library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

2. Механізм дії економічних законів

В економічній літературі склалися в основному дві точки зору в підходах до вказаних понять. Одна з них засновується на тому, що механізм дії та механізм використання економічних законів — поняття тотожні. Вважається, що з таким категоричним твердженням погодитися не можна. Економічні закони можуть діяти й тоді, коли вони не використовуються або використовуються недостатньо повно. Але в такому випадку вони діють стихійно, а не як планомірно організовані.

Протилежна точка зору так само категорична. Її прихильники виходять з необхідності розрізняти процеси дії законів і їх свідомого використання. Думається, що істина знаходиться між цими крайнощами: механізм дії економічних законів і механізм їх використання не можна ототожнювати, так само як і не можна протиставляти. Ставати на точку зору ототожнення понять — означає винести суб’єктивний чинник на перший план, а об’єктивність економічних процесів — на другий, створюючи таким чином простір для елементів суб’єктивізму й волюнтаризму в регулюванні економікою. Протиставляти їх — означає фетишизувати економічні закони, не бачити шляхів реалізації економічної необхідності. Загальне між механізмами дії й використання економічних законів полягає, передусім, у розумінні взаємодії об’єктивного й суб’єктивного чинників, що визначає конкретний шлях реалізації не тільки економічної необхідності, але й можливості, що міститься в законі.

Особливе зумовлюється специфічними рисами, що визначають функціонування механізму дії економічних законів, умовами, що регламентують суб’єктивну діяльність у використанні економічних законів. В основі такого підходу лежить наукове уявлення про матеріальне і свідоме, об’єктивне й суб’єктивне з їх взаємопереходами і специфічністю.

Під механізмом дії економічних законів потрібно розуміти сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами і процесами економічного життя в їх саморозвитку. Розуміння механізму дії економічних законів має як теоретичне, так і практичне значення. Важливість теоретичного аспекту обумовлена необхідністю розвитку економічної теорії.

Практичний аспект пов’язаний з тим, що вироблення найбільш ефективних форм використання економічних законів спирається на їхню дію. Іншими словами, форми використання економічних законів повинні бути адекватні їхній дії. З огляду на те, що форми використання економічних законів визначаються природою і сферою їхньої дії, ефективність цих форм залежить від їх відповідності змісту законів. Тому розробка найбільш ефективних форм використання економічних законів безпосереднім чином пов’язана з розкриттям їх змісту та механізму дії.

У будь-яких економічних системах економічні закони існують незалежно від волі й бажання людей, вони об’єктивні. Об’єктивний характер економічних законів визначається тим, що, по-перше, люди не можуть створювати їх, скасовувати або замінювати один економічний закон іншим; по-друге, вони діють незалежно від того, знають люди чи не знають; по-третє, економічні закони діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні.

Економічні закони здійснюються через діяльність людей, які володіють свідомістю, волею і які ставлять відповідні цілі. Але постановка цілей, дії самих людей не можуть бути довільними, вони зумовлюються такими об’єктивними чинниками, як рівень і характер розвитку продуктивних сил, відповідних виробничим відносинам, економічним законам, що виражають зв’язки між ними. К. Маркс підкреслював, що економічні закони діють і здійснюються із «залізною необхідністю», навіть якщо суспільство натрапило на слід природного закону свого розвитку, воно не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати останні декретами.

Але об’єктивність економічних законів зовсім не означає, що суспільство безсиле перед ними і мусить сліпо підкорятися їхній дії. Люди можуть пізнати їх і відповідно з об’єктивною необхідністю здійснювати свою практичну діяльність. Така можливість закладена в самій природі економічних законів. Безпосереднім змістом об’єктивних економічних законів є не науково усвідомлена й організована діяльність людей, а те, що вони виражають внутрішній, причинно-наслідковий, кількісно-якісний зв’язок, що постійно повторюється між економічними явищами і процесами: у них розкривається загальний, абстрактний, а тому, власне, істотний зв’язок явищ. Але ця абстракція відображає реальні, об’єктивно зумовлені процеси. При цьому необхідно зазначити, що об’єктивний характер носять не тільки глибинні сутності виробничих відносин, але і їх вияв у реальному господарському житті. Об’єктивний характер носять і сутності, і явища. Вони не залежать від волі і свідомості людей, але виступають саме тією основою, на якій виростає пізнана необхідність.

