library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик

8.3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ ЕКСПОРТНИХ ПРОДУКТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

Підприємства здійснюють оцінку придатності товару до експорту вибірково, тобто не по всіх видах продукції, яку вони виробляють, а лише по тих із них, які можуть забезпечити одержання більшої економічної вигоди. У зв’язку з цим слід розрізняти такі поняття, як ефективний експортний продукт і пріоритетний експортний продукт. Під ефективним розуміють такий вид сільськогосподарської продукції або продовольчих товарів, які користуються попитом за кордоном і мають вищу доходність порівняно з їх збутом на вітчизняному ринку. Пріоритетним є такий експортний продукт, який серед ефективних експортних продуктів забезпечує одержання максимальної економічної вигоди.

Під економічною вигодою розуміють одержання прибутку від експорту рослинницької продукції з розрахунку на 1 га посівної площі, а в тваринництві — на 1 ц реалізованої на експорт тваринницької продукції. При визначенні маси прибутку на одиницю площі потрібно враховувати ту обставину, що підприємство, як правило, експортує не всю вироблену продукцію, а лише певну її частину. Тому прибуток, одержаний від експорту відповідного виду рослинницької продукції, потрібно відносити не до всієї посівної площі культури, а до розрахункової, визначеної діленням обсягу реалізації даної продукції на експорт на урожайність цієї культури.

Крім вищої доходності, пріоритетний експортний продукт повинен мати на зовнішньому ринку надійний збут. Ця умова набуває особливого значення, оскільки наявність гарантованого збуту продукції на довготривалій основі за вільно конвертовану валюту дає можливість підприємству цілеспрямовано орієнтуватись на інтереси експорту, вдосконалювати галузеву структуру виробництва, поглиблювати його спеціалізацію і одержувати завдяки цьому більше прибутку.

Щоб рішення про експорт було обґрунтованим, необхідно правильно визначити ефективність виробництва пріоритетних експортних продуктів. Тут доцільно скористатися двома підходами. Перший із них, що рекомендований вченими НДІ аграрної економіки, полягає у визначенні витрат у доларовому еквіваленті з наступним їх порівнянням із світовими витратами. Мета такого порівняння — об’єктивно оцінити стан виробництва з огляду на ступінь його економічності, а також визначити для нього орієнтири світового рівня, досягнення яких забезпечить вищу цінову конкурентоспроможність вітчизняного товару на ринку експорту.

Визначення витрат у доларовому еквіваленті доцільно здійснювати таким способом, щоб зелімінувати завищений курс долара до національної валюти, а також вплив інфляційних процесів за умови їх прояву. Поставлена мета досягається, якщо визначені ресурси на виробництво продукції будуть оцінені за світовими цінами. Так, витрати на використані в процесі виробництва такі ресурси, як добрива, отрутохімікати, насіння, пально-мастильні матеріали, електроенергія, корми та ін., визначається множенням їх натуральних витрат на світову ціну одиниці кожного з названих ресурсів.

Витрати на амортизацію нової техніки переводяться у доларовий еквівалент шляхом оцінки вартості цієї техніки у світових цінах.

Існують певні методичні особливості перерахунку у світові ціни такої важливої статті, як заробітна плата. Автори методики справедливо підкреслюють, що було б помилкою робити такий перерахунок множенням затрачених людино-годин на один центнер продукції на оцінку однієї людино-години в США, оскільки існує велика різниця у продуктивності живої праці: трудомісткість виробництва в Україні значно вища, ніж у розвинутих країнах, в тому числі і в США. Не можна досягти об’єктивності у визначенні доларового еквівалента заробітної плати, якщо фактичні витрати на неї в гривнях по офіційному курсу перевести у долари. Причина — занижений курс національної валюти.

