library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

1. Економічні закони ринкової економіки

Завданням економічної теорії або аналізу є приведення в систему, пояснення та узагальнення фактів реального життя. Принципи, концепції, теорії, як кінцевий результат економічного аналізу, забезпечують порядок і сенс у наборі цих фактів, пов’язуючи їх в одне ціле, установлюючи належні взаємозв’язки між ними і, виводячи з них, певні узагальнення.

Вивчення економічної теорії призводить до розуміння взаємозв’язків між змінними величинами. На основі взаємозв’язків, що спостерігалися в минулому, формується і реалізується політика, що висуває своєю метою встановлення макроекономічної стабілізації і стимулювання економічного зростання.

Розглянемо поняття, що відображають той чи інший ступінь визначеності цих залежностей. В економічній теорії використовують такі поняття, як «закони», «принципи», «теорії» та «моделі». У сучасній економічній теорії всі ці терміни все більше використовуються як взаємозамінні, розглядаються як одне і те ж, а саме: узагальнення чи констатацію закономірностей в економічній діяльності індивідів та інститутів. У західній економічній теорії термін «економічний закон» традиційно вважається таким, що вводить в оману, оскільки він передбачає високий ступінь точності, усезагальності його застосування і навіть моральної справедливості. Меншою мірою це відноситься до терміна «принцип». Те ж саме відноситься й до термінів «теорія» та «модель». Вважається, що якщо «термін» асоціюється з досить фантастичними уявленнями кабінетних учених, які відірвані від реалій життя, то термін «модель» значною мірою виправляє це. Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення відповідних статистичних даних. Як правило, ці терміни розглядаються як синоніми. Вибір терміна для позначення якого-небудь конкретного узагальнення, на думку західних економістів, диктується звичкою чи доцільністю. Ось чому, наприклад, зв’язок між ціною блага та його кількістю, називають «законом» попиту, а не теорією чи принципом попиту, оскільки так уже прийнято її позначати.

Економічні принципи — це узагальнення, які, як це випливає із самого терміна, мають у собі деякі неточні кількісні визначення. Економічні факти зазвичай вирізняються різноманіттям: одні індивіди діють так, а інші — інакше. Тому часто економічні принципи формулюються у вигляді узагальнених даних або статистичних ймовірностей. У результаті економічні принципи, які мають прикладний характер відносно практики, менше строгіші й менше точніші, ніж принципи природничих (точних) наук.

В оцінці залежностей між змінними у більшості моделей використовується передумова ceteris paribus («за інших рівних умов»), яка означає, що інші величини не змінюються, а змінюються лише змінні, які використовуються в даній моделі. Передумова ceteris paribus необхідна для розуміння залежності між досліджуваними змінними, хоча в реальному світі неможливо ізолювати взаємозв’язки, що аналізуються при формулюванні тієї чи іншої передумови. Наприклад, загальноприйнято, що ціна товару обернено пропорційна його кількості, тобто при зростанні ціни споживання зменшується. Ця залежність діє тільки у тому випадку, якщо дохід, смаки, уподобання споживачів та інші чинники, що впливають на споживання, не змінюються.

Два фундаментальні факти, які покладені в основу економічної теорії, є її основними аксіоматичними передумовами і, по суті, охоплюють усю проблему економіки. Перший факт такий: матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби індивідів та інститутів, що його складають, буквально безмежні або ненасичені. Другий факт: економічні ресурси, тобто засоби для виробництва благ, обмежені або рідкісні.

Кінцева мета усієї економічної діяльності полягає в тому, щоб задовольнити саме ці різноманітні матеріальні потреби. Однак економічна діяльність стикається з проблемою обмеженості ресурсів. Про рідкісність блага (товару, послуги чи ресурсу) говорять тоді, коли наявні обсяги певного блага недостатні, щоб задовольнити потреби в ньому. Рідкісність, на відміну від фізичної обмеженості, є не абсолютною, а відносною властивістю: у даний момент часу блага недостатньо порівняно з потребами в ньому.

