Статистика праці

Для багатьох підприємств, що здійснюють різні види економічної діяльності, витрати, пов’язані з використанням живої праці, становлять досить помітну, а іноді й більшу частину всіх витрат на виробництво. У зв’язку з цим питання виявлення і використання резервів економії витрат живої праці набувають важливого практичного значення.

Очевидно, що керівник підприємства в усіх випадках, коли мова йде про використання найманої робочої сили, зацікавлений у найповнішому використанні максимально можливого фонду робочого часу, шляхом скорочення тих елементів невідпрацьованого часу, на величину яких керівництво підприємств може цілеспрямовано впливати.

Виявити ці елементи досить просто — шляхом аналізу даних звітних балансів робочого часу в людино-днях і порівняння таких балансів за розрахункові періоди (від кварталу до кварталу і від року до року), а також зіставлення доступних для керівника підприємства даних про стан справ у сфері використання робочої сили в окремих підрозділах підприємства.

При такому порівняльному аналізі досить ефективним виявляється конструювання еталонної моделі з допомогою відбору і об’єднання найкращих показників, досягнутих окремими підрозділами підприємства.

Наприклад, є дані про структуру максимально можливого фонду робочого часу трьох цехів підприємства, наведені в графах 3—5 табл. 5.3. За цими даними сконструйований «еталонний» цех шляхом об’єднання найкращих показників, досягнутих кожним з цехів (гр. 6 табл. 5.3).

Об’єднання даних відбувається за умови, що процентні величини можна трактувати і як розподіл 100 одиниць сукупності за окремими групами. У даному прикладі при заповненні графи 6 табл. 5.3 застосовувався такий прийом: щодо елементів, величина яких безпосередньо не залежить від адміністрації (рядки 1, 3 і 4), в еталон включені середні дані; стосовно рядка 2 використана експертна оцінка; рядка 5 — найменша з фактично досягнутих величин; утрати робочого часу (рядки 6 і 7) в еталон із зрозумілих причин взагалі не включені. Рядок 8 табл. 5.3 в графі 6 визначений як різниця 100 % і сум показників у перших семи рядках.

Такий прийом може бути рекомендований для практичного використання тому, що дані обліку явок та неявок у людино-годинах, як правило, є достатньо достовірними, оскільки базуються на даних табельного обліку персоналу на роботу. Інша справа, коли керівник підприємства має потребу в достатньо достовірних даних про використання робочого часу робітниками в межах робочих змін. Такі дані необхідні адміністрації для розрахунків та уточнення норм виробітку (нормативів затрат робочого часу на одиницю праці кожного виду), вивчення фактичного навантаження робочих протягом робочої зміни, виявлення причин недовикористання загальної величини змінного фонду робочого часу тощо.

У зв’язку з відсутністю достатньо достовірної інформаційної бази в рамках постійно здійснюваного на підприємстві оперативного, бухгалтерського та статистичного обліку для вирішення перерахованих вище завдань доводиться звертатися до спеціально організованих обстежень (одночасним або періодично повторювальним несуцільним спостереженням).

Для цілей технічного нормування та контролю за правильністю обліку встановлених норм найчастіше звертаються до організації хронометричних спостережень. Сутність таких спостережень полягає в тому, що спеціально виділений спостерігач (хронометрист) протягом певного періоду детально фіксує у завчасно розробленому спостережному листі затрати часу робітника на виконання окремих операцій (при необхідності тут виділяють навіть окремі переходи, окремі елементи процесу, що спостерігається: взяти деталь, встановити на верстат, провести обробку, замінити і т. д.) і на перерви, що виникають як з вини робітника, так і через незалежні від нього причини. При розробці норм часу (виробітку) враховують тільки час виконання операції (технологічну трудомісткість), а також підготовчо-заключне та допоміжне (якщо за умовами технології його неможливо зіставити з часом виконання технологічних операцій).

Метод хронометражу є достатньо точним, навіть у тих випадках, коли одиницею обліку затрат часу є хвилини та секунди. Однак цей метод потребує великих затрат праці спостерігачів, бо один хронометрист не взмозі одночасно фіксувати затрати робочого часу більш ніж в одного-двох робітників.

Менш точним, але таким, що потребує значно меншої кількості спостерігачів є метод проведення фотографій робочого дня (ФРД). Під час таких спостережень протягом робочої зміни фіксуються тільки перерви в роботі з виділенням їх причин. У такому випадку один спостерігач може протягом зміни скласти кілька фотографій та контролювати роботу до 10—12 чоловік залежно від особливості технологічного процесу та розташування робочих місць. Різновидом ФРД є самофотографії робочого дня, коли реєстрацію перерв у роботі та їх групування за певними причинами доручають самому робітнику. За таких умов витрати на організацію спостережень мінімальні, але й небезпека отримання недостовірної інформації досить велика. Крім того, при реєстрації перерв у роботі за методом фотографії та самофотографії робочого дня перерви тривалістю менш ніж 5 хвилин, як правило, не враховуються.

Як хронометраж, так і ФРД не можуть на практиці охоплювати всіх зайнятих на зміні робітників, тому вони відносяться до класу несуцільних спостережень. Отримані дані завжди містять у собі деякі помилки як випадкового, так і систематичного характеру, величину яких достатньо об’єктивно оцінити неможливо.

У цьому розумінні великі переваги має статистичний метод моментних спостережень, в основі якого лежить фундаментальне положення теорії ймовірності та математичної статистики.