Більш обґрунтовано це питання можна розв’язати, розраховуючи доларовий еквівалент заробітної плати на 1 га посіву (Од) за формулою

Для переведення у доларовий еквівалент інших елементів витрат (на організацію і управління виробництвом, страхові платежі, ремонт техніки, амортизація застарілих марок техніки та ін.) потрібно спочатку визначити частку цих витрат в усіх фактичних витратах на виробництво продукції (для прикладу нехай вони становлять 23%). Потім підсумовуються витрати у доларах на витрачені ресурси і оплату праці. Їх величина приймається в структурі собівартості за стільки процентів, скільки їх залишається, якщо від 100 % відняти частину інших витрат (в нашому прикладі ці витрати становитимуть 100 – 23 = 77%).

Тоді доларовий еквівалент інших витрат (ДІВ) можна розрахувати за формулою

Крім показника маси прибутку на 1 га (або на 1 ц продукції), доцільно також визначити рентабельність продажу продукту за формулою

Рп=Пр/У*Цс100.

При порівнянні цих показників ефективності по двох або більше експортних продуктах перевага віддається тому з них, який має вищі значення цих показників. Проте цей висновок не може бути остаточним, оскільки визначені таким способом маса прибутку на 1 га ( 1 ц продукції ) і рентабельність продажу є показниками не фактичної ефективності, а розрахункової. Вони дають змогу оцінити її рівень порівняно зі світовим за діючої на підприємстві технології виробництва і досягнутого рівня продуктивності праці, проаналізувати, які витрати переважають і чому, оцінити перспективу експортного товару з огляду на його цінову конкурентоспроможність.

Насамперед потрібно знати, яка ж фактична ефективність експорту. Лише орієнтуючись на неї, можна вибрати серед можливих такий пріоритетний експортний продукт, який в сучасних умовах забезпечує найбільшу реальну економічну вигоду підприємству. Визначення такої ефективності ґрунтується на використанні фактичних даних про витрати і діючого на момент розрахунку курсу гривні до американського долара або до іншої конвертованої валюти.

Методика розрахунку полягає в наступному. Від одержаної валютної виручки потрібно відняти усі витрати у валюті, які підприємство здійснило на маркетинг за кордоном. Зменшену на ці витрати валютну виручку від експорту переводять у гривні за діючим курсом національної валюти до іноземної. Від одержаного результату віднімають фактичні виробничі витрати на експортовану продукцію, а також на її збут в межах кордонів України. Визначений таким способом прибуток є реальним і дає змогу судити про фактичну ефективність експорту. Поділивши цей прибуток на кількість реалізованих центнерів, одержують його величину на 1 ц продукції. Якщо це продукція рослинництва, то даний показник потрібно помножити на урожайність культури, і в результаті одержимо фактичний прибуток на 1 га посіву.

Шляхом порівняння цього показника (а для тваринницької продукції показника маси прибутку на 1 ц) з прибутком, що одержує підприємство (на 1 га чи на 1 ц) від реалізації продукції на внутрішньому ринку, робиться висновок про доцільність експорту, а отже, про можливість розширення або згортання цього виду діяльності на даному етапі.

При оцінці ефективності експортного продукту потрібно брати до уваги і можливі втрати від несвоєчасного надходження валюти за проданий товар. Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (1994 р.) передбачено, що виручка резидентів в іноземній валюті (по експорту продукції) повинна бути зарахована на їх валютні рахунки в термін виплати заборгованості, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення митної декларації, а в разі експорту робіт, послуг — з моменту підписання акта.

За перевищення цього терміну резидент сплачує пеню в розмірі 0,3 % від суми недоодержаної виручки за кожний день прострочки. Це дуже серйозна санкція, особливо з огляду на те, що в разі неможливості одержання резидентом валютної виручки чи продукції від іноземного партнера у зв’язку з його неспроможністю виконати зобов’язання за укладеним контрактом моментом припинення застосування штрафних санкцій до резидента, згідно з вимогою Національного банку України, вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності.

Згаданий термін згідно з «Конвенцією про позовну діяльність у міжнародній купівлі-продажу», яку Верховна Рада України ратифікувала у січні 1994 р., становить 4 роки. Знаючи ціну контракту, неважко підрахувати суму можливих штрафних санкцій, особливо в разі неплатоспроможності імпортера. У зв’язку з цим надзвичайно гостро стоїть проблема вибору іноземного партнера для здійснення ЗЕД, якій буде присвячено спеціальний розділ.