Соціальна економіка (2003)

Було зазначено, що Кейнс був одним з перших економістів, чия теорія так наочно і відчутно позначилася на практиці. Заперечивши наявність у капіталістичної економіки здатності до "саморегулювання", Кейнс активно виступив за регулювання економіки державою. Це знайшло відображення в перших його роботах (проекти регулювання грошового обігу, перехід до систем паперових грошей, тощо), але з часом він приходить до теорії "державного регулювання" усієї капітали-стичної (приватної за своєю суттю) економіки. Якісно нова соціально-економічна теорія, яку він створив, на думку самого Кейнса, вказує "на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які нині в основному надані приватній ініціативі... Держава повинна буде здійснити свій керівний вплив на схильність до споживання частково шляхом відповідної системи податків, частково фіксуванням норми проценту, і, можливо, іншими способами".1

Виходячи з наведеного, Кейнс надає урядам капіталістичних країн цілий ряд суто практичних рекомендацій, які, на його погляд, мають подолати основну ваду - стан неповної зайнятості. Усе його соціально-економічне вчення підпорядковане пошукам такого стану через "ефективний попит" (тому всю теорію часто називають теорією "ефективного попиту"). Вище були зазначені два головні елементи такого попиту - витрати населення на предмети споживання та витрати підприємців на інвестиційні товари. Третім важливим елементом, можливо найважливішим, Кейнс вважав "державні витрати" та їхнє стимулювання різними методами, зокрема через "мультиплікаційний ефект".

Головною бідою тогочасної економіки вчений вважав недостатність "ефективного попиту", що визначалося скороченням схильності до споживання, зниженням граничної ефективності капіталовкладень і надмірною тягою до "ліквідності". Для виведення економіки з депресивного чи кризового стану Кейнс пропонує не тільки рішуче втручання держави в соціально-економічні процеси, але навіть штучно застосовувані державні витрати (будівництво шляхів, освоєння нових територій, зведення підприємств, які дадуть нові робочі місця): "Я розраховую на те, що держава, яка здатна зважити "граничну ефективність капітальних благ "з точки зору тривалих перспектив і на основі спільної соціальної вигоди, братиме на себе все більшу відповідальність за організацію інвестицій".1

Саме широка участь держави в інвестуванні, організація різного роду громадських робіт (навіть якщо вони не дуже раціональні з економічної точки зору), свідомий вплив на купівельну спроможність малозабезпечених верств населення (збільшення мінімального прожиткового мінімуму, пенсій, допомог, стипендій, пільгове оподаткування) - усе це сприяє "ефективному попиту" і через "ефект мультиплікації" стимулює зростання національного доходу.

Мультиплікатор (від лат. Muliplicator) означає множинник. Цей показник відбиває сталу залежність між приростом інвестицій і приростом доходу. Мультиплікатор показує, як змінюється національний доход із збільшенням інвестицій на одиницю. Кейнс підрахував, що для тогочасної економіки Англії та США "мультиплікатор інвестицій" дорівнював 2,5. Діяння разових вміщень інвестицій продовжується до моменту вичерпання технологічного чи технічного вдосконалення, пов'язаного з цими інвестиціями.

Мультиплікатор показує, з яким коефіцієнтом (К) збільшується доход із приростом інвестицій:

DL = К х В Y,

де DL - приріст інвестицій, DY - приріст доходу, К - мультиплікатор.

Перевищення приросту доходу над приростом інвестицій (іноді кратне) пов'язане з тим, що первинні інвестиції породжують свого роду "ланцюгову реакцію". Інвестиції і відповідно додаткова зайнятість, породжують доход. Доход - це попит, в тому числі і на інвестиції. Ці вторинні (похідні від перших) інвестиції породжують нові доходи, тощо. Ланцюг "інвестиції-доходи" був би безперервним, якби кожний доход повністю перетворювався на попит. На превеликий жаль, згідно Кейнсу, значна частка доходу йде на заощадження (які Кейнс взагалі вважає втраченими для економічного кругообігу грошима). Тому ланцюгова реакція "інвестиції-доход" поступово затухає. Довжина названого ланцюга, отже й величина доходу і мультиплікатора, залежить від тієї пропорції, у якій доход розподіляється на споживану та заощаджену частки. Чим більшою є споживана частка, тим більший мультиплікатор.

Категорія "мультиплікатора" дійсно відбиває міжгалузеві зв'язки, що існують в економіці. Практичний зміст "мультиплікатора" в тому, що інвестиції в нове виробництво, або розширення діючого, означає не тільки додатковий попит на засоби виробництва та предмети споживання для працівників даного підприємства, але тягне за собою зростання ділової активності з доходами в споріднених підприємствах. Саме з цим фактом пов'язані і практичні рекомендації Кейнса урядовцям щодо поширення "державних витрат" на громадські роботи.

В цьому сенсі надзвичайний інтерес являє собою кейнсі-анська модель "сукупні витрати - національний доход". В соціально-економічну науку названа модель увійшла під назвою "кейнсіанського хреста".

