Соціальна економіка (2003)

2. Соціально-економічні погляди "соціалістів - утопістів" а) Перші представники "соціалістичноїутопії"

Розгляд "соціалістично-утопічної думки", безперечно, треба розпочинати з видатної постаті Томаса Мора (1478-1532рр.) - автора "Утопії"* (1516 p.). Видатний мислитель-гуманіст, політичний діяч Англії епохи Тюдорів (англійський канцлер за правління Генріха VIII) Т.Мор був страчений за "опозицію абсолютизму". Головний твір цієї видатної і трагічної фігури в історії людства, позначив цілий напрям в історії соціалістичної думки, і в подальшому протиставлявся марксистами т.зв. "науковому соціалізму".

В своїй "Утопії" Т.Мор позначив модель "справедливого суспільства", побудованого на загальнонародній власності, "зрівняльному розподілі за розумними потребами", планово-організованій і обов'язковій для всіх фізичній праці. У своїй книзі він цілковито заперечує приватну власність і гроші, і вбачає "єдиний шлях до громадського спасіння, тобто до рівності, у повному викоріненні приватної власності". Управління у такому громадянському суспільстві здійснюється обраними народом представниками.

До представників ранніх ідей "утопічного соціалізму" належав італійський мислитель Томмазо Кампаислла (1568-1639рр.). Цей монах-домініканець за свої єретичні погляди три десятки років просидів у в'язниці, де й написав свій знаменитий твір "Місто Сонця" (1623 p.). Будучи майже позбавленим світла у своїй в'язниці, цей мислитель малює "ідеальну державу" (Місто Сонця), де панує загальнонародна власність на майно (окрім індивідуального житла), немає грошей (основи нерівності), споживання є суспільним (виходячи з потреб), діти виховуються у колективістському дусі. Соціально-економічні погляди Т.Кампанели: панування натурального господарства, суспільно корисна праця є обов'язковою для всіх свідомих громадян, і саме висока свідомість є основою економічного добробуту, вона не потребує ніяких додаткових стимулів до праці. Відносини між співгромадянами будуються на принципах дружби, взаєморозуміння, товариського співробітництва, взаємоповаги.

Прикметною особливістю т.зв. "ранніх соціалістів-утопістів" Томаса Мора і Томмазо Кампанелли - було те, що вони не займалися практичним втіленням своїх "соціалістичних ідей". Щоправда, за океаном, у далекому Парагваї упродовж кількох десятиліть проіснувала "комуністична держава", яку заснували монахи - єзуїти, але і вона розпалася через відсутність економічних стимулів до праці.

Подальший "утопічний соціалізм" (Сен-Сімон, Фур'є, Оуен) відзначався, окрім іншого, неодноразовими спробами втілити ідеї в практику, в життя.

б) "Індустріальний соціалізм " А НРІ де СЕН СІМ ОН А (1760-1825рр.)

В усі часи були люди, які мріяли про кращу долю для людства. Найперше до них слід віднести французького графа Клода Анрі Сен-Сімона де Рувруа, який незважаючи на своє дворянське походження, усе своє життя мріяв про покращення долі незаможних верств. Як політично неблагонадійний, - був ув'язнений. Після звільнення займається комерцією, подорожує, вивчає науки. "Останній з дворян і перший з соціалістів" Анрі де Сен-Сімон пише кілька визначних праць - "Катехизис промисловців" (1823 р.), "Про промислову систему", "Про стару і нову політичну систему", "Нове християнство" (1824 р.). В цих роботах він вводить нове поняття "Індустріалізм", аби підкреслити роль промисловості та виробників як основи соціального, економічного і технічного прогресу. В основі нового "соціального устрою" має бути принцип "від кожного - за здібностями, кожному - за працею". Цей суто "соціалістичний принцип" одразу позначає його соціалістичну настанову.

Методологічні і теоретичні погляди Сен-Сімона досить оригінальні. "Індустріальний соціалізм" Сен-Сімона базується на історичному методі, тобто минуле людства потрібно вивчати для того, щоб вчасно розпізнавати тенденції сучасного розвитку.

