library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Людина на сучасних ринках праці

Щойно ми бачили, що особливою і неповторною сферою соціально-економічних відносин людей є сфера взаємин щодо продажу людьми своєї робочої сили. Місце, де продається і купується робоча сила - ринки праці. Тут повновладно панує закон попиту і пропозиції. Ринок праці забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів, взаємне пристосування об'єктивних і суб'єктивних факторів виробництва. На ринках праці людина отримує можливість діяти згідно з власними інтересами, реалізувати свої здібності.

Разом з тим "ринок праці" означає для кожного конкуренцію за робочі місця, певну свободу рук для наймача робочої сили, що при несприятливих обставинах (пропозиція перевищує попит) може викликати досить негативні соціальні наслідки - зменшення зарплати, безробіття тощо. Для того, хто шукає роботу, або працює за наймом, це означає, що він мусить шляхом підвищення кваліфікації та перекваліфікації підтримувати й поглиблювати інтерес до себе як робочої сили. Це не тільки дає певні гарантії від безробіття, але являє собою основу для подальшого фахового розвитку. Звичайно - це не гарантія від безробіття, адже в кожному конкретному випадку треба враховувати різноманітні особисті причини (наприклад, бажання і претензії на певну діяльність), реальні умови (вік людини, стать, можливі перешкоди чи обмеження, місце проживання і багато чого іншого). Слід зазначити, що і нині, і в майбутньому наймані працівники повинні вчитися пристосовуватися до вимог, які ставить перед ними ринок праці, і самих умов, що швидко змінюються. Щоб відповідати умовам сучасного ринку праці кожен має бути готовий до постійних змін.

Ринки праці, що існують сьогодні в розвинених країнах, істотно відрізняються від колишніх систем зайнятості. їхня зміна відбувається, з одного боку, під впливом технологічних зрушень, а з другого - визначається новими можливостями держави, підприємців і самих трудящих у формуванні "людських ресурсів" нової якості. На сучасних ринках праці суттєво зросла конкуренція як між робітниками - за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, місця престижні і привабливіші, так і між роботодавцями - за більш цінні кадри, за працівників високої кваліфікації, з потенційною здатністю до новаторської діяльності і готовністю брати участь у досягненні найвищих економічних показників.

Упродовж десятиліть специфіку відносин на ринках праці визначав індустріальний розвиток і панування масового виробництва. Такі ринки праці вимагали робочу силу з низькою або середньою кваліфікацією, яка б виконувала регламентовані види діяльності. Життєвий цикл робітника, як правило, був пов'язаний з однією спеціальністю. Особливістю такої праці було й те, що працівник майже все життя був прив'язаний до свого робочого місця і місця проживання.

Потік нововведень радикально змінив всю ситуацію. Щонайперше, науково-технічна революція змінила свої вимоги до робочої сили: вона не тільки вимагає нових спеціальностей, але й в межах старих поставила нові вимоги щодо рівня кваліфікації. З часом на передній план виходять такі якісні показники, як здатність до високоінтенсивної праці, висока професійна підготовка, психофізіологічна витривалість. На ринках праці надзвичайно позначаються й загальні зміни, що відбуваються в економіці розвинутих країн. Аналіз галузевого розрізу економік цих країн свідчить про те, що приріст робочої сили найбільше відбувався у сферах послуг, фінансів, страхування, а також в роздрібній і оптовій торгівлі, на транспорті і зв'язку. Скорочення ж найбільше зачепило галузі обробної і видобувної промисловості.

У провідних країнах світу при загальному зростанні зайнятості випереджаючим темпом зростатимуть галузі, що визначають сучасний НТП. Ще наприкінці минулого століття в американській економіці позначилися тенденції зростання робочих місць у сфері послуг - на 13, в тому числі - по категорії вчених та інженерів - 44%. У виробничій сфері при загальному зниженні зайнятості приріст кількості вчених та інженерів становив 12%.

За прогнозами, сучасне індустріальне виробництво в подальшому ще інтенсивніше, ніж досі, розвиватиметься до "суспільства послуг". У 2010 році майже три чверті економічно активних громадян працюватимуть у сфері комунальних послуг. У самій цій галузі кількість працівників мінятиметься і переходитиме від т.зв. "первинної" діяльності в торгівлі і канцелярської роботи до "вторинних" видів (комунальні послуги, дослідження, організація і управління, консультації, інформування). Внаслідок цього на підприємствах кількість місць, які вимагають вищої кваліфікації, зростатиме за рахунок тих місць, які такої кваліфікації не потребують (діаграма 3).



Що ж слід розуміти під різними видами кваліфікації - проста, середня чи вища?

Проста діяльність - допоміжна робота на виробництві, нескладна робота в прибиранні приміщень, у гастрономії, в складському господарстві, на транспорті, в конторах, у торгівлі.

Діяльність середньої кваліфікації є професійна робота на виробництві (наприклад, налагодження чи ремонт машин), спеціалізовані закупки, праця продавців спеціалізованого профілю, відповідальних виконавців, асистентів тощо.

