Соціальна економіка (2003)
ПРЕДМЕТ "СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ" ЯК НАУКИ
"Соціальна економіка" - поняття дещо незвичне.
Найчастіше нам доводиться чути про "соціальну державу", "соціальну ринкову економіку", "соціально орієнтоване ринкове господарство" і таке інше. З певною часткою умовності можна сказати, що ці поняття близькі.
Близькі, але не тотожні.
У реальному житті т. зв. "ринкової економіки" чи "вільної ринкової економіки" практично не існує. В теорії вирізняють поняття "ринкова економіка", "вільнаринкова економіка", "соціальна ринкова економіка ". Ознайомимося з ними докладніше.
За визначенням французького економіста Жана-Пьєра Лоріо, під "ринковою економікою" слід розуміти систему, в якій товарообіг і ціни на товари залежать від попиту і пропозиції на вільній основі (вільне ціноутворення).*
Характерні риси вільної ринкової економіки:
приватна власність на засоби виробництва;
діяльність на принципах економії ресурсів;
ціноутворення шляхом вільної конкуренції на ринках.
Одразу слід зазначити, що "вільна ринкова економіка", окрім відомих переваг, має той суттєвий недолік, що пущена на самоплив, полишена сама на себе, вона з часом руйнує і спростовує свої власні принципи - приватну власність окремих товаровиробників підпорядковує величезним монополіям, "вільне ціноутворення" з часом спотворюється монополістичним, а доходи на "фактори виробництва" далеко не завжди відповідають їх вміщенню. У невигідному становищі опиняється й головна продуктивна сила суспільства - наймана праця. Внаслідок надмірної пропозиції робочої сили доходи робітників час від часу опускаються до рівня, нижчого за прожитковий. Отже, "вільна ринкова економіка", пущена на самоплив, необоротно вела до такого зубожіння все нових верств населення, що внаслідок соціальних заворушень під загрозою опинилося саме її існування.
Шляхом тривалої еволюції в розвинених країнах поступово почали виробляти такий соціально-економічний устрій, який зміг би поєднати переваги ринкової економіки (вільний розвиток продуктивних сил, швидкий технічний прогрес, стимулювання виробництва і продуктивності праці на основі вільної конкуренції) і водночас усунути недоліки "вільної економіки" (вади монополізму, соціально-економічного зубожіння широких трудящих мас тощо).
Поступово формувався новий соціально-економічний устрій, який дістав назву "соціальна ринкова економіка". На відміну від "вільної ринкової економіки" новий лад передбачає певне (в різних країнах по-різному) втручання держави в економічні і соціальні процеси. Було визнано, що держава повинна підтримувати діяння конкурентного механізму в такий спосіб, щоб економіка діяла на користь усіх і не занепадала.
"Соціальнаринкова економіка" заснована на певних, досить суперечливих постулатах:
ринок - основа економіки;
численні соціально-економічні проблеми ринок розв'язати не може;
ефективна ринкова економіка здатна створити засоби для вирішення соціальних завдань в суспільстві;
ринкова економіка має бути спрямована на задоволення зростаючих потреб споживачів.
Наведені постулати (принципи) надзвичайно суперечливі. Вони нібито заперечують один одного. Постулат перший проголошує ринок основою економіки, але постулат другий визнає, що "численні соціально-економічні проблеми" ринок розв'язати не може. Постулат третій знов наполягає, що "ефективна ринкова економіка здатна створити засоби для вирішення соціальних завдань". Але постулат четвертий нібито повністю закреслює перший, адже в першому "ринок - основа", а в четвертому "ринок підпорядковується задоволенню потреб споживачів".
Отже, "соціальна ринкова економіка" - це соціально-економічний устрій, економічну основу якого становить ринок, але він не може розв'язати багатьох соціальних проблем, а тому вдається до послуг держави.
Концепція "соціальної ринкової економіки" знайшла найбільш послідовне своє втілення в моделі "соціального ринкового господарства" у повоєнній Німеччині. Економічний і соціальний "порядок", що утворився в ФРН, був названий "синтезом нового типу". Такий "синтез", з одного боку, точно встановлював межі діяльності державної влади в економіці в такий спосіб, щоб водночас уникнути небажаних наслідків "хаотичного розвитку", а з другого - запобігти формуванню централізовано-адміністративної системи. Метою нового устрою було створення вільного, економічно ефективного, соціально справедливого господарчого й суспільного "порядку".
Іноді під "соціальним ринковим господарством " розуміють певну соціально-економічну політику, яка поєднує в собі принципи свободи на ринку з принципом соціального вирівнювання, тобто поєднання "вільної конкуренції" з "соціальною справедливістю".