На думку Сен-Сімона, будь - яке суспільство являє собою цілісну і органічну систему, у якій поєднується політика, знання, техніка і економіка. У своєму історичному розвитку людство проходить кілька соціально-економічних формацій - первісну, рабовласницьку, феодальну, індустріальну. На кожному з названих етапів існує відповідний йому рівень розвитку політики, знань та господарювання. Цікаво, що "капіталізм" він розглядав як стадію проміжну між феодалізмом та індустріалізмом. З цих позицій він і критикує "капіталізм" як сповнений суперечностей. Головною вадою цього ладу він вважав відсутність в ньому організуючої, об'єднуючої основи.

Буржуазне суспільство він критикує в основному за те, що "індустрія" в ньому не займає належного їй місця, що і спричиняється до усіх інших вад цього суспільства.

Усе тогочасне суспільство Сен-Сімон поділяв на два провідні класи - "індустріалів" і "власників". До перших він відносить усіх, "хто не ухиляється від суспільно корисної праці" у будь - якій сфері: виробництво, обіг чи розподіл. Така праця є основою "суспільної індустрії".

"Власники" утворюють т. зв. "непродуктивний клас", - елемент феодалізму. Це непродуктивна частка населення - "ледарі". Антагонізм між першими і другими є головним класовим антагонізмом у тогочасному суспільстві.

За Сен-Сімоном, майбутнє суспільство базуватиметься на "індустрії" та розвиткові "асоціацій", які він трактує досить широко. На його думку, прогресивний рух людства відбувається від дрібних "асоціацій" до більш великих - від родини до общини, від общини до нації, від нації до міжнародних утворень. Кінцевий пункт усіх соціальних та індустріальних перетворень - "всесвітня асоціація всіх людей на земній кулі і в усіх їхніх відносинах".

Заслуговують на увагу деякі погляди цього дивного "утопіста", який багато в чому випередив своїх наступників - "наукових соціалістів", зокрема з проблем розподілу у майбутньому суспільстві. Послідовно виходячи з "індустріальної системи" як основи усіх соціальних перетворень, Сен-Сімон вбачає у ній не лише нові можливості виробництва, яке згодом забезпечить усі потреби, але й основу для зміни усього соціального середовища.

Сен-Сімон передбачав, що індустріалізація та асоціація самі змінять форму розподілу. При цьому він не заперечував власність підприємця - члена "асоціації" як основи функціонування індустріальної системи. На його думку, капітал має таке саме право на винагороду, як і праця.

Сен-Сімон, хай і в суперечливій формі, являв собою чи не єдиний випадок в історії соціалістичної думки, коли "розподільча концепція" не базувалася на огульній "зрівнялівці". Так, на його думку, загальний сукупний доход в суспільстві має розподілятися відповідно до праці і вкладеного капіталу. Він чітко усвідомлює різницю між суто "власником" (як ледарем) і "підприємцем", який є керівником промислового підприємства. Доходи останнього - плата і природна винагорода за його висококваліфіковану працю. Проблему "соціальної справедливості" у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як "зрівнялівку", а як розподіл благ відповідно із внеском у суспільне (громадське) виробництво. Однак частка сукупних надходжень має використовуватися на суспільні потреби. Перевихований капіталіст-власник-підприємець з часом повинен усвідомити, якої шкоди він завдає суспільству своїм суто приватним господарюванням і сам, використовуючи свій капітал, перейде до "асоціацій", де власність і розподіл наберуть справедливих форм і потраплять під контроль членів асоціації. Коли ж "асоціація" набере планетарного масштабу, розподіл взагалі відбуватиметься за потребами.

З часом "асоціація" ліквідує і конкуренцію. Індустрія керуватиметься з єдиного центру, за єдиним планом, що його розроблятимуть вчені.

Виконавчу владу буде доручено уповноваженим "індустріалам" - "палаті депутатів", які будуть опрацьовувати закони, спрямовані на зростання добробуту країни. Політика не зникне, але цілковито змінить свою сутність. Вона стане наукою про виробництво і всебічний розвиток людини, тобто досягнення суспільством і кожним його членом найкращого розвитку. Керуватимуть "асоціацією" найбільш обдаровані вчені та підприємці. Перші розроблятимуть наукові настанови, а інші втілюватимуть їх у життя на благо і в ім'я добробуту всього населення.

