library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

1. "Історична школа" - методологічна основа вивчення "національних систем"

Школу, яка в історії соціально-економічної думки отримала загальну назву "історичної" (її називають також "школа національної політичної економії", іноді - "німецька історична школа", "національна школа німецької політекономії") часто відносять до т. зв. "нетрадиційних напрямів", "бокових пагонів" та "відгалужень" справжньої науки.

Таке спрощення аж ніяк не можна вважати виправданим. Маючи назву "історична", ця школа по суті уособлює не стільки "історичний", стільки "соціально-історико-економічний" підхід до вивчення конкретних національних процесів і

явищ.

Головна особливість такого методологічного підходу полягає в тому, що т. зв. "історики" (які насправді були економістами), на відміну від "класиків", включили до своїх досліджень поряд із суто економічними також неекономічні фактори і чинники, вперше започаткувавши одночасний розгляд в історичному контексті усього спектру соціально-економічних проблем.

Вони розглядали складні національні соціально-економічні системи як комплекс моральних, правових, соціальних, економічних, політичних та інших інституцій.

Методологія "істориків" ("вирізняють "стару" і "молоду" історичні школи) весь час еволюціонувала, збагачувалася, трансформувалась у нові концепції, вдосконалювала методичні прийоми аналізу. Ортодоксальній і космополітичній за своїм духом "класичній теорії" було протиставлено конкретику "національних соціально-економічних систем". При цьому особливий наголос робився на досить конкретизовану теорію і практику управління національним господарством з урахуванням усієї різноманітності притаманних даному господарству рис.

Найперше, чому приділили увагу "історики", були пошуки "неекономічних факторів", що впливають на економіку тієї чи іншої країни - природні, географічні, ландшафтні; державний устрій та особливості правової системи; ступінь розвитку науки і техніки; релігійні погляди, соціально-психологічні особливості "національного духу". Іншими словами, особливістю методології досліджень представників "історичної школи" був аналіз економіки з погляду усіх історичних аспектів життя конкретної нації - історії розвитку її культури, науки, мистецтв, індустрії, моралі, релігії, державних інститутів тощо. Можна стверджувати, що вони першими застосували т. зв. "цивілізаційний підхід" як наукову методологію.

Урахування "національної конкретики" можна вважати найважливішою ознакою усієї "історичної школи", що і дозволило деяким дослідникам з повним правом характеризувати її як "історико-національну". Названа методологія стала основою дослідження конкретних національних соціально-економічних систем в різних країнах і регіонах світу.

Історичну першість в розвитку "історико-національної методології" по праву віддають "німецькій національній політекономії". Науково обґрунтована соціально-економічна доктрина, заснована на дослідженні неекономічних чинників і спрямована проти "класичної" доктрини, виникла у Німеччині, а її засновником був Фрідріх ЛІСТ.

Основна праця Ліста має повну назву "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз" (до світової скарбниці знань увійшла під скороченою назвою "Національна система."). Ф. Ліст писав: "Як характерну особливість системи, яку я висуваю, я стверджую національність. Вся моя будівля заснована на природі нації як посередника між індивідуумом і людством".

Заперечуючи існування "всезагальних та універсальних законів", він пропонував досліджувати, насамперед, особливості національної соціально-економічної системи, а практичною його метою було вироблення конкретних рекомендацій урядам у здійсненні національної політики. Головний предмет досліджень він вбачав у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її організуючої ролі для "пробудження" і "відродження" національних продуктивних сил суспільства.

Необхідно відзначити надзвичайну цілісність, органічність і концептуальність усієї "національної системи" Ф. Ліста. Всупереч поширеній у нашій літературі думці, Ліст зовсім не заперечував підходів "класичної політекономії", але вважав деякі її висновки малопридатними для країн "перехідних економік" взагалі, національної економіки Німеччини зокрема. Його доктрина, пройнята болем за долю Німеччини, має неабияке значення для усіх постсоціалістичних країн і в тому числі для нашої "перехідної трансформаційної системи".

Висновки Ліста набули особливого звучання в нинішніх умовах. Ліст обґрунтував ряд принципово нових наукових положень: він висунув "теорію продуктивних сил" нації, розробив концепцію "стадій" економічного розвитку, багато уваги приділив соціально-економічній ролі держави взагалі, і в "перехідний період" стадіального розвитку зокрема, займався питаннями "економічного націоналізму" та "економічного виховання нації".

