library.if.ua

Портфельне інвестування (2004)

5.7. Діяльність страхових компаній і недержавних пенсійних фондів на ринку цінних паперів

Незважаючи на відносно стабільну економічну кон’юнктуру, суспільство постійно відчуває невпевненість у майбутньому через інфляцію, безробіття, спади економічних циклів тощо. Із цим пов’язане значне зростання обсягів і видів страхової діяльності в усіх країнах. Водночас серйозною проблемою в цій сфері залишається значна диверсифікація у доходах, що вповільнює залучення всіх верств населення до страхової системи.

Важливою функцією страхового фонду є те, що він перетворився на фонд нагромадження грошового капіталу, який здебільшого складається із заощаджень населення. Накопичення заощаджень населенням здійснюється в двох основних формах: через цінні папери та фінансово-кредитні установи. У повоєнні роки в розвинених країнах ощадно-страхові установи перетворилися на важливий канал акумулювання заощаджень населення. Акумуляція страхового фонду переважно відбувається у сфері страхування життя, яка є довготеріміновою формою нагромадження заощаджень.

Надходження страхових внесків формують страховий резерв, який фактично становить тимчасовий фонд нагромадження і може бути використаний для проведення кредитних операцій, вкладень у цінні папери та нерухомість. Це пов’язано з тим, що момент надходження внесків за термінами не збігається з виплатою їх. Принцип створення позикового капіталу однаковий в усіх страхових компаніях, проте у компаній страхування життя накопичення мають триваліший і стійкіший характер, що надає їм переваги під час проведення інвестиційних операцій. Компанії страхування майна і від нещасних випадків використовують страховий резерв переважно на грошовому ринку.

Загальний фонд нагромадження страхової компанії складається з фонду нагромадження, який формується за рахунок страхових внесків, і фонду нагромадження — за рахунок доходу від інвестицій. Великі можливості страхових компаній, особливо страхування життя, в нагромадженні капіталу створюють передумови до підвищення їхньої ролі в ринковій економіці та посиленні конкуренції між фінансово-кредитними установами. Найбільших масштабів діяльності досягли страхові компанії у США, Англії, Японії.

За умов загострення економічних, соціальних і політичних відносин у суспільстві переважна частина населення намагається акумулювати свої нагромадження у страхових компаніях для отримання певних фінансових гарантій у майбутньому. У другій половині ХХ ст. відчутно посилюється роль небанківських фінансово-кредитних установ, проте це не зменшує ролі комерційних банків у фінансовій системі. Можна навіть стверджувати, що вони залишаються монополістами в депозитно-позикових операціях. Комерційні банки залучають кошти на депозитні рахунки, проте переважна частина їх має короткотерміновий характер, а вкладення їх у довготермінові зобов’язання пов’язане зі значним ризиком. Компанії страхування життя, навпаки, мають найбільші можливості стосовно довготермінових інвестицій, бо вони концентрують значні довготермінові заощадження населення. Попри конкуренцію між фінансово-кредитними установами, вони мають спільні інтереси в системі фінансово-промислового капіталу, які реалізуються шляхом спільного фінансування корпорацій, розміщення цінних паперів, систему участі. Суттєве значення для страхових компаній передусім має злиття із правліннями великих комерційних та інвестиційних банків. Це створює сприятливі умови у сфері кредитування промислових компаній, збереження грошових коштів у банках, а також зумовлює спільні інтереси в момент розміщення значних пакетів цінних паперів.

Значення страхових компаній у довготерміновому фінансуванні промисловості має певні відмінності в різних розвинених країнах. У довоєнний період страхові компанії спрямовували грошові фонди переважно в державні цінні папери, іпотечні позики, акції та облігації залізничних компаній. У повоєнні роки, завдяки структурним зрушенням у виробничій сфері, провідною сферою розміщення капіталу страховими компаніями стали акції та облігації промислових корпорацій. У США й Канаді акції та облігації промислових компаній становлять 30 % сукупних активів компаній страхування життя, в Англії — 40 %. Разом із тим вкладення в акції в активах компаній страхування життя США й Канади не перевищують 6—7 %, у цих країнах вони здійснюють фінансування головним чином через облігації приватних корпорацій. У Франції та Англії переважну частину грошових фондів страхові компанії розміщують в акції (переважно прості), а також займаються емісійно-засновницькою діяльністю. У Німеччині й Японії страхові компанії здійснюють фінансування промисловості шляхом прямих позик, а також інвестування в цінні папери, здебільшого в акції. У Німеччині довготермінові кредити в активах компаній перевищують 30 %, цінні папери — 25 %, в Японії позики становлять близько 60 %, акції — понад 23 %.

Галузева структура капіталовкладень страхових компаній також відрізняється в різних країнах і зумовлена насамперед конкретними потребами економіки країни. Так, у США облігації хімічної, нафтової й нафтопереробної, електронної й машинобудівної галузей становлять 25 % усього портфеля облігацій компаній страхування життя. У Німеччині, Англії, Франції й Італії основний потік капіталу компаній спрямований в енергетичну, хімічну, електротехнічну і машинобудівну галузі. В Японії 30 % усіх позик компаній страхування життя використовують у базових галузях економіки — електроенергетиці, вугільній промисловості, чорній металургії, морському транспорті. Крім того, значні капіталовкладення компанії здійснюють у галузі, пов’язані з технічним прогресом: хімічну та електротехнічну [11].

