library.if.ua

Система економічних законів і категорій (2005)

5. Ринкова рівновага. Нерівновага

У будь-якій економічній системі рівновага відображає такий баланс сил, за якого змінні не збільшуються й не зменшуються. Зрозуміло, що у реальній, а отже, постійно змінюваній економіці такий баланс може бути лише моментом (миттю) у постійному русі. Для пояснюючої ж моделі саме цей момент стає об’єктом дослідження.

Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, то ціна товару така, що кількість товару, яку покупці хочуть придбати, точно збігається з кількістю товару, яку продавці хочуть запропонувати.

Ринок перебуває в рівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни. Криві попиту і пропозиції дають змогу знайти відповіді на запитання: як багато блага буде споживати домашнє господарство за кожної можливої ціни; скільки товарів готова буде запропонувати для продажу фірма за різних цін.

Розрізняють два стани ринкової рівноваги: часткову й загальну. Стан, коли на окремому ринку сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, називають частковою ринковою рівновагою. Тобто, має існувати таке значення рівноважної ціни (P*), за якого криві попиту та пропозиції мають принаймні одну спільну точку (рівноважний обсяг Q*) при додатному значенні ціни. Якщо при певному значенні ціни P>P* обсяг пропозиції буде більшим обсягу попиту, не всі раціонально діючі ділові одиниці зможуть реалізувати свої оптимальні плани виробництва; при P<P* обсяг попиту буде більшим за обсяг пропозиції, не всі домогосподарства зможуть реалізувати свої оптимальні плани споживання — ринок не буде перебувати в рівновазі. Лише за ціни P*, що є рівноважною, ринок знаходитиметься в рівновазі, усі господарські суб’єкти зможуть реалізувати свої оптимальні стани. Проте існують випадки, коли планів господарських суб’єктів при цьому не існує. Такі випадки називають особливими станами ринкової рівноваги. Така ситуація пов’язана з так званими «вільними благами». Для цього випадку характерно, що навіть якщо P = 0, обсяг попиту все одно буде меншим за обсяг пропозиції. Але при цьому слід зауважити, що всі господарські суб’єкти все ж таки реалізують свої оптимальні плани. Можливий і інший випадок, коли на певний ринок благо взагалі не буде постачатись, оскільки готовність споживачів до платежу нижча за готовність ділових одиниць постачати продукцію на ринок; споживачі не готові сплатити високі витрати на виготовлення продукції.

Часткова ринкова рівновага не може існувати, якщо:

Між кривими попиту та пропозиції не існує принаймні спільної точки у будь-якому квадранті. У цьому випадку за будь-якого значення ціни обсяг попиту не буде дорівнювати обсягу пропозиції, плани споживачів та виробників не можуть бути одночасно реалізовані. На даному ринку взагалі буде відсутня пропозиція, оскільки навіть при найнижчій допустимій для виробників ціні P вони матимуть збитки.

Функція ринкової пропозиції за умов конкуренції не може бути визначена згідно з правилом (P = МС). Така ситуація може мати місце, коли виробничі функції виробників виявляють властивість зростаючої віддачі від масштабів виробництва, тобто еластичність за масштабом r > 0. У цій ситуації за будь-якої ціни обсяг пропозиції буде зростати до нескінченності, він буде завжди більшим за обсяг попиту, тому що бажання ділових одиниць максимізувати прибуток буде спонукати їх до необмеженого нарощування обсягів випуску. Лише при P = 0 обсяг попиту стане більшим за обсяг пропозиції.

Часткова ринкова рівновага може характеризуватися єдиністю та неєдиністю. Єдиність часткової ринкової рівноваги має місце, коли існує лише одна точка перетину графіків ринкового попиту та пропозиції. Вона може бути гарантована лише в тому випадку, коли виконуються всі припущення щодо уподобань індивідів, а виробничим функціям усіх виробників притаманна спадна віддача від масштабів виробництва. Існують випадки, коли мають місце декілька спільних точок функцій ринкового попиту і пропозиції, а отже, існують декілька станів ринкової рівноваги, тобто часткова ринкова рівновага характеризується неєдиністю.

