library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

3. Т. зв. "азійська модель"

З точки зору соціально-економічного розвитку "азійські країни" являють собою надзвичайно пістряву картину - від "соціально-оріентованих і державно-регульованих" до таких, які лише починають засвоювати ринкові засади. Тому вести мову про якусь єдину "азійську соціально-економічну модель" рано, хоча можна впевнено казати, що своїм корінням вона виростає з "азійського способу виробництва". Це означає, що в конструкції "азійської соціальної економіки" державі завжди належала особлива роль внаслідок специфіки клімату, природних факторів, національних і культурних традицій, релігійних уподобань.

Саме на азійському континенті склалася унікальна і неповторна "китайська цивілізація" з її "державницькими устремліннями". Китайська модель "ринкової економіки" цілком вписується в "загальноазійську модель" саме завдяки "державницькому сектору" як провідного і вирішального в соціально-економічному прогресі.

Аналізуючи складові успішності китайської соціально-економічної реформації, треба однозначно виділити - сприйняття ринкових принципів господарювання, державне стимулювання підприємницької ініціативи, збереження політичної стабільності та передбачуваності поведінки керівництва країни (що спричинилося, зокрема, до залучення іноземних інвестицій). Можна твердити, що саме інтенсивні експортно-імпортні стосунки зі світом витягли Китай на провідні позиції у світі.

Говорячи про "азійську модель" не можна обминути "соціально-економічний" феномен "Японського дива". Ми вже згадували складові "японського дива", пов'язані з використанням найпередовіших досягнень світової цивілізації з поєднанням неповторної японської специфіки. Так само, як і у Китаї, державний сектор та економічна роль держави, своєрідно спричинилися до "японського дива". Дослідники відзначають надзвичайно високий рівень фактору "японської самоідентифікації" в її національній трансформації. *

В Японії процес прийняття рішень значно полегшується високим ступенем "облаштованості" взаємодії між бізнесом і бюрократією, а також використанням своєрідного механізму "переконання" підприємців пильнувати окрім власних, вітчизняні інтереси. За активної підтримки держави японські "дзайбацу" (концерни) зуміли швидко оволодіти зарубіжними "ноу-хау" та ринками високотехнологічних товарів. "Японський мундир" соціальної ринкової моделі вирізняється яскраво вираженою експортною орієнтацією. І саме втрату "національної самоідентифікації" вважають головною причиною негараздів, які сталися з Японією на зламі столітть.

"Японський варіант" соціально-економічного розвитку з певними модифікаціями повторили Сингапур, Тайвань та Південна Корея. Чимало з японського досвіду взяли Малайзія, Індонезія та інші азійські країни. Усе це дає підстави для тверджень про специфічну "азійську модель" соціально-економічного розвитку.

Вивчення своєрідного і неповторного "азійського досвіду" являє спеціальний інтерес, особливо для країн т. зв. "державницьких" соціально-економічних устроїв.

Однак з точки зору "класичної" побудови "соціально-орієнтованої і державно-регульованої економіки" неперевершеним взірцем є "соціальне ринкове господарство" Німеччини.