library.if.ua

Портфельне інвестування (2004)

4.4. Сучасні тенденції у розвитку ринку цінних паперів

Останні десятиріччя ХХ ст. визначили нові напрями, за якими може розвиватися світовий ринок цінних паперів у довготерміновій перспективі. Отже, розглянемо ключові тенденції, оскільки їхній вплив із часом може позначитися і на характері функціонування ринку цінних паперів в Україні. Цими тенденціями є: інтернаціоналізація й глобалізація ринку; підвищення рівня організованості й посилення державного контролю; комп’ютеризація ринку цінних паперів; нововведення на ринку; сек’юритизація тощо.

Інтернаціоналізація і глобалізація ринку цінних паперів означає, що національний капітал переходить кордони країн, формується світовий ринок цінних паперів, стосовно якого національні ринки цінних паперів стають вторинними. Інвестор з будь-якої країни дістає можливість вкладати свої вільні кошти у цінні папери, що обертаються в інших країнах. Національні ринки перетворюються на складові глобального ринку цінних паперів. Торгівля на такому ринку триває безперервно й повсюдно. Його підґрунтя становлять цінні папери транснаціональних компаній.

Підвищення рівня організованості й посилення державного контролю за ринком цінних паперів має за мету забезпечення надійності ринку і довіри до нього з боку масового інвестора. Жодна держава сьогодні не може допустити, щоб віра в цей ринок похитнулася і маси людей, котрі вклали свої заощадження у цінні папери своєї або будь-якої іншої країни, раптом втратили їх унаслідок якихось катаклізмів або шахрайства.

Інша причина цього процесу — фіскальна. Посилення організованості ринку і контролю над ним дає кожній державі змогу збільшити свою базу оподаткування і розмір податкових надходжень від учасників ринку.

Комп’ютеризація ринку цінних паперів уможливила революцію в обслуговуванні ринку шляхом сучасних систем швидких розрахунків між учасниками ринку та способах торгівлі. Комп’ютеризація становить фундамент усіх нововведень на ринку цінних паперів.

Нововведеннями на ринку цінних паперів є нові інструменти ринку, нові системи торгівлі цінними паперами, нова інфраструктура ринку.

Новими інструментами є, передусім, різноманітні види похідних цінних паперів, причому процес створення нових цінних паперів, їхніх видів і різновидів не припиняється. Від 1980-х років набули поширення різноманітні форми фінансових інновацій — опціони, ф’ючерси, свопи тощо. Попри те, що головною метою нововведень було пристосування до кризових явищ на фінансових ринках, перелічені цінності посіли домінантні позиції за умов стабілізації ринків, розширили ємність їх, потіснивши традиційні форми кредиту.

Нові системи торгівлі — це системи, засновані на використанні комп’ютерів і сучасних засобів зв’язку. Вони дають змогу вести торгівлю цілковито в автоматизованому режимі, без посередників і особистих контактів між продавцями й покупцями. По-справжньому безмежні можливості на ринку цінних паперів відкриває застосування сучасних технологій на основі переваг глобальної мережі Internet. Internet-технології не лише стирають національні кордони між фінансовими ринками, а й сприяють встановленню безпосередніх зв’язків між інвесторами та емітентами незалежно від їхньої національної належності.

Нова інфраструктура ринку — це сучасні інформаційні системи, системи клірингу і розрахунків, депозитарного обслуговування ринку цінних паперів. Рушійною силою процесу вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів є насамперед споживачі послуг — інвестори та емітенти. За цих умов між інститутами ринку розгортається жорстка боротьба за клієнтів. Про це передусім свідчать зростання числа професійних учасників ринку, прискорений розвиток і постійне вдосконалення торговельних майданчиків, поліпшення якості наданих послуг і зниження їхньої вартості.

Сек’юритизація — це тенденція переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм, якими є заощадження, готівка, депозити тощо, у форму цінних паперів. Це дістає вияв у тому, що дедалі більша маса капіталу набуває цієї форми, на місце одних цінних паперів заступають інші, доступніші для великої кількості інвесторів.

У країнах з ринковою економікою у процесі сек’юритизації такі фінансові активи, як закладні, об’єднуються в пул, під який випускають цінні папери. У разі із закладними інвестор, який придбав емітовані цінні папери, має безпосереднє право на частину пулу. Це означає, що інвестор отримує доходи й основну частину платежів за закладними.

