Інформаційні системи в міжнародному бізнесі (1999)
6.1. Загальна характеристика систем обробки повідомлень
З часом стало зрозуміло, що комп’ютерні системи для обміну текстовою інформацією між людьми мають забезпечувати зв’язок користувачів не лише в межах локальної модемної структури, а й взаємодіяти з іншими системами обробки повідомлень. Перші спроби показали, що для індивідуальних систем цю проблему можна розв’язати за допомогою шлюзів. Проте багато систем обробки потребували створення великої кількості шлюзів. Тому постало питання кардинального розв’язання цієї проблеми розробкою універсальних стандартів для комп’ютерних систем обробки повідомлень. Роботи в цьому напрямку було розпочато в 1979 р. Міжнародною федерацією обробки інформації (IFIP). Ці роботи були підтримані Міжнародною координаційною комісією з телеграфії та телефонії (МККТТ) та одночасно Міжнародною організацією стандартизації (МОС).
У 1984 р. у Червоній книзі МККТТ представив першу версію стандартів з комп’ютерних систем обміну інформацією між людьми, які отримали назву «системи обробки повідомлень» — рекомендації МККТТ серії Х.400.
У 1988 р. поширена версія рекондацій Х.400 була опублікована в Блакитній книзі МККТТ як сумісний стандарт МККТТ і МОС.
Основною метою рекомендацій цієї серії було визначення концепцій, архітектури, протоколів і служб транспортування текстових повідомлень між незалежними системами з різними технологіями передачі й доставки повідомлень.
Системи транспортування повідомлень між людьми за допомогою комп’ютерів відомі під назвою електронної пошти. Далі будемо вважати, що термін «електронна пошта» (ЕП) стосується прикладного аспекта систем обробки повідомлень взагалі, а не лише по МККТТ Х.400. В ЕП транспортна служба має справу з файлами, які обробляються комп’ютерами, а не з паперами, що транспортуються за допомогою різних технічних засобів (машин, потягів, літаків), як це робиться в класичних поштових системах. З урахуванням цього ЕП визначено як службу поштового зв’язку, в якій доставка повідомлень здійснюється електронними методами за допомогою комп’ютерів. Для користувачів ЕП — це цілком нова служба зв’язку, яка забезпечує більш надійне та якісне обслуговування порівняно зі звичайною поштовою службою.
Сьогодні в світі існує велика кількість систем ЕП, що базуються як на рекомендаціях МККТТ Х.400, так і на інших протоколах. Але останні більш поширені в так званих приватних мережах — академічних і дослідницьких структурах.
У контексті проблем систем обробки повідомлень можна виділити три групи задач: транспортування, переприйом і адресація.
Однією з головних особливостей більшості систем обробки повідомлень (СОП) є асинхронна природа зв’язку між користувачами, що забезпечує низку переваг. По-перше, асинхронний зв’язок не потребує присутності учасників. Це дуже важливо при зв’язку між користувачами, які знаходяться в надто різних часових поясах, коли зв’язок по телефону або неможливий, або незручний. По-друге, з технічної точки зору асинхронна передача дає змогу використовувати принцип комутації повідомлень (КП) до самих верхніх протокольних рівнів семирівневої моделі. Переваги методу КП — це високий ступінь використання ресурсів, можливіcть перетворення форматів, кодів тощо. Ці якості забезпечують функціонування СОП при високому рівні неоднорідності систем на нижніх рівнях протоколів.
Другою особливістю СОП є можливість ефективних двосторонніх (1:1) і багатосторонніх (1:N, N:N) зв’язків. Передача повідомлень одночасно багатьом користувачам забезпечується за допомогою спеціальних механізмів — формування адрес на конверті або служби розподільних листів.
При описуванні СОП використовуються базові терміни, серед яких необхідно визначити дві групи. Перша вміщує загальні терміни, що звичайно використовуються в обчислювальних мережах, друга складається з термінів, характерних лише для електронної пошти.
