library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик

9.1. ВИДИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЗДІЙСНЕННЯ ЯКИХ ВИМАГАЄ ВИБОРУ ІНОЗЕМНОГО ПАРТНЕРА

Інтернаціоналізація підприємств, у тому числі аграрних, передбачає можливість здійснення різних видів зовнішньоекономічної діяльності. Світова практика і набутий досвід вітчизняних підприємств переконують, що бажаних результатів від такої діяльності можна досягти лише за умови правильного вибору іноземного партнера. Є всі підстави стверджувати, що проблема вибору іноземного партнера виникає перед вітчизняними суб’єктами насамперед тоді, коли здійснення бажаного для них виду зовнішньоекономічної діяльності юридично оформляється угодою (контрактом). До таких видів угод відносять експортні, імпортні та бартерні угоди, а також угоди про спільне підприємництво. Імпортні та бартерні угоди стануть предметом нашого окремого розгляду. Тут ми звернемо увагу на спільне підприємництво, що за останні роки набуває в Україні широкого розвитку.

Основними організаційними формами спільного підприємництва є спільні підприємства з іноземними інвестиціями на території України, спільні підприємства за кордоном і різні форми спільної діяльності з іноземними інвесторами, не пов’язані зі створенням юридичної особи. Така спільна діяльність оформляється договором. Ним передбачається об’єднання коштів або/і майна вітчизняного та іноземного учасників для досягнення спільної мети. Прикладами такої спільної діяльності є:

виробнича кооперація українських підприємств з іноземними інвесторами (юридичними чи фізичними особами-нерезидентами) з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки і реалізації;

переробка давальницької сировини, ввезеної в Україну іноземним замовником або купленої ним за валюту в Україні, а також вивезення сировини за кордон українським учасником для її переробки на давальницьких умовах;

створення транснаціональних промислово-фінансових груп (ТПФГ) типу консорціуму, до складу яких можуть увійти промислові і сільськогосподарські підприємства, банки, наукові установи та інші суб’єкти. Організаційно-економічні та правові засади функціонування ТПФГ регулюються Законом України «Про промислово-фінансові групи». Ним передбачається, що ТПФГ не можуть створюватися у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання і транспортних послуг. Рішення про заснування і реєстрацію ТПФГ приймає Кабінет Міністрів України. Підставою для такого рішення є укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою. Організаційна структура ТПФГ представлена головним підприємством і учасниками. Всі вони зберігають право юридичної особи, проте сама транснаціональна промислово-фінансова група такого статусу не має. Право діяти від імені ТПФГ належить виключно головному підприємству. Воно виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки нашій державі. Учасники цієї форми спільного підприємництва, в тому числі й іноземні, виробляють проміжну продукцію або надають банківські чи інші послуги головному підприємству та іншим учасникам. Для створення умов ефективної роботи ТПФГ експорт та імпорт проміжної продукції звільнюється від сплати мита і митних зборів. Проте проміжна і готова продукція не можуть бути об’єктом бартерних операцій;

співробітництво на компенсаційній основі. Передбачає часткове або повне фінансування іноземним інвестором проекту по створенню нових, розширенню чи реконструкції існуючих потужностей. Таке фінансування може здійснюватися на принципах кредитних відносин у грошовій або товарно-ресурсній формі. Погашення кредиту на умовах компенсації, як правило, здійснюється шляхом розподілу готової продукції між учасниками у певній пропорції (Production share). Можливий і такий варіант компенсації, коли у наперед визначеному співвідношенні розподіляється між учасниками грошова виручка від реалізації продукції, що вироблена на створених у процесі співробітництва потужностях;

наукове співробітництво та співробітництво в галузі підготовки кадрів. Ця спільна діяльність може здійснюватися у формі спільного проведення наукових розробок (кооперація наукових сил), взаємної координації тематики наукових досліджень з наступним обміном одержаними результатами, обміну кадрами тощо.

Можуть мати місце й інші форми спільної підприємницької діяльності з іноземним учасником. Тут важливо зазначити, що розвиток спільної діяльності на сучасному етапі має вагоме значення для українських підприємств і держави в цілому, оскільки її здійснення дає змогу: по-перше, залучити у виробництво сільськогосподарської продукції та її переробку сучасні зарубіжні технології і досягти завдяки цьому значної економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; по-друге, набути управлінського досвіду в організації агропромислового виробництва і досягти такого рівня менеджменту, за якого він розглядається як самостійний ресурс, що забезпечує високоефективне функціонування підприємства; по-третє, прискорити вихід українських підприємств на світовий ринок; по-четверте, швидше набути досвіду роботи на цьому ринку, створивши цим самим важливі передумови зростання ефективності експортно-імпортних операцій.

