиційно привабливі низку проектів і вважає за доцільне взяти максимальну участь у їх реалізації. Пропоновані до просторової оптимізації проекти характеризуються такими обсягами інвестицій та чистих грошових потоків, що повертаються за роками (див. табл. 3.33).



Розв'язок

Визначимо ефективність інвестиційних проектів, розрахувавши NPV та РІ для кожного проекту. Проранжуємо проекти; отримані результати подано у табл. 3.34.



Просторова оптимізація у випадку, коли передбачається, що проекти не піддаються подрібненню, тобто вони вимагають цільових інвестицій у повному обсязі, оптимальний портфель визначається шляхом послідовного перегляду усіх можливих комбінацій пропонованих проектів і розрахунком їх сумарного NPV. Оптимальним вважається такий варіант комбінацій проектів, що забезпечує максимально можливе значення сумарного NPV. Розглянемо характерний приклад.

Приклад 2

Взявши вихідні числові дані попереднього прикладу, скласти план оптимального розміщення інвестицій, маючи на увазі, що всі проекти можуть бути прийняті до реалізації лише у повному обсязі, а сумарний обсяг інвестиційних ресурсів підприємства не перевищує 400 000 ум. гр. од.

Розв'язок

Можливі варіанти комбінації запропонованих інвестиційних проектів та їх сумарний NPV представлено в табл. 3.35.



Таким чином, портфелі, що включають проекти В + С або С + D не є оптимальними, оскільки їх сумарний NPV менший за максимально можливий, який отримано за варіанта портфеля, що включає проекти В + D. Відповідно, не є можливими портфелі А + В,А + С, А + D, оскільки, як видно з табл. 3.35, сумарні необхідні інвестиції у такі проекти перевищують наявний у підприємства ліміт фінансових ресурсів для реального інвестування.