Під вищою кваліфікацією розуміють виконання управлінських функцій, організація і менеджмент, дослідження і удосконалення, консультування, навчання тощо.

Постійні структурні зрушення призводять до того, що міняються й вимоги до кваліфікації найманих робітників. Тому особи, які продають свою робочу силу, мають дбати про "гнучкість" своєї робочої сили (діаграма 4).



Ринки праці мають кілька особливих характеристик, які потребують більш докладного розгляду - гнучкість, універсальність і мобільність.

У найбільш загальному вигляді гнучкість ринків праці і робочої сили означає їхню здатність адаптуватися до змін. Це поняття включає в себе такі складові як: гнучкість систем заробітної плати і додаткових виплат, умов найму, форм і методів організації праці, тривалості робочого часу. Певний ступінь гнучкості ринку праці є необхідною передумовою його нормального функціонування. Окрім того, ряд обставин диктує необхідність підвищення гнучкості ринку праці (його "флексібілізацію" за новим висловом). До таких чинників слід віднести загострення конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках, посилення їх нестабільності, зрослі темпи науково-технічного прогресу, структурну перебудову економіки, ускладнення самої структури робочої сили. У 80-90 роки XX ст. "вітри перемін" привели до руху усі сторони життя розвинених країн: техніку і технологію, методи та організацію виробництва, асортимент товарів і послуг, спосіб життя і політичні інститути. Чітко визначився перехід до "суспільства високої гнучкості", за виразом американських економістів П.Чоут і Дж.Лінгера. Цей вітер зачепив і ринки праці.

Найголовнішим проявом цього є зміна ціни робочої сили. У повоєнні роки під тиском організованого робітничого руху зарплата мала явно виражену тенденцію до зростання в усіх фазах циклу при будь-яких змінах попиту і пропозиції.

Ще швидше зростали додаткові виплати, що встановлюються законодавством, колективними угодами або ті, що надаються підприємцям. Однак у 80-і роки вперше за післявоєнний період виявилася знижувальна еластичність заробітної плати у кризовій фазі циклу. Тому великої ваги набула така характеристика, як універсальність.

Універсальність товару робоча сила, як зазначалося, пов'язана з тим, що людина здатна оволодівати різними професіями упродовж життя, якщо це їй вигідно, тобто виправдовує витрати сил, коштів і часу. У розвинених країнах Заходу не рідке явище, коли люди навіть з вищою освітою змінюють спеціальність, не говорячи вже про кваліфікацію. Вони знов сідають за парти і набувають нових професій. Часто в цьому їм допомагає держава. У Франції, наприклад, уряд бере на себе витрати навіть по 3-річному перенавчанню безробітних у вищих навчальних закладах.

Універсальність робочої сили як товару проявляється також в тому, що спеціалісти одної професії можуть працювати в різних фірмах, різних регіонах однієї країни і навіть міняти країни. Так, американські робітники за своє трудове життя не раз міняють місце праці. І справа тут не у якійсь "непосидючості" американців. Просто вони шукають можливості для кращого продажу своєї робочої сили. Тут ми підходимо до такої характеристики, як мобільність.

Мобільність робочої сили - це здатність працівників міняти місце, район і навіть країну, де вони трудяться, в пошуках більш вигідних умов продажу своїх знань, навичок і здібностей.

Зазначимо, що в будь-якій країні є люди, більш важкі "на підйом", навіть за умови більш високої оплати. Часто ціна вибору виявляється надто високою. Іноді переміна місця роботи виявляється неможливою через зовнішні фактори. У постсоціалістичних країнах низька мобільність робочої сили традиційно пов'язана з житловою проблемою. Адже людина, яка проробила усе життя заради отримання "безплатної" квартири, не може собі дозволити все кинути і їхати на нове місце.

У розвинених країнах більшість найманих працівників весь час озирається у пошуках більш вигідних пропозицій. Це означає, що на ринках праці існує постійна конкуренція серед продавців і покупців - роботодавців, які намагаються отримати найбільш цінних спеціалістів. І чим цінніший спеціаліст, тим гостріша конкуренція за нього, тим вища його оплата.

Цілком зрозуміло, що така конкуренція за найманих працівників, без яких неможливе ані створення, ані діяльність будь-якого підприємства, веде до переливу працівників з одного підприємства на інше, з однієї галузі в іншу. Оскільки рівні заробітної плати весь час змінюються, робітники численних галузей страйкують з вимогами підвищення зарплати до рівня, який панує в інших галузях. Тому в усіх цивілізованих країнах ринки праці регулюються законодавчими нормами та інститутами, які передбачають заходи щодо соціального захисту трудящих. Ці норми мають підтримувати певний баланс інтересів між робітниками, роботодавцями і суспільством в цілому.

Механізм взаємодії профспілок, організацій роботодавців і урядових органів показує взаємини на ринках праці і водночас як це позначається на функціонуванні "соціальної економіки" в цілому.