Чисельні ідеї цієї видатної людини були з часом використані в наступних теоріях "індустріального суспільства" та інших "технократичних теоріях".

в) "Кооперативний (асоціативний) соціалізм" Ш. ФУР'Є (1772-1837 pp.)

З ім'ям всебічно обдарованої і талановитої людини Шарля Фур'є пов'язують один з напрямків соціалістичної думки, який ми сьогодні могли б позначити як "кооперативний" ("фаланстер" Фур'є - якась подібність виробничого кооперативу). На той час його "соціалізм" назвали "асоціативним" (від слова "асоціація").

Головні твори Ш.Фур'є - "Трактат про домашню землеробську асоціацію" (1828 p.), "Новий промисловий і суспільний світ" (1828 p.), двотомна збірка статей, об'єднана загальною назвою "Фальшива промисловість, - роздроблена, відразлива, брехлива і промисловість природна - суспільна, злагоджена, приваблива" (1835 p.).

Фур'є розробив досить складну соціально-економічну систему на основі не дуже послідовної методології, яка поєднала геніальні прозріння з не менш дивними і незрозумілими, часто містичними поглядами. В історію соціально-економічної думки Фур'є увійшов як послідовний критик капіталізму і прибічник нового суспільства, побудованого на засадах рівності, справедливості і соціальної гармонії. Багатьма його ідеями скористалися у подальшому засновники "наукового комунізму". Можна констатувати, що багато в чому він навіть їх перевершив. Так, капіталізм, з його пануванням приватної власності, безперечно, породжує анархію і соціальну нерівність, конкуренцію і злидні, а тому потребує обов'язкового реформування. Тому капіталістична приватна власність, на думку Фур'є, має бути замінена на суспільну, але він вкрай негативно ставився до революцій, оскільки "вони лише збагачують інтриганів".

Уся методологія Ш.Фур'є пройнята чітко вираженим "історизмом", тобто розглядом усіх соціально-економічних процесів в їхньому історичному розвиткові. Фур'є зробив цікаву спробу представити історичну еволюцію і закономірності розвитку людської цивілізації. В основу історичної періодизації ним покладений рівень економічного розвитку, зокрема розвиток промисловості, який і відрізняє окремі епохи. З цієї точки зору, він вирізняє періоди, які передували індустрії, потім періоди, коли домінувала "фальшива промисловість" - "роздроблена, відразлива і брехлива", і, нарешті, періоди з пануванням "природної промисловості" - "суспільної, злагодженої і привабливої". Названі періоди, в свою чергу поділяються: перший - на етапи "первісний" (який він називає Едемом), та етап - "дикості" (характеризується інертністю і бездіяльністю). Другий період, в свою чергу, поділяється на "патріархат" (дрібна індустрія), "варварство" (середня індустрія), і "цивілізацію" (велика індустрія). Зрештою, третій період він розглядав під кутом зору розвитку і руху "асоціацій": на першому етапі - "гарантизм" (напівасоціація), на другому - "соціантизм" (проста асоціація), на третьому - "гармонізм" (складна асоціація). Оригінальним у вченні Фур'є є також виділення "змішаних періодів" (він називає їх "гібридами"), де панують риси, запозичені з минулих чи інших періодів. Фур'є робить висновок, що комбінуючи різні риси, можна свідомо формувати бажане суспільство.

Методологічною основою усієї "соціальної концепції" Фур 'є є вчення про "природу людини" (за Фур'є, "теорія пристрастей"). На його думку, в капіталістичному суспільстві пристрасті діють хаотично і вносять у людські стосунки безладдя і непорозуміння. Ці пристрасті треба "гармонізувати". В майбутньому "гармонійному суспільстві" наступить "природний порядок". Фур'є вважав, що сама "природа людини" потребує налагодженого організованого виробництва. Тільки у "гармонійному суспільстві" пристрасті стануть силою, яка регулює всю громадську діяльність і тільки тоді, на його думку, праця стане привабливою.

