library.if.ua

Інформаційні системи в міжнародному бізнесі (1999)

1.2. Основні характеристики ринку електронної інформації

Інформаційний потенціал можна визначити як здатність розв’язувати поточні й перспективні задачі інформаційного обслуговування суспільного виробництва на рівні оптимальних можливостей, визначених досягнутим у даний період середнім світовим рівнем розвитку інформаційної технології.

Поява поняття інформаційної індустрії пов’язана з поширенням концепції постіндустріального суспільства, з якої випливає, що основні ресурси розвинених країн сьогодні залучені до інформаційного сектора економіки; інформаційні послуги та інформація стають одним із найважливіших продуктів суспільного виробництва, а сучасна економіка стає інформаційною економікою. Процес фундаментальних перетворень продуктивних сил суспільства, зумовлений збільшенням використання в суспільному виробництві знань і прискореним оновленням інформаційної технології, розпочався досить давно і ще наприкінці 70-х років дістав назву «інформаційна революція».

При визначенні в суспільному виробництві інформаційної індустрії виходять, як правило, з числа зайнятих, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробництві й розповсюдженні інформації. Частка трудових ресурсів у інформаційному секторі останніми роками досягла в світі 20–30 %, у розвинених країнах — 50, а в окремих із них, наприклад у США, — 55 і навіть 60 % [13, с. 11].

Формування індустрії інформації, перетворення економіки в інформаційну економіку пов’язується з надзвичайно швидким розвитком інформаційної техніки та технології, зростанням відповідних галузей промисловості, що виробляють обчислювальну техніку (включаючи програмне забезпечення), засоби комунікації, оперативного копіювання, тобто засоби обробки інформації.

У межах інформаційно-комунікаційного комплексу фахівці ЮНЕСКО виокремлюють три основних сектори.

1. Інформація, тобто діяльність з підготовки інформації. Світовий обіг у цьому секторі в другій половині 80-х років становив 315 млрд. дол. на рік [13, с. 12].

Залежно від типу інформації і засобів її розповсюдження цей сектор може бути поділений на:

— пресу, видавничу діяльність, аудіозапис;

— телебачення, радіомовлення й кіно.

2. Інформаційні послуги, тобто діяльність з обробки та розповсюдження інформації. Світовий обіг у цьому секторі оцінювався в другій половині 80-х років у 390 млрд. дол. [13, с. 12].

Цей сектор традиційно поділяють на:

— обробку інформації, включаючи поліграфію;

— діалогові інформаційні послуги;

— обробку даних;

— програмне забезпечення;

— поштові послуги;

— телекомунікаційні послуги.

3. Засоби обробки інформації, тобто діяльність з виробництва обладнання, необхідного для підготовки і розповсюдження інформації та надання інформаційних послуг. Обіг у цій сфері в світі в другій половині 80-х років оцінювався в 400 млрд. дол., а за іншими даними — навіть у 600 млрд. дол. [13, с. 13].

Цю сферу можна поділити на:

— виробництво обладнання для обробки даних і конторського обладнання (до якого в розвинених країнах традиційно відносять ПЕОМ);

— виробництво телекомунікаційного устаткування;

— виробництво електронних предметів споживання тривалого використання;

— виробництво електронних засобів вимірювання випробувань і контролю, навігаційного обладнання, медичної електроніки.

Формування стійкого і відносно відокремленого світового ринку і національних ринків інформаційних послуг почалося із середини 50-х років. До середини 60-х років основними постачальниками на цьому ринку були служби новин і агентства преси, інформаційні служби банків, що працювали на комерційній основі, а також інформаційні служби академічних, професійних і науково-технічних товариств, державних установ і навчальних закладів, які працюють переважно на комерційній основі.

З початку 60-х років одночасно з ринком інформаційних послуг почав формуватися і ринок послуг електронної обробки й передачі даних.

Із середини 60-х до середини 70-х років у результаті широкого впровадження в інформаційну діяльність обчислювальної техніки найважливішим видом інформаційних послуг на ринку стали бази даних, які спочатку вміщували бібліографічну, реферативну, фактографічну та довідкову науково-технічну інформацію, а далі торговельно-економічну, статистичну і професійну текстову й цифрову інформацію й дані.

Спочатку бази даних використовувались як проміжний продукт при підготовці друкованих видань, а після впровадження їх запису на магнітні стрічки набули самостійного значення інформаційних послуг.

Серед постачальників інформаційних послуг виділились фірми: а) центри — генератори баз даних (ЦГБД); б) центри обробки баз даних (ЦОБД).

Починаючи з середини 70-х років зі створенням національних і глобальних мереж передачі даних провідним видом інформаційних послуг став діалоговий пошук інформації у віддалених від користувача базах даних. Після нетривалого періоду вузької спеціалізації на основі ЦОБД виникли інформаційні служби з найбільшою централізацією, концентрацією та інтеграцією інформаційної діяльності й залученням до них ресурсів, у яких поєднуються не лише використання баз даних, а й робота по їх створенню і наданню першоджерел.

Усвідомлення корисності й цінності, зростання потреби в інформаційних послугах сприяли появі на ринку інформаційних посередників, під якими розуміють організації або окремих осіб, які стали професійно займатися платним інформаційним обслуговуванням зовнішніх клієнтів на комерційній основі з використанням послуг спеціалізованих інформаційних служб. Основна їхня спеціалізація — діалоговий пошук інформації у віддалених базах даних.

Друга половина 80-х років характеризувалася появою на ринку нових інформаційних послуг і організацій — баз даних на компактних оптичних дисках, служб телетексту, телекомунікаційних мереж, що об’єднують власників персональних ЕОМ, багатовхідних шлюзових служб доступу до ЦОБД, які разом забезпечують доступ до тисяч баз даних.

Отже, на інформаційному ринку основними постачальниками інформаційних послуг сьогодні виступають:

— центри — генератори баз даних (ЦГБД), які спеціалізуються на підготовці баз даних на основі обробки джерел інформації;

— центри обробки баз даних (ЦОБД), що спеціалізуються на наданні послуг діалогового доступу до баз даних;

— служби електронних комунікацій, які спеціалізуються на наданні послуг передачі даних і електронної пошти, та шлюзові служби, що забезпечують доступ одночасно до баз даних кількох ЦОБД;

— інформаційні брокери, які забезпечують інформаційне обслуговування кінцевих користувачів з використанням послуг ЦОБД та інших інформаційних служб;

— служби електронних угод, що спеціалізуються на наданні послуг з виконання господарських операцій через мережі передачі даних.