library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

2. Особливості національної соціальної економіки

Коли аналізують "раціональні" та "ефективні" соціально-економічні системи, то застосовують здебільшого один з трьох найпоширеніших методологічних підходів.

Згідно із першим підходом - шлях до "успіху" пролягає через реалізацію вічних і універсальних принципів ринкової організації суспільства, незалежно від різниці в культурі та звичаях народу.

Прибічники іншого підходу, навпаки, виділяють народ, етнос, його традиції, звички та менталітет як визначальний фактор будь-якої господарчої системи, без чого ні про який "успіх" і мови не може бути.

Третій підхід умовно можна назвати "еволюційним". Згідно з цим, будь-яка господарча система і суспільство в цілому, постійно змінюються під впливом різноманітних умов -природних, економічних, історичних, психологічних. Відповідно змінюється і економічна поведінка людей, їхні соціальні та інші цінності, стимули до праці. За цим підходом, вирішальною силою, що формує соціальну економіку і суспільство в цілому, є динаміка культурного середовища в широкому розумінні.

То який же підхід слід вважати правильним? Справа в тому, що при розгляді конкретної національної соціально-економічної системи необхідно враховувати усі три підходи. Ринкова економіка, а тим більше соціальна ринкова економіка, завжди по-своєму вписується (або не вписується) в побут, звички і традиції того чи іншого народу. Окрема людина, а тим більше цілий народ, не можуть бути органічно включені в систему, що суперечить його природі та його моралі: вони взаємно відторгатимуть одна одну. Кожний народ має свої історичні традиції, національні особливості, свою специфіку соціально-економічного устрою. Тому перший і головний принцип життєстійкості будь-якої соціально-економічної системи - її відповідність природним основам людської психології і віковим традиціям даного етносу.*

Етноси виникають, розвиваються і з часом руйнуються. За твердженням Л.М.Гумільова, середній строк життя етносу півтори тисячі років. Якщо погодитися з цим твердженням, то Київська Русь, і Україна, як її спадкоємець, має "етнічний вік" подібний до старих етносів країн Західної Європи, а етнос Росії почав формуватися значно пізніше. Щодо етносу Сполучених Штатів - то він ще зовсім молодий. Т.зв. "цивілізовані" країни Західної Європи називають "християнським світом". Його виникнення відносять до IX ст.

Трипільська культура - одна з найдавніших відомих людству цивілізацій. Виникла вона на берегах Дніпра, починаючи з IV - III тисячоліть до н. є., тобто раніше єгипетської і шумерської культур. Вважають, що це була перша "хліборобська цивілізація", яка дала змогу утворити надлишок продукту суспільної праці, що й спричинилося до розвитку людської цивілізації в цілому.

Витоки трипільської культури простежуються в історії багатьох народів, але її географічний ареал дозволяє твердити, що український народ є прямим її нащадком. За визнанням ЮНЕСКО, саме український народ збагатив людство культурою землеробства, а "хліборобська цивілізація", як відомо, визначила подальший розвиток людства. Саме вона дала поштовх розвитку міст, писемності, релігійного світогляду, подальших культурних надбань і цінностей людства. Вважають, що трипільська культура лежить в основі і проймає українську національну ідею. Нерозривний зв'язок з землею і відчуття соціальної справедливості, прагнення до незалежності і вільного розвитку проймають тисячолітню українську ментальність і формують національну українську мрію.

Економісти здебільшого пишуть про фізичні і розумові здібності, які нібито напряму пов'язані з "раціональними" економічними інтересами. На превеликий жаль, реальна поведінка людей (а не "раціональних індивідів") не відповідає цій спрощеній схемі. Між здібностями і "раціональними інтересами" стоїть цілий світ інстинктів, моральних норм і традицій, які і створюють основу природно-історичної суті людини.

Господарчий механізм, який побудований за всіма правилами наукової логіки - зорієнтований на максимум суспільного добробуту, але такий, що пригноблює індивідуальну свободу - приречений на неефективність і дезінтеграцію.

І навпаки, система, що надає простір інстинктам, свободі, творчості і змаганню, кінець-кінцем, незважаючи на всі видатки й перепони, виявиться більш ефективною і життєздатною. У західних країнах традиційно велику увагу приділяють правам власності. Питання про те, як розподіляється власність серед окремих осіб, корпорацій, кооперативів, у державному секторі має суттєве значення. Але ще більш важливим є те, як саме ці права регулюються суспільством: що може, а чого не може робити власник, які його обов'язки.