Сутність методу моментних спостережень полягає в тому, що він є вибірковим у часі та суцільним за обсягом об’єктів спостереження в просторі. На практиці організація моментного спостереження потребує розроблення формуляра спостережного листка, у якому заздалегідь передбачені елементи робочого часу, що підлягають фіксуванню: робота, очікування напарника, перерва для відпочинку тощо. Визначаються припустимі середня та гранична похибки вибіркових оцінок, які отримуються в результаті спостережень, та на основі цього розраховується необхідна для забезпечення заданої точності кількість спостережень (моментів). Потім планується маршрут, по якому буде рухатися спостерігач у процесі фіксування стану кожного об’єкта спостереження у відповідний момент часу. Звідси визначають час, витрачений на один обхід; кількість обходів, необхідних для отримання необхідної кількості спостережень, та, нарешті, загальну кількість спостережень, що забезпечують отримання у практично прийнятні строки.

Саме тому, що спостерігач фіксує стан об’єкта (верстата, працівника) в окремі моменти часу, все спостереження є вибірковим у часі; оскільки спостерігач у процесі обходу фіксує стан всіх об’єктів, за якими він спостерігає, це спостереження є суцільним у просторі.

Форма листа спостереження залежить від мети спостереження та особливостей складу трудових процесів, що підлягають спостереженню (наприклад, робітника-верстатника або продавця за прилавком магазину). Необхідна кількість моментних спостережень, що забезпечує отримання результатів заданого ступеня точності, визначається за формулою:

Якщо недостатньо достовірних даних про величину K, то припускають, що вона дорівнює 0,5, оскільки саме цій величині відповідає максимум добутку K(1 – K) — дисперсії частки, від величини якої залежить похибка вибірки.

Припустимо, що в результаті моментного спостереження треба отримати дані про доцільно використаний робітниками цеху час (у зміні зайнято 100 чоловік) та про втрати робочого часу з виділенням основних причин. Попередніх даних про використання робочого часу немає, тому в розрахунках беремо K = 0,5. Припустиму похибку вибірки встановимо в розмірі не більше 5 %, коефіцієнт довірчої вірогідності t вважатимемо рівним 3. Тоді необхідна певна кількість спостережень (n) становитиме:

Оскільки на зміні зайнято 100 робітників, кожного робітника необхідно охопити спостереженням протягом зміни 9 разів (900:100), тобто здійснити 9 обходів. Нехай тривалість одного обходу становить 20 хв. Тоді протягом 8-годинної зміни спостерігач зможе здійснити 24 обходи (60  8/20). Звідси виходить, що цілком достатньо одного спостерігача, а резерв часу можна використовувати для збільшення кількості обходів, що підвищить точність кінцевих результатів, або встановити між обходами інтервали часу, які в сумі не перевищуватимуть 300 хв. Оскільки моментне спостереження є вибірковим та аналогічним випадковій вибірці, точне спостереження постійного часу обходу та перерв між обходами не є обов’язковим.

Після закінчення моментного спостереження та звіту даних (записів) у листах спостереження отримують вибіркові характеристики структури за елементами фонду змінного часу в розрахунку на одного робітника. Припустимо, що за даними 1000 записів (моментів) видно, що внаслідок несвоєчасної доставки матеріалів на робочі місця в 0,5 % випадків зафіксований простій робітника (що відповідає 5 людино-моментам), а час корисної праці визначається в 90 % людино-моментів. Використовуючи наведену вище формулу, можна визначити середню похибку вибірки. У нашому прикладі вона становитиме для оцінки частки корисного часу:

Звідси гранична похибка вибіркової частки дорівнюватиме (з імовірністю 0,997): 3  0,0095 = 0,0285. Також можна напевне стверджувати (імовірність похибки 0,3 %), що справжнє значення частки корисно використаного часу в змінному фонді перебуває в межах:

0,90 – 0,03 < 0,90 <0,90 + 0,03,

тобто становить від 87 до 93 %.

Зазначимо, що середня похибка вибіркової частки простоїв робітників через відсутність матеріалу буде значно меншою:

Слід зауважити, якщо оцінки середньої вибіркової частки є достатньо достовірними, то дані листів спостереження за окремими робітниками (або іншими об’єктами — верстатами, агрегатами) фіксують їх стан на певний момент і через випадкові обставини можуть викривляти дійсний стан справ. Тому дані про окремі об’єкти моментного спостереження ні в якому разі не слід використовувати для прийняття яких-небудь управлінських рішень, навіть для простого їх оприлюднення.

Наприклад, припустимо, що кожні 30 хвилин робітник зупиняє верстат для заміни робочої деталі, період обходу збігається за загальною тривалістю з періодом заміни робочої деталі на верстаті. Унаслідок цього під час усіх обходів спостерігач зафіксує, що конкретний робітник протягом зміни тільки змінював робочу деталь свого верстату і взагалі не займався корисною працею. Абсурдність такого висновку очевидна, а похибка тим часом трапляється досить часто.

Слід зробити ще одне зауваження. З формули граничної похибки вибіркової частки

виходить, що при рівній кількості спостережень зменшення отриманих значень вибіркової частки при незмінному рівні довірчого числа призводить для зменшення середньої та граничної похибок, тому не слід включати у листи спостереження великої кількості окремих позицій, які характеризують поелементну структуру змінного фонду часу.