library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Соціально-економічна думка середніх віків

а) Загальна характеристика "середньовічних поглядів "

Соціально-економічна думка Середньовіччя являла собою віддзеркалення загального характеру епохи.

З соціально-економічної точки зору, період "середньовіччя" - це період феодалізму. Деякі дослідники рахують від падіння під натиском варварів рабовласницького Риму (476 р. н. є.) - до буржуазних революцій XVI - XVII ст. Названий період іноді поділяють ще на три: "раннє" Середньовіччя (т. зв. "темні віки"), "зріле" і "пізнє Середньовіччя".

В історії людства "Середньовіччя" характеризують як епоху занепаду культури, науки, загальної освіченості населення (навіть у порівнянні з попередніми віками Античності). Запеклі і руйнівні війни, підсилені епідеміями, хворобами, погіршенням клімату призводять до занепаду господарських систем. Різко погіршується харчування населення, скорочується загальна тривалість життя (30-35 років), знижується частка т. зв. "літніх" (особи старші від 50 років), приходять у занепад міста й села, наука і культура. Темрява неуцтва змінює колишній культурний і науковий розквіт.

Середньовічне господарювання носить яскраво виражений натуральний характер. Товарно-грошові відносини - епізодичні, і обмежуються стремлінням "феодальної верхівки" придбати предмети розкошу чи коштовну зброю (Європа веде "чахлу" торгівлю з Арабським світом).

Епоха Середньовіччя характеризується і примітивною соціально-економічною структурою. Вона є строго ієрархічною: на верхівці феодальної "піраміди" король (або цар), а далі, за принципом васальної залежності, - решта - князі, барони, герцоги, лицарство, релігійна верхівка (епіскопи, абати). Частка "панівних верств" не перевищує 1,5% населення. Основа їхньої могутності - володіння землею. Політична влада знаходиться в руках земельних власників (світських і церковних феодалів). Решта населення перебуває у різних формах залежності від панівної верхівки.

Епоху Середньовіччя вирізняє суворо регламентований характер організації будь-якої сфери людської діяльності. Різного роду ремесла підпорядковані суворим "цеховим статутам" (технологія, інструмент, час початку та завершення робіт, кількість учнів у майстра і підмайстра, якість сировини і готової продукції, кваліфікація ремісників, рівень цін тощо.) Однак міські ремісники не перебувають в особистій залежності від феодалів, рівень їхнього життя істотно вищий від сільського.

Так само суворо регламентована діяльність торгівельно-купецького люду. Частка "торговців" поступово зростає і сягає в деяких країнах 4-6 %.

Характеризуючи епоху Середньовіччя в цілому, треба відзначити її відмітні риси - становість, кастовість, корпоративізм, панування традицій та відтворення існуючих укладів.

Така система ведення господарства отримала назву "традиційного способу виробництва". У поєднанні з елементами командно-ієрархічної системи (система "влада - власність") та незначними домішками ринкових відносин її можна характеризувати як "систему феодалізму".

Феодальна система, яка передбачала особисту залежність селян від землевласників, її кастовість та корпоративність знаходять чітке обґрунтування в соціально-економічних поглядах тих часів - законність феодального володіння землею, вічність поділу на "благородних" і "низьких", підпорядкованість усталеним церковним канонам і догматам віри. Упродовж довгих століть (епоха "раннього" і "зрілого" феодалізму) соціально-економічна думка розвивається повільно, мляво, носить примітивний характер. І лише в часи "пізнього" феодалізму (XV - XVII ст.) разом з певним соціально-економічним прогресом, піднесенням культури, науки та освіти, починає прогресувати і соціально-економічна думка.

Соціально-економічну думку Середньовіччя можна, з певною часткою умовності, поділити, на "світський" та "духовний" напрями. До першого, т. зв. "світського напряму" слід віднести Кодекси, Правди, Настанови та Накази, що їх формували правлячі кола. їхнім головним призначенням було надати повсякденній господарчій практиці сталі правові норми, захистити власність, впорядкувати розподільчі відносини.

