library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Кейнсіанство: нові умови розвитку теорії і практики

Ідеї Д.М.Кейнса, поза сумнівом, позначили новий етап в розвитку соціально-економічної науки. Вище було зазначено, що ще за життя цього видатного вченого, його вчення отримало найширше визнання серед прихильників, яких стали називати кейнсіанцями, та не лишило байдужими його числених опонентів.

Щойно зазначено, що Кейнс був чи не першим мислителем в історії людства, наукові ідеї якого не просто справили величезний вплив на весь подальший розвиток соціально-економічної думки, але ще за життя автора блискуче втілилися в практику, в економічну політику, що й дало змогу йому скористатися лаврами тріумфатора. Водночас ще за життя, а найбільше після смерті цього видатного економіста, його учорашні учні, а також його завзяті опоненти почали доповнювати, розвивати, а часом і спростовувати деякі з ідей Кейнса. Дехто навіть заявив про "крах" кейнсіанства. З цією точкою зору дуже важко погодитися.

Подальший розвиток ідей Кейнса у вигляді "кейнсіанства" (тобто найбільш послідовних прибічників його вчення), "неокейнсіанства" (тобто вчених, які значною мірою доповнили та інтерпретували ідеї Кейнса, лишаючись в руслі його основоположної доктрини) та "посткейнсіанства" (тобто економістів, що продовжували "кейнсіанську традицію", але багато в чому заперечували його основоположні принципи) був пов'язаний цілком і повністю з кардинальними змінами, які відбувалися в світі напередодні і після другої світової війни: зміна політичної карти світу, протистояння двох принципово різних соціально-економічних систем, війни, революції та колоніальні перевороти, світові, регіональні, національні та галузеві кризи, страйки і заколоти та безліч інших подій. Кейнс як справжній вчений, прискіпливий і допитливий, надзвичайно суворо ставився до своєї власної творчості. Вище було показано, як цей геніальний аналітик поставивши спершу у центр державного регулювання норму відсотків, під тиском незаперечних фактів, розчарувався в цьому важелі і переніс вагу в соціально-економічній політиці на бюджетне (дефіцитне) фінансування. Кейнс був абсолютно правий в своїх рекомендаціях щодо виходу з Великої кризи кінця 20-х- початку 30-х років XX ст. Але абсолютно безпідставними є спроби буквально переносити рецепти 30-х на 60-70-і та подальші роки, тобто в умови нової історичної епохи.

До принципово нових явищ, якими характеризувалася друга половина XX століття, треба найперше, віднести грандіозну науково-технічну революцію, яка принципово по-новому поставила у порядок денний усі подальші соціальні та економічні процеси.

Перші післявоєнні роки створили обстановку, коли у центрі уваги всіх країн, - і переможців і переможених, - постала проблема відновлення зруйнованої війною економіки та необхідність нарощування капіталовкладень.

Додаткової гостроти проблемі соціально-економічного розвитку надавала обстановка протистояння, протиборства та економічного змагання двох світових систем - капіталізму і соціалізму. В цей період особливої актуальності набули темпи економічного зростання, від яких віднині залежали питання "життя і смерті" країн. Усе це пересунуло проблеми "економічної динаміки" на перший план.

Отже, подальша еволюція "кейнсіанської традиції" визначалася цілком і повністю суттєвими змінами економічних, соціальних, політичних, технологічних та інших умов розвитку. Найкращим тому прикладом може бути проблема інфляції, яка надзвичайно загострилася під час Великої кризи, а тому потрапила у центр уваги Д.М.Кейнса. Але наприкінці 60-х - початку 70-х років капіталістичні країни зіткнулися з принципово новою ситуацією - явищем "стагфляції", тобто розгортанням інфляції на фоні кризи надвиробництва, - одночасного співіснування інфляції і неповної зайнятості факторів виробництва. Це суперечило усім канонам і закономірностям класичного циклічного розвитку. Настійною потребою стали пошуки нового наукового осмислення нових соціально-економічних явищ і вироблення нових рекомендацій щодо соціально-економічної політики урядів у змінених умовах. Кейнс у своїй теорії виходив зі "статичного стану економіки", абстрагуючись від новітніх технологій, капіталомісткості виробництва та багатьох інших чинників. У своїй макроекономічній моделі Кейнс обмежував свій аналіз короткостроковими періодами, найперше кризовим станом економіки. Віднині в центрі уваги економістів опинилися проблеми усього циклічного розвитку, саме протікання фаз якого (криза, депресія, пожвавлення, підйом) суттєво змінилися. Головним завданням соціально-економічної науки стали пошуки сталого економічного зростання в умовах НТР та протиборства двох протилежних систем. Необхідність в нових ідеях стала нагальною та очевидною. Знадобилося нове теоретико-методологічне обґрунтування соціально-економічної конструкції, яка кінцево оформилась в "соціально орієнтовану ринкову економіку".