Серед термінів першої групи виділимо такі: обчислювальна мережа, вузол, хост і шлюз. Ураховуючи специфічну функцію, розглянемо докладніше поняття «шлюз».
Шлюз — це устаткування, призначене для з’єднання двох мереж, яке помітне користувачам цих мереж (на відміну від мосту, присутність якого, як правило, непомітна). Введення шлюзу може бути потрібним, якщо необхідно враховувати одну чи кілька перелічених далі розбіжностей між мережами, які він з’єднує:
а) різниця адресації — якщо адресація в з’єднуваних мережах визначається різними організаціями, то шлюз може бути потрібним для перетворення адрес повідомлень, які через нього проходять;
б) різниця способів оплати — якщо в з’єднуваних мережах реалізовано різні способи оплати (наприклад, локальна мережа, в якій оплата не провадиться, може з’єднуватися з глобальною мережею, в якій оплачується передача кожного пакету), то шлюз може використовуватися для перевірки повноважень користувачів і обліку використання ресурсів;
в) різниця протоколів — якщо в з’єднуваних мережах реалізовано різні протоколи, то в шлюзі можна здійснити необхідні перетворення протоколів (якщо це можливо) або запобігти спробі користувача однієї мережі скористатися засобами, які недоступні в другій мережі, і видати відповідні повідомлення.
У контексті СОП розрізняють три типи шлюзів, що являють собою систему для з’єднання різнорідних мереж.
Адресний шлюз з’єднує мережі з різними просторами адрес / імен. Звичайно такі шлюзи використовуються між мережами з однаковими протоколами нижніх рівнів починаючи з транспортного, які відрізняються правилами адресації і присвоювання імен.
Протокольний шлюз, з’єднуючи мережі з різними протоколами на всіх рівнях, забезпечує перетворення сервісних елементів однієї мережі в сервісні елементи іншої. Елементи, які не можуть бути перетворені, ігноруються. Так, шлюз між системою по МККТТ Х.400 і не-Х.400 — системою обробки повідомлень перетворюватиме сервісний елемент «сповіщення про недоставку» і пропустить сервісний елемент «затримана доставка», оскільки подібний елемент в не-Х.400 — системі відсутній.
Шлюз форматів забезпечує перетворення форматів різних стандартів систем ЕП (МККТТ Х.400, RFC–822, UUCP та ін.), первинних кодів (ASCII, EBDIC, МККТТ Т.73) і т.ін. Шлюзи форматів мають бути повністю прозорими для користувачів.
Іноді шлюзи підтримують комбінацію перелічених служб.
Друга група термінів пов’язана з проблемою адресації та супровідними питаннями.
Ім’я (ідентифікатор) однозначно визначає ресурс (хто, що), який належить до деякої специфічної системи координат, котра формується певним простором імен. Ім’я користувача «Постєвий», наприклад, однозначно ідентифікує персону, пов’язану з простором імен у певній обчислювальній системі.
Простір імен може бути або плоским, або ієрархічним. Плоский простір імен потребує наявності центральної системи для того, щоб уникнути конфліктів при використанні імен, тоді як у ієрархічному іменному просторі управління може бути розподіленим. Ієрархічний простір імен може використовуватися для відображення організаційної або топологічної структури систем.
Шлях вказує на те, як знайти ресурс. У системі обробки повідомлень використовується два різних методи маршрутизації (у визначеному вище сенсі):
— маршрутизація від джерела. У цьому разі відправник визначає весь шлях проходження повідомлення від одержувача (при цьому він використовує інформацію про структуру мережі та ліній між вузлами);
— внутрішня маршрутизація. У цьому разі відправник не визначає маршруту доставки повідомлення одержувачеві. Водночас повинна діяти система відображення «адресного маршруту» з тим, щоб у кожному проміжному вузлі шлях до наступного вузла визначався автоматично.