"Духовний напрям" відбивав в політичній та соціально-економічній думці пануючу церковну ідеологію, релігійно-етичні норми, софістичні роздуми. В основі цих поглядів лежать праці "батьків" церкви, Коран, Біблія, "християнські цінності". В центрі уваги представників цього напряму етичні проблеми, а головна з них - як привести господарську практику у відповідність із "Божим замислом".

Теологічний характер соціально-економічної думки Середньовіччя позначився і на особливостях цієї думки в країнах середньовічного Сходу і Заходу.

б) Соціально-економічна думка Середньовічного Сходу

Країни Сходу у середні віки традиційно вважали системою "державницького феодалізму". Такими ж були соціально-економічні погляди Сходу. Основа господарського устрою сільська община, але зберігається державна власність на землю (за відсутності особистої приналежності, панщини і кріпосного права). Тому головними політичними і соціально-економічними проблемами були питання державного управління, оподаткування, розвиток виробництв, найперше сільського господарства.

Величезний вплив на розвиток соціально-економічної думки Сходу справив іслам - релігія арабів, які підкоривши в VII - IX ст. величезні території Азії, Північної Африки, Іспанію, поширили її на нові володіння. Арабські вчені багато в чому виступили наступниками ідей античних мислителів і, певною мірою, випереджали косну й догматичну соціально-економічну думку Європи того часу.

Економічні погляди арабів часів створення першої загально-арабської держави найбільш повно були відбиті у Корані (священна книга мусульман, що буквально означає "читання"). В основу Корана були покладені проповіді і висловлювання пророка Мухамеда упродовж 610-632 pp. В Корані санкціонується "божественне походження" майнової і соціальної нерівності, переваги одних людей над іншими - багатих над бідними, чоловіків над жінками. Коран вимагав від правовірних покори існуючій владі і зобов'язував кожного віруючого витрачати частину своїх статків на милостиню, а також податки для державної казни. Водночас Коран закликав до поміркованості у споживанні, скромності і гідності, засуджував скупість, марнотратство, розкоші, нагромадження грошового багатства.

Іслам захищає також приватну власність і суворо карає зазіхання на неї. Мухамед повчав, що Аллах з повагою ставиться до торгівлі, торгівельний прибуток вважає нормальним явищем, але різко негативно засуджує лихварські відсотки ( породження Сатани"). У торгівельних стосунках Коран вимагав від правовірних суворо дотримуватись мір і ваги, не утискати, не обраховувати, не робити людям збитків.

Видатними представниками середньовічного Сходу взагалі, соціально-економічної думки зокрема, були Шн. Сіна (Авіценна) (980-1037) та Абу Зайд Абдар-Рахман Ібн Мухамед Аль-Хадрамі Ібн Халдун (1332 - 1406).

Авіценна - геніальний вчений, енциклопедист, гуманіст, лікар, - лишив нащадкам надзвичайно оригінальні соціально-економічні роздуми. Основою існування суспільства він вважав "ремесла", які поділяв на кілька видів: "розумні" (куди відноситься політика, економіка і управління), ремесла "високого мистецтва" (література, астрономія, медицина тощо), і "художні ремесла" (образотворче, музика, танці і таке інше). Ібн СІНУ можна вважати одним з перших "соціальних економістів", оскільки він сконструював модель "ідеальної держави", тобто соціально-економічного устрою, де всі працюють і отримують рівні блага. В його суспільстві нема соціально-економічних та політичних суперечок, відсутні війни і ворожнеча між людьми, мешканці ведуть здоровий спосіб життя, вони щасливі й міцні.

Ібн Халдун - видатний арабський вчений - жив і працював у Північній Африці, був відомим державним діячем тих часів. Уславив своє ім'я "теорією соціального прогресу" (т. зв. "соціальної фізики"), яка на століття випередила європейську соціально-економічну думку.

Ібн Халдун твердив, що об'єднання людей в суспільство і поява держави - об'єктивні процеси, зумовлені виробничими потребами - необхідністю спільного видобування життєвих благ. Кооперована виробнича діяльність людей супроводжується зростанням продуктивності праці і виробництва, що втілюється у зростанні маси засобів існування.