Пізнання економічних законів є лише перетворення сліпої об’єктивної необхідності в пізнану необхідність, але не заперечення її взагалі. З пізнанням економічних законів зростає свобода економічної діяльності, але не втрачається її об’єктивна обумовленість. Не в уявній незалежності від законів природи вкладається свобода, — зазначав Ф. Енгельс, — а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певної мети. Розуміння механізму дії економічних законів передбачає підхід до них як до єдності змісту і форм вияву, але в рамках цієї єдності — як до відмінностей між сутностями і явищами. Не можна не бачити того, що кожний економічний закон, як і їх система загалом, має відповідну форму вияву, і в цьому аспекті він виступає законом господарської діяльності. Але потрібно розрізняти економічний закон і форму його вияву. Мова в цьому випадку йде про співвідношення абстрактного й конкретного, про неможливість прямого підведення останнього до першого. Інакше кажучи, проблема дії економічних законів вирішується за рахунок його механізму, що включає наступні структурні елементи: зміст законів і економічних категорій, економічні потреби та інтереси, економічні форми вияву законів.

Одним з основних аспектів змісту механізму дії економічних законів є розуміння їх взаємозалежності і взаємозв’язків. У кожній конкретній економічній ситуації діє той або інший закон. Але економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в одній системі, взаємодіючи між собою, взаємно впливаючи один на одного. Підхід до економічних законів як системи випливає з наукового уявлення про суспільство як єдиний організм, що складається із взаємопов’язаних елементів. Зокрема, В. І. Ленін розглядав суспільство як живий організм (а не як щось механічно з’єднане і тому таке, що допускає будь-які довільні комбінації окремих суспільних елементів), що знаходиться в постійному розвитку, для вивчення якого необхідний об’єктивний аналіз виробничих відносин, які утворюють дану суспільну формацію, і необхідні дослідження законів її функціонування й розвитку.

Звичайно, без вивчення кожного окремого економічного закону не можна дослідити їх систему, визначити в ній місце того чи іншого закону. Однак в економічній системі найтіснішим чином переплітаються, взаємодіють усі економічні закони, і тільки розглядаючи кожний закон у системі, можна визначити його місце у цій системі. Кожний окремий економічний закон характеризує той або інший істотний зв’язок, і тільки у своїй сукупності вони з достатньою повнотою відображають ціле.

Дослідження економічних законів у системі має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Воно дає змогу глибше і з більшою точністю охарактеризувати механізм дії об’єктивних економічних законів, а отже, визначити найбільш ефективні форми їх використання. У практичній же діяльності доводиться мати справу не з однією стороною господарського життя, не з одним будь-яким законом, а з усіма проявами економічних законів. Усе більшого значення набуває комплексний підхід до регулювання економікою, вирішення великих соціально-економічних задач, що також зумовлює необхідність комплексного підходу до вивчення економічних законів у сукупності їх багатосторонніх зв’язків і взаємодії.

Складність дослідження економічних законів, чинних в умовах трансформації перехідної економіки, коли визрівають і формуються ринкові відносини, визначається тим, що в їх систему входять «неоднорідні» закони, що, у свою чергу, накладає відбиток на характер їх взаємодії як по «вертикальній» лінії, тобто з точки зору субординації, так і по «горизонтальній». Завдання полягає в тому, щоб виділити те основне, що об’єднує закони в систему, визначає їх однорідну соціальну спрямованість, а також те особливе, що не є характерним для ринкової економіки, але властиве їй.