Концепція "привабливої праці" посідає важливе місце у всій конструкції Ш.Фур'є. На всіх попередніх етапах людського розвитку ("первісний лад", "дикість", "патріархат", "варварство" і навіть "цивілізація") праця, за Фур'є - відразлива. В умовах рабовласництва, феодалізму і капіталізму, як пізніше скажуть марксисти, праця все ще носить примусовий характер, людина працює під примусом злиднів, голоду й бідності. Лише "асоційоване виробництво", з високим рівнем поділу праці, дасть змогу кожному знайти своє місце. Лише тоді праця втрачає примусовий характер, а людина отримує достойний рівень добробуту.

На основі своєї методології, Фур'є доводить, що мають бути створені суспільні відносини, які відповідають "людській природі" (людина за своєю природою завжди готова до цього, треба лише відповідно організувати "гармонійне суспільство"). Шляхи до такої організації - розвиток "асоціацій" в широкому розумінні слова.

Головним здобутком свого творчого доробку сам Фур'є вважав відкриття нової форми організації суспільства - асоціації. Як було показано вище, проблема "асоціації", за Фур'є, є наріжним каменем розвитку людської цивілізації взагалі (напівасоціація, проста асоціація, складна асоціація). Первинною господарчою одиницею національної асоціації він вважав "фалангу" (частіше "фаланстер"). Як було зазначено, це щось на зразок виробничого кооперативу чи акціонерної форми господарювання, де на основі колективної власності та спільної праці відбувається виробництво і розподіл. Однак Ш.Фур'є - один з небагатьох "соціалістів-утопістів", який на відміну від інших, проблему "розподілу" ставить у залежність від внеску кожного у виробництво. В його "фалангах" зберігається також і приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоча і не впливає на суспільне, за своїм характером, виробництво. Хазяїном виробництва є весь колектив фаланги: він управляє виробництвом, планує спільну Діяльність, розподіляє вироблений продукт. Розподіл, як сказано, здійснюється відповідно до внеску кожного: працівник отримує свою частку прибутків на зразок того, як це робиться в сучасних акціонерних товариствах. Капіталіст отримує свій зиск на "капітал", підприємець - на свій "підприємницький талант", працівники - за свою "працю". Фур'є переконаний, що "приваблива праця" буде настільки плідною та продуктивною, що кожен член "асоціації" отримає доходи більші від потреб його поточного споживання, а тому кожен матиме заощадження, які він інвестуватиме, а це дасть додатковий прибуток. Отже, в його "фаланзі" власність матимуть практично всі. Таким чином, сукупний розмір доходів у "Світі гармонії" визначатиметься не тільки часткою майна у спільній власності, а головне - кількістю і якістю витраченої праці, здібностями, талантом і старанністю. Тобто, за Фур'є, розподіл у майбутньому суспільстві відбуватиметься за капіталом, працею і талантом.

Фур'є, на відміну від інших "соціалістів", підійшов до жагучої проблеми "розподілу" цілком конкретно і предметно. Виходячи з "виробничих факторів" він визначає навіть пропорції "розподілу" згідно до часток "праці", "капіталу" і "таланту" - відповідно 5:4:3. Тобто він намагався розв'язати навіть таку складну дискусійну проблему як соціальна значущість кожного з названих "факторів виробництва".

Надзвичайно цікаво, що у Фур'є практично відсутня категорія "заробітної плати" в нашому сучасному розумінні (через відсутність у "фаланзі" найманих працівників). Члени "гармонійного суспільства" отримують доходи, які визначаються і працею, і капіталом, і талантом (знаннями, здібностями, майстерністю). Окрім того, певна частка сукупного доходу спрямовується на громадські (суспільні) потреби, вирівнюючи певну соціальну несправедливість і гарантуючи необхідний мінімум споживання. Аналізуючи принципи "справедливого розподілу" Ш.Фур'є, ми одразу помічаємо розуміння ним проблеми "рівності" і "соціальної справедливості", за яким він випередив не тільки свій час, але й майбутніх дослідників. "Соціальну рівність" Фур'є розумів як рівність стосовно засобів виробництва. "Справедливий розподіл" зробить працю привабливою для всіх. Продуктивність такої праці буде набагато вищою, аніж тоді, коли праця була "відразливою". В "асоціаціях-фалангах" бідність буде повністю знищено.