Множинність економічних цілей при обмеженості ресурсів створює проблему економічного вибору, тобто вибору найкращих альтернативних варіантів їх використання, за яких досягається максимальне задоволення потреб за існуючих витрат. В економічній теорії прийнято вважати, що економічні суб’єкти діють раціонально. Раціональними вважаються всі дії, які ведуть до зменшення витрат чи до збільшення вигод: споживача — до задоволення своїх потреб, фірми — до прибутку, профспілки — до збільшення доходів її членів, державу — до підвищення рівня народного добробуту чи, згідно теорії суспільного вибору, престижу політиків.

Рідкісні блага можна поділити на два типи: виробничі ресурси й вироблені на їх основі споживчі блага.

Благо в нашому аналізі має свої властивості або певні передумови існування. Кожне благо можна виміряти. При цьому дві рівні кількості однакового блага еквівалентні за своїми значеннями для споживачів. Це означає, що всі блага даного виду розглядаються як однорідні.

Датування блага. Будь-яке благо споживається в певний період часу і, отже, належить до даного періоду. Дві рівні кількості одного й того ж блага, які можуть бути використані в різний час, не є тотожними і за принципом еквівалентності повинні розглядатись як різні.

Безпосередня обмінюваність благ ґрунтується на тому, що благо має цінність і ціну. Цінність (або вартість) даної кількості блага даного виду визначається множенням ціни цього виду на його кількість. У ситуації, за якої цінності даних кількостей благ різних видів рівні, приймаємо, що їх можна вільно і без перешкод обміняти одне на друге.

Відношення цін двох різних благ називають відносною ціною благ даного виду. Вона показує, яка кількість блага іншого виду повинна бути обміняна на одиницю блага даного виду.

Знаходження блага в просторі. Для спрощення аналізу вважатимемо, що блага зібрані в одному місці. Інакше — на відстані — їх не зможемо обміняти. Одне й те саме благо в різних точках простору — це різні блага.

Одним із виявів благ є виробничі ресурси. Виробничі (економічні) ресурси — це всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва. Економічними вони є тому, що мають відносну рідкісність, тобто вони не безкоштовні, їх необхідно «економити» (доцільно використовувати).

При вивченні економічної теорії часто використовують поняття ресурсів і факторів виробництва. Чим вони різняться? Ресурси (праця, капітал, земля, технологія, інформація тощо) у широкому значенні слова — це потенційні умови виробничої діяльності. Ресурси як елемент реального процесу виробництва є факторами виробництва. Різниця між поняттями «ресурси» та «фактори виробництва» полягає в тому, що:

не кожен ресурс стає фактором виробництва;

ресурси є платні й безплатні, фактори виробництва — тільки платні;

ресурси можуть не мати власника, у факторів виробництва завжди є власник.

Об’єднує вищезгадані поняття рідкісність, обмеженість. Якщо блага є рідкісними, то центральною економічною проблемою є та, як у найкращий спосіб розподілити чи, точніше, розмістити наявний обмежений запас між людьми. Розв’язуючи цю проблему, кожне суспільство повинно робити вибір для вирішення основних питань: Що виробляти? Яким чином виробити ці види продукції? Хто отримує те, що вироблено? Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси?

Два питання — що виробляти і як виробляти — передбачають, що є багато альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і структури продукції, яка випускається. У кожний даний момент виробничі можливості суспільства обмежені наявними запасами ресурсів і станом технології їх переробки на корисні блага.

Обмеженість виробничих можливостей означає, що вибираючи один з можливих варіантів, ми відмовляємося від інших. Через це втрачається цінність невикористаних можливостей або альтернативні витрати. Завдання найкращого розподілу рідкісних ресурсів за напрямами використання вирішується порівнянням вигод від даного варіанта розподілу ресурсів і витрат, тобто альтернативних витрат, і втрачених вигод від найкращого альтернативного варіанта.