Україна вступила на шлях реформування суспільства наприкінці ХХ ст., коли у світі триває глобалізація всіх процесів, зокрема й економічних. Досвід розвинених країн зумовлює потребу переймати їхній досвід для підвищення життєвого рівня населення і збільшення можливостей держави.

Для формування ринку цінних паперів Україна використала зарубіжний досвід і розпочала створювати власну історію розвитку цивілізованого ринку, яка починається від моменту прийняття 1991 р. Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

1992—1993 роки — період появи перших українських акцій і перших торговців цінними паперами, а також Української фондової біржі (1991 р.). Наступним етапом розвитку українського ринку цінних паперів є масова приватизація 1994—1996 років. Набирають чинності Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» і Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Водночас для акумулювання приватизаційних сертифікатів створюється ціла низка інвестиційних фондів і довірчих товариств. З’являються фондові біржі: Київська міжнародна фондова біржа, Донецька фондова біржа, асоціації, що об’єднують учасників ринку: Перша фондова торгівельна система (ПФТС), Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв. Для депозитарно-клірингового обслуговування операторів ринку засновано Міжрегіональний фондовий союз.

Важливим кроком на шляху розвитку українського ринку цінних паперів було створення у 1995 р. Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) та ухвалення в 1996 р. Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Державне регулювання дало змогу певною мірою впорядкувати діяльність учасників ринку.

Етап фактичного становлення ринку цінних паперів розпочався у 1997 р. Надходження іноземних інвестицій забезпечило розвиток вторинного ринку цінних паперів, що зумовило високі темпи зростання акцій українських емітентів та ліквідності їх.

У цьому ж році активно розвивається ПФТС. Упродовж 1997 р. тижневий обсяг торгів у системі збільшився в кілька десятків разів. Число емітентів, які пройшли лістинг у системі, сягнуло 160. Це вможливило формування трьох рівнів лістингу. Повний обсяг торгів у ПФТС за всіма цінними паперами у 1997 р. становив 250 млн дол. США. У загальній кількості торгів 70 % припало на акції, 15,3 % — на ОВДП, 13 % — на компенсаційні сертифікати, 1,7 % — на векселі.

Фінансова криза 1997 р. призвела до різкого зменшення іноземних інвестицій в українські цінні папери, внаслідок чого відбулося падіння курсу акцій.

Триває розвиток інфраструктури ринку цінних паперів. Завдяки інтенсивності приватизаційних процесів і великій кількості акціонерних товариств збільшилася кількість угод купівлі-продажу акцій, що активізувало реєстраторську діяльність. У 1997 р. ДКЦПФР видала ліцензії 156 незалежним реєстраторам. З’являються інститути зберігачів і депозитаріїв. Було видано ліцензії 28 зберігачам і одному депозитарію. Збільшуються обсяги торгів на фондових біржах, але торги акціями на них відбуваються винятково за участі Фонду державного майна і не здійснюються угоди вторинного ринку.

У 1997 р. з’являються перші українські фондові індекси. Їх розраховують, як правило, компанії — торговці цінними паперами.

Ринок цінних паперів України за своїми параметрами у 1997 р. й досі можна вважати таким, що розвивається.

По-перше, це пояснюється низькою ліквідністю практично всіх цінних паперів, що обертаються на ринку.

По-друге, капіталізація українського ринку цінних паперів перебуває на дуже низькому рівні. Це можна пояснити низькою рентабельністю підприємств, їх великою заборгованістю, а також значною часткою держави у статутних капіталах більшості акціонерних товариств.

Дефіцит капіталу на українському ринку цінних паперів пояснюється як нестабільністю соціально-економічного життя країни, так і нерозвиненістю інфраструктури ринку.

Українській ринок цінних паперів 1998 р. характеризується процесами падіння, зумовленими певними причинами. По-перше, на нього вплинула криза на російському фондовому ринку, адже переважна частина іноземного капіталу на українському ринку акцій — це російський капітал. По-друге, підвищилася дохідність облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). ОВДП — це альтернативний об’єкт інвестицій, а з огляду на вищий ризик з акцій, капітал почав перетікати з ринку акцій на ринок ОВДП. По-третє, відіграла свою роль певна політична нестабільність у країні. Іноземні інвестори ще з осені 1997 р. внаслідок Азійської кризи й до осені 1998 р., побоюючись політичного ризику, почали виводити капітали з країни.