З позицій сьогодення, можна стверджувати, що Ліст як видатний науковець, перевів загальні соціально-економічні принципи на мову конкретних національних соціально-економічних систем.

"Економічний націоналізм" Ліста полягав в тому, щоб довести вплив політичної єдності і державного управління на соціально-економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Головне призначення державної влади (за Лістом) - спрямувати зусилля окремих ланок і агентів національного виробництва на досягнення довгострокових, корінних інтересів усієї нації. Цьому ж має бути підпорядкована і зовнішньоторгівельна політика, яка за суттю своєю має бути "протекціоністською" у період становлення нації. Водночас Ліст зовсім не заперечував принципів "вільної торгівлі" у подальшому, коли нація зміцніє і увійде до союзу промислово розвинених країн.

Особливе місце у всій "Національній системі" Ліста займає його теорія національних продуктивних сил. Всупереч "міновій системі" А. Сміта, Ліст доводив, що справжнє багатство й добробут нації зумовлюється не кількістю мінових вартостей, а ступенем розвитку продуктивних сил. У поняття продуктивних сил нації Ліст включає, поряд з матеріальним багатством і капіталом (як "фіксованою" частиною цього багатства), також природні й набуті здібності людей. Провідного значення Ліст надавав рівню розвитку організаційно-економічних відносин в країні, який зумовлений усім попереднім розвитком нації. До продуктивних сил суспільства він відносить і всю сукупність нематеріальних чинників та інститутів - урядові і державні інститути, мораль, пресу, духовні заклади, мистецтво, - усе, що є неодмінними атрибутами високорозвиненого суспільства. В цьому сенсі найбільшого значення він надає усім формам національного виховання — зокрема "економічного виховання" і "виховавчого протекціонізму".

"Економічне виховання" нації Ліст вважав більш важливим, аніж безпосереднє виробництво матеріальних благ. На думку Ліста, народи у своєму розвитку послідовно проходять такі стадії (етапи): первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний, аграрно-мануфактурно-комерційний етап.

Нація, в яку об'єднані люди, що проживають на спільній території, є єдиним цілим. Зростання продуктивних сил нації починається з окремої фабрики і з часом поширюється до "національної асоціації". Усі нації є результатом попереднього історичного розвитку - економічного і науково-технічного досвіду, знань, науки, культури, психології. Кожна окрема нація - продуктивна настільки, наскільки вона засвоює спадщину від попередніх поколінь, робить її власним надбанням. У продуктивних силах нації органічно поєднані природні джерела, простір і географічне положення, чисельність населення та його властивості - моральні, розумові, фізичне здоров'я, геополітичний чинник - здатність поширювати свій політичний, промисловий, торгівельний вплив на інші нації і загалом на оточуючий світ.

Завдання політики і політиків - об'єднати, цивілізувати націю, згуртувати, забезпечити політичну могутність і стійкість (стосовно своєї рідної країни Ліст особливого значення надає "німецькому національному духу").

Окреме місце у "Національній системі" Ліста відведено ролі національної держави. Він був рішучим прибічником активної соціально-економічної і "виховавчої" політики держави і в цьому сенсі випередив навіть такого генія як Кейнс. Ліст спеціально виділяє т. зв. "державну економію", під якою розуміє "державні засоби уряду, споживання цих засобів, управління ними". Отже, "народна економія" разом з "державною економією" стають "національною економією" тоді, коли єдина держава або федерація охоплює цілу націю, і стає самостійним, незалежним утворенням.

Таким чином, "німецька національно-історична школа" стала методологічною основою для подальшого вивчення національних моделей "соціальних економік" в різних країнах. Усі наступники "соціально-історичного напряму", зокрема представники "соціально-інституціональної школи", запозичили методологію "істориків". До найбільш загальних її особливостей слід віднести такі: по-перше, - спростування діяння економічних законів, категорій як універсальних (не відкидаючи їхньої загальної характеристики, наполягали на суто конкретному їх застосуванні); друга методологічна особливість, -соціально-історичні фактори мають вирішальне значення для економіки (у "класиків", навпаки "неекономічні фактори" зумовлені діянням "економічних"); третя, - "історики" вважали, що кожна країна послідовно проходить певні стадії соціально-економічного розвитку.*

Суто практичне значення для нашої країни, має положення про "конкретно-національний шлях відродження", який післявоєнна Німеччина у вигляді "економічного дива" продемонструвала усьому світові (див. 15 розд. книги).