library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

2. Проблема "економічного" і "соціального" прогресу

В гуманітарних науках найчастіше використовується термін "соціально-економічний прогрес". Зовсім не заперечуючи права на існування такої категорії, зауважимо, що для потреб нашого аналізу треба не тільки розрізняти поняття "економічного" і "соціального" прогресу, не тільки з'ясувати їхнє неспівпадіння, але й вказати на їх певну несумісність.

Однією з центральних проблем "економіки" як науки є дослідження проблеми такого використання рідких ресурсів (засобів виробництва), за якого досягається найбільше, або максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. Оскільки наші потреби практично безмежні, а ресурси обмежені, ми не можемо повністю задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що нам лишається, це спроби максимально можливого їх задоволення. Тому про "економічний прогрес" можна вести мову тоді, коли ми з відносно меншими ресурсами домагаємося відносно більшого результату, відносно більшої продуктивності. Економічний прогрес суспільства фокусується в економічній доцільності, раціональності, ефективності.

Що економісти розуміють під "ефективністю"? Приблизно те саме, що в техніці розуміють під поняттям ККД (коефіцієнт корисної дії). Коли в машинобудуванні кажуть, що локомотив має потужність двигуна лише 10% від палива, яке він використовує, то це означає, що ККД = 10%, оскільки 90% енергії від цього палива не перетворюється на продуктивну енергію. Вона втрачається внаслідок тертя і втрат тепла. Отже, на "вході" в систему паливо (витрати), на "виході" з системи - певна кількість корисної енергії (випуск).

Коротко ця основна проблема економіки формується як "витрати-випуск". Економічна ефективність характеризує зв'язок між кількістю одиниць рідких ресурсів, які застосовують в процесі виробництва, і кількістю продукції, що отримується на застосовані ресурси. Більша кількість продукції, отримувана на даний обсяг витрат, означає підвищення ефективності та економічний прогрес; зменшення обсягу продукції - падіння ефективності, регрес.

З часів Арістотеля і Сміта економічна наука вивчає все, що сприяє економічному прогресу, а також усе те, що йому заважає. В одній з останніх праць, присвячених цій проблемі, співробітники американського інституту Дж.Гвартні і Річард Строуп так визначають сім найбільш загальних джерел економічного прогресу: приватна власність, свобода ринку, ринкова конкуренція, ефективний капіталотворчий механізм, грошово-фінансова стабільність, низький рівень податків, вільна торгівля .

Коментуючи сказане, автори зазначають, що люди стають набагато винахідливішими і використовують всі способи й джерела для економічного прогресу, коли вони діють на основі приватної власності.

Свобода ринку: будь-яка політика, спрямована на обмеження ринку і ринкових відносин, прямо заважає економічному прогресу.

Конкуренція різко підвищує ефективність використання обмежених ресурсів і забезпечує довготривалі стимули для впровадження всіх інновацій і технологічних поліпшень.

Якщо будь-яка нація (народ) хоче реалізувати свій потенціал, вона повинна так налагодити діяння економічного механізму, щоб він сприяв підприємцям здійснювати прибуткові проекти.

Стабільність кредитно-фінансової системи: внаслідок інфляційної кредитно-фінансової політики сигнали у вигляді цін, що їх посилає ринок, спотворюються, а ринкова економіка руйнується.

Низький рівень оподаткування: люди виробляють більше, якщо їм дозволено одержувати більшу частину заробленого. Колись американський президент Франклін Рузвельт зауважив, що "надміру високі податки обертаються заводами, які стоять, фермами, проданими з метою сплатити податки, а також гуртами людей, що бродять вулицями й марно шукають роботу". Висока ставка податку призводить до скорочення виробництва і зменшення прибутків. Тому є кілька причин. Перша. Високий рівень податків несе послаблення охоти до праці та зниження продуктивності праці. Друга. Через високий рівень оподаткування скорочується обсяг утворюваного капіталу і знижується ефективність його використання. Третя. Високі ставки податку спонукають людей використовувати не ті більш бажані для них товари чи блага, за які стягується податок з особистого рахунку, а ті товари чи блага, які є менш бажаними, але не входять до оподатковуваного особистого

прибутку.

Вільна торгівля: країна має зиск якщо продає товари, виробництво яких є для неї порівняно дешевим, і використовує одержані надходження для закупівлі того, що вона сама може виготовити лише дорогим коштом. Окрім іншого, завдяки міжнародній торгівлі стимулюється розвиток конкуренції на внутрішньому ринку, а споживачеві забезпечується широкий вибір товарів за найнижчими цінами.1

Поняття економічного прогресу щонайтісніше пов'язане з проблемою "економічного зростання". Воно досить об'ємне, складне і багатоаспектне. Країни зростають за загальними масштабами виробництва і зайнятості, валовим і реальним продуктом, чисельністю населення, нагромадженим багатством, рівнем життя типової сім'ї, мірою полегшення важкої праці і кількістю вільного часу після роботи. Усе перелічене - разом узяте і кожне зокрема - різні аспекти економічного зростання.