Як зазначалося, господарську систему нового "Світу Гармонії" складатимуть окремі, економічно відокремлені одиниці - "фаланги", а для громадських масштабних робіт будуть створюватись міжфалангові "промислові армії".

"Фаланга" займає площу не більше однієї квадратної милі і до неї входить приблизно 1500-2000 осіб. Фаланги в основному займаються агровиробництвом на індустріальній основі. Різні види промисловості і ремесла - лише підсобні для сільського господарства.

Економічна основа нового устрою - суспільна (загальнонародна) власність на засоби виробництва, але власність усуспільнюється не державою, а саме "фалангами", які і стають реальними власниками виробленого продукту. Оскільки у фалангах зберігається приватна власність, стосунки між фалангами носять товарно-грошовий характер. Фур'є, чи не єдиний з "соціалістів", який не заперечував існування і необхідності грошей.

Отже, цей дивний "соціаліст" проголосив програму перебудови суспільства не на засадах експропріації власності, а шляхом її кооперування як форми усуспільнення. Він пропагував не боротьбу класів, а "асоціацію представників праці й капіталу", виробника і споживача, кредитора і боржника.

Сьогодні, кидаючи, як то кажуть, ретроспективний погляд на творчий доробок цього дивного "соціаліста-утопіста", можна констатувати, що він набагато випередив не тільки своїх сучасників, але й майбутніх представників т.зв. "наукового соціалізму і комунізму".

г) "Кооперативно-профспілковий соціалізм (комунізм) " Р. ОУЕНЛ (1771-1858рр.).

Роберта Оуена, так само як і Ш.Фур'є, відносять до т. зв. асоціаністів, тобто прибічників "асоціації" (кооперації), яка дасть змогу реформувати і розв'язати соціально-економічні проблеми капіталізму. Наріжним каменем усієї своєї доктрини Р.Оуен вважав виховання через "асоціацію", яка створюється на основі економічного кооперування праці, рівної участі у виробництві і розподілі, профспілкового єднання трудящих.

Однак "асоціанізм" Фур'є та Оуена суттєво різнилися. "Асоціації" Фур'є ("фаланги") побудовані на корпоративних засадах, на зразок акціонерного товариства, де зберігається приватна власність, прибутки на капітал, гроші і товарно-грошові відносини. "Асоціації" (кооперативи) Р.Оуена ґрунтуються виключно на суспільній формі власності, приватну власність він заперечує, гроші і товарно-грошові відносини відкидає, оскільки вони "спотворюють обмін і розподіл" (останній має відбуватися лише "за працею" і через "суспільні фонди споживання"). Виходячи з цього, Р.Оуена можна характеризувати як більш послідовного і радикального соціаліста (комуніста).

Концепції А.Сен-Сімона і Ш.Фур'є не були послідовно соціалістичними в тому сенсі, що вони допускали існування приватної власності, наявність капіталістів, які отримували свої статки від капіталу. Система Оуена носить не тільки послідовно соціалістичний характер, але й містить зародки другої, вищої фази - комунізму, коли повністю ліквідується приватна власність, усуваються усі класові відмінності, праця стає обов'язковою для всіх, без винятку, і, на основі зростання продуктивних сил, здійснюється розподіл за потребами. Отже, "утопія Оуена" носить вже "комуністичний характер".

Головні праці Оуена - "Новий погляд на суспільство, або досвід про принципи формування людського характеру" (1813 p.), "Доповідь графству Ленарк про план полегшення суспільних вад" (1821 p.), "Зауваження про вплив промислової системи" (1815 p.), "Виклад раціональної системи суспільства" (1830 p.), "Книга про "Новий Світ" (1842 p.). Р.Оуен уславив своє ім'я як теоретик і практик. В основі теоретичної системи Оуена лежала методологія, згідно із якою усі соціально-економічні і суспільні перетворення залежать від соціального середовища. Під останнім він розуміє суспільно-економічні відносини, які формують поведінку людини, впливають на її всебічний розвиток та ефективність її праці. До основних складових соціального середовища він відносить "інституціональні" та суто "економічні" компоненти. Оуен впевнений, що з допомогою прогресивного законодавства, інститутів права, моралі, виховання, освіти, можна створити нове суспільство і розв'язати усі нагальні соціально-економічні проблеми. Для перебудови економічного середовища, на його думку, найперше треба знищити приватну власність і прибуток, гроші замінити "трудовими бонами" (як справжній еквівалент цінності). Тоді й товари обмінюватимуться еквівалентно.