Говорячи про особливості "соціальних економік" різних країн, економісти і соціологи виділяють їхні визначальні риси для окремих країн і регіонів.

Так, особливістю "скандинавської" соціально-економічної моделі традиційно вважається висока питома вага державного сектору, наявність потужних фінансових груп і розвинений кооперативний рух, висока кваліфікація робочої сили. Т.зв. "скандинавська модель" традиційно відзначалась соціальною спрямованістю економічної політики - наданням пріоритету в досягненні повної зайнятості, покращанні умов праці, у створенні розвинених систем соціального добробуту, охороні навколишнього середовища. У скандинавських країнах соціально-економічні структури завжди пристосовували до швидко змінюваних умов світогосподарчого розвитку. Це позначалося на зрушеннях в господарчій структурі і пріоритетах економічної політики.

Етнічні традиції різних країн надають в розпорядження господарчої системи всю різноманітність вироблених історією навичок поведінки. Так, в США в регулюванні господарчої системи ключову роль традиційно відіграють юристи. їхня кількість на тисячу мешканців в кілька разів перевищує аналогічні показники по країнах Західної Європи. У Франції, навпаки, роль судочинства в господарчій системі менш помітна, але набагато виразніша роль чиновника. Історичні умови розвитку цієї країни, культура і навички народу традиційно надавали перевагу адміністративному контролю, централізму, бюрократії. Тому французький чиновник завжди користувався авторитетом і впливом.

В Японії відносна кількість чиновників утричі менша за країни Західної Європи. Однак в Японії надзвичайно велика роль урядового і корпоративного регулювання. У цій країні надзвичайно високий дух "кланової організованості", коли відносини будуються на особистому авторитеті, зв'язках, впливі, взаємодопомозі. Японія являє собою небачений симбіоз ринкової конкуренції, приватного господарювання і раціоналізму з колективною дисципліною, самообмеженням, кооперацією, взаємодопомогою.

Російські традиції в господарюванні упродовж віків визначалися двома моментами - традиціями "державності" і традиціями "общинності". Вся російська історія - удільно-княжа, кріпосницька, ринково-капіталістична - пройнята цими традиціями. Звідси - централізоване регулювання усього господарчого життя і вимоги т.зв. "соціальних гарантій". Жовтень 1917 р. не відмінив цих традицій, а лише довів їх до крайнощів, до абсурду. Тепер, щоб відірвати багатомільйонні маси людей від державного утримання, від бюджету, потрібно зламати психологічний стереотип поведінки народу. Тому реформа має розв'язувати досить складне і парадоксальне завдання - створювати новий господарчий механізм, який певною мірою заперечує традиційні національні риси поведінки народу.

Щодо України, то її унікальне геополітичне становище між Сходом та класичним Заходом визначило особливості національного менталітету і значною мірою позначилося на його трагічній історії. Українська національна ідея завжди була пов'язана із синтезом національного і соціально-демократичного визволення. Постійні спроби України уникнути "обіймів" Речі Посполитої з її явно вираженим утилітарним індивідуалізмом і диктату Російської Імперії з крайнощами її "державності" змушували шукати нові форми співіснування особи і суспільства.

Говорячи про суто "українську соціально-економічну модель", можна сказати, що історично і традиційно, навіть підсвідомо, вона намагалася уникати крайнощів як директивної державності, так і безмежного лібералізму. Історично склалося так, що ця соціально-економічна модель була реалізована в інших європейських країнах, але генетично українська "національна ідея" завжди була орієнтована на цивілізовані форми соціального буття з його максимальним поєднанням загальнодержавного та особистого інтересів. Можна твердити, що українська національна ідея багато в чому випередила свій час, але їй не судилося втілитися в реальну практику, в життя. Народам, що проживали на території України, судилися страшні людські і матеріальні втрати впродовж багатьох століть, зокрема в XX сторіччі з його нескінченними економічними, політичними і духовними негараздами. Це позначилося на національному менталітеті і таких рисах національного характеру, як розсудливість, природна обережність, поміркованість, відсутність "легковажності", приватновласницька мотивація і традиції взаємодопомоги, почуття "громади". Чи не проглядаються тут паралелі з японським менталітетом?

Таким чином, можна констатувати, що українська національна ідея нерозривно пов'язана з історичною долею людства, з його соціальними і економічними проблемами.