Разом із тим емісії корпоративних цінних паперів за роками були такими (у млрд грн): 1997 р. — 9,442; 1998 р. — 11,839; 1999 р. — 7,918. У 1999 р. випуск акцій зменшився порівняно з попередніми роками, що пояснюється завершальними етапами приватизації й корпоратизації. Обсяги торгів на вторинному ринку цінних паперів були незначними, що можна пояснити відсутністю пропозиції грошових коштів і млявістю кон’юнктури ринку. Частина реально залучених коштів становила лише 18,6 % обсягу емісій. Численні акціонерні товариства не завершили приватизацію, що внеможливило проведення ними додаткових емісій. Крім цього, нові власники побоювалися втратити контроль над підприємством і не йшли на додаткові емісії.

Ринок корпоративних цінних паперів усі ці роки розвивався майже винятково на базі приватизації, а вторинні емісії не нарощувалися. Варто зазначити, що доки приріст капіталізації не забезпечуватиметься вторинними емісіями й підвищенням курсів акцій, ринок цінних паперів не буде джерелом інвестицій. А повноцінний розвиток ринку цінних паперів залежить від реального сектору економіки.

Початком пожвавлення ситуації на ринку можна вважати другу половину 1999 р., що послугувало поштовхом до позитивних зрушень у 2000—2001 роках. Це зумовлено такими чинниками, як пожвавлення промисловості під впливом передвиборчого наповнення економіки грошима; поліпшення зовнішньоторговельної кон’юнктури; активізація протекціоністських заходів. До того ж, на українську економіку позитивно вплинуло пожвавлення в російській економіці після девальвації.

Зокрема, за даними звітності торговців цінними паперами, впродовж 2001 р. на ринку було укладено 571 532 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 68 481,09 млн грн. Порівняно з 2000 р. кількість угод зменшилася на 70 тис. з одночасним збільшенням загального обсягу в 1,7 раза, що свідчить про збільшення загальної ціни угод із цінними паперами (табл. 4.4).



Отже, починаючи від 1997 р. обсяги виконаних угод із цінними паперами у вітчизняній валюті постійно збільшуються. Цікавим видається факт, що впродовж 1997—1999 років обсяг виконаних угод у перерахунку на середньозважений курс НБУ у доларовому еквіваленті становив 4 млрд із незначним збільшенням з року в рік відношення до ВВП. І лише починаючи від 2000 р. спостерігається тенденція до збільшення обсягу виконаних угод у доларовому еквіваленті та відношення до ВВП. Так, у 2001 р. обсяг виконаних угод становив третину ВВП. Але якщо з 1997 до 2000 р. вартість долара постійно зростала, у 2001 р. вартість долара відносно національної валюти зменшилася.

Тепер розглянемо розподіл загального обсягу угод за інструментами, які згідно з чинним законодавством обертаються на ринку цінних паперів (табл. 4.4 і рис. 4.8).



Аналіз показників, вміщених у табл. 4.5, доводить, що значне збільшення обсягу виконаних угод із цінними паперами у 2001 р. порівняно з 2000 р. відбулося насамперед за рахунок шестиразового збільшення обсягу угод із державними облігаціями.

Аналізуючи графік (рис. 4.8), можна дійти висновку, що вагоме місце на ринку й далі посідає вексель, але якщо у 1999 р. питома вага векселя в загальному обсязі виконаних угод становила майже 70 %, то у 2001 р. вона зменшилася до 44 %.

Разом із тим, питома вага обсягу угод з акціями у загальному обсязі виконаних угод падає. Акції користуються періодичним попитом, адже процес приватизації й досі триває. Але щойно певна особа або група осіб стає власником або набуває контролю над 70 % статутного фонду емітента, попит на його акції миттєво зникає. Так, у 1999 р. торгівці здійснювали угоди з акціями 3895 емітентів, у 2000 р. — з акціями 4814 емітентів, у 2001 р. — з акціями 4254 емітентів, причому акції лише 1802 емітентів торгувалися кожного року.

Окремо слід відзначити, що у 2001 р. розпочато формування ринку корпоративних облігацій, який став конкурентом ринку акцій і перетягнув на себе ресурси брокерів. Якщо торги за акціями проводили здебільшого в межах операцій з купівлі-продажу контрольних пакетів або їх акумуляції, то торги з облігацій пройшли доволі успішно. Зростання пропозиції корпоративних облігацій можна пояснити прагненням підприємств отримати альтернативні джерела фінансування, появою різних фінансових схем з використанням облігацій, а також «облігаційним бумом» у сусідній Росії.

