library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик

9.5. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ І ЗАЛУЧЕННЯ ВІТЧИЗНЯНИМИ УЧАСНИКАМИ ЗЕД КОШТІВ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Спільна підприємницька діяльність українських підприємств з іноземними партнерами здійснюється при залученні іноземних інвестицій, які підлягають державній реєстрації згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 року за № 928.

Зазначеним Положенням передбачено, що державну реєстрацію іноземних інвестицій здійснюють Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації після фактичного внесення іноземним учасником цих інвестицій і подання ним до згаданих органів реєстрації таких документів:

• інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції (в трьох примірниках встановленого зразка) з відміткою державної податкової адміністрації за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

• документів, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, контракт про виробничу кооперацію, спільне виробництво та ін.);

• документа, що підтверджує вартість іноземної інвестиції;

• довідки про внесення плати за реєстрацію.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню реєстраційного номера. В ньому вказуються: код позначень адміністративно-територіальних одиниць (СПАТО), до яких належить регіон місцезнаходження органу реєстрації; порядковий номер за видом іноземної інвестиції (іноземна конвертована валюта, будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним права, грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і вартість яких виражена у конвертованій валюті, та ін.); порядковий номер за формою іноземних інвестицій (часткова участь у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними або фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, придбання прав користування землею та використання природних ресурсів в Україні, придбання інших майнових прав тощо).

Для організації спільного підприємництва з іноземним учасником вітчизняному суб’єкту господарської діяльності потрібні додаткові кошти, які в них часто відсутні через кризові явища в економіці, в тому числі і через кризу платежів. З цієї причини підприємства вимушені залучати кредитні ресурси.

Діюча в Україні кредитна політика в роки інфляції та гіперінфляції не стимулювала підприємства до використання кредитів банків, а скоріше навпаки, створювала бар’єри до їх залучення через встановлення надвисоких процентних ставок. У 1997 році, з подоланням інфляції, умови одержання підприємствами кредитів хоча дещо й поліпшилися, але все ж таки вони продовжують залишатися для них економічно невигідними. Так, влітку вказаного року Національним банком України була встановлена облікова ставка за кредит в розмірі 16 % річних (з 1 листопада 1997 р. — 17 %). Проте комерційні банки фактично надавали кредити під значно вищі процентні ставки: у січні — під 63,3 %, липні — 47 і серпні — 42,2 %. І це в той час, коли індекс інфляції споживчого ринку за 9 місяців 1997 р. становив 106,7 % , а оптові ціни на промислову продукцію з початку року зросли на 3,5 % (див.: Урядовий кур’єр. — № 207-208. — 1997. — 6 листопада).

За цих обставин малим і середнім підприємствам з чисельністю працюючих до 500 чол. економічно вигідніше брати кредит в іноземній валюті, який для таких підприємств надає Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Ним у 1996 р. відкрита кредитна лінія в сумі 120 млн дол. на досить вигідних умовах: кредит надається на строк до 7 років під 15 % річних з відстрочкою платежу на 3 роки.

Вітчизняному позичальнику потрібно брати до уваги, що він отримає не безпосередньо валютні кошти, а лише можливість придбання за них у іноземного партнера необхідної техніки, обладнання, інших товарів. Валюта при цьому кордонів України не перетинає. Крім того, позичальник має самостійно профінансувати 30 % проекту. Він не має права спрямовувати кредитні ресурси на оплату боргу, формування статутних фондів, інвестування грального бізнесу тощо.

Для аграрних підприємств є складнощі в одержанні даного кредиту, оскільки він надається під 120 — 130 % застави. Оскільки питання застави землі ще не до кінця юридично вирішені, аграрні підприємства зіштовхуються з проблемою знаходження ліквідного майна, яке б могло стати об’єктом такої застави. Це є однією з причин того, що за станом на листопад 1997 р., тобто майже за два роки після відкриття кредитної лінії, освоєно лише 18 млн дол. Водночас це є свідченням того, що проблема застави є важкорозв’язною і для підприємств інших галузей.

Якщо підприємство прийняло рішення про залучення кредиту по лінії ЄБРР, воно повинне представити до уповноваженого банку ряд документів, а саме: заявку про одержання даного виду кредиту, детальний бізнес-план українською і англійською мовами, свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та його установчі документи; бухгалтерські звіти за останніх 3 роки з детальною розшифровкою кредиторської і дебіторської заборгованості та умов їх погашення, перелік майна для застави із зазначенням його реальної вартості та методику її визначення, графік використання кредитних коштів та строки повернення кредиту і відсотків за нього та ін.

Вітчизняним підприємствам потрібно також знати, що для залучення іноземного кредиту (а він, як уже зазначалося, надається у безготівковій формі) необхідно отримати реєстраційне свідоцтво, що видається обласним управлінням Національного банку України. Вказане свідоцтво вручається резиденту-позичальнику без права передачі його третім особам і лише для реалізації одного кредитного проекту. Тобто воно не може бути підставою для залучення іншого кредиту чи збільшення його суми або здійснення інших валютних операцій.

Якщо українське підприємство має власні кошти для організації спільної підприємницької діяльності з іноземним суб’єктом, але йому необхідна валюта для придбання за кордоном потрібних ресурсів, то таке підприємство може купити її на українському міжбанківському валютному ринку під конкретний контракт на товари критичного імпорту, сировину, послуги. Для цього воно надає повноваження своєму банку здійснити закупівлю валюти згідно з сумою контрактної вартості за курсом, що діяв на день купівлі-продажу. За цю послугу підприємство виплачує уповноваженому банку і Українській міжбанківській валютній біржі відповідні відсотки і маржу. Закуплена валюта за домовленістю сторін відразу перераховується іноземному партнеру згідно з контрактом.

Вітчизняні підприємства можуть купувати іноземну валюту і для погашення заборгованості як за основним боргом, так і за відсотками, можливими штрафами та іншими платежами в іноземній валюті в розмірах, передбачених кредитними угодами.