library.if.ua

Державне регулювання економіки (2006)

8.1. Сутність, цілі та засоби реалізації державної промислової політики

За показниками розвитку Україна належить до індустріально-аграрних країн світу. Промисловість виступає провідною сферою економіки країни, визначає рівень її економічного розвитку, можливості участі у світогосподарському житті. Вона включає біля 20 галузей (підгалузей):

електроенергетика;

нафтовидобувна;

газова;

вугільна;

торф'яна;

чорна металургія;

кольорова металургія;

хімічна та нафтохімічна;

машинобудівна і металообробна;

лісова;

деревообробна та целюлозно-паперова;

промисловість будівельних матеріалів;

скляна та фарфоро-фаянсова;

легка;

харчова;

борошномельно-круп'яна;

комбікормова;

мікробіологічна;

поліграфічна тощо.

У промисловості також розрізняють добувні та переробні галузі. Добувні:

нафтова;

газова;

торф'яна;

вугільна.

Переробні галузі займаються переробкою продукції добувних галузей та сільського господарства.

Підприємства добувної промисловості та сільського господарства утворюють сировинний комплекс країни.



Характеризуючи промисловість, оперують такими категоріями, як наукомісткі, високотехнологічні галузі — галузі, що визначають науково-технічний прогрес; ресурсомісткі — енерго-, капітале-, працемісткі галузі тощо.

У статистиці й практиці управління економікою України використовують поняття міжгалузеві народногосподарські комплекси, які виступають об'єктами державного регулювання.

В Україні існує потужний потенціал промисловості, розвинута виробнича інфраструктура. Але МГНГК, що склався за поділом праці минулої моделі соціально-економічного розвитку, не відповідає потребам розбудови незалежної Української держави.



Державна промислова політика — цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюються відповідними механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та окремих галузей.

Об'єктом промислової політики виступає весь індустріальний комплекс країни як єдиний організм.

Цілі промислової політики:

підтримка галузей індустрії, які забезпечують майбутнє економічне зростання;

модернізація традиційних галузей;

досягнення соціальної прийнятності економічних процесів у депресивних, неперспективних галузях.

Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається у реальному секторі, держава може вдаватися до тактики "пристосування" або тактики "активного формування", здійснювати галузевий або горизонтальний підходи до реалізації цілей промислової політики.

Тактика "пристосування" — поступове скорочення виробництва у певній галузі з метою попередження занадто великих соціальних потрясінь.

Тактика "активного формування" — активне стимулювання державою ринкових процесів, впровадження нових технологій, підпорядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.

Галузевий підхід — захист та стимулювання розвитку окремих галузей, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Горизонтальний підхід — створення загальних сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.

Варіанти проведення промислової політики для України

Орієнтація на експорт — підтримка галузей, продукція яких користується попитом на світовому ринку, насамперед сировинних галузей.

Орієнтація на імпортозаміщення — підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

Орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості — сприяння галузям, які реально виготовляють промислову продукцію, що користується попитом.

Орієнтація на розвиток внутрішнього ринку — стимулювання галузей промисловості, що задовольняють внутрішні потреби.

Суб'єкти державного регулювання промисловості в Україні:

Міністерство економіки;

Міністерство палива й енергетики;

Державний комітет промислової політики;

Державний комітет з енергозбереження;

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;

Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.

Стратегічна мета промислової політики Української держави — формування перспективних і конкурентоспроможних національних комплексів та виробництв.

Основні завдання державного регулювання промисловості:

формування конкурентного національного ринку промислової продукції; стабілізація основних показників промислового виробництва;

структурна перебудова промисловості;

технічне і технологічне оновлення галузей промисловості;

підвищення конкурентноздатності вітчизняних товарів промислового виробництва;

розвиток імпортозамінного та експортного виробництва;

забезпечення екологічності промислового виробництва;

зменшення бартеризації промисловості;

виведення з експлуатації зайвих основних фондів.

Основні методи та засоби державного регулювання промисловості





Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;

державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;

політика прискореної амортизації;

пряме державне управління галузями, що перебувають у державній власності;

розпорядження і використання об'єктів державної власності;

державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій;

державна підтримка міжгалузевої кооперації;

залучення іноземних інвестицій;

державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.