Практичне значення зазначеного підходу наочно виявляється в реальному використанні взаємозв’язку всіх економічних законів, у формуванні планово-ринкової моделі як основи руху до соціально орієнтованої економіки. Єдність при цьому визначається плюралізмом форм власності при провідному значенні держави й різноманітті форм господарювання. Відмінності приречені, оскільки доводиться шукати оптимальний варіант щодо вирішення найскладнішої задачі системно-економічної трансформації органічного поєднання державного й ринкового регулювання як провідних джерел в економічній політиці держави. Справа в тому, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без централізованого планового впливу, тобто необхідні безпосередньо суспільні зв’язки, що формуються у вертикальному розрізі й випливають з дії ряду законів (наприклад, закону планомірного розвитку). Якщо раніше за допомогою цих зв’язків намагалися охопити все виробництво, розподіл, обмін і споживання, то в умовах планово-ринкової економіки вони повинні реалізовуватися не за допомогою «чистого» плану, а за рахунок цін, податків, відсотків, кредитів, а їх сфера при цьому повинна жорстко фіксуватися рішеннями стратегічних завдань (структурні науково-технічні програми, інфраструктура, податкова і кредитно-фінансова політика, соціальна захищеність людей тощо).

Горизонтальний же зріз господарювання «насичується» ринковими зв’язками, що визначаються законом вартості, законом попиту і пропозиції та ін. Це вимагає формування єдиного повнокровного й регульованого ринку, що підтримує збалансованість можливостей і потреб, динамічної рівноваги платоспроможного попиту і пропозиції.

Стержневою віссю, що об’єднує економічні закони в єдину систему, виступає основний економічний закон даної суспільної системи. Для змішаної економічної системи таким законом виступає підвищення добробуту (у тому числі й передусім матеріального). Основний закон об’єднує всі економічні закони в єдину систему, спрямовує їх дію на досягнення соціальної однорідності. Виражаючи мету, рушійний мотив змішаної економіки (тобто найбільш істотний зв’язок і залежність, які визначають ознаки змішаної економіки), впливає на систему економічних законів як по лінії субординації, так і по лінії взаємодії. Зрозуміло, таку залежність не треба розглядати як поглинання основним законом усіх інших, розчинення його в системі законів. Суть її (залежності) полягає в тому, що виражаючи природу та істотні ознаки економічної системи, основний економічний закон впливає на всі її сторони і процеси, додаючи їм соціальної визначеності.

Комплексний підхід до дослідження економічних законів зумовлений не тільки надзвичайною складністю зв’язків, посиленням взаємозв’язку і взаємозалежності соціально-економічних чинників, але й тим, що об’єктивні економічні закони не носять абсолютного характеру, а діють як тенденції. Ф. Енгельс зазначав, що всі економічні закони зрештою є лише вираженням тенденцій, які поступово прокладають собі шлях і при цьому взаємно перехрещуються. Природа економічних законів як тенденцій зумовлена передусім тим, що дія цих законів неоднозначна. Форми їх вияву можуть бути різноманітними. Процес розвитку економічної дійсності безмежний. Звідси безмежні економічні дослідження і зміни. Зішлемося при цьому на відоме висловлювання К. Маркса про те, що якби форма вияву й суть речей безпосередньо збігалися, то будь-яка наука була б зайвою. Ці слова цілком відносяться і до аналізу економічних законів, чинних в умовах трансформаційного періоду. Уся справа в тому, що форми вияву економічних законів видозмінюються залежно від зміни соціально-економічних умов. Отже, закон і явище — це різні сторони, рівні одного об’єкта, що розвивається. Закон і явище рухаються разом, постійно наближаючись один до одного, однак, ніколи не збігаючись. Тільки виходячи з цього, можна відрізнити зміст економічного закону від наслідків його дії, які більш різноманітніші й ширші від його змісту і складаються під впливом не тільки будь-якого одного економічного закону, але, як правило, усієї системи законів. Такий методологічний підхід вельми важливий для розвитку економічної теорії, виявлення особливостей дії економічних законів у перехідних умовах, а отже, і для визначення форм і методів їх найдоцільнішого використання.