Часткова ринкова рівновага може бути стабільною чи нестабільною. Якщо ринок, на якому можливе існування рівноваги, виведений зі стану останньої й повертається до вихідного стану, то часткова ринкова рівновага є стабільною, якщо ні — то нестабільною. Аналіз стабільності рівноваги здійснюється за використання гіпотези пристосування цін та функції надлишкового попиту.

Стан рівноваги, за якого, на відміну від часткової ринкової рівноваги, усі ринки перебувають у стані рівноваги, називають загальною ринковою рівновагою. Існують дві основні моделі загальної ринкової рівноваги — неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська.

Неокласична модель включає модель без виробництва й модель з виробництвом. За умов моделі без виробництва поза розглядом залишаються ринки ресурсів, а досліджується лише обмін споживчих благ за їх наявного запасу. Нехай на ринку діє два індивіди, які бажають максимізувати власну функцію корисності за умови, що кожен з них має певний запас споживчих благ. Оптимум індивіда як споживача матиме місце в тому випадку, коли гранична норма заміщення дорівнюватиме співвідношенню цін. Очевидно, що за даних уподобань обсяг попиту індивіда на кожне благо залежить від співвідношення цін або відносної ціни. Оскільки кожен індивід має вихідний запас благ, для ринку має значення лише різниця між тим, що він має, і тим, що він хоче спожити згідно зі своєю функцією попиту, тобто індивідуальною функцією надлишкового попиту. Якщо для якогось із благ функція надлишкового попиту за відносної ціни більша від нуля, то він бажає споживати його більше; якщо навпаки, то менше. Задовольнити свою потребу в додаткових одиницях бажаного блага індивід може лише одним шляхом: обмінюючи на нього частину запасу того блага, в якому його потреба не така нагальна. Кожен із двох індивідів максимізуватиме свою функцію корисності при заданому вихідним запасом бюджетному обмеженні. Звідси можна визначити попит (що є функцією від цін благ) кожного з цих індивідів. Ситуацію на ринку та процес обміну між індивідами аналізують за допомогою діаграми (коробки) Еджворта. Якщо в точці вихідного розподілу граничні норми заміщення обох індивідів не рівні, це означає, що існує можливість поліпшити стан кожного з них за рахунок обміну. Встановлення рівноваги відбувається за рахунок того, що, згідно з гіпотезою пристосування цін, підвищується ціна одного блага і знижується ціна іншого, відповідно процес взаємної зміни цін та пристосування до них планів споживання триває доти, доки на кожному ринку не зникає надлишковий попит, тобто не встановлюється ринкова рівновага.

Звідси можна сформулювати умову загальної ринкової рівноваги: сума вартісних оцінок надлишкового попиту на всіх ринках має дорівнювати 0. Дана умова відома також як закон Вальраса. Із закону Вальраса з необхідністю випливають такі висновки для досконалих ринків: а) якщо на одному з ринків має місце надлишкова пропозиція, то на іншому має бути надлишковий попит;б) якщо один ринок перебуває у стані рівноваги, то й інший ринок також перебуває у стані рівноваги.

У моделі з виробництвом передбачається, що домогосподарство постачає на ринок певний обсяг виробничого фактора (працю), отримуючи за це заробітну плату, та отримує прибуток, максимізуючи свою функцію корисності. Фірма, що належить домогосподарству, максимізує свій прибуток за даної технології з ресурсами-замінниками. Таким чином, домогосподарство має максимізувати функцію корисності при певному бюджетному обмеженні. Фірма максимізує функцію прибутку за певної технології. Загальна рівновага матиме місце тоді, коли надлишкові попити на ринку продуктів та ринку ресурсів будуть дорівнювати 0. Тобто, виходячи із закону Вальраса можна вважати, що, якщо на ринку споживчих благ має місце рівновага, то ринок ресурсів також має перебувати у стані рівноваги; якщо на ринку споживчих благ має місце нерівновага, то й на ринку праці не буде рівноваги. Згідно з неокласичною теорією, стан неповної зайнятості ресурсів (уданому випадку безробіття) не може бути тривалим; якщо не ставки заробітної плати, то ціни благ почнуть змінюватися у бажаному напрямі, аж доки не встановиться рівновага.