Проблема рідкісності вирішується в ринковій системі в рамках двох взаємопов’язаних принципів прийняття рішень: принципу оптимізації (отримання найвищої віддачі від кожного виду діяльності й ресурсу) і принципу альтернативних витрат (розгляд будь-якої економічної дії з позиції порівняння віддачі за кількома напрямами використання рідкісних ресурсів). Саме ці два принципи є серцевиною сучасної економічної теорії.

Економісти називають кількість одного товару, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва іншого товару, альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей. Змістовно процес заміщення одного фактора виробництва (блага) іншим за незмінної величини кінцевого продукту (добробуту) і певної технології (варіанта споживання) називають законом заміщення факторів (благ). Закон заміщення (субституції) означає, що споживач практично завжди (за незначними виключеннями) може замінити один товар на інший, щоб задовольнити свій попит. Виробник, комбінуючи наявними факторами виробництва, також може вибрати той чи інший варіант виробництва. Основним чинником, що показує коли необхідно зробити таку заміну, виступає відносна ціна товарів, ресурсів — споживач (виробник) при підвищенні ціни надасть перевагу більш дешевій продукції (ресурсам). Про роль відносних цін більш докладніше в наступній темі.

Показниками, що характеризують закономірність заміщення, виступають показники граничної норми заміщення (для споживчих благ ∆Y/∆X) та гранична норма технічного заміщення (для факторів виробництва ∆L/∆K). Іншим показником, що характеризує закон заміщення, виступає показник еластичності заміщення. Він показує, на скільки відсотків повинно змінитися відношення між кількостями ресурсів, щоб гранична норма заміщення змінилася на 1 %. Еластичність заміщення визначається як відсоткова зміна в граничній нормі заміщення. Показник еластичності не залежить від одиниць, у яких вимірюються, наприклад, фактори виробництва — праця і капітал, оскільки й чисельник, і знаменник представлені відносними величинами.

Зауважимо, що економіст визначає витрати як втрати інших, альтернативних товарів та послуг, які могли б бути вироблені за допомогою тих же виробничих ресурсів, тоді як бухгалтер реєструє як затрати витрати самих ресурсів, точніше, їхню грошову вартість.

Особливість економічної теорії в тому, що вона майже повністю позбавлена можливості використати основний інструмент отримання та верифікації емпіричних знань, що застосовується природничими науками, — натурний експеримент. Застосування методів абстракції та моделювання є основним інструментарієм в економічній теорії.

Абстрагування — це процес формування ідеального, умоглядного, такого, що не збігається з реальним, особливого предмета теорії. Суть наукової абстракції в тому, що із усього багатства навколишнього світу ми вибираємо тільки ті елементи, властивості та взаємозв’язки, які уявляються суттєвими з точки зору даної теорії, і формуємо з них образ реального світу, який і підлягає дослідженню. Чим точніше підібрані суттєві елементи, тим більшою мірою образ відповідає реальності, а отже, тим корисніші практичні висновки та рекомендації теорії (або простіше — тим правильніша вона сама). Характеристика моделей та моделювання буде розглянута в наступному параграфі.

У перебігу розвитку товарного господарства формується ринок, який пройшов шлях від стародавніх базарів до сучасних організованих ринків з комп’ютерним оснащенням. Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Це взаємодія продавців і покупців, кожний з яких самостійний у своїх діях.

До цієї категорії належать усі розвинуті економічні системи, іншими словами, усі країни, в яких товари, послуги та ресурси розміщуються переважно за допомогою ринкового механізму, і в яких закріпились закони і правові норми, що регулюють підприємницьку діяльність і захищають права власності.

Характерними рисами ринку виступають: приватна власність на інвестиційні ресурси; ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, що базується на вільній конкуренції; наявність великої кількості самостійно діючих покупців і продавців кожного товару й послуги.

Важливим для аналізу ринку є принцип «невидимої руки», що був сформульований більше 200 років тому А. Смітом і у відповідності до якого окрема особистість, прагнучи до власної вигоди, незалежно від її волі і свідомості, направляється на досягнення вигоди й користі для всього суспільства. У цьому припущенні були закладені основи розуміння роботи ринкового механізму, дії якого підпорядковані природним економічним законам, що змушують його працювати абсолютно ефективно, коли втручання у дію ринкового механізму, зокрема уряду, призводить до порушень його ефективної роботи. А. Сміт був першим економістом, який приступив до вивчення природних економічних законів, а не до вироблення економічної політики уряду.

