library.if.ua

Статистика праці

9.2. ПОКАЗНИКИ СТАТИСТИКИ ПРАЦІ ТА ЇХ ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

Трудовий потенціал і стан економічної активності в сільській місцевості. Ці показники відображають загальне становище із працею в сільській місцевості. Залежно від мети аналізу вони можуть використовуватись як макропоказники або як додаткові відомості. Джерелом інформації стосовно кількості і статево-вікової структури сільського населення є поточний облік природного та механічного руху населення і розраховані на його базі інтегровані дані управління статистики населення, а також перепис населення.

Показники економічної активності в повному обсязі подаються лише в обстеженні економічної активності населення. Абсолютні і відносні показники зайнятості надають також дані Всеукраїнського перепису населення, обстеження умов життя домогосподарств та соціально-економічна характеристика сільських населених пунктів. Розбіжності між даними цих джерел можливі насамперед через відмінності методологічних підходів до визначення деяких категорій зайнятого населення, різний період та неоднакові одиниці спостереження. Якщо в перших трьох джерелах інформаційною одиницею є безпосередньо населення, то форму № 1 — село подають адміністративні установи, їх відомості базуються на даних негосподарських книг, головна проблема для них — ступінь актуальності, тобто наскільки вони відображають реальний стан.

Чисельність і категорії зайнятих. Інформацію про обсяги зайнятості в сільському господарстві надають майже всі перелічені джерела. Але вони дуже істотно різняться за колом охоплення виробничих одиниць, періодом спостереження, а також за методологічними підходами. Головна особливість статистики зайнятості в аграрному секторі — наявність численних специфічних категорій населення, стосовно яких важко визначити критерії для віднесення їх до зайнятих. До таких категорій належать зайняті в особистому підсобному сільському господарстві. Справа ускладнюється тим, що на нормативному рівні відсутнє визначення самого поняття особисте підсобне сільське господарство, не сформульовані чіткі критерії розмежування підсобного і товарного, ринкового господарства. У сучасних умовах обсяги продажу продукції особистого підсобного господарства досягли дуже великих масштабів, але з боку держави така діяльність фактично не визнається підприємництвом.

Ця проблема ускладнює спостереження й іншої, характерної для сільськогосподарського сектору категорії працівників — осіб, які допомагають вести господарство з метою одержання сімейного доходу. Спостереження цього виду зайнятості завжди викликає утруднення, а у випадку, коли не можна чітко розрізнити ринкове й неринкове виробництво, — стає практично неможливим.

Необхідно відзначити ще одну поширену в сільському господарстві категорію трудящих — сезонних працівників. Специфіка такого трудового режиму потребує особливо ретельного підходу до визначення поточного статусу економічної активності з тим, щоб виявити зайнятих осіб, які тимчасово відсутні на робочому місці, тобто зберігають зв’язок зі своєю роботою і мають реальну можливість повернутись до неї в новому сезоні, та незайнятих (безробітних чи економічно неактивних), які не певні, що працюватимуть надалі.

Наявність розвинутого сільськогосподарського виробництва в домашніх господарствах, ринкова реалізація продукції якого не підлягає реєстрації і звільнена від оподаткування, зумовлює численність контингенту зайнятих у неформальному секторі економіки.

Перелічені вище особливості складу зайнятого в сільському господарстві населення призводять до того, що в статистичній практиці обсяги зайнятості в цьому секторі визначаються по-різному, залежно від джерела інформації та повноти охоплення «проблемних» категорій.

Комплексну характеристику всіх зайнятих у сільському господарстві дають обстеження економічної активності і перепис населення. Треба зауважити, що переписний лист 2001 р. містив 15 (!) варіантів відповіді на запитання стосовно джерел засобів існування (з них 7 стосуються зайнятості) і ще 4 запитання відводилося на характеристику зайнятості. Така велика кількість запитань, чіткість формулювання яких залишає бажати кращого, криє небезпеку ускладнень під час їх одержання та обробки і неможливості їх повного використання. Раціональніше було б скоротити список джерел засобів існування, зокрема обмежитись одним варіантом доходів від зайнятості (наприклад «робота, заняття, бізнес») і конкретніше поставити запитання щодо ознак зайнятості. Значним недоліком програми перепису є також відсутність питання про форми господарювання підприємства, унаслідок чого неможливо побудувати відповідний розподіл зайнятих. Ці дані були б дуже корисними для вивчення реальних результатів реформування аграрного сектору.

Програма Всеукраїнського перепису населення 2001 р. передбачала також облік земельних ділянок сільськогосподарського призначення в домашніх господарствах і спостереження зайнятості в особистому підсобному господарстві як джерела засобів існування. Отримані результати дали можливість визначити роль цих господарств для населення в цілому, а також виявити соціальні групи, у життєзабезпеченні яких цей вид діяльності відіграє вирішальне значення.

Дещо обмежену інформацію надає обстеження умов життя домогосподарств: тут особисте підсобне господарство розглядається лише як окремий вид діяльності домашнього господарства, а не форма зайнятості. В обстеженні сільськогосподарської діяльності домогосподарств також досліджуються переважно виробничі показники. Але ці два обстеження дають унікальну можливість визначити кількість та характеристику домашніх господарств, які наймають оплачуваних працівників для сільськогосподарських робіт.

