library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик

11.5. ЗАПОЧАТКУВАННЯ ЛІЗИНГУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Тривала відсутність в Україні вітчизняного законодавства про лізинг стримувала розвиток цієї форми підприємницької діяльності. Все ж лізинг у нашій країні розвивався. Уже в 1998 р. функціонував ряд лізингових компаній, створено також Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг». Дедалі більшу участь у здійсненні лізингових операцій починають брати банки. На базі банку «Україна» у 1996 р. створено Фінансово-лізинговий дім банку «Україна», основна мета якого полягає в наданні лізингових послуг у галузях АПК, а саме: надання пільгових кредитів суб’єктам лізингової діяльності; надання вказаним суб’єктам гарантійних зобов’язань при оформленні кредитів, пов’язаних з реалізацією лізингових угод; фінансування об’єктів інфраструктури підприємницької діяльності.

Важливе значення для розвитку лізингу в сільському господарстві України має створення у 1997 р. Державного лізингового фонду на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки. Головним завдянням цього фонду є забезпечення сільськогосподарських товаровиробників необхідною технікою на умовах фінансового лізингу.

Формування Державного лізингового фонду здійснюється за рахунок: частини коштів, що надходять від повернення бюджетних позичок, наданих відповідним структурам у 1994 — 1997 рр. для закупівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням; частини коштів, отримуваних від приватизації майна державних підприємств; коштів, що надходять як зворотні лізингові платежі; коштів, що надходять від нерезидентів і резидентів України та міжнародних фінансових організацій.

Розпорядником коштів державного лізингового фонду є дирекція цього фонду, яка на конкурсних засадах визначає лізингодавців. Використання коштів лізингового фонду здійснюється шляхом укладання договорів між його дирекцією і лізингодавцями, між лізингодавцями і лізингоодержувачами, між лізингодавцями та заводами — виготовлювачами сільськогосподарської техніки про умови купівлі-продажу техніки, її гарантійне та післягарантійне обслуговування. Перерахування коштів заводам-виготовлювачам за поставлену сільськогосподарську техніку здійснюється з дозволу дирекції фонду у два етапи. На першому виплачується 50 % вартості сільськогосподарської техніки після укладання вказаних угод і передачі їх фонду. На другому етапі виплачується решта коштів на підставі акта приймання-передачі об’єктів лізингу, складеного між лізингодавцями, лізингоотримувачами та заводами-виготовлювачами.

Лізингова угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем укладається строком на 5 років з дотриманням вимог Закону України «Про лізинг», зокрема ст. 7 «Про істотні умови договору лізингу». Вона також повинна обов’язково передбачати порядок організації технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарської техніки у гарантійний та післягарантійний періоди.

Лізингові платежі, що сплачуватимуться лізингоодержувачами за використання одержаної через державний лізинговий фонд техніки, мають до певної міри стимулюючий характер, оскільки включають, крім відшкодування вартості об’єкта лізингу, і пільгову лізингову маржу (плата за надані кошти для придбання сільськогосподарської техніки за договором лізингу) в розмірі 50% облікової ставки Національного банку України на момент укладення договору. У разі несвоєчасної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів на суму прострочених платежів нараховується пеня в розмірі, обумовленому в договорі. Лізингодавці, в свою чергу, також повинні своєчасно оплачувати дирекції лізингового фонду передбачені договорами лізингу кошти. На суму прострочених виплат нараховується пеня відповідно до угоди між дирекцією фонду і лізингодавцем.

У сільському господарстві України поширюється, хоча і повільними темпами, міжнародний фінансовий лізинг. Предметом угод такого лізингу є, як правило, сільськогосподарська техніка. Так, спільне українсько-німецьке підприємство «Агрос» (м. Біла Церква) уже декілька років надає лізингові послуги аграрним підприємствам України на засадах фінансового лізингу, яким передбачається оренда з викупом комплексу машин для вирощування і збирання цукрових буряків. Угоди укладаються на 5 років, протягом цього строку техніка повинна бути викуплена лізингоодержувачем і передана у його власність.

Наведемо приклад визначення лізингових платежів згідно з умовами договору фінансового лізингу, що був укладений між СП «Агрос» і одним із сільськогосподарських підприємств. Згідно з угодою аграрному підприємству передавалась в оренду техніка (з викупом) для виробництва цукрових буряків вартістю 235 тис. німецьких марок або 345 тис. грн. Строк угоди — 5 років. Лізингова маржа становила 11 % річних від залишкової вартості техніки. Лізингові платежі виплачуються раз на рік по завершенні господарського року. Щорічно вартість техніки відшкодовується рівними частками в сумі 49 тис. грн. (245 : 5).