Дія економічних законів як тенденцій особливо чітко виявляється при аналізі їх кількісних характеристик. При цьому необхідно вийти з того, що кожному окремому економічному законові, як і всій їх системі, властиві внутрішні протиріччя. Так, основний економічний закон виражає необхідність і можливість найбільш повного задоволення постійно зростаючих потреб кожного члена суспільства. Однак, щоб виробляти більше продукції для споживання, треба, як правило, створити більший виробничий потенціал, велику частину національного прибутку направити для нагромаджень, що означало б відносне обмеження споживання, і навпаки, збільшуючи обсяг споживання, за інших рівних умов, необхідно обмежити нагромадження. Наприклад, внутрішніми протиріччями закону планомірного розвитку є протиріччя між усуспільненням і відособленням праці та виробництва й потребами регулювання виробництва. Ця суперечність міститься в самому законі планомірного розвитку і є формою його руху. Потрібно також ураховувати, що це протиріччя знаходить відображення і у формі співвідношення й товарності в економічному розвитку.

Внутрішні протиріччя, об’єктивно властиві всій системі економічних законів, знаходять своє вираження в тому, що вони діють на кожний економічний процес не в одному напрямі. Із цього випливає, що жодна категорія не може виразити дію тільки одного економічного закону, оскільки вона випробовує на собі дію багатьох законів одночасно. Кожна окрема господарська форма не може забезпечити рух і вирішення протиріч. Це досягається за рахунок функціонування механізму господарювання загалом.

Нарешті, важливо звернути увагу й на те, що в літературі висловлюються думки стосовно поділу економічних законів на абсолютні та закони-тенденції, причому одні є абсолютними, тобто відображають якісний бік процесів і явищ, інші — законами-тенденціями, тобто відображають кількісний бік процесів і явищ. При цьому практичне значення бачиться в необхідності врахування відмінності між законами, що виражають якісний бік явищ, і законами, що виражають їх кількісний бік.

Уразливість підходу, що аналізується, полягає в наступному. По-перше, будь-який економічний закон виражає і якісну, і кількісну визначеність, тому використати ці закони як самостійні (без урахування їх єдності) методологічні посилання не видається можливим. По-друге, обґрунтування даного підходу будується на запереченні суперечливого характеру економічних законів. Заперечувати суперечність у законі — значить не бачити внутрішніх джерел його розвитку. Пізнати закон — значить пізнати суперечність, що міститься в ньому. Використати закон — це означає знайти форму розв’язання суперечності, що міститься в ньому.

Аналіз указаної точки зору представляє інтерес, оскільки призводить до практичного висновку про те, що кожний економічний закон передбачає одну, абсолютно певну форму, тобто виключає можливість різноманітності форм вияву. По-перше, необхідно враховувати не тільки якісну, але й кількісну характеристику економічних законів; по-друге, кількісна характеристика економічних законів не повинна бути жорсткою, однозначною; по-третє, оскільки економічні закони діють на кожний економічний процес неоднозначно, то всі вони не мають іншої реальності, крім як у наближеній тенденції, але не насправді безпосередній. Інакше кажучи, вони не є абсолютними законами, бо такі діяли б на кожний економічний процес в одному напрямі, виступали б насправді в безпосередній, а не в наближеній тенденції.

Зрозуміло, що для ефективного господарювання, успішного руху до соціально орієнтованої ринкової економіки недостатньо розуміти характер і особливості дії економічних законів; вищезазначений рух повинен здійснюватися на основі глибокого пізнання й використання економічних законів з урахуванням об’єктивної необхідності.