Серед форм державної статистичної звітності необхідно відзначити 1-підприємництво (для всіх госпрозрахункових підприємств — юридичних осіб), 6-ПВ (для великих і середніх підприємств), а також 1-село. Необхідно знов зауважити, що ця форма складається за даними поточного обліку виконавчих органів влади і може містити застарілі дані.

Рух робочої сили. Інформаційне забезпечення цього розділу не відрізняється від того, що застосовується для загальної системи показників праці. Ці дані збирає лише управління статистики праці. Можна використовувати також дані Державної служби зайнятості, облік якої передбачає виокремлення категорії працівник сільського господарства в структурі звільнених підприємствами працівників та заявлених вільних робочих місць, а також серед незайнятих осіб, які звернулись у пошуках роботи, і тих, які були працевлаштовані.

На нашу думку, бажано передбачити збирання подібних показників за формою 1 АС — реформа. Дані про зміни чисельності працівників у процесі реорганізації підприємств становлять великий інтерес, зокрема: за рахунок чого відбулось збільшення або скорочення чисельності, які найближчі перспективи, які категорії працівників вивільнюються, у яких існує потреба. Це дасть можливість визначити вплив реформ на стан економічної активності сільського населення.

Робочий час і його використання. Основою інформаційного забезпечення визначення цих показників теж є дані управління статистики праці. Характерна особливість їх, яка стосується робочого часу та його використання, — облік невідпрацьованого робочого часу через неявки у зв’язку з міжсезонням.

Сезонний характер сільськогосподарського виробництва (особливо в рослинництві) зумовлює нерівномірний розподіл відпрацьованого робочого часу протягом року: в періоди спаду виробничої діяльності працівники можуть перебувати в стані часткового безробіття, а під час сівби чи жнив працювати понаднормово. У зв’язку з цим коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу за тривалий період (півроку, рік) деякою мірою втрачає свою аналітичну цінність. Тому бажано доповнювати річні публікації короткостроковими даними.

Дані про відпрацьований робочий час містить ще форма 1-підприємництво. Форма 50-СГ надає унікальний показник — прямі затрати праці на виробництво продукції, що дає змогу обчислювати показники трудомісткості за основними видами продукції.

Слід наголосити, що стосовно малих підприємств і підприємців — фізичних осіб є дані лише про фактично відпрацьований час, а відносно особистих підсобних господарств дані повністю відсутні. Таким чином, щодо всього сільськогосподарського сектору неможливо зібрати агреговані показники робочого часу, зокрема простежити середню тривалість робочого дня (тижня) і структуру невідпрацьованого часу (у тому числі часткове безробіття). На нашу думку, форма 1 ЕАН має передбачати опитування зайнятих в особистому підсобному господарстві стосовно робочого часу, подібні запитання були б доречними і в інших вибіркових обстеженнях домашніх господарств.

Оплата праці і вартість робочої сили. Існує багато інформаційних джерел для цих показників. Найбільш докладні і оперативні відомості надає управління статистики праці — звіти 1-ПВ, 1-ПВ (заборгованість), деякі дані містить форма 1АС-реформа (у ній докладно висвітлюється проблема погашення заборгованості). Дані форм 50-СГ, 2 (ферм), 1-підприємництво відображають не лише оплату праці, а й витрати підприємств на соціальні заходи, тобто дають змогу визначити вартість робочої сили на всіх сільськогосподарських підприємствах — юридичних особах, у тому числі у фермерських господарствах.

Обстежуючи умови життя домогосподарств, отримують відомості про фактично одержану плату безпосередньо від населення, до того ж «чисту» (що видається працівникам на руки). Це обстеження дає ще один унікальний показник — розмір плати найманим працівникам, які залучались до роботи в особистому підсобному господарстві. Велике значення має також інформація про склад домогосподарств та доходи власників сільськогосподарських підприємств.

З огляду на складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств особливий інтерес становлять дані стосовно натуральної оплати: вартість продукції, яка продана в рахунок заробітної плати, та оплата продукцією, яку отримали за бартерними угодами. За існуючими даними можна визначити питому вагу натуральної оплати в загальній сумі, але інформація стосовно видів продукції, які спрямовуються на натуральну оплату, відсутня.

Як уже зазначалось, протягом року фонд робочого часу в сільському господарстві розподіляється дуже нерівномірно. Відповідно й оплата праці теж істотно коливається, але її динаміка дещо інша. Оскільки найбільші доходи від реалізації продукції припадають на друге півріччя, а остаточний фінансовий результат визначається наприкінці року, оплата праці має тенденцію до зростання в осінньо-зимовий період (мається на увазі календарний рік). Але простежити динаміку заробітної плати протягом року можна лише щодо великих і середніх підприємств, які подають статистичну звітність у повному обсязі.