Такий соціально-економічний устрій і відповідна йому політика переслідують певні основоположні цілі. Економіка в цілому має розвиватися на ринкових засадах ("по-ринково-му"), кожна людина має отримати щонайбільше свободи в економічній сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує щонайбільшого сприяння й заохочення з боку держави, передбачає державне втручання у функціонування "соціальної ринкової економіки". Центральна мета СРЕ - якнайповніше задоволення потреб і якнайвищий добробут кожного громадянина. Отримання власного добробуту не повинно робитися за рахунок інших, його наслідки треба спрямовувати на загальну користь. Товари мають розподілятися справедливо. Людям, які не здатні забезпечити себе самі, надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Всі члени суспільства мають отримати певний гарантований прожитковий мінімум, гідний людини.
Наведені вище принципові положення соціально-економічної політики має втілювати в життя "держава добробуту" (The Welfare State). Урядові органи керуються у своїй діяльності теоретичними розробками "загальної теорії добробуту" (General Welfare Economics). Цей науковий напрямок здобув відчутного впливу у повоєнні роки і пов'язаний з іменами лауреатів Нобелівської премії П. Самуельсона, А. Бергсона та інших економістів. Але корені цього наукового напрямку походять з кінця XIX - початку XX століть з досліджень видатного італійського економіста В. Парето. Теоретичне надбання цього вченого надзвичайно велике, його внесок в "теорію добробуту" дістав назву "оптимуму Парето". Добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, за Парето, тоді, коли будь-яка зміна цього розподілу може лише погіршити добробут хоча б одного учасника соціально-економічної системи.
Під "добробутом" розуміють забезпеченість всіх членів даного суспільства матеріальними благами й послугами, які потрібні їм для збереження себе й свого роду. Для здійснення цього люди мають залежати один від одного. У поділі праці всередині родини вже починається основа всілякого добробуту. Подальший поділ праці стосується взаємин між родинами. Чим глибший поділ праці в суспільстві, тим досконаліший отримуваний продукт.
"Соціальне ринкове господарство" є, насамперед, ринковим господарством. Ринок, як відомо, є місцем зустрічі попиту й пропозиції. Фермер, який виробляє сільськогосподарські продукти, і машинобудівник, який виробляє засоби праці для фермера, мають обмінятися наслідками своєї праці. Ринок допомагає їм в цьому. Отже, саме ринкове господарство являє собою єдино можливу і найбільш ефективну мотивацію до праці.
Протилежністю ринкового господарства є регламентоване, або дириговане господарство. В регламентованому господарстві вища влада визначає, що потрібно виробляти, за якими цінами продавати. У своїх крайніх проявах дириговане господарство може повністю регулювати не тільки виробництво, але й розподіл: так можна встановлювати централізованим шляхом обсяг дозволених потреб введенням карток на продукти харчування або предмети одягу (наприклад, певну кількість ковбаси чи м'яса на тиждень, і сукню чи взуття на певний строк). Регламентоване господарство з часом неминуче призводить до того, що гроші і вся система товарно-грошових відносин втрачає своє економічне значення.
"Соціальне ринкове господарство" (СРГ) на відміну від "дирижистського" є соціально-економічною політикою, яка лишає вільному ринкові достатній простір для виявлення його рушійних сил, але втручається в нього, коли виникає загроза помилкового розвитку. СРГ є поки що найбільш науково обґрунтованим і на практиці доведеним синтезом лібералізму і регулювання.
б) Визначення предмету науки "соціальна економіка"
У найбільш загальному вигляді "соціальна економіка" - це наука про сучасне цивілізоване громадянське суспільство. Це наука про той соціально-економічний устрій (за німецькою термінологією ''порядок"), який виявився не тільки вдалою теоретичною конструкцією, але й був підтверджений практикою, життям численних цивілізованих країн світу.
Видатний мислитель - енциклопедист (економіст, соціолог, психолог, антрополог, історик) XX століття Ф. ф. Хайєк, вивчаючи "соціально-економічні порядки" різних країн і у різних народів, узагальнив їх у формулі "розширеного порядку людського співробітництва". Базуючись на цій формулі можна сформулювати "соціальну економіку" як науку про закони й закономірності "громадянського співробітництва", досягнення "соціального консенсусу", пошук "соціального компромісу" з метою створення загального добробуту в нашому складному й суперечливому світі.
Ми вжили слова "світ соціальної економіки". Це - дійсно той реальний світ, у який людина попадає при своєму народженні, проживає своє недовге життя, і, на превеликий жаль, з часом має піти з нього. СВІТ цей, як було зазначено, "складний і суперечливий", але люди намагаються діяти в ньому, за Ф. Хайєком, на засадах "розширеного порядку людського співробітництва".