Ці позитивні якості спільної підприємницької діяльності з іноземним інвестором справляють істотний вплив на структурні зміни в АПК, здійснення реструктуризації підприємств, а отже, ця діяльність може розглядатися як один із шляхів виходу країни із затяжної економічної кризи. Важливо знати і те, що іноземні інвестиції сприяють створенню нових робочих місць, а також відкривають нові можливості для валютних надходжень і валютних заощаджень.

Укладені договори про спільну інвестиційну підприємницьку діяльність, не пов’язані зі створенням юридичної особи, підлягають державній реєстрації. Вона здійснюється Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі та уповноваженими ним органами. Для реєстрації український учасник подає такі документи: лист-звернення про державну реєстрацію договору; інформаційну картку договору за встановленою формою; оригінал договору та його копію; засвідчені копії установчих документів українського суб’єкта ЗЕД України та свідоцтва про його державну реєстрацію; документи, що свідчать про створення іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження, перекладені українською мовою та легалізовані в консульській установі України (можуть бути засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні); ліцензію, якщо вона вимагається, а також документ про оплату послуг за реєстрацію.

Підтвердженням державної реєстрації договору про спільну діяльність без створення юридичної особи є картка державної реєстрації цього договору, яка видається в трьох примірниках: один з них подається у митні органи для митного оформлення майна, що завозиться іноземним учасником для спільної діяльності, другий — для державної податкової адміністрації за місцезнаходженням українського суб’єкта господарської діяльності, а третій — залишається у розпорядженні цього суб’єкта.

Договір про спільну діяльність ставиться на облік у податковій адміністрації не пізніше ніж через 10 днів після його укладення. Це є підставою для установи банку відкрити розрахунковий рахунок для ведення такої діяльності. Тут важливо пам’ятати, що відкриття вказаних рахунків здійснюється з урахуванням рішення учасників договору про визначення платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності. В обов’язки платника податку входить складання податкового звіту. Ставка податку становить 30 % від нарахованої суми прибутку. Для недопущення подвійного оподаткування одержаний прибуток від спільної діяльності, з якого утримано податок, не включається до складу валового доходу підприємства.

З метою підтримки спільної діяльності без створення юридичної особи законодавством передбачене зниження податкового навантаження шляхом перенесення балансових збитків, одержаних протягом звітного періоду, на зменшення доходів майбутніх податкових періодів протягом 5 років, що настають за роком виникнення таких збитків.

Спільна підприємницька діяльність безпосередньо пов’язана з іноземними інвестиціями. Для стимулювання їх припливу у вітчизняну економіку в державі приймається ряд законодавчих і нормативних актів, направлених на поліпшення інвестиційного клімату (зниження податкового тиску, подальша дерегуляція економіки, розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній, стимулювання міжнародного лізингу, створення передумов для залучення в Україну провідних інвестиційних банків, формування адекватного організаційного механізму залучення іноземних інвестицій, стабілізація законодавства, вдосконалення правової бази щодо надання інвесторам права придбання земельних ділянок під забудову у приватну власність, а також щодо полегшення виходу їх на фінансовий ринок, залучення до приватизації іноземних інвесторів та ін.).

Важливу роль у залученні іноземних інвестицій має відіграти Консультативна рада з питань іноземних інвестицій, до складу якої увійшли, поряд з вітчизняними, і відомі іноземні спеціалісти та керівники великих компаній. Створено також Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій, основним завданням якої є підготовка та внесення пропозицій Президентові України або за його дорученням органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування щодо запобігання виникненню спорів між іноземними інвесторами та владними структурами, а також визначення шляхів їх позасудового врегулювання.

Значним стимулом залучення іноземних інвестицій в Україну може стати створення за ініціативою Світового банку разом з вітчизняним урядом спільного проекту надання іноземним інвесторам передекспортних гарантій. Мета проекту — забезпечення вказаним інвесторам 100-процентної гарантії повернення їх коштів у разі виникнення таких політичних форс-мажорних обставин, як неможливість конвертації чи перерахування виручки, примусове відчуження продукції покупця, арешт готової продукції або ресурсів чи заборона на їх продаж, встановлення нових або підвищення існуючих митних зборів, виникнення громадських заворушень, примусова зміна маршруту постачання, що призвела до підвищення транспортних витрат, анулювання ліцензії на імпорт (експорт) або введення нових обмежень на ввезення матеріально-технічних ресурсів. Продаж гарантій може здійснюватися Державною інвестиційною кредитною компанією (в особі групи управління гарантіями) під декілька відсотків комісійних.