library.if.ua

Статистика праці

5.2. ПОНЯТТЯ РОБОЧОГО ЧАСУ, ЙОГО ОБЛІК ТА СТРУКТУРА

Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час — це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на:

пов’язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.;

вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.)

Величина робочого та вільного часу працівників, а також характер його використання зумовлені ступенем розвитку суспільного виробництва, та перш за все рівнем продуктивності праці. Необхідно зазначити, що робочий та вільний час — дві взаємопов’язані категорії економічного розвитку суспільства. З одного, боку, раціональне використання робочого часу є важливим резервом зростання виробництва, з іншого — раціональне використання вільного часу, спрямоване на доцільний відпочинок та всебічний розвиток працівників, сприяє також подальшому підвищенню рівня продуктивності праці. Саме під таким кутом зору й мають розглядатися ці категорії в статистиці праці.

Статистика праці останнім часом приділяє більше уваги вивченню бюджету часу працівників. З цією метою органи державної статистики проводять спеціальні вибіркові дослідження використання робочого часу на підприємствах, організаціях тощо.

Найважливішим завданням статистики праці є визначення кількості вкладеної у виробництво праці та виробничих утрат. Кількість самої праці вимірюється, як зазначав Карл Маркс у «Капіталі», «… її довготривалістю, робочим часом, а робочий час знаходить, у свою чергу, свій масштаб у визначених частках часу, які є: час, день, і т. д.». Кількість праці, обумовленої в одиницях часу, К. Маркс визначає «екстенсивною величиною праці».

Як основні одиниці вимірювання робочого часу в статистиці праці використовують людино-день та людино-годину.

Відпрацьований людино-день — це день, коли працівник прийшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його практичної роботи в цей день.

Людино-день цілодобового простою — день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних причин. До цілодобових простоїв належать також людино-дні невиходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв’язку з простоєм (так звані «умовні явки»).

Цілодобові простої включають до кількості явок, але не враховують як відпрацьовані людино-дні.

Людино-днем неявки вважається день, коли працівник не з’явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні.

Загальна сума людино-днів явок та неявок (включаючи святкові та вихідні дні) усіх працівників за певний відрізок часу називається календарним фондом часу в людино-годинах. Календарний фонд часу може бути отриманий також множенням кількості календарних днів у періоді на середньоспискову чисельність працівників.

Людино-дні неявок на роботу вивчаються статистикою праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки для навчання, відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов’язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули. Детальніше стосовно причин неявки буде сказано при розгляді показників використання робочого часу та методики складання балансу робочого часу.

Облік робочого часу в людино-днях недостатній для уявлення про обсяг вкладеної у виробництво праці, оскільки відпрацьований людино-день може бути різним за своєю тривалістю, можуть мати місце перерви, утрата робочого дня. У зв’язку з цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому окремо враховуються відпрацьовані людино-години внутрішньозмінних перерв.

Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, що враховується як відпрацьована, не завжди складається з 60 хвилин праці. Короткі перерви під час роботи не підлягають загальному обліку, їх можливо виявити лише за допомогою спеціально організованих спостережень.

За режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність позавизначених годин роботи говорить про недоліки в організації праці і є головним наслідком неритмічної праці. Позавизначеними вважаються години, що були відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також години, відпрацьовані в ті дні, які за встановленим графіком мають бути вихідними.

Людино-години внутрішньозмінних перерв — це час протягом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зобов’язань.

Внутрішньозмінні перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний час, не використаний на виробництві з поважних причин.

До першого виду внутрішньозмінних перерв належать невикористані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні залишення роботи, відсутність на робочому місці через неповажні причини). До другого — час перерв годувальниць; години, не відпрацьовані через хворобу, години виконання державних зобов’язань та ін.

Необхідно зазначити, що використані внутрішньозмінні простої вносяться до звітності до відпрацьованих людино-годин (таким чином, не виконуючи свої головні обов’язки, працівники в цей час зайняті на інших роботах), але ці людино-години витрачають з меншою ефективністю, а тому мають бути виділені з загальної кількості людино-годин.

Внутрішньозмінні простої робітників мають ураховуватись за причинами виникнення (поломка та ремонт обладнання, неотримання сировини, матеріалів, відсутність електроенергії і т. д.). На жаль, практика поточного обліку простоїв не дає змогу відображати внутрішньозмінні простої в повному обсязі, а тому наведені у звітності дані перебільшують кількість фактичних відпрацьованих людино-годин та відповідно зменшують кількість людино-годин внутрішньозмінних простоїв.

У зв’язку з цим велике значення для характеристики використання робочого часу має спеціальне дослідження. До таких досліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто записи всіх випадків невикористання робочого часу протягом зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робочого дня) або самими працівниками (самофотографія) з зазначенням причин та довготривалості кожної перерви на роботі.

Недоліком фотографії робочого дня є необхідність залучення для виконання такого методу спостереження значної кількості спостерігачів. Під час проведення самофотографії робочого дня не реєструються відомі елементи суб’єктивного порядку, зокрема недостатньо ретельна реєстрація перерв у роботі, що виникають з вини працівника.

У зв’язку з цим значного поширення набув статистичний метод вибіркових миттєвих спостережень за використанням робочого часу, як простіший та менш трудомісткий, ніж фотографія робочого дня. Ідея цього методу полягає в тому, що спостерігачі обходять за визначеним маршрутом робочі місця та відзначають у маршрутних листах спостереження, на якій стадії виробничого процесу вони застають працівника на робочому місці при кожному обході (робота за верстатом, підготовка до роботи, простій тощо). Для отримання вірогідних даних необхідно зробити достатню кількість вибіркових спостережень, обсяг яких визначають за спеціальними формулами, що ґрунтуються на статистичній теорії вибірки.