Інша наука - "політична економія" також вивчає закони й закономірності соціально-економічного устрою, але з позицій окремих класів - чи то феодалів, чи то буржуазії, чи то дрібної буржуазії, чи - пролетаріату. Вона так і називається "пролетарська політекономія", "буржуазна чи дрібнобуржуазна політекономія". "Нейтральної" політичної економії не буває (саме тому її називають "політична") - вона завжди служить, краще сказати, обслуговує інтереси того чи іншого класу або прошарку.
Принципова відмінність "соціальної економіки" і "політичної економії" полягає в тому, що перша є наукою про "людське співробітництво", а друга - про "людське протистояння", про "класові суперечності і боротьбу класів". Останнім часом вийшли друком численні підручники, посібники та монографії з економічної теорії, з'явилось дуже багато і досить вдалих видань і перекладів найбільш відомих в світі авторів. Серед усіх цих видань є прекрасні, такі, що неодноразово перевидавались і менш вдалі. Але усі перелічені і не названі видання об'єднує одне - вони присвячені викладу "економіки" (Економіксу) як такої. "Соціальна економіка" - інша наука.
"Соціальна економіка" відрізняється також і від філософії, соціології, політології та інших гуманітарних дисциплін, з якими студенти вищих навчальних закладів знайомляться на перших курсах своїх інститутів.**
Вивчення соціально-економічної історії людства, а в широкому контексті людської цивілізації переконує, що наука "соціальна економіка" має не столітню, а тисячолітню історію розвитку (див. розд. І книги). Адже людство завжди намагалося усвідомити своє соціально-економічне становище.
Слід зауважити також, що в цивілізованих країнах світу вже не одне десятиріччя викладається така загальноосвітня дисципліна як "соціальна економіка". Причому викладається вона не тільки в спеціалізованих навчальних закладах, але й в загальноосвітніх школах, ліцеях, коледжах.
В певному розумінні "соціальна економіка" як наука обіймає собою усю складність суто економічної, соціально-політичної і морально-ідеологічної організації суспільства.
Сучасне суспільство в країнах т. зв. "соціальних економік" являє собою складну комбінацію взаємозумовлених елементів - економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, моральних, історичних та інших.
Суто економічна організація в такому суспільстві базується на поєднанні ринку (приватна форма економіки) і держави (державний сектор економіки). На сьогодні в різних країнах світу ця проблема розв'язана приблизно таким чином: на приватний сектор припадає приблизно 60-80 % народного господарства, а на державний сектор, відповідно ~ 40-20%. Соціально орієнтовані суспільства витрачають приблизно 20-30% ВНП на соціальні програми, тобто перерозподіляють національний доход країни на засадах, відмінних від суто ринкового механізму.
Соціально-політичною формою організації сучасних цивілізованих країн являються різні форми демократичного устрою з парламентсько-президентською або президентсько-парламентською формами управління. Закономірністю є більш висока питома вага виконавчої влади для країн з менш розвиненою економікою і більш високим демократичним плюралізмом для країн з високорозвиненими економічними системами. В галузі морально-ідеологічній - сучасні країни світу базуються на великих релігіях світу - християнство, ісламізм, буддизм, іудаїзм - з численними відгалуженнями і особливостями названих релігій не тільки в окремих регіонах світу, але й в окремих країнах та регіонах всередині країн. Достатньо сказати, що лише на Заході України є кілька релігійних конфесій, які суттєво відрізняються одна від одної. Ми вже не чіпаємо відмінності між країнами і народами, що їх населяють, кожний з яких має свою віру, уподобання та менталітет.
Отже, сучасні суспільства т. зв. "соціальних економік" являють собою надзвичайно складну комбінацію різноманітних організацій і елементів єдиного соціально-економічного і політичного організму.
"Соціальна економіка" як наука, хоча і не заглиблюється у все це розмаїття і різнобарвність, принаймі, має брати до уваги усю цю складність і суперечливість.
З'ясувалося, що "предмет курсу - економічні відносини, які досліджуються з точки зору їх нерозривного зв'язку з соціальними, політичними, етнічними, релігійними і антропологічними факторами економічного розвитку, тобто тими складовими, які забезпечують цілісність суспільства"...
А у Г. Э. Слезингера (цит. мовою оригіналу) "предметом этой дисциплины является изучение экономики роста благосостояния людей в системной взаимосвязи с использованием их потенциала для устойчивого развития экономики и социальной сферы... Под таким углом зрения рассматриваются проблемы теории и методологии".
Ознайомившись з такими визначеннями предмету курсу, а також тими "кутами зору", під якими розглядаються проблеми теорії і методології цієї науки, автор зрозумів, що уникнути розгляду теоретико-методологічних витоків "соціальної економіки" - йому не вдасться. Саме цим зумовлена частина І книги - екскурс в історію виникнення "соціальної економіки" як науки.