Таким чином, щорічні лізингові платежі в даному випадку складаються лише з двох частин: лізингової маржі і частки коштів у розмірі щорічного відшкодування вартості техніки. Оскільки лізингові платежі виплачуються не щомісячно (щоквартально), а раз на рік, то в даному випадку було б не цілком правильним визначати залишкову вартість майна за розглянутою у підрозділі 11.4 формулою визначення лізингової маржі. Це пояснюється тим, що за річних лізингових платежів кошти перебувають у розпорядженні лізингоодержувача довше, ніж при місячних чи квартальних платежах, і відповідно до економічної закономірності зміни вартості грошей у часі лізингоодержувач повинен сплачувати вказані платежі в більшому розмірі. Тому розрахунок лізингової маржі в нашому прикладі виправдано здійснювати не за середньорічною залишковою вартістю об’єкта лізингу, а за його залишковою вартістю на початок року.

Дані розрахунку лізингових платежів вказаним способом наведені в табл.11.1.

Загальна сума лізингових платежів за 5 років становить 325 850 грн. (75950 + 70560 + 65170 + 59780 + 54390), в тому числі лізингова маржа — 80850 грн. Якби в даному прикладі застосовувалася методика визначення лізингової маржі за середньою залишковою вартістю, то сума лізингової маржі була б значно меншою. В табл. 11.2 наведено розрахунок суми лізингової маржі за вказаним способом.

За даними табл. 11.2 сума лізингової маржі за цією методикою розрахунку становить 67,5 тис. грн., або менше порівняно з попередньо визначеною сумою на 13350 грн. (80850 – 65700). Застосування такого способу визначення лізингової маржі було б несправедливим щодо лізингодавця, хоча і є вигідним для його партнера — лізингоодержувача. В той же час при щомісячних або щоквартальних платежах застосування розглянутого способу було б несправедливим для лізингоодержувача. Висновок із викладеного очевидний — методика визначення лізингової маржі має узгоджуватися із періодичністю виплати лізингових платежів.

Наведений приклад можна використати для оцінки ефективності лізингової угоди за критерієм фактичної вартості майна, що стає власністю лізингоодержувача по її завершенні. Припускаємо при цьому, що підприємство мало альтернативу для розв’язання цього ж господарського завдання — могло взяти кредит на 5 років на суму 245 тис. грн. під 11 % річних.

Нами уже визначено, що загальна сума лізингових платежів становить 325 850 грн. Завдяки включенню їх у собівартість загальна сума прибутку підприємства зменшиться на цю ж суму, що, в свою чергу, зменшить відрахування до бюджету при 30-процентній ставці податку на прибуток на 97 755 грн. (325 850  0,3). Оскільки ця економія, як нами доведено в розділі 11.4, зменшує фактичну вартість придбання техніки, то її сума в нашому прикладі становитиме 228 095 грн. ( 325 850 – 97 755).

Якби підприємство не уклало лізингової угоди, а скористалося кредитом, воно за 5 років виплатило б за користування ним 80 850 грн. процентної суми, тобто стільки ж, скільки становила лізингова маржа (це зрозуміло, оскільки процент за кредит і лізингова маржа взяті в однаковому розмірі і з однаковою періодичністю виплат — один раз на рік). Процентні виплати включаються у собівартість продукції, отже, завдяки цьому зменшуються відрахування в бюджет на суму 24 255 грн. (80850  0,3). Повернення позики, як ми уже зазначали, здійснюється за рахунок прибутку після оподаткування, а тому не може вплинути на зменшення відрахувань до бюджету.

Проте підприємство на придбаний основний засіб нараховує амортизацію. Якщо норма амортизації техніки становить у середньому, скажімо, 8%, то за період дії лізингової угоди (5 років) буде нараховано 98 тис. грн. амортизаційних відрахувань (245 тис.  0,08  5). Сума економії завдяки включенню у собівартість продукції і зменшенню завдяки цьому об’єкта оподаткування становитиме 29,4 тис.грн. (98  0,3).

Таким чином, за цього варіанта розв’язання одного і того ж господарського завдання фактична вартість майна, придбаного за кредит, становитиме 272 195 грн. (245 000 + 80 850 – 24 255 – 29 400).

Як бачимо, за означених умов підприємству вигідніше укладати лізингову угоду, ніж брати довгостроковий кредит.

Заради справедливості зазначимо, що така вигода стає реальністю лише тоді, коли підприємство одержує прибуток або має нульовий рівень рентабельності з врахуванням у собівартості продукції лізингових платежів чи процентних виплат за кредит. Адже очевидно, що якби у собівартість продукції не були включені ці виплати, то на їх величину за нульового рівня рентабельності підприємство одержало б прибуток, а отже, повинно було б сплачувати податок на нього. Неважко передбачити, що підприємство повністю втрачатиме цю вигоду, якщо сума збитків перевищує суму лізингових платежів.