Категорію ринку не так просто визначити, але можна уявити широку різноманітність їх форм. Для теоретичного аналізу ринку виділяють його модель. Модель вільного (досконалого) ринку є одним з наукових методів вивчення реального ринку. Модель аналізу ринку — це вільний (конкурентний) ринок. Модель ринку охоплює три елементи: попит, пропозицію, ціну, які є центральними проблемами (поняттями) будь-якої дискусії про ринкову систему. Модель попиту і пропозиції показує різні потреби суб’єктів — покупців та продавців. На боці попиту представлені бажання, потреби людей, які хотіли б придбати блага, а пропозиція відображає витрати виробників та продавців. Угоди між ними відображають рівноважні ціни, за якими обмінюються певні кількості благ. Ціни, як результат взаємодії попиту і пропозиції, повідомляють важливу інформацію, необхідну для узгодження рішень, які приймаються домашніми господарствами та фірмами. Вони (ціни) показують, від чого необхідно відмовитися споживачам, щоб отримати кожну одиницю товару або послуги. Ціни також є показником того, що виробники отримують за кожну одиницю проданої продукції як компенсацію за їхні зусилля та витрати.

Найближчим наслідком рідкісності ресурсів є конкуренція за їх використання. Це не тільки конкуренція між людьми за ресурси задоволення їхніх особистих або групових інтересів. Це перш за все конкуренція між альтернативними цілями, можливими напрямами використання ресурсів, хоча кожна з таких альтернативних цілей може бути й персоніфікована.

Конкуренція — явище об’єктивне. Закон конкуренції лежить в основі економічного розвитку (а як наслідок — і соціального прогресу). Конкуренція — це економічна боротьба між виробниками за виготовлення привабливіших товарів, залучення якомога більшої кількості покупців і отримання якомога більшої вигоди. Для того, щоб діяла чесна і справедлива (в економіці її називають «досконалою») конкуренція, ринкова економіка повинна забезпечити дію основного принципу — свободи конкуренції, свободи вибору. Це означає, що кожний виробник має вирішити для себе проблеми, що і як виробляти, кому продавати, яку ціну вимагати, як витратити отримані гроші. Так само і покупець має вільно розпоряджатися своїми грошима і вільно обирати, який товар, за скільки, де і в кого купувати.

Економічною наукою сформульовані ознаки, які в сукупності визначають режим вільного ринку. Досконала конкуренція — це ринкова структура, за якої: 1) ринок складається з багатьох конкуруючих продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію багатьом покупцям; 2)кожна фірма має дуже невелику частку загального випуску, що продається на ринку; 3) продавці не виробляють спільної стратегії; 4) повна ринкова інформація доступна всім учасникам торгівлі; 5) входження в ринок нових продавців і вихід з нього нічим не обмежені.

Важливою характеристикою ринку є його конкурентність, під якою розуміють здатність окремої фірми впливати на ринок товару, передусім — змінювати ціну товару, що продається. Чим нижчі можливості кожної фірми галузі впливати на ринок товару, тим більш конкурентним уважається ринок. Коли жодна фірма галузі не в змозі змінити ринкову ситуацію, ринок вважається суто (досконало, абсолютно) конкурентним.

Слід розрізняти два терміни — «конкурентність ринку», яка характеризує ринкову структуру, і «конкурентна боротьба», під якою розуміють ступінь змагальності між фірмами галузі. З підвищенням конкурентності ринку знижується потреба фірм у змаганні, а в умовах досконалої конкуренції відсутня будь-яка конкурентна боротьба: у галузі діє так багато фірм і їх вплив на ринок товару такий незначний, що окремій фірмі немає потреби вживати будь-яких заходів щодо інших фірм.