Статистика праці

2.2. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВУ

Соціально-економічні зміни в житті нашої держави торкнулися всіх без винятку сторін суспільного життя. Відхід від адміністративно-командної системи господарювання й управління потребує докорінної перебудови та реконструкції економіки, створення власної моделі економічного розвитку, яка відображає особливості нашої держави, бо, як уже неодноразово підкреслювалось, не варто бездумно копіювати західну модель економіки. Те, що Захід пройшов за кілька століть, нам необхідно зробити максимум за одне-півтора десятиліття. І якщо брати до уваги сучасні особливості економіки України, її принципово інші структури виробництва, механізми енергозабезпечення, а це істотні відмінності, специфіку геополітичного становища, то очевидною є необхідність власної концепції реформування української економіки.

Однією зі складових економічних перетворень є інтеграція національної економіки у світову і, зокрема, європейську. На цьому шляху перед економікою України постає багато проблем. Найістотнішою є невідповідність форм обліку і звітності, методик розрахунку більшості показників, які характеризують ступінь економічного розвитку держави, прийнятим у більшості країн світової співдружності.

Ця проблема загострилась останнім часом, коли Україна стала налагоджувати економічні й політичні зв’язки з зарубіжними країнами. Однією з перших вимог потенційних іноземних партнерів було надання інформації про економічне становище в нашій країні. Водночас у зв’язку з несумісністю методик розрахунку показників та форм звітності ці вимоги в багатьох випадках виявилися незадоволеними, унаслідок чого було втрачено безліч можливостей для співробітництва. Ураховуючи таку ситуацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 326 від 4 травня 1993 р. «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

На виконання цієї постанови відповідні установи розпочали розроблення нових форм обліку і звітності, які б відповідали прийнятим у міжнародній практиці, а також методик розрахунку показників, що характеризують економічну ситуацію в країні та сумірні з міжнародними аналогами.

Уже перші кроки в цьому напрямі виявили, що більшість економічних показників, які прийняті в міжнародній практиці, у нашій країні просто не розраховувались, а для багатьох навіть не збиралась необхідна інформація. Так, у міжнародних щорічних статистичних збірниках у розділі СРСР, а надалі Україна, Росія і Білорусь із семи показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці, розраховували і публікували лише один, тоді як більшість країн розраховувало і публікувало п’ять-шість показників.

Розглянемо деякі проблеми формування системи показників статистики праці і зайнятості згідно з міжнародними нормами та стандартами. Це один з найменш розвинених розділів вітчизняної статистики з точки зору сумісності з аналогічними показниками, які прийняті в інших країнах, оскільки більшість показників, що рекомендовані Міжнародною організацією праці в Конвенції про статистику праці № 160 від 1985 р. (далі — Конвенція), нашою статистикою не розраховувались.

Формуючи систему агрегованих показників статистики праці і зайнятості в Україні, за індикативну базу бажано прийняти показники і нормативи, які наведені в Конвенції і Рекомендаціях зі статистики праці № 170 від 1985 р. (далі — Рекомендації), бо держави, які надають інформацію в щорічні статистичні бюлетені Міжнародної організації праці й ООН, в основному дотримуються цієї класифікації.

Такий підхід дасть змогу, з одного боку, повніше охарактеризувати ситуацію, що склалася в економіці України, з погляду основних даних про статистику праці в перехідному періоді, а з іншого — провести порівняльний аналіз нашої країни з іншими державами.

Знайомлячись з публікаціями зі статистики праці і зайнятості в періодичних виданнях Міжнародної організації праці і ООН, не можна сказати, що всі без винятку країни, які публікують свої статистичні дані, суворо дотримуються положень Конвенції і Рекомендацій. Рекомендований характер цих показників закріплений у ст. 2 Конвенції розробляючи або переглядаючи поняття, визначення та методологію, що використовуються при зборі, обробці і публікації статистичних даних, передбачених Конвенцією, держави-учасники враховують норми і керівні принципи, які встановлені під егідою Міжнародної організації праці, а також у ст. 19 Рекомендацій: «…держави-учасники повинні враховувати міжнародні рекомендації зі статистики праці, які встановлені під егідою Міжнародної організації праці і відповідні рекомендації інших міжнародних організацій ... повинні проводити перегляд понять, визначень і класифікацій, що використовуються при підготовці статистики праці, відповідно до чинної Рекомендації, і, у разі необхідності, переглядати або поновлювати їх у міру перегляду відповідних міжнародних норм або керівних принципів» [35].