Статистика праці

Одним з найважливіших напрямів досліджень у статистиці праці та зайнятості є вивчення рівня, структури та динаміки витрат на робочу силу, що мають велике значення при визначенні політики заробітної плати, при укладенні тарифних угод та вирішенні інших завдань.

Витрати на робочу силу можуть вивчатися у двох напрямах: витрати підприємства у зв’язку з використанням найманої праці та витрати на робочу силу на рівні економіки в цілому. У першому випадку основна увага приділяється вивченню тих витрат на робочу силу, які несе безпосередньо роботодавець. У другому — до уваги беруться і витрати держави на фінансування соціального забезпечення, пенсійних та інших програм. У статистичній практиці перевага віддається концепції витрат роботодавця на робочу силу. Разом з тим для міжнародних порівнянь дані про витрати роботодавців на робочу силу мають доповнюватися інформацією про участь держави у фінансуванні цих витрат.

Згідно з міжнародними стандартами вивчення витрат на утримання робочої сили проводиться на основі спеціальних виборчих обстежень один раз на два роки. Для періоду спостереження вибирається календарний рік, з тим щоб урахувати всі витрати на робочу силу — регулярні (щомісячні ) та нерегулярні. Програма таких обстежень дає змогу пов’язати витрати на робочу силу з видом діяльності, галуззю або сектором економіки, рівнем рентабельності, фондоозброєнності та іншими характеристиками підприємства.

Витрати підприємства (організації) на робочу силу — це суми винагород у грошовій та натуральній формах, що нараховані найманим працівникам за виконану роботу, і додаткові витрати організації на користь своїх працівників. Вони розглядаються, з одного боку, як частина фактичних витрат роботодавця, зв’язаних з використанням найманої праці, а з іншого — як доходи працівників підприємства.

У складі витрат на робочу силу згідно з міжнародною стандартною класифікацією виокремлюють 10 груп:

перші чотири групи охоплюють витрати на оплату праці, що входять до складу фонду заробітної плати: оплату за відпрацьований час, оплату за невідпрацьований час, одноразові заохочувальні виплати, регулярні виплати в натуральній формі (на харчування, житло, паливо);

витрати підприємства на забезпечення працівників житлом;

вартість житла, переданого у власність працівникам; витрати на утримання відомчого житлового фонду; суми, що надані працівникам для першочергового внеску на житлове будівництво або на погашення кредиту, виданого на ці цілі; витрати на погашення позичок, що надані працівникам для покращення житлових умов;

витрати на соціальний захист працівників. У складі цієї групи можна виділити чотири групи витрат: обов’язкові відрахування в державні соціальні фонди; внески до недержавних пенсійних фондів; витрати, що є частиною виплат соціального характеру, наприклад, надбавки до пенсій працюючим на підприємстві, оплата відпусток працівникам та членам їх сімей на лікування та відпочинок, оплата послуг, що надаються працівникам підприємства установами й організаціями охорони здоров’я тощо; витрати на утримання медпунктів, профілакторіїв, будинків відпочинку, що перебувають на балансі підприємства або організації;

витрати на професійне навчання, що включають витрати на утримання та оренду навчальних приміщень, витрати на платне навчання працівників, стипендії за кошти організації працівникам, які направлені на навчання, оплату відпусток для навчання та інші витрати, пов’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

витрати на культурно-побутове обслуговування, у тому числі витрати на проведення вечорів відпочинку та інших культурно-масових і спортивних заходів, на утримання їдалень, бібліотек, клубів, курсів, студій тощо, оплата відпусток на екскурсії, подорожі; витрати на відшкодування цінової різниці на продукцію, що відпускається підсобними господарствами для громадського харчування працівників підприємства;

інші витрати, що зв’язані з використанням найманої праці (оплата проїзду до місця роботи або відпочинку, вартість виданого безкоштовно форменного одягу, обмундирування, спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту, витрати на відрядження, включаючи добові або кошти, що виплачуються замість добових);

податки, що пов’язані з використанням робочої сили (податок із суми перевищення фактичних витрат на оплату праці працівників порівняно з їх нормованою величиною, плата за залучення іноземної робочої сили).

Не включаються у витрати організацій на робочу силу допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, доглядом за дитиною та інші виплати з позабюджетних фондів, витрати на капітальне будівництво житла й об’єктів соціальної сфери, прибутки з акцій та інші доходи від участі працівників у власності організації (дивіденди, відсотки тощо).

Для характеристики ефективності використання живої праці використовують показники середніх витрат у розрахунку на одиницю відпрацьованого часу (середньочасові витрати) та в розрахунку на одного працівника за місяць (середньомісячні витрати). Інтерес становить також зіставлення витрат, які несе роботодавець при використанні найманої праці, з об’ємом виробленої продукції.

Середньогодинні витрати на робочу силу розраховують шляхом зіставлення суми витрат на робочу силу з кількістю відпрацьованих людино-годин, що характеризують реальні витрати праці в поточному періоді в процесі виробництва та реалізації продукції. Взаємозв’язок між середньогодинними та середньомісячними витратами на робочу силу:

3міс=3год*a*b

де 3міс — витрати на одного працівника у місяць (ціна робочої сили);

3год — витрати у розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину; а — середня фактична тривалість робочого дня; b — середня фактична тривалість робочого періоду (місяця), дні.