Суспільство, на думку Ібн Халдуна, проходить у своєму розвитку кілька стадій: "стадія дикунства" (люди перебувають у стадії "первісного стада"), "сільська стадія" (етап, коли люди жили в селах і займалися лише землеробством і скотарством), "міська стадія" (цивілізований етап, коли люди утворюють міста, займаються ремеслами, торгівлею, науками й мистецтвами).

Перехід від "сільського" примітивного етапу до "міського" цивілізованого Халдун пояснював появою додаткового продукту, привласнення якого породило майнову нерівність, поділ людей на майнові групи, відносини панування й підкорення. Наслідком цього стає "ієрархічна система" вертикального підпорядкування на чолі з правителем, який одноосібно присвоює і розподіляє додатковий продукт.

Аналізуючи "соціальний прогрес", Ібн Халдун висловив провидчу думку про існування "природних" законів соціально-економічного розвитку, які лежать в основі цього прогресу і управляють господарською діяльністю людей.

Виключне значення має тлумачення Халдуном двоїстої природи товару - "споживчої вартості" (корисності) і "вартості" (цінності). Але "споживчу вартість", на його думку, мають лише "предмети споживання", тобто ті, які використовуються людиною для задоволення своїх запитів і потреб.

"Ціну" товару Халдун розглядав як грошовий вираз його вартості. Коливання товарних цін на ринку пояснював впливом ринкового попиту і пропозиції. "Грошима" вважав золото і срібло, які виконують функції "міри вартості", "засобу обігу" товарів і "засобу нагромадження". Багатство розглядав як сукупність життєвих благ, що створені працею.

Надзвичайно цікавим в контексті нашого розгляду є поняття "мульк", що означає "влада-власність". "Мульк" належить тому, кому вдається підкорити залежних. Ібн Халдун набагато випередив європейських авторів у розумінні числених соціально-економічних процесів. Т. зв. "азіатський спосіб виробництва" з його нерозривним зв'язком "влади-власності" в Європі почнуть аналізувати лише у XVIII столітті.

Суспільство, за Халдуном, поділяється на "класи" або "верстви" виключно за майновою ознакою, а не за "благородством крові". За кілька століть до європейців Халдун звернув увагу, що рівень цін переважно визначається демографічними і соціальними зрушеннями у суспільстві. Сталий економічний Добробут цей "соціальний економіст" пов'язував з поміркованим зменшенням податків, мита й поборів.

Характеризуючу соціально-економічну і політичну думку середньовічного Сходу, не можна обминути середньовічний Китай з такими іменами як ЛІ ГОУ (1009 - 1059) і ВАН АНЬШІ (1021 - 1086).

Будучи державними чиновниками, вони будували свої концепції на основі "конфуціанського методу" і зосереджували увагу, найперше, на засобах державного управління економікою і збагачення казни.

В трактаті ЛІ ГОУ під назвою "План збагачення держави, посилення армії, заспокоєння народу" найпершим засобом зростання багатства у державі оголошуються фінанси, які формуються через податки, а матеріальним джерелом багатства вважається землеробство. Сільське господарство Лі Гоу вважає "стовбуром" соціально-економічного устрою, а торгівлю і ремесла - її "гілками". Для стабілізації сільського господарства, на думку Гоу, треба заборонити захват земель феодалами і перехід селян у ремісництво. Землеробську сферу занять радив збільшувати за рахунок "бродячого люду".

Матеріальні блага в державі мають розподілятися серед людей за їхнім соціальним станом - за рангами. Як державний чиновник, Лі Гоу виступав за державне регулювання економіки і, найперше, шляхом державного контролю над ринком і цінами.

Ван АНЬШІ - також розвивав ідеї державного регулювання. У його проекті під назвою "Новий закон" сформульовано деякі основоположні ідеї. Він пропонував стимулювати працю селян шляхом заміни натурального податку грошовим, радив захищати селян від гніту лихварів шляхом надання їм державного кредиту під невеликий (20 % річних) процент під заставу майна. Така ж норма стосується дрібних торговців, аби вони могли витримати конкуренцію з великими.