Окремо слід відзначити формування такого сегмента ринку цінних паперів, як деривативи. І хоча на ньому використовують лише один вид такого інструменту, а саме опціон, його емітентами виступили вже два підприємства. Якщо у 2000 р. на ринку були лише опціони «Укртелекому», то зараз ще й компанії ВАТ «Мітел» та ТОВ «ТТК». Причому у 2001 р. торгівля опціонами перемістилася на організований ринок.

Таким чином, 2001 р. дає надію на подальшу розбудову ринку цінних паперів в Україні, проте аналіз його стану вказує, що низка важливих проблем залишається неврегульованою. Такими проблемами нині є:

1) відсутність розвиненої національної розрахунково-клірингової й біржової системи;

2) недосконалість оподаткування операцій із цінними паперами;

3) відсутність досконалої системи контролю за ринком цінних паперів;

4) повільний розвиток інфраструктури вітчизняного ринку цінних паперів, зокрема депозитарної системи, яка значною мірою відстає від потреб ринку;

5) обмеженість інформування населення з питань діяльності ринку цінних паперів.

Неорганізований ринок цінних паперів в Україні є куди більшим за ринок організований, чого немає в жодній країні Східної Європи. Внаслідок цього відсутній механізм встановлення справжньої ціни, що вводить в оману інвесторів. Оскільки у світі всі показники й характеристики національного ринку розраховують за параметрами організованого ринку, то західний інвестор вважає, що український ринок є невеликим за обсягами й неперспективним.

Такий підхід до приватизації не сприяє розвиткові ринку цінних паперів. Тепер, коли держава продає акції найпривабливіших підприємств за грошові кошти винятково стратегічним інвесторам, населення України позбавлене можливості отримати частку в цих компаніях. Незважаючи на наявність вільних коштів, дрібні українські інвестори не мають достатніх коштів для інвестування. Відсутність у вільному обігу на вторинному ринку акцій означає неможливість визначення ефективності роботи підприємства, позаяк одним з основних критеріїв ефективності в ринковій економіці є показник зростання курсової вартості акцій цього підприємства.

Тотальне домінування документарних випусків цінних паперів унеможливлює використання сучасних технологій депозитарних розрахунків, що робить ринок ненадійним і суттєво знижує його привабливість.

Прискоренню економічних реформ, підвищенню ролі ринку цінних паперів у процесі залучення інвестицій в економіку України має сприяти Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р.

Головною метою функціонування й розвитку ринку цінних паперів в Україні має стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.

Ліквідний, надійний та прозорий ринок цінних паперів має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

сприяння надходження інвестицій у реальний сектор економіки;

створення ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних й іноземних інвесторів;

створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, зокрема й недержавних пенсійних фондів;

розбудови сучасної надійної системи виконання угод із цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;

розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначити ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

концентрації й централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;

створення умов для підвищення конкурентоспроможності ринку цінних паперів України з його подальшою цивілізованою інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

гармонізації політики держави на ринку цінних паперів з грошово-кредитною, валютною й бюджетно-податковою політикою з метою дальшого розвитку ринку цінних паперів України.

Серед новацій, запропонованих в Основних напрямах розвитку фондового ринку, потрібно вирізнити податкове стимулювання його розвитку. Зокрема, воно потребує:

звільнення від оподаткування на прибуток підприємств і податку на додану вартість некомерційних (неприбуткових) організацій ринку цінних паперів;

включення до складу емісійного доходу емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення цінних паперів над ціною викупу таких цінних паперів;

скасування плати (державного мита) за реєстрацію інформації про новий випуск цінних паперів у частині, що відповідає сумі раніше зареєстрованої емісії, та реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, розміщення яких здійснюється на організаційно оформленому ринку;

відмови від оподаткування курсових різниць, що виникають при перерахуванні в національну валюту інвестицій на ринку цінних паперів, які надходять в іноземній валюті;

скасування оподаткування майна та коштів, що надходять підприємству — платнику податків від інвесторів на виконання інвестиційних зобов’язань за угодами купівлі-продажу державних пакетів акцій під час приватизації такого підприємства;

застосування податкової застави щодо забезпечення податкового боргу професійного учасника ринку цінних паперів у розмірі, який не перевищує подвійної суми боргу.