Умови праці та соціальний захист працівників. В інформаційному забезпеченні визначення цих показників форми управління статистики праці також відіграють провідну роль — 1-ПВ (умови праці), 1-ПВ (страйк), 3-ПВ, 6-ПВ. Оскільки їх подають лише великі і середні підприємства, то стосовно всіх інших виробничих одиниць відсутня будь-яка інформація. Для загальної характеристики додатково можна скористатися даними обстеження економічної активності щодо причин пошуку іншої чи додаткової роботи, у переліку яких є незадоволеність умовами праці.

Ефективність праці. Для оцінки ефективності праці в сільському господарстві потрібні дані підприємств стосовно виробничих, фінансових показників, кількості зайнятих і витрат робочого часу. Найінформативнішими з цього погляду слід визнати форми управління статистики сільського господарства та навколишнього середовища. Управлінням розраховується лише один такий показник — продуктивність праці, хоч існує реальна можливість обчислювати значно більше.

Ефективність праці визначається потенційними і фактичними показниками. Група потенційних показників ефективності праці:

площа сільськогосподарських угідь на одного працівника;

площа ріллі на одного працівника рослинництва;

кількість голів худоби на одного працівника тваринництва;

вартість основних виробничих фондів на одного працівника (фондоозброєність).

Показники цієї групи відображають потенційно можливі навантаження працівників, витрати робочого часу і рівень продуктивності праці, а також опосередковано характеризують умови праці. Крім того, вони можуть використовуватись для планування і нормування праці в сільському господарстві.

Група фактичних показників ефективності праці:

прямі затрати праці в рослинництві на 1 га ріллі;

прямі затрати праці у тваринництві на 1 гол. худоби;

прямі затрати праці на одиницю виробленої продукції в натуральному і грошовому виразі (трудомісткість);

виробництво продукції в натуральному і грошовому виразі на одного працівника (продуктивність праці);

виробництво продукції в натуральному і грошовому виразі за один робочий день;

питома вага витрат на оплату праці в структурі витрат на виробництво;

витрати на оплату одного людино-дня;

чистий (валовий) прибуток на одного працівника.

Ці показники дають змогу оцінити реальні витрати праці та їх результативність, а також порівняти їх з іншими виробничими витратами і з нормативними даними, розрахованими за обґрунтованими природно-фізіологічними нормами. При цьому необхідно зазначити, що в Україні таких норм не існує.

Звичайно, необов’язково використовувати всі вищеназвані показники, їх вибір залежить від теми і мети публікації, але не можна обмежуватися лише одним показником продуктивності праці.

Розрахувати показники ефективності праці можна на основі даних форми 50-СГ. Дещо менше можливостей дають форми 1-підприємництво і 2 (ферм). Окремі показники можна розрахувати на базі обстеження сільськогосподарської діяльності домогосподарств, але оскільки його програма не містить даних про фактичну кількість зайнятих і витрати робочого часу, показники ефективності краще розраховувати на одне домашнє господарство. Подібним чином можна визначити потенційні показники ефективності праці за даними форми 1-село.

Рівень життя сільського населення. Комплексний характер цих показників зумовлює необхідність використання багатьох джерел інформації. Стосовно демографічної ситуації в сільській місцевості джерелом даних є поточний облік природного та механічного руху населення, розрахункові інтегровані дані управління статистики населення і перепис населення.

Дані про доходи і витрати домашніх господарств найповніше відображені в обстеженні умов життя домогосподарств: можна зіставити структуру сукупних та грошових доходів і витрат у міській і сільській місцевостях, докладно вивчити доходи і витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства, напрями використання його продукції тощо. Велике значення мають дані стосовно доходів власників приватних сільськогосподарських підприємств.

Обстеження соціально-економічних характеристик сільських населених пунктів дає унікальні дані про благоустрій і комунально-побутове обслуговування сіл, наявний житловий фонд і його використання, наявність і стан об’єктів соціальної сфери сільської місцевості. Загальну характеристику житлових умов сільського населення визначить Всеукраїнський перепис населення 2001 р.

Підсумовуючи огляд інформаційного забезпечення системи показників статистики праці в сільському господарстві, можна зробити висновок, що найбільш проблемним, з точки зору охоплення одиниць спостереження, є дослідження виробничих одиниць, які належать до інституціонального сектору домашніх господарств. Стосовно методологічної узгодженості, то тут також існують проблеми з визначенням кількості зайнятих, особливо в особистому підсобному господарстві.

Зауважимо також, що обов’язково треба розрізняти сільське господарство як вид діяльності (рослинництво, тваринництво, сільськогосподарські послуги) і як сектор економіки (галузь), що складається з виробничих одиниць, основним видом діяльності яких є сільськогосподарське виробництво. Усі розглянуті нами джерела статистичної інформації орієнтовані саме на спостереження виробничих одиниць, причому більшість з них досліджують і додаткові види діяльності сільгоспвиробників. Щодо великих і середніх підприємств, які мають багато видів діяльності, статистична звітність управління статистики праці передбачає також збір даних окремо з кожного виду діяльності, отже, існує реальна можливість визначати показники праці в сільському господарстві не лише за сектором економіки, а й за видами діяльності.