"Кейнсіанський хрест"

Кейнс виходить з того, що реальні сукупні витрати (вертикаль на графіку), в країні складаються з 4 елементів, де С -споживання, І - інвестиції, G - державні витрати, Хо - чистий експорт. Різні рівні "рівновагових станів" в економіці позначені прямою EQF' . Причому "рівновага" найнижчого рівня матиме місце, коли задіяний лише елемент "С" - особисте споживання населення (елемент найбільш сталий, оскільки "їсти хочеться завжди"). За умови задіяння такого важливого фактору як інвестиції "І", сукупні витрати в економіці (С+І), отже й доходи зростатимуть "Е". Ще більш високого рівня "рівноваги" країна досягне за умови зростання "державних витрат (C+I+G), "рівновага" пересунеться з точки Е до Е1 , а виробництво національного доходу також зростає (до точки N1). Ще більш високого рівня (точка Е2) національна економіка сягає за умови задіяння фактору "чистого експорту" і доходів від нього (С+І+ G +Х0 відповідно). Зрештою, активна політика державного втручання в економіку і використання усіх важелів впливу наближає економіку країни до стану повної зайнятості (FF ).

Для реалізації рекомендацій Кейнса в середині 30-х років в Англії було створено Національну Раду економічного розвитку. На неї покладалося завдання розроблення державних економічних і соціальних програм, а також визначення, які саме галузі найперше потребують державного регулювання, яким має бути співвідношення приватних і державних інвестицій. Усі ці програми мали бути підпорядковані досягненню головної мети - забезпеченню повної зайнятості ресурсів, зокрема робочої сили, та підвищенню життєвого рівня населення. Напередодні війни в 1944 р. в Англії було видано "Білу книгу про політику стосовно зайнятості". Слідом за цим, уряди багатьох країн взяли на озброєння кейнсіанські рецепти і заявили про відповідальність держави за досягнення повної зайнятості на тривалий період.

Таке визнання дієвості соціально-економічної науки не тільки означало тріумф видатного вченого, але й позначило справжню революцію в соціально- економічній політиці. Віднині почалося досить активне і цілеспрямоване втручання держави в соціально-економічні процеси і свідомий вплив на притаманний капіталізмові циклічний розвиток. Ефективність державного регулювання соціальних та економічних процесів, на погляд Кейнса, залежить від досягнення повної зайнятості, зниження й фіксування норми процента і знаходження коштів під державні інвестиції.

Рецепти Кейнса щодо виходу з кризи радикально відрізнялись від аналогічних рекомендацій його попередників. "Неокласики" вважали, що кризова ситуація потребує застосування двох основних заходів - зниження заробітної плати для збільшення зайнятості і підвищення проценту аби стимулювати заощадження (які згідно з уявленнями "неокласиків" обов'язково спрямовуються на інвестиції). На думку Дж.М.Кейнса, і перше і друге не тільки не позбавляє економіку кризового стану, але й перешкоджає виходу з кризи: зниження заробітної плати не впливає на зайнятість, а попит скорочується ще більше; зростання заощаджень зовсім не тотожне інвестиціям, як було показане вище, а тому також скорочує попит. Отже, заходи держави мають бути прямо протилежними рекомендаціям попередників - усі сили й важелі держава має спрямовувати на стимулювання попиту і заохочення інвестицій. Це найперший і найважливіший шлях виводу економіки з кризи. Другий шлях регулювання позичкового проценту - через грошову масу. Спершу Кейнс основну увагу приділяв проценту як фактору, що впливає на заощадження, отже і на інвестиції. Держава повинна, вважав він, своєю владою фіксувати і навіть законодавчо знижувати відсоткову ставку.

З часом Кейнс дещо розчарувався у кредитно-грошових важелях впливу на економіку і почав надавати перевагу бюджетному регулюванню через державні витрати. Виходячи з концепції мультиплікатора, він вважав, що державні інвестиційні витрати зумовлять подальші інвестиції і посилять ділову активність у приватному секторі.

Первинні державні "вливання" в економіку він радив робити у "непродуктивні" сфери, оскільки "продуктивні інвестиції" збільшать пропозицію і знизять граничну продуктивність капіталу, тобто прибутки. Оскільки державні витрати загострюють проблему нестачі грошей, Кейнс пропонує бюджетне фінансування шляхом дефіциту, тобто покриття різниці доходів-витрат за рахунок випуску додаткових грошей. Він вважав, що в економіці з неповною зайнятістю такий випуск стимулюватиме не інфляцію, а попит, що призведе до зростання зайнятості і падіння норми процента.

Уся подальша практика державного регулювання переважно базувалася на теорії Д.М.Кейнса. Після Кейнса його послідовники доповнювали й розвивали основні положення його теорії стосовно нових умов розвитку. Обґрунтовувалася не тільки антикризова, але й антициклічна політика, теорія і практика економічного зростання тощо.