На активний розвиток, концентрацію й централізацію страхової діяльності суттєво впливає державне регулювання, важливе місце в цьому процесі належить державній політиці у сфері капіталовкладень та оподаткування. В Англії уряд фактично створив сприятливі умови для активних портфельних інвестицій страхових монополій. Зрештою вони мають великі можливості для розміщення своїх грошових фондів в акції корпорацій найприбутковіших галузей економіки. У країнах із високою часткою державної власності й порівняно великими масштабами державного втручання в економіку (Франції, Італії) законодавчо визначається орієнтація страхових компаній на вкладення в державні цінні папери. Водночас у більшості країн страхові монополії є кредиторами уряду. Як уже зазначалося, під час Другої світової війни страхові компанії мали значні вкладення в державні зобов’язання, у повоєнні часи компанії змінили свою інвестиційну політику в напрямі корпоративних інвестицій, проте в європейських країнах і Японії й досі мають велику частку в фінансуванні державних витрат.

Приватне пенсійне забезпечення виникло внаслідок недостатнього рівня державних соціальних програм, а також намаганнями корпорацій залучити до своєї діяльності кваліфікованих працівників. Перший пенсійний фонд був створений у 1875 р. у США. У повоєнний період у розвинених країнах відбувся інтенсивний розвиток приватних пенсійних фондів, які створювали промислові, торговельні та транспортні корпорації. Пенсійні фонди є невід’ємною складовою сучасної кредитної системи і виступають новою формою зв’язку між промисловими і банківськими монополіями. Зазвичай пенсійні фонди здійснюють вкладення своїх грошових коштів у ті корпорації, які їх створили. Юридично пенсійні фонди відокремлені від корпорацій, проте саме корпорації спрямовують політику і діяльність фондів.

Організаційна структура пенсійного фонду відрізняється від решти фінансово-кредитних установ і не передбачає акціонерної чи корпоративної форми власності. Як уже зазначалося, їх засновують приватні корпорації, які фактично є їхніми власниками. У разі, коли пенсійний фонд передають в управління до траст-відділів комерційних банків або страхових компаній, він має назву незастрахований. На практиці саме незастраховані фонди є найпотужнішими інвесторами. У разі, якщо корпорація укладає угоду зі страховою компанією, згідно з якою остання отримуватиме пенсійні внески й забезпечуватиме в подальшому виплати пенсій, пенсійний фонд є застрахованим.

Пасиви пенсійних фондів формуються за рахунок відрахувань корпорацій, підприємств і внесків працівників. Робітники й службовці здійснюють відрахування із заробітної плати і отримують пенсії при досягненні пенсійного віку. Таким чином, пенсійні фонди мають у своєму розпорядженні грошові ресурси довготермінового характеру і здійснюють фінансування економіки й держави шляхом вкладень у державні й приватні цінні папери. Майже 80 % активів пенсійних фондів становлять акції та облігації приватних підприємств, при цьому майже 30 % активів — це прості акції, що дає змогу пенсійним фондам активно впливати на політику корпорацій.

Поряд із приватними інтенсивно розвиваються державні пенсійні фонди, які створюються переважно на рівні центрального уряду й місцевих органів влади. Грошові ресурси цих фондів формуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів і внесків працівників. Активні операції цих фондів здебільшого спрямовані в державні цінні папери, що вможливлює фінансування державного боргу, та в невеликій кількості — в цінні папери корпорацій пенсійних фондів.

Найбільшого розвитку приватні пенсійні фонди набули у США. Так, у середині 1990-х років вони мали капітал у розмірі 3,5 трлн дол. Обсяг активів пенсійних фондів у 1994 р. збільшився у 3000 разів стосовно рівня 1950 р. Наприкінці 1993 р. приватні пенсійні фонди США володіли 22 % усіх акцій і 16 % облігацій, вони контролювали 26 % фінансового ринку країни [11].

У країнах Західної Європи приватні пенсійні фонди також виступають значними інвесторами. Вони розміщують свої довготермінові ресурси в акції та нерухомість як у країні, так і за її межами, а також беруть активну участь у венчурному фінансуванні, коли кредити видають не під відсотки, а під частину приросту капіталу або під частку в акціонерному капіталі майбутньої акціонерної компанії. Так, на рахунках приватних пенсійних фондів Англії, Голландії й Швейцарії у 1993 р. був 1 трлн дол. [11]. У Росії розвиток приватних пенсійних фондів розпочався із прийняттям Закону РФ «Про недержавні пенсійні фонди» від 16 вересня 1992 р., але практично вони почали діяти від 1994 р.

Створення приватних пенсійних фондів в Україні є невід’ємною умовою формування ринкової економіки. Проте розвиток їх як фінансових посередників вимагає значних нагромаджень населення, розв’язання проблем інфляції, а також закладення підвалин для надійного функціонування цих установ і довіри до них широких верств населення. Це насамперед пов’язано зі страхуванням індивідуальних внесків і доходів кожного клієнта приватного пенсійного фонду.