Виходячи з аналізу суперечностей капіталізму, Оуен теоретично обґрунтовує соціально-економічну систему майбутнього суспільства.*

Водночас Р.Оуен позначився і як видатний практик своїх теорій. Керуючись ідеєю створення "соціального середовища" Оуен купує фабричне селище Ленарк з 4 прядильними фабриками і створює зразкову колонію. У Ленарку було практично запроваджено майже усі інститути "соціалістичного суспільства" - житло для працівників, їдальні, дитячі садки, фабрично-заводські крамниці. Він на практиці поліпшив організацію праці та її продуктивність, підвищив трудову дисципліну (хоча знищив штрафну систему). В межах фабричного селища він створив висококультурне середовище, поліпшив умови праці, життя й побуту робітників (зменшив тривалість робочого дня для дорослих з 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і зробив обов'язковим навчання у школі).

Успіхи, яких він домігся у графстві Ленарк, Оуен мріяв поширити на все суспільство. Однак його подальша громадсько-реформаторська діяльність зазнала спротиву і в 1824 р. Оуен кидає Англію і їде до США, щоб там реалізувати свій "кооперативний" план. В 1825 р. він купує 30 тис. акрів землі з будівлями на них і засновує товариство під назвою" "Нью Гармонія". Товариство проіснувало лише 3 роки і розпалося через чвари і невдоволення окремих членів громади.

Після повернення до Англії Р.Оуен знову займається громадською діяльністю, але віднині в її основу покладає профспілковий рух. У "тред-юніонах" (профспілках) він вбачає форму об'єднання робітників і організацій "кооперативних громад". З метою докорінної реорганізації суспільства він розробляє плани створення "Великої національної об'єднаної спілки виробництв" і "Банку справедливого обміну". В 1832 р. в Лондоні він створює "Національний банк справедливого обміну праці", а через рік у Бірмінгемі — його філію. Обидві установи працювали лише за участі самого Оуена, але зазнали краху щойно він відійшов від справ.

"Нова гармонія" була заснована на принципах "зрівняльного комунізму" і саме тому розпалася, поглинувши майже весь статок Оуена.

Р.Оуена не можна вважати "революціонером" у повному розумінні слова: він був противником приватної власності, але ніколи не виступав за її експропріацію. Він виступав за "соціалізацію" і "соціалістичне реформування", але на засадах просвітництва та різного роду рухів (кооперативного, профспілкового).

Завершуючи короткий огляд уявлень найвидатніших представників соціалістичної думки (домарксовий період), слід зазначити, що усі вони, мріючи про кращу долю для людства, будували свої, здебільшого соціальні конструкції майбутніх суспільств, керуючись принципами "соціальної справедливості" і "рівності" (кожний в міру свого розуміння цих віковічних категорій).

"Соціалісти-утопісти", на відміну від своїх попередників, які розуміли "справедливість" як рівність у споживанні та користуванні благами, вже значно просунулися вперед у трактовці цієї основоположної категорії. Майже усі "соціалісти-утопісти" не визнавали ані "рівності потреб", ані "рівності здібностей". Усі свої надії на краще життя вони покладали на новий, значно вищий рівень організації суспільного життя, виробництва і продуктивності праці. І саме цього, економічного обґрунтування майбутнього соціального устрою ми не знаходимо ані в "Утопії" Томаса Мора, ані у "Місті Сонця" Томмазо Кампанелли, ані в "асоціаціях індустріалів" Сен-Сімона, "фалангах" Шарля Фур'є, чи в "гармонійних товариствах" Роберта Оуена. Це й дало підстави марксистам твердити про "утопічний" (нездійснений) характер соціальних конструкцій своїх попередників.

Подивимось, як розв'язував нагальні соціально-економічні та інші проблеми людства "науковий соціалізм і комунізм".