На противагу підходу Вальраса, в основі якого лежить припущення про те, що спочатку встановлюються рівноважні ринкові ціни, а потім починаються акти купівлі-продажу, неокейнсіанська теорія загальної ринкової рівноваги виходить з того, що господарські трансакції можуть починатися до того, як встановиться ринкова рівновага. За цих умов не всі господарські одиниці зможуть реалізувати свої плани; відбудеться зміна функцій попиту і пропозиції. На ринку може мати місце ситуація нерівноваги: потенційний попит буде перевищувати реальний попит. Однак виробник у своїх планах орієнтується на реальний попит. Таким чином, на ринку праці буде існувати нерівновага (обсяг попиту на працю менший за обсяг пропозиції), тоді як на ринку продуктів матиме місце рівновага: виробники продають на ринку саме стільки одиниць благ, скільки здатні придбати споживачі. Установлення загальної ринкової рівноваги можливе лише в довгостроковому аспекті або за втручання зовнішніх щодо ринку сил (наприклад, здійснення державою політики зайнятості).

Нерівноважна інтерпретація макроаналізу різко виступає проти трактування кейнсіанської моделі, що отримала велике поширення в ортодоксальному кейнсіанстві як моделі, в якій інституціональні чи якісь інші позаекономічні фактори стримують дію цінового механізму; моделі, що у своїй теоретичній основі мало чим відрізняється від неокласичної крім того, що постулює негнучкість цін (фіксованість номінальної заробітної плати й т. ін.).

У дійсності ж кейнсіанська теорія виходить з інших передумов. Проблема безробіття, розбіжності з неокласиками щодо питання визначення відсоткових ставок і у сфері теорії грошей дійсно виникають з різних уявлень про ринковий механізм, але це зовсім не та «недосконалість ринку», про яку йде мова в неокласичній теорії.

У неокласичній теорії є розділ, що аналізує недоліки ринкового механізму. Але ці недоліки носять мікроекономічний характер і виникають зі специфічних умов виробництва чи споживання окремих товарів і послуг, наявності зовнішніх ефектів, фактора монополії і т. ін. Тому і способом вирішення цих недоліків є цілеспрямована політика удосконалення конкурентного механізму.

Роз’яснимо цей момент більш докладно. За винятком окремих галузей із занадто яскраво вираженим ефектом масштабу (тенденцією до природної монополії) чи зовнішніми ефектами, які з огляду на це повинні бути поставлені під державний (селективний) контроль, неокласична теорія припускає, що функціонування конкурентного ринкового механізму забезпечить установлення рівноважних цін і максимальну збалансованість народного господарства. Це, у свою чергу, спирається на модель, у якій існує вальрасовський «аукціонер».

У цій моделі на кожну повідомлену «аукціонером» ціну економічні агенти реагують, складаючи свої плани купівлі-продажу товарів і послуг. «Аукціонер», порівнюючи ці плани, коригує ціни доти, поки попит та пропозиція не збіжаться на всіх ринках. Лише після того, як рівноважна система цін «намацана», починають реально здійснюватися угоди. Інакше кажучи, характерною рисою рівноважного аналізу є збіг планів і їхня реалізація, можливість завжди купити і продати бажану кількість по сталій рівноважній ринковій ціні. Доти, поки рівноважна система цін невідома, економіка знаходиться ніби в завмерлому стані, господарська діяльність за «неправильними» цінами ніколи не здійснюється. Нема, таким чином, ніякої проблеми в тому, що цінові сигнали передають господарським агентам неправильну чи перекручену інформацію про наміри інших агентів. Нема, тим самим, і істотної невизначеності. Остання виявляється через ринок у відношенні природних умов, технології та інших зовнішніх факторів, але, як тільки ці умови змінюються, господарська діяльність завмирає, заново відбувається «нащупування» рівноважних цін, і лише після цього економіка відновлює рух.