То чим же виміряти економічне зростання? На превеликий жаль, задовільної відповіді на це запитання ще немає. Оскільки процес цей багатосторонній - жодний показник не дає повного уявлення щодо економічного зростання. Сотню років тому Англія була однією з найбагатіших і найдинамічніших країн світу. Однак завдяки швидким темпам економічного прогресу Сполучені Штати не тільки наздогнали, але й випередили Англію.

Для того, щоб порівнювати економічну міць і потужність окремих країн економісти здебільшого застосовують такі об'єднуючі, узагальнюючі показники, як валовий національний продукт (ВНП), або чистий національний продукт (ЧНП). Однак і тут виникають труднощі. ВНП Індії майже на 70% перевищує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індії відстає від Швейцарії у багато десятків разів. Отже, невірним був би висновок про більш високий рівень, а, тим більше, про вищий економічний прогрес Індії порівняно зі Швейцарією. Мабуть з цієї точки зору, найбільш сприйнятним показником економічного зростання і прогресу треба вважати обсяги реального ВНП або ЧНП на душу населення. Водночас вартісна оцінка ВНП або ЧНП аж ніяк не дає адекватного виміру таким духовним і неекономічним показникам, як освіта, кваліфікація, стан здоров'я і навколишнього середовища. Відомо також, що найважливішим показником життєвого рівня вважають дозвілля. Але цей показник взагалі не знаходить ніякого відображення у валовому продукті.

З урахуванням сказаного, відразу постає складність і неоднозначність проблеми виміру економічного зростання. І що розуміти під "економічним прогресом" взагалі? Адже збільшення потужності фабрик і заводів може спричинитися до такого забруднення навколишнього середовища, що це може відбити будь-який апетит і бажання купувати нові товари.

Але ще більше ускладнюється проблема "економічного прогресу", коли ми починаємо порівнювати зростання валового або чистого національного продукту з його конкретним розподілом. Так, якщо збільшення сукупного ВНП в країні супроводжується істотним погіршенням в розподілі цього продукту серед населення, то більша частина населення взагалі не вважатиме, що відбулося економічне зростання, а тим більше "економічний прогрес". Для них такий "економічний прогрес" означатиме "соціально-економічний регрес".

Тому поняття "економічний" і "соціально-економічний", а також "соціальний" прогрес не тотожні. В міру того, як відбувається соціальна переорієнтація економіки, "соціальний прогрес" набуває все більшого значення. Якщо згадати "піраміду Маслоу" (див. розд. VII, §1), то в сукупності потреб та їх пріоритетності суто матеріальним (фізіологічним) потребам належать далеко не провідні позиції. Більше того, з ходою "економічного прогресу" саме ці, суто економічні потреби відсуваються і поступаються місцем іншим - соціальним, духовним, моральним. Разом зі зміною потреб відбувається і зміна усієї системи інтересів, в якій дедалі більшу роль починає відігравати частка позаекономічної (особистісної) складової. Показники і чинники "соціального прогресу" починають відігравати провідну роль.

На перший план виходять нові фундаментальні категорії - "людське багатство", його нагромадження і удосконалення, всебічний розвиток людини. Робоча сила поступово перестає виконувати роль лише фактора, що "обслуговує" економічне зростання. Зі зміною якості працівника дедалі більша сукупність позаекономічних характеристик (освіта, здоров'я, загальна культура), які формують цю якість, інтегруються і перетворюються на цілком реальний "капітал", на нову форму суспільного багатства (соціальний капітал нації).

Оскільки величина цього "людського капіталу" прямо позначається на характері суспільного відтворення, то в структурі суспільного багатства не може не відбуватися збільшення частки його позаекономічної складової.

Формування нової складової в структурі суспільного багатства стає водночас умовою і кінцевою метою самого нагромадження. Підвищення якості індивіда і працівника стає тотожним процесові нагромадження суспільного багатства, а саме воно набуває духовної форми своєї реалізації. Ось тут з повною на те підставою можна вести мову про "соціальний" і "економічний" прогрес, тобто про соціально-економічний прогрес людства. Але одразу виникають нові проблеми. Однією з найгостріших проблем "соціальної економіки" є суперечність між "економічною ефективністю" і "соціальною справедливістю".