Зрештою АНЬШІ пропонував створити державний апарат управління торгівлею, на який покладалося завдання забезпечити "ринкову рівновагу" в суспільстві.

Як бачимо, в Середьовічному Китаї переважав "державницький" підхід до господарчих процесів. Таким він лишився і до наших днів.

в) Соціально-економічна свідомість феодальної Європи. Фома Лквінський (1225 - 1274)

Економічну думку середньовічної Європи слід аналізувати під кутом зору зародження (становлення), розвитку і занепаду "феодальної системи", що і позначене в історії як "раннє середньовіччя" (V - XI ст.), розвинуте, або "класичне" (XII - XV ст.) і "пізнє середньовіччя" (XVI - XVII ст.). На кожному з цих етапів соціально-економічна думка мала свої особливості. Загальна характеристика цієї думки була подана вище. Але найкраще уявлення про тогочасну думку дають деякі соціально-економічні пам'ятки і, найперше, Франкської держави - найбільшого королівства, що утворилося на півночі Європи в V столітті. Джерелом вивчення соціально-економічної думки періоду розпаду сільської общини і зародження феодальних відносин були тогочасні державні документи.

Найдавнішим з них вважається збірка законів "салічних" (північних) франків - "Салічна правда". У цій збірці (V - VI століття) визначається рівне право всіх общинників на землю сільської общини, рівність усіх "вільних франків" перед законом, оголошено недоторканість общинного майна. Водночас "Салічна правда" містить вже статті, що захищають індивідуальну приватну власність.

Важливим джерелом ранньофеодальної соціально-економічної думки був "Капітулярій про вілли" ("Закон про маєтки"), який видав король франків Карл Великий (IX ст.). Значення цієї історичної пам'ятки полягає в тому, що вона дає уявлення про економічну і соціальну політику феодальної держави. Названий закон вже практично не містить статей про общинне землеволодіння. Натомість він пройнятий духом монопольної феодальної власності сеньорів на землю та майно, зобов'язує населення Франкської держави нести різні повинності, сплачувати оброк власникові землі. Натуральна форма господарювання визначається ідеальною і пропонує створювати у феодальних маєтках все необхідне, щоб не залежати від ринку.

Соціально-економічна думка "розвиненого феодалізму" перебувала під впливом католицької церкви, і, найперше, "канонічної доктрини". Автори церковних догм і законів (канонів) категорійно засуджували торговий прибуток і лихварський відсоток, вважали їх наслідком "несправедливого обміну" і привласнення чужої праці. Велика торгівля та позичкові операції взагалі заборонялися, як грішні явища. Еквівалентний та пропорційний обмін вважався можливим лише за умови встановлення "справедливих цін".

Однак з часом, в період "пізнього феодалізму", коли поруч з натуральним господарюванням набували сили ремесла, торгівля, промисли, лихварство, тобто розвивалися товарно-грошові відносини, соціально-економічна думка "пізніх ка-ноністів" (на відміну від "ранніх") почала по-іншому трактувати соціальні та економічні проблеми і процеси, зокрема причини соціальної нерівності. Методологія "ранніх каноністів" базувалася на авторитарності доказів, тобто посиланнями на тексти священного писання і праці церковних теоретиків. В основі понять лежала морально-етична характеристика, зокрема положення про "справедливу ціну". "Пізні каноністи" додали до цієї аргументації т. зв. "принцип подвійних оцінок", що дозволяло шляхом коментарів та уточнень подавати конкретне господарче чи соціальне явище в іншому, іноді протилежному сенсі.

Сказане може бути найкраще проілюстроване поглядами найвидатнішого представника "канонічної доктрини" - домініканського монаха і богослова Фоми Аквінського (Тома Ак-вінат, 1225 - 1274 pp.). Свої погляди Ф. Аквінський виклав у трактаті "Сума теології", який вважають енциклопедією като-ліцизму. Вже після смерті Тома був канонізований (1323 р.) як святий, а в 1379 р. спеціальною енциклікою Лева ХНІ його вчення було офіційно визнане "єдино правильною філософією католицизму".