Не потрібно, очевидно, знову повторювати, що така абстракція найвищою мірою корисна для аналізу тенденції до існування рівноваги, яка постійно притаманна будь-якій ринковій економічній системі. Однак настільки ж очевидно й те, що звести всю економічну реальність до цього неможливо. Макроекономічний аналіз може претендувати на своє особливе місце в економічній теорії, тільки порвавши з рівноважною моделлю і звернувшись до іншого аспекту економічної дійсності. Саме в цьому й полягає, на думку економістів, суть революції, зробленої Кейнсом.

У реальній дійсності, крім здійснення ринком (як тенденції) функцій «аукціонера», виявляються багато факторів, що ускладнюють цей процес. До таких факторів відноситься, по-перше, те, що на практиці економіка не встигає за знаходженням рівноважної системи цін, але угоди здійснюються й за «неправильними» цінами. По-друге, постійно існуюча можливість угод за «неправильними» цінами породжена й викликана не зміною зовнішніх умов, а внутрішньо властивою системі невизначеністю, від якої кожен економічний агент прагне застрахувати себе в максимальному ступені (чи, навпаки, спробувати отримати для себе вигоду). Ці фактори носять яскраво виражений макроекономічний характер, тобто характер, що відрізняє їх від зовнішніх ефектів, монополії і т. ін., визнаного неокласичною схемою.

До яких висновків веде прийняття подібної точки зору в економічному аналізі? Якщо хоча б частина угод відбувається не за рівноважними цінами, то це означає, що деякі економічні агенти не можуть реалізувати свої плани. Особливо в кейнсіанській теорії це стосується планів продажу на ринку послуг праці. Випадкові порушення економічної рівноваги (зміна зовнішніх умов чи просто психологічного настрою, очікувань підприємців чи біржовиків) запускають ланцюгову реакцію наслідків.

Ціна послуг праці виявляється «неправильною» з погляду ринкової ситуації, що змінилася. Але економічний процес не зупиняється в очікуванні того, коли «аукціонер» оголосить нову рівноважну систему цін. Угоди продовжують здійснюватися, і, в результаті, населення зіштовхується з неможливістю продати бажану кількість послуг праці за переважаючою ціною. Це обмежує доходи населення, що виявляються меншими запланованого рівня, змушує урізати споживчий попит. У свою чергу, останній пускає в хід кейнсіанський механізм мультиплікатора.

Кейнсіанська економічна теорія вводить параметр поточних угод у теорію цін, тоді як традиційна теорія цей фактор не враховує. Обмеженість доходу населення, що виникає з неможливості продати бажаної кількості по заданій ринковій ціні, призводить до падіння ефективного попиту на ринку продукції з подальшим («мультиплікативним») впливом на сукупний дохід.

Необхідність постійно враховувати можливість подібного роду порушень макроекономічної рівноваги природним чином породжує, як уже відзначалося, внутрішню невизначеність в економічній системі. Способом захисту (і спробою зіграти на цій невизначеності) є розрив між рішеннями про продаж товару й купівлею іншого товару, про заощадження засобів і їхнього інвестування у виробничий процес. Можливість для такого розриву виявляється в силу того, що в сучасній економіці відбувається не натуральний обмін товарів, а обмін за посередництвом грошей.

Продавець товарів і одержувач доходу в умовах невизначеності не поспішає розставатися з грошима, купуючи товари чи цінні папери. Особливо це характерно для умов депресії, коли, як відзначає й неокласичний синтез, низький рівень відсоткових ставок і дивідендів стимулює переваги ліквідності. Очікування зниження цін на товари теж сприяє прагненню притримати гроші. В умовах піднесення, навпаки, високий рівень відсотка й дивідендів та зростання цін на товари призводять до прагнення швидше розстатися з ліквідністю, що не приносить доходу й знецінюється. У механізмі суспільного обміну за посередництвом грошей, у впливі надлишкової ліквідності на висоту відсоткових ставок, закладена, таким чином, потенційна можливість збільшення макроекономічних збоїв ринкового механізму.

Подібного роду збої означають не що інше, як неправильність інформації, переданої за допомогою цінових сигналів. Зокрема, в умовах безробіття, викликаного прагненням притримати гроші й виникаючим розривом між рішенням про продаж товарів і послуг та їхнім придбанням, ця перекрученість цінових сигналів призводить до неможливості автоматичного повернення в ситуацію рівноваги. Тому робітники, котрі шукають роботу, пред’являють попит на гроші, а не безпосередньо на товари. Їхній запланований попит на товари не доходить до виробників, які не мають можливості довідатися про потенційний попит на свою продукцію й не можуть поглинути надлишок пропозиції праці при тій же реальній заробітній платі, що «вирішила б» вальрасову систему рівноваги.

Потрібно звернути увагу, що в такого роду інтерпретації кейнсіанської моделі не діє вже не тільки закон Сея, але й закон Вальраса. Точніше кажучи, закон Вальраса як і раніше справедливий у відношенні вже реалізованих доходів і витрат. Але, на відміну від неокласичної інтерпретації, він не діє на стадії прийняття рішень економічними агентами. Саме такі наслідки того, що заплановані купівля і продаж не збігаються з реальними: продавець не може продати по сформованій («неправильній») ціні бажану кількість, відповідно він не одержує запланований дохід і тим самим не пред’являє «потрібний» обсяг попиту. Саме у відмовленні, власне кажучи, від автоматичного виконання закону Вальраса економісти вбачають одну з найважливіших новаторських рис конструкції Кейнса.

Зниження заробітної плати, що в уявленнях неоконсерваторів повинно автоматично вирішувати проблему безробіття і яке дійсно вирішило б її, якби мова йшла про рівноважну ситуацію, в умовах кейнсіанської нерівноваги здатне тільки погіршити ситуацію. Таке зниження ще більше обмежить ефективний попит населення й посилить економічне становище. Уся справа в тому, що в реальній дійсності «аукціонера», який ідеально настроює ринковий механізм, не існує, а існує недолік інформації й невизначеність. «Налагодження» механізму відбувається на ходу, і цей фактор, не враховуючись теорією загальної рівноваги, служить підставою для виділення в окрему категорію макроекономічної теорії.

Суто статична інтерпретація теорії Кейнса як «рівноваги з безробіттям» неможлива. Його теорія повинна інтерпретуватися як динамічна за своєю природою і така, що має справу з нерівновагою, яка супроводжується безробіттям.

Насамкінець, оцінимо різні інтерпретації макроекономічного аналізу. У нашому розумінні цей аналіз являє собою сполучну ланку між теорією економічного розвитку (еволюційною частиною економічної теорії) і теорією загальної рівноваги. Справді, уявімо собі ситуацію шумпетеровського господарського кругообігу. У цій ситуації всі економічні агенти мають повну і правильну цінову інформацію й можуть цілком реалізувати складені на основі цієї інформації плани. Ніякої внутрішньої невизначеності немає, єдина роль грошей полягає в обслуговуванні обігу товарів і послуг. Це — світ кількісної теорії.

Однак якщо над теорією загальної рівноваги надбудовується теорія переходу економіки в результаті процесу розвитку (чи зовнішніх впливів) від одного витка спіралі розвитку до іншого, то в процесі цього переходу виникають усі макроекономічні явища, про які йшла мова. Ринковий механізм у кінцевому підсумку призводить до встановлення нової рівноваги, тому для теоретичного порівняння двох ситуацій рівноваги (старої й нової) можна застосовувати методи неокласичної теорії. Однак процес переходу (через нерівновагу) повинен аналізуватися за допомогою методів, основи яких закладені в роботах Кейнса.

У реальній дійсності процес розвитку і зміна зовнішніх умов відбуваються безперервно. Це означає, що ніякого «остаточного» переходу від однієї рівноваги (кругообігу) до іншої не може бути. Поки ринковий механізм пристосовується до однієї зміни умов, відбуваються інші. Тому і явища, що аналізуються в рамках теорії загальної рівноваги, і ті, що складають предмет теорії нерівноваги (зокрема макроаналізу), постійно співіснують і взаємно переплітаються. Найбільше, що можна сказати про конкретну економічну ситуацію, — це те, що в одному випадку яскравіше виражені рівноважні, а в іншому — нерівноважні елементи. Обидва методи економічного аналізу повинні, таким чином, використовуватись для розуміння складної економічної дійсності.