Погляди і судження святого Томи мають подвійну і компромісну позицію: соціально-економічні явища він вважав поєднанням суперечностей. Так, усі життєві блага він оголошував створеними Богом, а тому спільними для всіх людей. Але "природною" вважав також приватну власність, яка необхідна і "кожний має боронити своє". Інша його теза проголошувала всіх людей рівними перед Богом, але водночас "природним" слід вважати поділ суспільства на багатих і бідних. Такий поділ він пояснював природними відмінностями людей та Божим провидінням, а тому прагнення піднятися над своїм соціальним становищем вважав гріховним порушенням "Божого порядку".

Господарським ідеалом Аквінат вважав натуральне господарство, але водночас припускав можливість товарного обміну за "справедливими цінами". Надзвичайно цікавою є його трактовка "справедливої ціни". Це така ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, що відповідає його соціальному становищу, тобто рівень "справедливої ціни" може коливатися залежно від соціального статусу людини у феодальному суспільстві.

Суперечливо Фома підходив і до оцінки торгівлі та лихварства. Він допускав необхідність торгівлі як форми обміну товарами, але засуджував її як засіб наживи. "Лихварство" взагалі вважав смертним гріхом, а процент під позики - продажем того, чого в дійсності не існує, отже "протиприродним" і "богопротивним".

Зрештою, Тома Аквінат доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їх землях, і як плати землевласникові за управління маєтком.

г) Соціально-економічні погляди середньовічної України

Історія соціально-економічної думки України феодальних часів пов'язана з епохою Київської Русі - першим державним утворенням на українській етнічній території. Головні літературні джерела тієї епохи - літописи, кодекси і записи норм світського й церковного права, угоди і грамоти князів, тощо.

Соціально-економічна думка в Україні доби Київської Русі найбільш повно відображена у визначній пам'ятці тих часів Руській правді" (доречно згадати "Салічну правду" першої Франкської держави). Ця видатна пам'ятка соціально-економічної і політичної літератури середніх віків (XI - ХНІ ст.) містила понад 100 списків "Руської правди", які відбивали тогочасні закони права, норми соціальних та економічних відносин, соціальну структуру давньоруського суспільства. У цьому зведенні законів міститься багатий матеріал, який відбиває специфіку тогочасних феодальних відносин в Україні. Соціально-економічні й правові відносини тих часів регулювалися законами про приватну власність, найперше права власності князів і феодальної знаті на землю і кріпаків, права стягнення податків і отримання рентних доходів для верхівки суспільства (князь, феодальна знать, церковна ієрархія), регулювання майнових та особистих прав верств феодально залежного населення.

"Руська правда" досить точно відбивала товарно-грошові відносини тогочасного суспільства, містила дані про грошову систему Київської Русі. На відміну від середньовічних західноєвропейських держав, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавчо регулювалося. Закони затверджували порядок забезпечення майнових інтересів кредитора. За спроби боржника втекти від свого кредитора той міг перетворити боржника на свого довічного раба. Позичковий відсоток у Київській Русі був дуже високим.

Важливим джерелом соціально-економічних поглядів середньовічної України було літописне зведення "Повість временних літ", яке належало ченцю Києво-Печерського монастиря Нестору (кінець XI - початок XII ст.). Лишаючи осторонь питання політичної історії Київської Русі, треба відзначити широке коло соціально-економічних процесів, яке висвітлене у цьому видатному літературному творі. "Повість временних літ" розглядала джерела доходів в Київській державі данину і збори з населення, торгівельне мито і воєнну здобич, надходження у казну у вигляді штрафів та судового мита. В літописі йдеться про активні зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі з іншими державами. Нестор багато уваги приділив суспільному поділу праці, підкреслюючи, що для розвитку держави потрібні усі види праці як розумової, так і фізичної, як землеробські заняття, так і ремісничі.

Суспільне життя середньовічних часів Київської Русі добре відбите у видатному творі князя Володимира Мономаха "Повчання дітям" (початок XII ст.). Цей твір, пройнятий загальним духом і метою зміцнення держави, містить чимало важливих соціально-економічних спостережень, відбиває відносини між землевласниками і селянами, дає поради щодо подолання соціально-економічних суперечностей.